Рішення № 3679637, 29.04.2009, Господарський суд Запорізької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.04.09 Справа № 20/18/09

Суддя Гандюкова Л.П.

За позовом Закритого акціонерного товариства з іноземною інвестицією “Запорізький автомобілебудівний завод”, м. Запоріжжя

до Товариства з обмеженою відповідальністю “Литво”, Запорізька область, м.Мелітополь

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю “Товари народного вжитку”, Запорізька область, м. Мелітополь

про стягнення суми 4 724 771,74 грн.

Суддя Гандюкова Л.П.

Представники сторін:

Від позивача – Грона Д.С. (дов.№ 900 від 25.12.2007р.);

Від відповідача – не з’явився;

Івлєва О.Ф. (дов.№ 033/21 від 23.01.2009р.) –у засіданні 03.02.2009р.;

Від третьої особи –не з’явився;

СУТНІСТЬ СПОРУ:

Заявлений позов про стягнення з ТОВ “Литво” на користь ЗАТ з іноземною інвестицією “Запорізький автомобілебудівний завод” заборгованості за поставлену продукцію за договором № 21 від 30.01.2007р. у сумі 3 730 662,90 грн. суми пені 233 285,73 грн., суми інфляційних за час прострочення сплати 659 354,59 грн, суми 3% річних 101 468,52 грн..

Ухвалою господарського суду від 05.12.2008р. позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі № 20/18/09, судове засідання призначено на 20.01.2009р.

Ухвалою суду від 20.01.2009р. на підставі ст.77 ГПК України розгляд справи №20/18/09 відкладено на 03.02.2009р. Ухвалою в.о. голови господарського суду від 03.02.2009р. строк вирішення спору у справі № 20/18/09 продовжено до 03.03.2009р. На підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладався на 25.02.2009р., потім на 03.03.2009р. Ухвалою суду від 03.03.2009р. строк вирішення спору продовжено за клопотанням сторін, розгляд справи відкладено на 31.03.2009р., потім –на 29.04.2009р.

29.04.2009р. справу розглянуто, за згодою представника позивача оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Позивач надав заяву про уточнення позовних вимог. У зв’язку з тим, що під час провадження у справі між позивачем, відповідачем та третьою особою 16.01.2009р. було укладено угоду з протоколом розбіжностей від 20.01.2009р. про переведення боргу на нового боржника (ТОВ “Товари народного вжитку”) в частині заборгованості за поставлену продукцію в сумі 3 730 662,90 грн., підстави для стягнення цієї суми з відповідача відпали. За порушення відповідачем грошового зобов’язання просить стягнути з ТОВ “Литво” суму 233 285,73 грн. пені, суму 659 354,59 грн. інфляційних втрат за період з січня по жовтень 2008р. та суму 101 468,52 грн. 3% річних. Вимоги обґрунтовано ст.ст.525, 526, 549, 551, 610, 611, 612, 625, 692 ЦК України.

Заява про уточнення в порядку ст.22 ГПК України прийнята судом до розгляду.

Відповідач надав клопотання, в якому зазначив, що за укладеною 16.01.2009р. з протоколом розбіжностей угодою про переведення боргу, борг, складовою частиною якого є прострочена заборгованість за поставлені Кредитором (позивач) Боржнику (відповідач) у 2007 році матеріали за договором №21 від 30.01.2007р. на суму 3 730 700 грн. з ПДВ, переведено на нового боржника –ТОВ “Товари народного вжитку”. Пунктом 2 зазначеної угоди встановлено, що з моменту її укладення зобов’язання Боржника перед Кредитором по сплаті зазначеного боргу та інші зобов’язання припиняються та договори, в тому числі №21 від 30.01.2007р., є розірваними. Отже на даний момент правовідносини між позивачем та відповідачем як по основному зобов’язанню, так і по сплаті штрафних санкцій, інфляційних збитків та 3% річних є припиненими, тому провадження у справі підлягає припиненню за відсутності предмету спору.

