Рішення № 36817394, 20.01.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/22121/13 20.01.14Суддя Мудрий С.М., розглянувши справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Альтаір"

до публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль"

третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача

товариство з обмеженою відповідальністю "Лоджистік Сервіс"

про визнання недійсною додаткової угоди № 2 від 12.05.2009 року до договору поруки

Представники сторін:

від позивача: Перунова Т.Г. - представник за довіреністю №28 від 27.04.2012 року;

Сидорова І.М. - представник за довіреністю № 069 від 10.09.2013 року;

від відповідача: не з'явився;

від третьої особи: Перунова Т.Г. - представник за довіреністю № 9 від 01.09.2011 року.

ВСТАНОВИВ:

На розгляд господарського суду м. Києва передані позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Альтаір" до публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" про визнання недійсною додаткової угоди № 2 від 12.05.2009 року до договору поруки.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 05.10.2004 року між акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль» та товариством з обмеженою відповідальністю «Лоджистік Сервіс» укладено генеральну кредитну угоду №010/08/2400.

06.10.2004 року між акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль» та товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Альтаір» укладено договір поруки №010/08/2400п зі змінами та доповненнями, внесеними додатковою угодою №1 від 11.10.2004 року, відповідно до якого поручитель бере на себе зобов'язання перед кредитором відповідати по зобов'язанням боржника - ТОВ «Лоджистік Сервіс», які виникають з умов генеральної кредитної угоди № 010/08/2400 від 05.10.2004 року.

12.05.2009 року між публічним акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» та товариством з обмеженою відповідальністю «ТД «Альтаір» укладена додаткова угода № 2 до договору поруки № 010/08/2400п від 06.10.2004 року.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ТД «Альтаір» звернулось до суду з вимогою про визнання недійсною додаткової угоди №2 від 12.05.2009 року до договору поруки №010/08/2004п від 06.10.2004 року, оскільки вважає, що договір поруки №010/08/2004п від 06.10.2004 року є припиненим з 23.11.2004 року.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 19.11.2013 року порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 02.12.2013 року.

В судовому засіданні 02.12.2013 року оголошено перерву до 16.12.2013 року.

13.12.2013 року до загального відділу діловодства господарського суду міста Києва позивач подав додаткові документи по справі.

В судовому засіданні 16.12.2013 року представник відповідача подав заяву про застосування строку позовної давності.

Судом оголошено перерву до 14.01.2014 року.

14.01.2014 року до загального відділу діловодства господарського суду міста Києва позивач подав пояснення щодо строку позовної давності.

В судовому засіданні 14.01.2014 року оголошено перерву до 20.01.2014 року.

В судове засідання 20.01.2014 року представник відповідача не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, хоча про час та дату судового засідання повідомлений належним чином.

Представники позивача позовні вимоги підтримали, просили суд задовольнити позов.

Представник третьої особи позовні вимоги підтримав, просив суд задовольнити позов.

Заслухавши пояснення представників позивача та третьої особи, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

05.10.2004 року між акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль» правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" та товариством з обмеженою відповідальністю «Лоджистік Сервіс» укладено генеральну кредитну угоду №010/08/2400.

Відповідно до п.1.2 кредитного договору, загальна сума наданих кредитних коштів не може перевищувати:

- суми 3 360 000,00 євро за офіційним курсом НБУ на дату надання кредиту терміном до 04 жовтня 2007 року.

- суми 2 823 900,00 євро за офіційним курсом НБУ на дату надання кредиту терміном до 04 жовтня 2009 року.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за генеральною кредитною угодою 06.10.2004 року між акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль» правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" та товариством з обмеженою відповідальністю " Торговий дім "Альтаір" укладений договір поруки №010/08/2400п зі змінами та доповненнями, внесеними додатковою угодою № 1 від 11.10.2004 року.

Відповідно до ч.1 статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Згідно з п.1.2 договору поруки, сторони договору встановлюють, що поручитель на добровільних засадах бере на себе зобов'язання перед кредитором відповідати за зобов'язання боржника - товариства з обмеженою відповідальністю «Лоджистік Сервіс», які виникають з умов генеральної кредитної угоди №010/08/2400 від 05.10.2004 року, в повному обсязі цих зобов'язань.

