Постанова № 36796048, 16.01.2014, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 802/2952/13-а

Головуючий у 1-й інстанції: Вергелес А.В.

Суддя-доповідач: Біла Л.М.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2014 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Білої Л.М.

суддів: Загороднюка А.Г. Сушка О.О.

при секретарі: Лозінській Н.В.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_2, ОСОБА_3

відповідача - Солтанова Е.Д., Джулай О.А., Олійник Н.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Вінницького об'єднаного міського військового комісаріату на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2013 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Вінницького об`єднаного міського військового комісаріату, Вінницького обласного військового комісаріату, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_7, ОСОБА_8 про скасування наказу про звільнення, поновлення на займаній посаді , -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_2 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Вінницького об`єднаного міського військового комісаріату (далі-Вінницького ОМВК), Вінницького обласного військового комісаріату (далі-Вінницького ОВК), треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_7, ОСОБА_8 про скасування наказу про звільнення, поновлення на займаній посаді.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ ТВО військового комісара Вінницького об`єднаного міського військового комісаріату від 30.05.2013 року № 64 в частині звільнення ОСОБА_2 з посади провідного спеціаліста на підставі п.1 ст.40 КЗпП України. Поновлено позивача на посаді провідного спеціаліста Вінницького об'єднаного міського військового комісаріату з 30.05.2013 року. Стягнуто з Вінницького обласного військового комісаріату на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 30.05.2013 року по 14.10.2013 року. В решті позовних вимог відмовлено. Постанову в частині поновлення ОСОБА_2 на посаді провідного спеціаліста Вінницького об'єднаного міського військового комісаріату та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми платежу за один місяць допущено до негайного виконання.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Вінницький об'єднаний міський військовий комісаріат подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити.

В судовому засіданні представники апелянта підтримали доводи викладені в апеляційній скарзі та просили щодо її задоволення.

Позивач та його представник в судовому засіданні просили відмовити в задоволенні апеляційної скарги відповідача, посилаючись на письмові заперечення подані проти апеляційної скарги.

Треті особи в судове засідання не з'явились, хоча була належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач -ОСОБА_2 з 02.02.2010 року працював на посаді спеціаліста мобілізаційного відділення Вінницького ОМВК, 14.02.2011 року призначений на посаду провідного спеціаліста мобілізаційного відділення. Присягу державного службовця прийняв 03.12.1997 року, присвоєно ранг державного службовця 9.

Наказом від 30.05.2013 року № 64 ОСОБА_2 звільнено з роботи у зв'язку із скороченням штату працівників і відсутністю вакантних посад, виплачено вихідну допомогу відповідно до ст. 20 Закону України "Про статус учасника ліквідації аварії на ЧАЕС" у розмірі 3-х середньомісячних заробітків. Щорічна відпустка позивачем за робочий період з 02.02.13 року по 01.02.2014 року використана в кількості 14 календарних днів з 22.04.2013 року по 08.05.2013 року.

Не погоджуючись з вищевказаним наказом, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що наказ за №64 від 30.05.2013 року в частині звільнення ОСОБА_2 з посади провідного спеціаліста на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП виданий протиправно, всупереч вимогам чинного законодавства, без дотримання відповідачем порядку звільнення позивача з займаної посади у зв'язку із скороченням штату працівників на підставі п.1 ст.40 КЗпП України, а тому наявні підстави для його скасування і для поновлення ОСОБА_2 на посаді провідного спеціаліста Вінницького об'єднаного міського військового комісаріату з 30.05.2013 року.

Колегія суддів Вінницького апеляційного адміністративного суду вважає помилковими висновки суду першої інстанції щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_2, з огляду на таке.

Правовий статус державного службовця визначений Законом України "Про державну службу". Статтею 1 даного Закону зазначено, що "державна служба" - це професійна діяльність державних службовців з підготовки пропозицій щодо формування державної політики, забезпечення її реалізації та надання адміністративних послуг.

Положення п.1 ч.1 ст. 41 даного Закону визначають, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є скорочення чисельності або штату, реорганізація (злиття, приєднання, поділ, перетворення) або ліквідація державного органу, органу влади Автономної Республіки Крим або їх апарату.

Аналогічно норми Кодексу законів про працю України передбачають право власника або уповноваженого ним органом для розірвання трудового договору з підстав змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (п.1 ст. 40 КЗпП України).

Послідовність дій роботодавця при звільненні працівників на підставі п.1 ст.40 КЗпП України повинна бути наступною: 1) прийняти рішення щодо скорочення чисельності або штату працівників.; 2) оформити рішення про скорочення наказом про внесення змін до штатного розпису; 3) з'ясувати, чи є серед працівників, посади яких скорочуються, особи, щодо яких встановлено обмеження на звільнення; 4) врахувати переважне право на залишення на роботі.

