Рішення № 3681904, 07.05.2009, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

______

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.05.09 Справа № 6/100

За позовом

Закритого акціонерного товариства компанія “Райз”, м. Київ

до Приватного сільськогосподарського підприємства «Хлібороб», с. Фрунзе Луганської області

про стягнення 751 465 грн. 54 коп.

Суддя Василенко Т.А.

за участю представників сторін:

від позивача - Заєц А.О., дов. № 96/1-07AGS від 20.10.07;

Скляров С.Є., дов. № 753/1-07UR від 25.12.07;

від відповідача - Крилова Л.Б., дов. від 16.03.09;

Обставини справи: позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 751 465 грн. 54 коп., в тому числі: борг у сумі 405 838 грн. 74 коп., проценти за користування кредитом у сумі 22 685 грн. 51 коп., пеню у сумі 40 027 грн. 93 коп., збитки у сумі 202 919 грн. 37 коп., проценти за неправомірне користування коштами у сумі 46 708 грн. 57 коп. та інфляційні нарахування у сумі 33 285 грн. 42 коп. (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 27.03.09).

Відповідачем до суду надано відзив на позовну заяву № б/н від 30.03.09, за яким останній визнає позовні вимоги частково в сумі сплати заборгованості у сумі 266 166 грн. 96 коп., але проти стягнення процентів за користування кредитом у сумі 14 878 грн. 19 коп., пені у сумі 16 816 грн. 51 коп., збитків у сумі 79 850 грн. 08 коп., процентів за неправомірне користування коштами у сумі 19 619 грн. 26 коп. та інфляційних нарахувань у сумі 10 117 грн. 62 коп. заперечує.

Також відповідач надав до суду пояснення від 07.05.09, за якими визнав заборгованість в сумі 266 166 грн. 96 коп. та просить суд зменшити розмір неустойки на 50%, посилаючись на те, що підприємство є сільськогосподарським, а штрафні санкції надмірно великі.

Розглянувши матеріали справи та вислухавши доводи представників сторін, суд

в с т а н о в и в:

08.04.08 між ЗАТ компанія «Райз»(позивач по справі) та ПСП «Хлібороб»(відповідач по справі) був укладений договір поставки на умовах товарного кредиту № Х8 8352021 з додатками до нього, за умовами якого позивач - «Постачальник» зобов’язується передати у власність відповідача –«Покупця» продукцію виробничо-технічного призначення –товар, а «Покупець»зобов’язався прийняти товар та оплатити його вартість, сплативши за нього визначену договором грошову суму, а також сплатити відсотки за користування товарним кредитом в сумі, визначеній відповідно до умов договору.

На виконання умов договору позивач поставив відповідачу певний товар на суму 357 328 грн. 99 коп., який останній оплатив частково у сумі 88 493 грн. 03 коп., а також в рахунок погашення заборгованості відповідач передав позивачу товар на суму 2 669 грн. 00 коп., але залишилась заборгованість в сумі 266 166 грн. 96 коп. В той же час, відповідно до п.2.2 договору позивач здійснив розрахунок заборгованості з урахуванням курсової різниці долару США до гривні і заборгованість склала 405 838 грн. 74 коп. Оскільки вказана сума відповідачем в добровільному порядку сплачена не була, позивач звернувся до суду із даним позовом, за яким просить стягнути з відповідача окрім основного боргу в сумі 405 838 грн. 74 коп., ще і ., проценти за користування кредитом у сумі 22 685 грн. 51 коп., пеню у сумі 40 027 грн. 93 коп., збитки у сумі 202 919 грн. 37 коп., проценти за неправомірне користування коштами у сумі 46 708 грн. 57 коп. та інфляційні нарахування у сумі 33 285 грн. 42 коп. (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 27.03.09).

Відповідач з позовні вимоги визнав частково з підстав, вказаних у відзиві.

Оцінивши матеріали справи та доводи позивача, суд, прийшов до наступного.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов’язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як було вказано вище, між сторонами у справі укладено договір поставки на умовах товарного кредиту № Х8 8352021 з додатками до нього, за умовами якого позивач зобов’язався поставити відповідачу відповідний товар на умовах товарного кредиту, а відповідач –прийняти товар, оплатити його вартість та сплатити відсотки за користування товарним кредитом.

Відповідно до п.2.1 договору визначено, що вартість товару та сума нарахованих відсотків визначена в гривнях, а також визначається в грошовому еквіваленті в іноземній валюті, відповідно до додатків.

Пунктом 2.5 договору сторони узгодили, що вартість частини товару, яка оплачується на умовах відстрочення кінцевого розрахунку, сплачується відповідачем в наступні терміни: перший платіж не пізніше 01.08.08; другий платіж –не пізніше 01.09.08; третій платіж –не пізніше 01.10.08; четвертий платіж –не пізніше 01.11.08.