Третя особа –ТОВ “Товари народного вжитку” у письмову поясненні підтвердило, що за укладеною 16.01.2009р. угодою на нього переведено борг відповідача в сумі 3730700 грн. та підтримав позицію відповідача з того приводу, що на даний момент правовідносини між позивачем та відповідачем як по основному зобов’язанню, та і по іншим (штрафним санкціям, 3% річних тощо) є припиненими.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши та розглянувши пояснення представників сторін, третьої особи, суд

ВСТАНОВИВ:

30.01.2007р. між ЗАТ з іноземною інвестицією “Запорізький автомобілебудівний завод” (Постачальник, позивач у справі) та ТОВ “Литво” (Покупець, відповідач) було укладено договір поставки №21, згідно з яким позивач зобов’язався передати відповідачу товар, згідно специфікацій, а відповідач –прийняти його та оплатити згідно з умовами цього договору.

Матеріали справи свідчать, що сторонами укладалися додаткові угоди, якими узгоджувалися асортимент та вартість окремих партій товару згідно відповідної Специфікації.

На виконання договірних зобов’язань, зокрема, по додатковим угодам №№16-19, позивач протягом жовтня-листопада 2007р. поставив, а відповідач прийняв товар загальна вартість якого склала 3 774 802,94 грн., що підтверджується відповідними товарно-транспортними накладними, довіреностями на отримання МТЦ та виставленими рахунками на їх оплату, які долучено до матеріалів справи.

Згідно з п.п.7.1, 7.2 договору №21 від 30.01.2007р. розрахунок за поставлений товар здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника через 20 днів з моменту надходження кожної партії товару на склад Покупця та здійснюється на підставі виставлених рахунків. При здійснені платежів Покупець повинен вказувати в платіжному дорученні номер та дату договору, видаткової накладної.

Оплата вартості зазначеного товару відповідачем не здійснювалася. Шляхом заліку зустрічних однорідних вимог, на підставі ст.601 ЦК України, частково була зменшена заборгованість у розмірі 44 140,04 грн., що підтверджується актом №56 від 01.09.2008р., складеним та підписаним сторонами. Внаслідок цього заборгованість відповідача перед позивачем склала 3 730 662,90 грн.

Відповідно до п.9.2 розділу 9 договору №21 за прострочку строку оплати товару покупець сплачує на користь Постачальника пеню у розмірі 0,1% від вартості поставленого товару за кожен день прострочки оплати, але не більше подвійної облікової ставку НБУ, що діє в період, за який нараховується пеня.

У грудні 2008 року позивач звернувся до господарського суду з позовною заявою про стягнення з ТОВ “Литво” вищезазначеної суми заборгованості, а також пені, інфляційних втрат та 3% річних за весь час прострочення оплати, за якою 15.12.2008р. порушено провадження у даній справі №20/18/09.

В процесі розгляду даної справи сторонами надано угоду про переведення боргу від 16.01.2009р. з протоколом розбіжностей, відповідно до яких ЗАТ з іноземною інвестицією “Запорізький автомобілебудівний завод” (Кредитор), ТОВ “Литво” (Боржник) та ТОВ “Товари народного вжитку” (Новий боржник, третя особа у справі) провівши звіряння розрахунків, сторони погодили існування непогашеної заборгованості відповідача перед позивачем станом на 01.12.2008р. на загальну суму 7 193 900 грн., в тому числі, простроченої заборгованості за поставлені у 2007 році матеріали за договором №21 від 30.01.2007р. на суму 3 730 700 грн. з ПДВ за ставкою 20% та заборгованості за договором №020/1-08Л від 17.12.2007р. на суму 3 463 200 грн. з ПДВ.

Згідно з п.1 угоди Боржник (відповідач) переводить, а Новий боржник (третя особа у справі) приймає та зобов’язується оплатити борг згідно умов угоди, на що Кредитор надав свою згоду, внаслідок чого Боржник у зобов’язані по сплаті боргу замінюється на Нового Боржника.

У пункті 2 угоди, з протоколом розбіжностей, сторони встановили, що з моменту її укладення зобов’язання Боржника перед Кредитором по сплаті боргу та інші зобов’язання, в тому числі за договором №21 від 30.01.2007р., припиняються та договір є розірваним за згодою сторін.

Статтею 520 ЦК України встановлено, що за згодою кредитора боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу).

