Ухвала суду № 36784482, 24.01.2014, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

№ 22-ц/778/124/14 Головуючий у 1 інстанції: Петров В. В.

Суддя-доповідач: Подліянова Г.С.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2013 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого: Бондаря М.С.

Суддів: Подліянової Г.С.

Дашковської А.В.

При секретарі: Бабенко Т.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Кам'янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 29 жовтня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Іванівської сільської ради Кам'янсько-Дніпровського району Запорізької області про стягнення матеріальної та моральної шкоди, -

ВСТАНОВИЛА :

У березні 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовною заявою, в якій зазначає, що 25 березня 1997р. на підставі рішення Іванівської сільської ради за №20 позивачу було передано у приватну власність земельну ділянку, для садівництва, площею 0,05га. Земельна ділянка розташована в с.Іванівка К-Дніпровського району Запорізької області..21.04.1997р. позивачу було видано Державний акт серії ЗП №01100 на право приватної власності який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №1034. ОСОБА_4 звернулася до нього з позовом про скасування вищезазначеного рішення Іванівської сільської ради про передачу йому у власність земельної ділянки та визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку.

Рішенням Кам'янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 05.04.2012 р. в позові ОСОБА_4 було відмовлено. Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 19.06.2012р. зазначене рішення Кам'янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області скасовано та ухвалено нове рішення, яким визнано недійсним державний акту № ЗП 01100 від 21.04.1997р. на право приватної власності на земельну ділянку та рішення Іванівської сільської ради від 25. 03.1997 p., зобов'язано ОСОБА_3 прибрати теплиці, розташовані на земельній ділянці по АДРЕСА_1

Позивач зазначає, що він користувався даною земельною ділянкою, обробляв її, використовував її задля задоволення своїх потреб, займався садівництвом, городництвом, він був впевнений, що вона належить йому на праві власності і що її використання є законним. Відповідач своїм незаконним рішенням, дав право на землю, яка не могла бути йому передана, тим самим поставив його у важке становище, оскільки тепер йому необхідно залишати цю ділянку, демонтувати господарське приміщення.

Вважає, що відповідач таким чином завдав йому матеріальної та моральної шкоди, яку позивач оцінює в 22 900 грн., з них: матеріальна - 6 150 грн. вартість земельної ділянки та неотримана вигода від реалізації сільськогосподарської продукції - 16 750 грн. Просить стягнути з Іванівської сільської ради Кам'янсько-Дніпровського району Запорізької області на його користь матеріальну шкоду у розмірі 22 900 грн. 00 коп.. та моральну шкоду в сумі 20 000 грн. 00 коп. а разом 42 900 завданою внаслідок виданого незаконного рішення Іванівської сільською радою №20 від 25.03.1997р., а також судовий збір у розмірі 458,80 грн. В правове обґрунтування позивач послався на ст. ст. 22, 23, 1167, 1173, 1175 ЦК України.

Рішенням Кам'янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 29 жовтня 2013 року відмовлено в задоволенні позову.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати, та ухвалити нове, яким позов задовольнити.

Скаржник та його представник, будучи своєчасно та належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи до апеляційного суду не з"явилися. Від представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 надійшло клопотання про відкладення судового засідання у зв"язку з тим, що він приймає участь у кримінальному провадженні у іншому суді, однак доказів на підтвердження зазначених обставин суду не надав, причини неявки ОСОБА_3 суду не повідомлені. Виходячи з наведеного та у відповідності до вимог ст. 305 ЦПК України, колегія суддів не вбачає поважності причин неявки апелянта та його представника в судове засідання і вважає, що неявка ОСОБА_3 та його представника ОСОБА_5, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Крім того, апеляційна скарга не містить доводів щодо дослідження нових доказів у справі. Викладені в ній доводи не можуть бути доповнені на даний час, оскільки це заборонено ст. 300 ЦПК України.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно зі ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом установлено, що рішенням Іванівської сільської ради за №20 від 25.03.1997 року позивачу було передано у приватну власність земельну ділянку, для садівництва, площею 0,05га.

21.04.1997року йому було видано Державний акт серії ЗП №01100 на право приватної власності на цю земельну ділянку , однак рішенням апеляційного суду Запорізької області від 19.06.2012 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, Іванівської сільської ради зазначене рішення та державний акт на право власності на землю були скасовані і було зобов"язано ОСОБА_3 прибрати теплеці, розташовані на земельній ділянці.

Відповідно до ст. 1173 ЦК України відшкодування шкоди, завданої фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень.

За змістом ст. 22 ЦК України особа, якій завдано майнову шкоду у результаті порушення її цивільного права, має право на її відшкодування.

Шкодою є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Майнова шкода відшкодовується у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Згідно із ч. 1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Умовами для покладення на особу обов`язку відшкодувати шкоду є: протиправна поведінка (дія або бездіяльність) особи; шкода як наслідок такої протиправної поведінки; причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою і шкодою; вина особи, яка заподіяла шкоду.

Для застосування такої міри відповідальності потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Таким чином, для правильного вирішення спору суд повинен перш за все з'ясувати, які саме збитки понесенні позивачем по справі та якими доказами вони підтвердженні, вид заподіяних збитків для встановлення наявності всіх елементів складу цивільного правопорушення, зазначивши встановлені обставини у судовому рішенні.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим , що відповідач своїм незаконним рішенням, дав право на землю, яка не могла бути йому передана, тим самим поставив позивача у важке становище, оскільки тепер йому потрібно залишати земельну ділянку, демонтувати господарське приміщення, полишити садівництво. Матеріальну шкоду він оціню в розмірі 22 900 грн. 00 коп.: з них 6 150 грн. 00 коп. - вартість земельної ділянки та 16 750 грн. не отриманої вигоди щодо реалізації сільськогосподарської продукції. Моральну шкоду він оцінює в 20 000 грн.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Згідно із ст. ст. 58, 59, 212 ЦПК належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Натомість, розмір упущеної вигоди, які б позивач міг отримати від реалізації сільськогосподарської продукції не був підтверджений позивачем документально, посилання позивача як на завданні йому збитки, а саме, вартості земельної ділянки в розмірі 16750 грн., не є збитками в розумінні ст. 22 ЦК України. Доказів наявності причинного зв'язку між шкодою та неправомірними діями позивачем не надано, також не підтверджено і спричинення позивачу моральної шкоди.

Суд першої інстанції врахував фактичні обставини справи, вимоги закону, надав оцінку доказам по справі і прийшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що судом повно і всебічно з'ясовані обставини справи, висновки відповідають цим обставинам і набутим доказам, характер правовідносин між сторонами визначений правильно, норми матеріального і процесуального права при розгляді спору не порушені, застосовані правильно, увалено законне і обґрунтоване рішення, а доводи апеляційної скарги на правильність висновків суду не впливають та їх не спростовують.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Кам'янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 29 жовтня 2013 року у цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте вона може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: