Постанова № 36785236, 21.01.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" січня 2014 р. Справа№ 911/3368/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дикунської С.Я.

суддів: Алданової С.О.

Коршун Н.М.

при секретарі Драчук Р.А.

за участю представників:

від позивача Каланча Ю.А. - дов. №67 від 02.01.2014р.

від відповідача Білик Д.А. - дов. б/н від 01.10.2013р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю

«Асканія-Флора»

на рішення

господарського суду Київської області

від 23.10.2013р. (суддя Карпечкін Т.П.)

у справі №911/3368/13

за позовом Приватного акціонерного товариства

«Страхова компанія «Граве Україна»

(далі - ПрАТ «СК «Граве Україна»)

до Товариства з обмеженою відповідальністю

«Асканія-Флора» (далі - ТОВ «Асканія-Флора»)

про стягнення 30 637,34 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Київської області від 23.10.2013р. у справі №911/3368/13 позов задоволено повністю, стягнуто з ТОВ «Асканія-Флора» на користь ПрАТ «СК «Граве Україна» 30 637,34 грн. компенсації страхового відшкодування та 1 720,50 грн. витрат зі сплати судового збору.

Не погодившись із згаданим рішенням суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, просив скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування своїх вимог зазначив, що суд першої інстанції при прийнятті оскарженого рішення помилково посилався на ст.38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», чим допустив неправильне застосування норм матеріального права, оскільки спірні правовідносини підпадають під правове регулювання ст.993 ЦК України та ст.27 Закону України «Про страхування», де передбачено суброгаційне право страховика. Зважаючи на те, що право вимоги, яке виникло у позивача є суброгацією, перебіг строку позовної давності починає обчислюватися з моменту виникнення страхового випадку, а саме, з 15.06.2010р. Таким чином, станом на 14.08.2013р. (дата подання позовної заяви) закінчився строк позовної давності тривалістю у 3 роки тощо.

Представник апелянта в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити, оскаржене рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог за наведених в скарзі підстав.

Представник позивача доводи скарги заперечив, просив не брати їх до уваги, а відтак рішення місцевого суду як законне та обґрунтоване просив залишити без змін.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши долучені до матеріалів справи письмові докази, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що скарга не підлягає задоволенню за таких обставин.

Так, ПрАТ «СК «Граве Україна» звернулось до господарського суду Київської області з позовом до ТОВ «Асканія-Флора» про стягнення 30 637,34 грн. В обґрунтування своїх вимог зазначило, що виплативши страхувальнику відшкодування по договору №0413.0030-2425.1014 в розмірі 30 637,34 грн. позивач набув права регресної вимоги до відповідача в межах понесених фактичних витрат на заявлену суму на підставі ч.2 ст.1187, ст.ст.1172, 1191 ЦК України та ст.27 Закону України «Про страхування» тощо.

Суд першої інстанції, заслухавши пояснення представника відповідача, розглянувши зібрані докази та матеріали справи, дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, відтак прийняв рішення про їх задоволення.

Так, задовольняючи позов, місцевий суд вважав, що позивач, виплативши страхове відшкодування потерпілій особі, відповідно до приписів ст.993 ЦК України та ст.27 Закону України «Про страхування» набув права вимоги до ТОВ «Асканія-Флора», яке на відповідній правовій підставі володіло автомобілем «Фотон» державний реєстраційний номер НОМЕР_2 під час ДТП тощо.

Як встановлено матеріалами справи, 21.12.2009р. між позивачем (страховик) та гр. ОСОБА_4 (страхувальник) було укладено договір страхування №0413.0030-2425.1014, за умовами якого застраховано автомобіль «Toyota Avensis» державний реєстраційний номер НОМЕР_1 на строк з 22.12.2009р. по 21.12.2010р.

Із матеріалів справи вбачається, що 15.06.2010р. в м. Києві сталась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «Toyota Avensis» державний реєстраційний номер НОМЕР_1, яким керував ОСОБА_4 та автомобіля «Фотон» державний реєстраційний номер НОМЕР_2, що належить ТОВ «ВІА Транс Експедиція» і яким керував ОСОБА_5, перебуваючи у трудових відносинах з ТОВ «Асканія Флора».

Постановою Дарницького районного суду м. Києва від 09.07.2010р. ОСОБА_5 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення та притягнено до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу за ст.124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Відповідно до звіту №278 про оцінку автомобіля «Toyota Avensis», складеного ФОП ОСОБА_6 02.07.2010р., завданий власнику автомобіля «Toyota Avensis» державний реєстраційний номер НОМЕР_1 в результаті його пошкодження при ДТП матеріальний збиток складає 31 385,98 грн., а згідно калькуляції ТОВ «Автосаміт ЛТД» на ремонт автомобіля №С-0010770 від 30.06.2010р. вартість ремонтних робіт та деталей, необхідних для відновлення автомобіля складає 30 637,34 грн.