Статтею 42 КЗпП України передбачено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби. Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

Тобто, основним критерієм визначення переважного права залишення на посаді є висока кваліфікація і продуктивність праці, а у випадку рівності даних умов, власник керується так званими додатковими умовами.

Як слідує з матеріалів справи, на виконання вищезазначеної норми, 21.05.2013 року комісією Вінницького ОМВК проведено перевірку з визначення продуктивності праці службовців ЗСУ Вінницького ОМВК, про що складено акт. Предметом даної перевірки слугував факт визначення рівня продуктивності службовців ЗСУ ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_2 За результатами перевірки встановлено, що найвищий рівень продуктивності праці у службовця ЗСУ ОСОБА_8, середній рівень у службовця ЗСУ ОСОБА_7, найнижчий у службовця ЗСУ ОСОБА_2

Разом з тим, відповідно до вимог розпорядження начальника штабу - першого заступника командувача Сухопутних військ ЗСУ від 10.01.2013 року № 116/2/2/406 щодо підготовки та проведення оцінювання особового складу районних (міських) військових комісаріатів оперативного командування у ході їх реформування, наказу командувача Західного оперативного командування від 16.01.2013 р. № 6 "Про підготовку та проведення оцінювання особового складу районних (міських) військових комісаріатів Західного оперативного командування" у період 04 по 06 лютого 2013 року комісією Центру особового складу штабу управління Західного оперативного командування було проведено оцінювання особового складу районних (міських) військових комісаріатів Вінницької області.

За результатами зазначеного оцінювання ОСОБА_2 посів у рейтингу серед службовців Вінницького ОМВК 16 місце, набравши 145 балів, ОСОБА_7 - 1 місце, набравши 177 балів, ОСОБА_8 - 23 місце, набравши 132 бали.

Колегія суддів звертає увагу на те, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення надано лише правову оцінку оцінюванню особового складу районних (міських) військових комісаріатів Вінницької області, натомість акт від 21.05.2013 року щодо проведення перевірки з визначення продуктивності праці службовців ЗСУ Вінницького ОМВК, не взято до уваги.

Під продуктивністю праці розуміють ступінь ефективності процесу праці, що характеризується обсягом продукції, виробленої за одиницю часу, або економією робочого часу, витраченого на одиницю продукції. Різноманітність підходів до визначення рівня продуктивності праці залежить від специфіки діяльності підприємств або їхніх підрозділів, від мети розрахунків та базується на методичних особливостях.

З аналізу проведеної роботи вказаними особами за період з 01.01.2013 року по 20.05.2013 року слідує, що саме у ОСОБА_2 найнижчий рівень продуктивності.

Основними критеріями класифікації посад державних службовців, згідно з ст.25 Закону України "Про державну службу", є організаційно-правовий рівень органу, який приймає їх на роботу, обсяг і характер компетенції на конкретній посаді, роль і місце посади в структурі державного органу.

Статтею 26 вказаного Закону передбачено, що при прийнятті на державну службу службовцю присвоюється ранг у межах відповідної категорії посад. Державний службовець може бути позбавлений рангу лише за вироком суду. Якщо державний службовець перейшов на посаду нижчої категорії або залишив державну службу, на яку потім повернувся, за ним зберігається присвоєний ранг.

Колегія суддів звертає увагу на те, що судом першої інстанції в оскаржуваній постанові зазначено, що ОСОБА_2 присвоєно 9 ранг, ОСОБА_8 13 ранг, ОСОБА_7 14 ранг. Вказаний ранг ОСОБА_2 присвоєно за попереднім місцем роботи у органах місцевого самоврядування, а тому даний факт не може свідчити про високу кваліфікацію під час роботи у Вінницькому ОМВК. Вказану обставину відповідачем було враховано при винесенні наказу від 30.05.2013року №64.

Що стосується посилання позивача на те, що відповідачем не дотримано обов'язку щодо попередження про звільнення у зв'язку із скороченням штату та пропонування працівникові іншої роботи на тому ж підприємстві, в установі, організації, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до роз'яснень пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 року № 9, розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення. При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за п.1 ст.40 КЗпП може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями.

Згідно до ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Як слідує з матеріалів справи, згідно з попередженням від 22.03.2013 року ОСОБА_2 повідомлений про те, що звільнення відбудеться у строк до 31.05.2013 року. Таким чином, Вінницький ОМВК в межах 2-х місячного строку повідомив позивача про майбутнє звільнення, що не заперечувалось позивачем.