Згідно з ч.1 ст.598 ЦК України зобов’язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до ч.ч.2,3 ст.653 цього Кодексу у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Із аналізу приписів вищенаведеного законодавства слідує, що з моменту укладення угоди про переведення боргу від 16.01.2009р. зобов’язання відповідача перед позивачем по сплаті боргу, який, в тому числі, є предметом даного спору, припинилося.

За таких обставин, на час розгляду справи предмет спору про стягнення основного боргу у розмірі 3 730 700 грн. відсутній, тому провадження у справі в цій частині підлягає припиненню на підставі п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України.

Крім того, предметом спору у даній справі є також стягнення з ТОВ “Литво” суми 233 285,73 грн. пені, яка нарахована згідно з розрахунку по кожній накладній, суми інфляційних за час прострочення оплати за період з січня 2008р. по жовтень 2008р. у розмірі 659 354,59 грн. та 3% річних у розмірі 101 468,52 грн.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України та ст. 193 ГК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших правових актів, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ст.530 ЦК України) .

Відповідно до ст.ст.610-611 ЦК України невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання), є його порушенням, у разі якого настають правові наслідки, зокрема, сплата неустойки.

Згідно зі ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошових сум (неустойка, штраф, пеня), які учасник господарських правовідносин зобов’язується сплатити в разі невиконання або неналежного виконання господарських зобов’язань.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Факт порушення зобов’язання відповідачем зобов’язання щодо своєчасного виконання грошового зобов’язання на час звернення позивача до суду є доведеним, тому вимоги про стягнення суми пені, інфляційних втрат та 3% річних суд вважає правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. При цьому суд зауважує, що перевіривши розрахунок суми пені, інфляційних втрат та 3% річних, здійснений позивачем, судом встановлено, що позивачем допущено арифметичні помилки, внаслідок яких заявлені до стягнення суми є меншими, чим підлягають до стягнення. Однак, враховуючи приписи ст.ст.22,83 ГПК України, суд не виходить за межі позовних вимог і стягує заявлені до стягнення суми 233 285,73 грн. пені, 659 354,59 грн. інфляційних втрат та 101 468,52 грн. 3% річних (розрахунок позивача із зазначенням періоду).

Заперечення відповідача та третьої особи в цій частині є необґрунтованими, оскільки між сторонами укладено угоду про переведення боргу. Боргом може бути визнане лише зобов’язання, не виконане в установлений строк. У п.2 угоди про переведення боргу визначено, що з моменту її укладення припиняються зобов’язання відповідача по сплаті суми боргу (розмір та графік погашення якого встановлено в преамбулі та п.3 угоди) та інших зобов’язань.

Із змісту ст.625 ЦК України, ст.ст.546,549 ЦК України слідує, що стягнення інфляційних, 3% річних і пені є відповідальністю за порушення зобов’язання, а не самим зобов’язанням. Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору. Розірвання договору не звільняє від відповідальності за порушення зобов’язання, яке мало місце за час дії договору.

Згідно з ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача, оскільки спір виник внаслідок його неправильних дій.

Керуючись ст.ст.44, 49, 82-85, п.1-1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Литво” (72311, Запорізька область, м.Мелітополь, Каховське шосе, буд.27, код ЄДРПОУ 25482075, р/р2600342130 у ЗОД “Райффайзенбанк Аваль”, МФО 313827) на користь Закритого акціонерного товариства з іноземною інвестицією “Запорізький автомобілебудівний завод” (69600, м.Запоріжжя, пр.Леніна, буд.8, код ЄДРПОУ 25480917, р/р260022475 у ЗОД “Райффайзенбанк Аваль”, МФО 313827) суму 233 285 грн. 73 коп. пені, суму 659 354 грн. 59 коп. втрат від інфляції, суму 101 468 грн. 52 коп. 3% річних, суму 25500 грн. 00 коп. витрат на державне мито, суму 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У частині стягнення суми 3 730 662 грн. 90 коп. основного боргу провадження припинити за відсутністю предмету спору.

Суддя Л.П. Гандюкова

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання. Рішення оформлено і підписано у повному обсязі 12.05.2009р.