Із матеріалів справи, в тому числі: видаткових накладних, довіреностей на отримання товару (арк. справи 38-68), а також розрахунку позивача вбачається, що ним, на виконання умов договору, поставлено товар відповідачу на загальну суму 357 328 грн. 99 коп., який останній оплатив частково коштами в сумі 88 493 грн. 03 коп., що підтверджено банківськими виписками (арк. справи 70-77), а також поставив товар на суму 2 669 грн. 00 коп. (арк.. справи 69), у зв’язку з чим залишилась заборгованість на суму 266 166 грн. 96 коп. Вказана сума також визнана і відповідачем.

Пунктом 2.2. договору сторони встановили, що протягом дії договору, грошові зобов’язання відповідача існують і підлягають сплаті у гривнях. Сума в гривні, що підлягає сплаті визначається шляхом множення грошового еквівалента ціни договору (її неоплаченої частини) в іноземній валюті, вказаній в додатках до договору, на офіційний курс гривні до іноземної валюти, який буде встановлений на день фактичної оплати відповідачем ціни договору (її неоплаченої частини).

Як свідчать матеріали справи, на момент поставки товару грошовий еквівалент вартості товару в доларах США складав 52 706,33 доларів США (5,05 грн.). На момент звернення позивачем до суду, вартість неоплаченого товару складає 405 838 грн. 74 коп., офіційний курс долара США за даними НБУ станом на 27.03.09 складав 7 грн. 70 коп., у зв’язку з чим позивачем вартість неоплаченого відповідачем товару визначена як 405 838 грн. 74 коп.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Наведені вище обставини та матеріали справи свідчать про те, що позивачем зазначена сума нарахована правомірно, у зв’язку з чим позовні вимоги в цій частині слід задовольнити.

Щодо стягнення з відповідача процентів за користування товарним кредитом, слід визначити, що умовами договору було передбачено, що відповідач сплачує як вартість товару так і відсотки за користування товарним кредитом. Так, у п.2.10 договору сторони узгодили, що до процентів застосовується порядок визначення розміру грошових зобов’язань відповідача та їх оплати, встановлений пунктами 2.2, 2.3 договору.

Також, в договорі сторони передбачили певний порядок розрахунку процентів за користування товарним кредитом.

Відповідно до актів здачі-приймання робіт (надання послуг), підписаних повноважними представниками сторін без доповнень та зауважень і скріплених печатками підприємств (акр. справи 78-114) позивачем були нараховані відсотки за користування товарним кредитом на загальну суму 14 878 грн. 19 коп. Вказана сума відповідачем не була оплачена зовсім, у зв’язку з чим залишилась заборгованість по відсоткам на суму 16 816 грн. 51 коп., а з урахуванням положень п.2.2 договору –22 685 грн. 51 коп.

Приймаючи до уваги обставини справи, слід визначити, що розрахунок відсотків позивачем здійснений вірно і ці вимоги є обґрунтованими, у зв’язку з чим їх слід задовольнити.

Щодо стягнення з відповідача пені за період з 01.11.08 по 30.03.09 слід вказати на таке.

Відповідно до статей 610, 611 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно з ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов’язання (основного зобов’язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Під неустойкою (штрафом, пенею), відповідно до статті 549 цього Кодексу розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Отже, види забезпечення виконання зобов’язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов’язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов’язань будь-яким з видів передбачених статтею 546 Цивільного кодексу України, також створює зобов’язальні правовідносини між кредитором та боржником.

Відповідно до частини 1 статті 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

В той же час, пунктом 7.3 договору сторони визначили, що відповідач, за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань по оплаті у встановлені договором терміни вартості товару та процентів за користування товарним кредитом, сплачує за кожен день прострочення на користь позивача пеню в розмірі 0,3 відсотка від суми боргу, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення.

В даному випадку, матеріалами справи підтверджено та не спростовано відповідачем, що ним умови договору, з урахуванням узгодженого сторонами графіку, виконувалися неналежним чином, у зв’язку з чим на момент звернення позивачем до суду залишилась заборгованість в сумі 405 838 грн. 74 коп. З огляду на викладене, слід визначити, що нарахування пені на вказану суму з боку позивача є обґрунтованим та позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Разом з цим, слід зазначити, що пунктом 1 ст. 233 ГК України закріплено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов’язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов’язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частина 3 ст. 551 ЦК України встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

В даному випадку відповідачем не доведено суду наявність будь-яких обставин, з якими закон пов’язує зменшення штрафної санкції, також не надані документальні докази, що підтверджують незадовільний фінансовий стан останнього.

В той же час, зменшення штрафних санкцій є правом суду, а не обов’язком, у зв’язку з чим у задоволенні клопотання щодо зменшення неустойки слід відмовити.

Щодо стягнення з відповідача процентів за неправомірне користування коштами в сумі 46 708 грн. 57 коп. та інфляційних в сумі 33 285 грн. 42 коп. слід визначити наступне.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Пунктом 7.5 договору сторони встановили, що у випадку прострочення відповідачем виконання грошового зобов’язання по оплаті вартості товару та сплаті відсотків, останній сплачує на користь позивача відсотки за неправомірне користування коштами в розмірі 28 процентів річних з простроченої суми.

Тобто, сторонами при підписання договору був передбачений інший розмір відсотків за невиконання грошового зобов’язання.

Матеріалами справи підтверджено та не спростовано відповідачем, що останнім було припущено прострочення виконання зобов’язання з оплати поставленого товару в сумі 405 919 грн. 74 коп., у зв’язку з чим нарахування з боку позивача відсотків та інфляційних за наданим розрахунком є обґрунтованим. З огляду на викладене, позовні вимоги в цій частині також підлягають задоволенню.

Щодо стягнення з відповідача збитків в сумі 202 919 грн. 37 коп. слід визначити, що в обґрунтування цих вимог позивач посилається на п. 7.4 договору. За вказаним пунктом передбачено, що відповідач відшкодовує збитки, завдані позивачу невиконанням або неналежним виконання грошових зобов’язань. Сторони встановлюють розмір збитків позивача в твердій сумі в залежності від строків порушення зобов’язання 10% неоплаченої вартості товару за першим місяць із наступним збільшенням цієї суми на 10% за кожний повний чи неповний місяць прострочення. Збитки відшкодовуються в повній сумі понад неустойку.

Статтею 224 ГК України встановлено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов’язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки особі, права або законні інтереси якої порушено.

У розумінні статті 22 Цивільного кодексу України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Аналогічні приписи містяться у статті 225 Господарського кодексу України. Згідно з пунктом 1 якої до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Відповідно до норми ст.19 Основного Закону держави –Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

В силу статей 42, 43, 33 ГПК України правосуддя в господарських сулах здійснюється на засадах змагальності та рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З огляду на вказані положення позивач при зверненні з позовом мав обґрунтувати свої вимоги поданими суду доказами, а відповідач –спростувати доводи позивача. Тобто, виходячи з наведених приписів, згідно з принципом змагальності саме позивач мав надати суду певні докази понесених збитків. У разі ж надання позивачем відповідних доказів та невизнання певних обставин відповідачем, на останнього покладається обов’язок їх спростування.

Так, позивач зобов’язаний довести суду обставини щодо наявності шкоди, протиправної поведінки відповідача, яка спричинила шкоду, причинний зв'язок між шкодою та поведінкою, вину відповідача як підставу для настання відповідальності, підстави виникнення обов’язку відповідача по відшкодуванню збитків та надати докази понесених позивачем збитків у заявленому розмірі.

Позивачем не доведено, що ним понесені будь-які фактичні збитки в наслідок невиконання відповідачем зобов’язань за договором поставки на умовах товарного кредиту № Х8 8352021, а також причинний зв’язок між діями відповідача та заподіяними збитками. З огляду на викладене у задоволенні вимог щодо стягнення з відповідача збитків слід відмовити.

На підставі викладеного позов слід задовольнити частково та стягнути з відповідача та користь позивача борг у сумі 405 838 грн. 74 коп., проценти за користування кредитом у сумі 22 685 грн. 51 коп., пеню у сумі 40 027 грн. 23 коп., проценти за неправомірне користування коштами у сумі 46 708 грн. 57 коп. та інфляційні нарахування у сумі 33 385 грн. 42 коп. У задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України судові витрати слід покласти на відповідача пропорційно обґрунтовано заявлених та задоволених вимог.

В той же час, позивачу, на підставі Декрету КМУ «Про державне мито», слід повернути з Державного бюджету України, зайво сплачене, за платіжним дорученням №1241 від 03.04.09 державне мито в сумі 0 грн. 82 коп.

На підстав викладеного, керуючись ст.ст. 44,49,82,84,85 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного сільськогосподарського підприємства «Хлібороб», Луганська область, Слав”яносербський район, с. Фрунзе, вул. Інтернаціональна, 157, код 16942511, на користь:

- Закритого акціонерного товариства компанія «Райз», м. Київ, вул. Академіка Заболотного, 152, код 13980201, борг у сумі 405 838 грн. 74 коп., проценти за користування кредитом у сумі 22 685 грн. 51 коп., пеню у сумі 40 027 грн. 23 коп., проценти за неправомірне користування коштами у сумі 46 708 грн. 57 коп. та інфляційні нарахування у сумі 33 385 грн. 42 коп. , витрати по сплаті державного мита в сумі 5 485 грн. 46 коп. та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 86 грн. 13 коп., видати наказ позивачу.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Повернути ЗАТ«Райз», м. Київ, вул. Академіка Заболотного, 152, код 13980201, з Державного бюджету України, зайво сплачене, за платіжним дорученням №1241 від 03.04.09 державне мито в сумі 0 грн. 82 коп. Підставою для повернення є дане рішення скріплене печаткою господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його підписання.

Дата підписання - 08.05.09

Суддя Т.А.Василенко

Помічник судді Т.В.Шкуть