З даним попередженням ОСОБА_2 не погодився та на зворотньому боці даного документу зазначив про переважне право залишення його на роботі з підстав вимог Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Додатково зазначив, що новим штатним розписом передбачена посада провідного спеціаліста, тому керівництво повинно запропонувати дану посаду ОСОБА_2

З матеріалів справи слідує, що у травні під час проведення зборів службовців ОСОБА_2 було запропоновано роботу у Вінницькому ОМВК, однак останній не виявив бажання працювати на одній із запропонованих посад, що також підтверджується відповідною довідкою.

Вищенаведеним спростовується висновок суду першої інстанції стосовно того, що відповідач - Вінницький ОМВК не вчиняв жодних дій стосовно пропозиції позивачу інших вакантних посадах.

Крім того, колегія суддів враховує доводи апелянта в тій частині, що Вінницьким ОМВК здійснено порівняльний аналіз переважного права на залишенні на роботі зокрема:

ОСОБА_7, що працює на посаді з 10.03.2010 року зайняла 1 місце за наслідками оцінювання особового складу районних (міських) військових комісаріатів Вінницької області та має середній рівень продуктивності праці (згідно до акту від 21.05.2013р.) та згідно до акту № 784 від 09.10.2013р. не проживає за місцем реєстрації і як наслідок згідно ч. 1 та п.2 ч.1 ст.42 КЗпП України, при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, має переважне право на залишення на роботі;

ОСОБА_8 працює з 11.01.2005 року, згідно довідки Лівобережного МРЦЗ № 2223 та 2224 від 09.10.2013 року згідно яких ОСОБА_10 (донька) та ОСОБА_11 (дружина) станом на 30.05.2013 року були зареєстровані як безробітні.

ОСОБА_2 працював у Вінницькому ОМВК з 02.02.2010 року, має статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, отримує пенсійне забезпечення.

Таким чином, керуючись даними фактами, а також враховуючи відсутність інших обставин згідно до ст. 42 КЗпП України, Вінницьким ОВМК прийнято рішення щодо відсутності переважного права у ОСОБА_2 залишення на посаді, і як наслідок прийнято наказ від 30.05.2013 року № 64, яким ОСОБА_2 звільнено з роботи у зв'язку із скороченням штату працівників і відсутністю вакантних посад.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції не враховано імперативність ч.1 ст. 42 КЗпП України, згідно з якою при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Крім того, апеляційний суд враховує ту обставину, що довідкою від 23.07.2013 року виданою управлінням державної служби Головдержслужби України у Вінницькій області та листом Державного нагляду за охороною праці від 17.07.2013 року доведено, що при здійсненні відповідних перевірок порушень щодо звільнення службовців Збройних Сил України Вінницького ОМВК, в тому числі ОСОБА_2 не встановлено.

З аналізу вищезазначених обставин, колегія суддів приходить до висновку, що у ОСОБА_2 відсутні підстави для переважного залишення його на роботі у Вінницькому ОВМК, відтак постанову суду першої інстанції винесено без дослідження всіх належних доказів та відсутності правової оцінки обставинам справи.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.3 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

А тому, з врахуванням вищенаведеного, колегія суддів приходить до висновку, що видаючи наказ від 30.05.2013 року № 64 "Про звільнення ОСОБА_2." відповідно до п.1 ст.40 КЗпП України відповідач діяв на підставі і відповідно до вимог чинного законодавства, з урахуванням усіх обставин, а тому у задоволенні позову ОСОБА_2 щодо визнання незаконним та скасування вищезазначеного наказу слід відмовити.

Відповідно відсутні правові підстави для задоволення позову в частині поновлення ОСОБА_2 на посаді провідного спеціаліста Вінницького об'єднаного міського військового комісаріату.

Пунктом 4 ч. 1 ст. 198, ст. 202 КАС України передбачено, що підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

За таких обставин, судова колегія вважає, що суд першої інстанції не у повній мірі надав належну оцінку вказаним обставинам та зібраним по справі доказам, неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, у зв'язку із чим, ухвалив рішення, яке підлягає скасуванню.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Вінницького об'єднаного міського військового комісаріату задовольнити повністю .

Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2013 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Вінницького об`єднаного міського військового комісаріату, Вінницького обласного військового комісаріату, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_7, ОСОБА_8 про скасування наказу про звільнення, поновлення на займаній посаді, - скасувати.

Винести нову постанову, якою в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити.

Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст 212 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі на протязі п'яти днів.

Головуючий /підпис/ Біла Л.М.

Судді /підпис/ Загороднюк А.Г.

/підпис/ Сушко О.О.

З оригіналом згідно:

секретар