Ухвала суду № 36777771, 21.01.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2014 року Справа № 876/14468/14

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Гудима Л.Я.,

суддів: Ільчишин Н.В., Шинкар Т.І.

за участі секретаря судового засідання: Омеляновській Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2013 року у справі за позовом Приватного підприємства «Передмова» до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000331520 від 12.07.2013 року, -

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Передмова» (надалі - ПП «Передмова») звернулося до суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області, у якій, згідно уточнених позовних вимог, просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000331520 від 12.07.2013 року.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2013 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області №0000331520 від 12.07.2013 року.

Не погодившись із вказаною постановою, ДПІ у Залізничному районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області оскаржило її в апеляційному порядку, оскільки вважає, що постанова прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що судом першої інстанції не враховано, що спірний податковий кредит ПП «Передмова» сформовано неправомірно, оскільки не підтверджено реальність здійснення господарських операцій з ПП «СМУ-600». Від так апелянт вважає, що має місце недійсність проведених господарських операцій. З огляду на викладене, апелянт просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволені позовних вимог в повному обсязі.

Представник позивача вимоги апеляційної скарги не підтримав, просить відмовити в їх задоволені, а рішення суду залишити без змін.

В судовому засіданні представник скаржника апеляційну скаргу підтримав із зазначених у ній мотивів.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що позивач перебуває на обліку в ДПІ у Залізничному районі м. Львова як платник податків.

Згідно копії Свідоцтва №17746137 серії НБ№298944, ПП «Передмова» зареєстроване як платник податку на додану вартість з індивідуальним номером 345588513034.

У відповідності до довідки АА №057848 з ЄДРПОУ, основними видами діяльності позивача за КВЕД є: 74.40.0 - рекламна діяльність; 22.15.0 - інші види видавничої діяльності; 22.22.0 - інша поліграфічна діяльність; 51.41.0 - оптова торгівля текстильними товарами; 51.43.1 - оптова торгівля електропобутовими приладами.

ДПІ у Залізничному районі м. Львова було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПП «Передмова» з питань підтвердження відображення уподатковій декларації з податку на додану вартість податкового зобов'язання та податкового кредиту по взаємовідносинах із ПП «СМУ-600» за період з 01.01.2012 року по 31.01.2012 року.

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено акт №3018/15-40/34558859 від 25.06.2013 року, у якому зафіксовано наступні порушення податкового законодавства, допущені ПП «Передмова» у своїй діяльності, а саме:

1)не підтвердження реальності здійснення господарських відносин із ПП «СМУ-600» (код ЄДРПОУ 21687550) за період з 01.01.2012 року по 31.01.2012 року, у зв'язку із порушенням п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, ст.200 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI (із змінами та доповненнями), ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року №996-XIV (із змінами та доповненнями), Наказу Міністерства фінансів України «Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку» від 24.05.1995 року №88;

2)завищення суми податкового кредиту в Декларації з ПДВ за січень 2012 року на загальну суму 7 426,70 грн., що призвело до заниження суми податку на додану вартість , яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет за підсумками поточного звітного (податкового) періоду з урахуванням залишку від'ємного значення попереднього звітного періоду за січень 2012 року на загальну суму 7 426,70 грн., у зв'язку із порушенням п. 198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, ст.200 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI (із змінами та доповненнями), ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року №996-XIV (із змінами та доповненнями), Наказу Міністерства фінансів України «Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку» від 24.05.1995 року №88;

3)порушення порядку ведення податкового обліку.

На підставі акту перевірки №3018/15-40/34558859 від 25.06.2013 року ДПІ у Залізничному районі м. Львова було прийняте податкове повідомлення-рішення №0000331520 від 12.07.2013 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість всього в розмірі 9 283,75 грн., у тому числі: за основним платежем - 7 427,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 1 856,75 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що факт надання позивачу послуг (виконання робіт) підтверджено первинними документами бухгалтерського обліку, що дає йому право на віднесення сплачених сум податку до податкового кредиту відповідного періоду, а надані докази не спростовують реальності здійснених господарських операцій, крім того не можливість проведення перевірки контрагентів позивача не позбавляє останнього права на формування податкового кредиту.

Суд апеляційної інстанції вказані висновки суду першої інстанції вважає правильними, оскільки наявність у покупця належно оформлених документів, які необхідним для віднесення певних сум до податкового кредиту є безумовною підставою для відшкодування податку на додану вартість. При цьому колегія суддів зазначає наступне.