01.09.2010р. позивач на підставі страхового акту № СНТ/0413.0030-2425.1014/1 від 01.09.2010р. та відповідно до калькуляції ТОВ «Автосаміт ЛТД» на ремонт автомобіля № С-0010770 від 30.06.2010р., виплатив страхове відшкодування у розмірі 30 093,60 грн., що підтверджується платіжним дорученням №0012478 від 01.09.2010р. на суму 30 093,60 грн., а також підписав 01.09.2010р. зі страхувальником - гр. ОСОБА_4 акт про взаємозалік боргів на суму 543,74 грн., що становить частину страхового платежу, несплаченого на дату складання страхового акту.

З огляду на наведене, до позивача перейшло право зворотної вимоги до відповідальної за заподіяний збиток особи, такою особою є гр. ОСОБА_5 Якщо цивільно-правова відповідальність перед третіми особами застрахована у певного страховика, останній стає відповідальною особою, адже внаслідок укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів страховик в межах страхової суми несе відповідальність за завдану застрахованою ним особою шкоду. Він бере на себе всю відповідальність за свого страхувальника, яка виникає внаслідок заподіяння шкоди джерелом підвищеної небезпеки, оскільки застрахував такий страховий ризик, як відповідальність за заподіяну джерелом підвищеної небезпеки шкоду.

Судом першої інстанції встановлено, що станом на час ДТП 15.06.2010р. автомобілем «Фотон» державний реєстраційний номер НОМЕР_2, яким було завдано матеріальний збиток страхувальнику позивача, на відповідній правовій підставі володіло ТОВ «Асканія-Флора».

Відповідно до постанови Дарницького районного суду м. Києва від 09.07.2010р. винна у ДТП особа - гр. ОСОБА_5 станом на 15.06.2010р. перебував у трудових відносинах з ТОВ «Асканія-Флора».

До страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки (ст.993 ЦК України).

Аналогічні положення містять й приписи ст.27 Закону України «Про страхування», згідно якої до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлено законом (ч.1 ст.1191 ЦК України).

Таким чином, виходячи з системного аналізу зазначених норм, до позивача в межах фактичних витрат і суми страхового відшкодування потерпілій особі перейшло право зворотної вимоги до особи, відповідальної за регресними вимогами.

Такою особою, в даному випадку, є винний у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди водій транспортного засобу ОСОБА_5, який під час скоєння дорожньо-транспортної пригоди знаходився у трудових відносинах з ТОВ «Асканія-Флора».

Відповідно до ч.1 ст. 1172 ЦК України, юридична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Враховуючи вищевикладені обставини справи та приписи законодавства в їх сукупності, апеляційний господарський суд вважає правомірним висновок місцевого суду щодо обов'язку відповідача виплатити позивачеві страхове відшкодування в порядку регресу, а також погоджується з його висновком стосовно відсутності правових підстав для застосування позовної давності до спірних правовідносин.

У відповідності до ст.ст.256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається на підставі ч.ч.1, 6 ст.261 ЦК України від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання.

Згідно матеріалів справи фактичне виконання позивачем зобов'язання щодо виплати страхувальнику страхового відшкодування відбулося 01.09.2010р. Саме з цієї дати з урахуванням положень ч.6 ст.261 ЦК України починається перебіг строку позовної давності, передбаченого ст.257 цього Кодексу. До господарського суду позивач звернувся з даним позовом 14.08.2013р., тобто в межах встановленого законодавством трирічного строку позовної давності.

Наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд України при здійсненні перегляду судових рішень господарських судів у справах, пов'язаних із застосуванням позовної давності до вимог про стягнення страхового відшкодування в порядку регресу (постанови ВСУ від 27.03.2012р. у справі №58/168, від 07.08.2012р. у справі №12/207 та від 28.08.2012р. у справі №5023/4833/11). Відповідно до ст.111-28 ГПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновками місцевого суду, як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті скарги, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.

Керуючись ст.ст.99, 101-103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Асканія-Флора» залишити без задоволення, рішення господарського суду Київської області від 23.10.2013р. у справі №911/3368/13 - без змін.

Матеріали справи №911/3368/13 повернути до господарського суду Київської області.

Постанову може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий суддя С.Я. Дикунська

Судді С.О. Алданова

Н.М. Коршун