Пунктом 2.1 договору поруки встановлено, що у випадку невиконання боржником взятих на себе зобов'язань по генеральній кредитній угоді, поручитель несе солідарну відповідальність перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, нарахованих відсотків за користування кредитами та неустойки.

23.11.2004 року додатковою угодою №3 до генеральної кредитної угоди від 05.10.2004 року укладеною між акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль» правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" та товариством з обмеженою відповідальністю «Лоджистік Сервіс» збільшено ліміт кредитування до 7210 000,00 євро за офіційним курсом НБУ на дату надання кредиту терміном до 04.10.2009.

17.02.2005 року додатковою угодою №4 до генеральної кредитної угоди від 05.10.2004 року укладеною сторонами встановлено ліміт кредитування у сумі 10 967 000,00 євро за офіційним курсом НБУ на дату надання кредиту терміном до 04.10.2009 року.

Як зазначено позивачем, жодної згоди на зміну розміру кредитного зобов'язання у договорі поруки товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Альтаір» не надавало, жодних додаткових угод до договору поруки щодо збільшення обсягу відповідальності поручителя перед банком між сторонами не укладалось, тому вважає, що договір поруки №010/08/2400п від 06.10.2004 року є припинений з 23 листопада 2004 року.

Відповідно до ч.1 статті 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Тобто, до припинення поруки призводять не будь-які зміни умов основного зобов'язання, а лише такі, які призвели або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності поручителя.

Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання можуть виникнути через різні обставини: збільшення розміру плати за кредит, відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються відсотки за користування чужими грошовими коштами; підвищення розміру відсотків, встановлення (збільшення розміру) неустойки, зміна способу і форми майнового обтяження, умов відповідальності тощо.

Порука припиняється лише тоді, коли поручитель не надав згоди на зміну основного зобов'язання.

Судом встановлено, що 23.11.2004 року додатковою угодою №3 до генеральної кредитної угоди від 05.10.2004 року укладеною між акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль» правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" та товариством з обмеженою відповідальністю «Лоджистік Сервіс» збільшено ліміт кредитування до 7210 000,00 євро за офіційним курсом НБУ на дату надання кредиту терміном до 04.10.2009 року, внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності поручительства, згоду на яку він не надав.

Також, в матеріалах справи відсутні будь-які докази повідомлення позивача про зміни, які були внесені вищезазначеною додатковою угодою.

Таким чином, суд вважає, що порука припинена з 23.11.2004 року, тобто з моменту укладання додаткової угоди №3, якого збільшено обсяг відповідальності позивача, згоду на яку останнім не надавалось.

12.05.2009 року між позивачем та відповідачем укладена додаткова угода № 2 до договору поруки № 010/08/2400п від 06.102004 року, яка розцінюється банком як факт надання згоди поручителя щодо збільшення обсягу відповідальності за кредитним зобов'язанням боржника та яку просить позивач визнати недійсною у зв'язку з укладання її на момент припинення договору поруки №010/08/2400п від 06.10.2004 року в силу закону.

За змістом ст..ст. 559, 598 ЦК України припинення зобов'язання поруки означає такий стан сторін правовідношення, за якого в силу передбачених законом обставин суб'єктивне право і кореспондуючий йому обов'язок перестають існувати. Термін «порука», застосований законодавцем у ч.1 ст. 559 ЦК України, використовується в розумінні зобов'язальних правовідносин поруки, з припиненням яких втрачає чинність договір поруки.

Встановлені у ч.1 ст. 559 ЦК України імперативні положення презюмуються. У цьому разі звернення до суду з позовом про визнання договору поруки припиненим не є необхідним.

Зазначену правову позицію наведено також у постановах ВСУ від 21.05.2012р. у справі № 6-69цс11, від 21.05.2012р. у справі № 6-20цс11, від 21.05.2012р. у справі № 6-88цс11, від 18.06.2012р. у справі № 6-73цс12, від 21.11.2012р. у справі № 6-134цс12, від 05.12.2012р. у справі № 6-147цс1).

Припинення зобов'язання має остаточний характер, тобто цивільне законодавство не передбачає можливості відновлення вже припиненого зобов'язання.