З матеріалів справи, в тому числі з податкових декларацій з додатками за звітний (податковий) період - січень 2012 року, що подавались позивачем у встановленому порядку до ДПІ, вбачається, що протягом січня 2012 року позивач здійснював господарські операції з ПП «СМУ-600», внаслідок яких позивачем формувався податковий кредит з податку на додану вартість.

Судом встановлено, що у січні 2012 року ПП «СМУ-600» надало ПП «Передмова» послуги із: переклейки фасадів м. Львів та постерів; переклейки лобового скла автомобіля Мітсубіші; поклейки графіків роботи магазинів Фокстрот; поклейка вітрин; переклейка вказівників; переклейка фасадів Фокстрот, січень 2012 року (Стрий, Червоноград, Коломия, Мукачево, Ужгород); поклейка постерів.

У даному випадку, ПП «СМУ-600» як виконавцем наданих послуг було виписано позивачу відповідні податкові накладні:

-№498 від 16.01.2012 року на загальну суму 15 220,14 грн. (у т.ч. ПДВ 2 536,69 грн.);

-№856 від 25.01.2012 року на загальну суму 12 221,98 грн. (у т.ч. ПДВ 2 037,00 грн.);

-№1130 від 31.01.2012 року на загальну суму 17 118,08 грн. (у т.ч. ПДВ 2 853,01 грн.).

У той же час, суми податку на додану вартість за зазначеними податковими накладними ПП «Передмова» включено до податкового кредиту у декларації з ПДВ за січень 2012 року і відображено у Реєстрі виданих та отриманих податкових накладних, що і не заперечувалось і представником відповідача у судовому засіданні.

Згідно із підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - це сума, на яку платник. податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку ; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Податковий кодекс України передбачає тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження податковими накладними або оформлення з порушенням вимог чи не підтвердження митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (пункт 198.6 статті 198).

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

За приписом пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року №996-ХІV, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ визначається як документ, що містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Судом встановлено, що позивачем на підтвердження обґрунтованості віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість за перевірений період були надані відповідні первинні бухгалтерські документи та податкові накладні, які були долучені до матеріалів справи.

Виходячи з системного аналізу наведених норм, колегія суддів приходить до висновку, що у випадку наявності податкових накладних, платіжних доручень про сплату вартості виконаних робіт, актів виконаних робіт, що підтверджує фактичність здійснення даних операцій, вони є документами, які підтверджують сплату позивачем податку на додану вартість в ціні товару(послуг), та дають йому право на включення відповідних сум до податкового кредиту. Отже, одержавши у встановленому порядку податкові накладні, відповідно до Податкового кодексу України позивач правомірно включив суму податку на додану вартість до податкового кредиту.

Суд залишає поза увагою посилання відповідача на висновки акту від 23.08.2012 року №3240/22-9/21687550 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «СМУ-600» (код ЄДРПОУ 21687550) щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за січень 2012 року», а також акту від 23.05.2013 року №1791/22.8/21687550 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «СМУ-600» (ПН 21687550) щодо підтвердження господарських відносин з платниками за період діяльності з 01.11.2011 року по 31.12.2012 року», оскільки Податковий кодекс України не ставить право платника ПДВ на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів.

Якщо контрагенти не виконали свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. При цьому, суд звертає увагу на те, що зазначений акт свідчить лише про неможливість проведення перевірки платника податків, а причини, за яких його складено, жодним чином не стосуються та не впливають на договірні зобов'язання, що виникли між ПП «СМУ-600» та ПП «Передмова».

Висновки про відсутність будь-яких умов для здійснення фінансово-господарської діяльності ПП «СМУ-600» отримані з аналізу податкової звітності, які податковим органом і не перевірялись, а тому ці обставини не можуть впливати на зміст господарської операції.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доказів на підтвердження факту нікчемності укладених договорів та доказів, які свідчили б про фіктивність діяльності постачальників позивача, а також, що їхні дії спрямовані на ухилення від сплати податків за фінансово-господарськими результатами податковим органом не надано.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Позови податкових органів про визнання такого правочину (угоди, господарського зобов'язання) недійсним розгляду у судовому порядку не підлягають, оскільки визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Оцінюючи всі докази в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що податковим органом не доведено факту недійсності проведених господарських операцій, а тому податкове повідомлення-рішення, яким позивачу визначено податкове зобов'язання по ПДВ є не правомірними та підлягає скасуванню.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та наддав їм належну правову оцінку. Доводи апелянта висновків суду не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, ст. 200, 205, 206, 254 КАС України, суд -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2013 року у справі № 813/7064/13-а - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя : Л.Я. Гудим

Судді: Н.В. Ільчишин

Т.І. Шинкар