За загальними нормами цивільного законодавства зміна договору допускається тільки за існуючим правовідношенням.

Тому, додаткова угода №2 від 12.05.2009 року не відповідає актам цивільного законодавства, оскільки неможливо змінити договір, який втратив чинність.

За правовим змістом додаткова угода про внесення змін до договору поруки є правочином.

Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Тобто, правочинам притаманне правомірне вольове вчинення особою, яка має належний статус суб'єкта цивільного права, юридичних дій, спрямованих на свідоме створення конкретного цивільного правового результату для себе або інших осіб.

Згідно з п.1 додаткової угоди №2 до договору поруки, сторони дійшли згоди внести зміни до договору поруки №010/08/2400п від 06 жовтня 2004 року.

Таким чином, сторонами у вищезазначеній додатковій угоді було передбачено, що дана угода спрямована саме на зміну договору поруки №010/08/2400п від 06.10.2004 року.

Відповідно до ч.5 статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У пункті 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» зазначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Враховуючи вищезазначене, додаткова угода №2 від 12.05.2009 року не може бути спрямована на реальне настання наслідків, а саме, наслідків щодо зміни умов договору поруки №010/08/2400п від 06.10.2004 року, який припинений 23.11.2004 року, а тому вимоги позивача щодо визнання недійсною додаткової угоди №2 від 12.05.2009 року до договору поруки №010/08/2400п від 06.10.2004 року є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 2 статті 16 ЦК України, одним із способів захисту цивільного права може бути зокрема, визнання правочину недійсним.

Згідно з статтею 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України.

Щодо заявленої вимоги відповідача, викладеної у відзиві на позовну заяву, про застосування строку позовної давності до вимог про визнання недійсною додаткової угоди №2 від 12.05.2009 року до договору поруки, суд зазначає наступне.

У відповідності до п. 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 року "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" визначено, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Відповідно до частини 1 статті 53 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони, прокурора чи з своєї ініціативи господарський суд може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Позивач звернувся до суду з клопотанням про відновлення строку позовної давності за вимогами про визнання додаткової угоди № 2 від 12.05.2009 року недійсною. В обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду позивач наводить обставини, які пов'язані з діями ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ТОВ «Лоджистік Сервіс» щодо врегулювання погашення заборгованості за кредитними договорами.

Так, листом від 21.02.2012 року № 140-0-0-00/8/23 ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» погодився на погашення заборгованості за рахунок реалізації об'єктів нерухомості, запропонованих позичальником, переведення залишку заборгованості у гривню, перегляду відсоткової ставки та графіків виплат за кредитом.

Позивач зазначив про свою обізнаність та участь у цих переговорах, що підтвердила третя особа у судовому засіданні, відповідно, позивач не міг скористатись правом захисту своїх прав щодо оспорювання додаткової угоди № 2 від 12.05.2009 року до 15.11.2.2013 року та в процесі врегулювання зобов'язань, за яким він виступив поручителем. А з огляду на те, що відповідач достроково пред'явив позов до ТОВ «Лоджистік Сервіс» та ТОВ «ТД «Альтаір» про стягнення заборгованості (ухвала від 25.06.2012р. по справі № 5011-35/8564-2012), термін дії позовної давності за вимогами позивача сплив.

За таких обставин, суд вважає, причини пропуску позивачем строку позовної давності за вимогами про визнання недійсною додаткової угоди № 2 від 12.05.2009 року до договору поруки № 010/08/2400п від 06.10.2004 року поважними, а строк позовної давності підлягає відновленню.

Відповідно до ч.1 статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ч.1 статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч. 5 статті 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ч.1 ст.32, ч.1. ст..33, ст.ст. 34, 44, ч. 5 ст. 49, ст.ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсною додаткову угоду №2 від 12.05.2009 року до договору поруки №010/08/2400п від 06.10.2004 року, укладену між публічним акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль" та товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Альтаір".

4. Стягнути з публічним акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль" (01011, м. Київ, вул. Лєскова, 9, ідентифікаційний код 143059009) на користь товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Альтаір" (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 99, ідентифікаційний код 31811808) судовий збір в розмірі 1 147 (одна тисяча сто сорок сім) грн. 00 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання рішення: 27.01.2014 року.

Суддя С.М.Мудрий