Ухвала суду № 36768054, 16.01.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/10020/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Головань О.В. Суддя-доповідач: Кучма А.Ю.

У Х В А Л А

Іменем України

16 січня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Кучми А.Ю.

суддів: Аліменка В.О., Безименної Н.В.,

при секретарі: Козловій І.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційні скарги Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві, Державного реєстратора Гриценко Людмили Леонідівні, ОСОБА_3 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.08.2013 у справі адміністративним позовом ОСОБА_4 до Державного реєстратора Гриценко Людмили Леонідівні Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві, Головного управління юстиції у м. Києві в особі Реєстраційної служби, третя особа: ОСОБА_3 про визнання неправомірними дії, зобов'язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_4 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державного реєстратора Гриценко Л.Л. Реєстраційної служби ГУЮ у м. Києві, ГУЮ у м. Києві в особі Реєстраційної служби про визнання протиправними дій Державного реєстратора Гриценко Л.Л. Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві щодо проведення державної реєстрації права власності на нерухоме майно, а саме - 7/100 частин садового будинку та споруди АДРЕСА_1, на ім'я ОСОБА_3, визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 2184408 від 05.02.2013 про проведення державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, а саме: 7/100 частин садового будинку та споруди АДРЕСА_1, на ім'я ОСОБА_3, винесеного державним реєстратором Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві Гриценко Л.Л.; зобов'язання Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві внести до Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності та відомості про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 2184408 від 05.02.2013 про проведення державної реєстрації права власності на нерухоме майно, а саме: 7/100 частин садового будинку та споруди АДРЕСА_1, на ім'я ОСОБА_3, винесеного державним реєстратором Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві Гриценко Л.Л.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.08.2013 вищевказаний адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись з судовим рішенням, Реєстраційна служба Головного управління юстиції у м. Києві, Державний реєстратор Гриценко Л.Л., ОСОБА_3 подали апеляційні скарги, в яких просять скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального права, та ухвалити нову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Розглянувши доводи апеляційних скарг, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог, з чим погоджується колегія суддів з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що 30.12.2011 між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу частини садового будинку, відповідно до якого ОСОБА_4 передає у власність (продає) ОСОБА_3, а ОСОБА_3 приймає від ОСОБА_4 (купує) 7/100 частин садового будинку та споруди АДРЕСА_1, що розташований на приватизованій земельній ділянці площею 0,0607 га, кадастровий номер якої - 8000000000:66:661:0005.

Відповідно до п. п. 2.1. п. 2 вказаного договору продаж зазначеного садового будинку та споруди вчиняється за ціною 396 014 гривень 00 копійок, що за офіційним курсом Національного банку України на день укладення цього договору становить 49 564 доларів США.

Сторони домовились, що розрахунок за продану частину садового будинку та споруди: з вищезазначеної суми 236 214 гривень 00 копійок, що за офіційним курсом Національного Банку України на день укладення цього договору становить 29 564 доларів США, сплачується покупцем продавцю готівкою до підписання цього договору, залишок, в сумі 159 800 гривень 00 копійок, що за офіційним курсом Національного банку України на день укладення цього договору становить 20 000 доларів США сплачується покупцем до 30.06.2013 включно.

Про одержання всієї суми за продану частину садового будинку та споруди, продавець повинен написати заяву про повний розрахунок з ним, підпис на якій нотаріально засвічується.

Згідно п.п. 3.1. п. 3 вказаного договору право власності на відчужувану частину садового будинку у покупця виникає з моменту державної реєстрації цього договору, згідно ст. 334 Цивільного кодексу України та виконання покупцем умов п. 2.1. цього договору.

15.01.2013 ОСОБА_3 подав до реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві заяву про державну реєстрації права власності на садовий будинок по АДРЕСА_1.

Рішенням державного реєстратора Гриценко Л.Л. Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 218408 від 03.02.2013 вирішено провести державну реєстрацію права власності, форма власності: приватна, на 7/100 частин садового будинку та споруди, що розташований: АДРЕСА_1, за суб'єктом: ОСОБА_3, податковий номер НОМЕР_1.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ознайомлення зі змістом рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 25.06.2013 р. у справі № 755/6167/13-ц за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, третя особа: Реєстраційна служба Головного управління юстиції у м. Києві про скасування реєстрації права власності не дає підстави для висновку про можливість використання його висновків в порядку ч. 1 ст. 72 КАС України, оскільки позовні вимоги про оскарження рішень та дій суб'єкта владних повноважень заявлено в цивільному процесі і не до суб'єкта владних повноважень, а до контрагента за договором.

У зв'язку з цим рішення та дії належного відповідача - суб'єкта владних повноважень не оцінювалися, і у судовому рішенні прямо зазначено про те, що повноваження в частині прийняття рішення про державну реєстрацію садового будинку або про відмову у здійсненні державної реєстрації приймаються реєстраційною службою, а не особисто громадянином, який лише звертається до уповноваженого органу із заявою про реєстрацію права власності.

Відповідно до статті 182 Цивільного кодексу України - право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Відповідно до ч. 1 статті 1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» - цей Закон регулює відносини, пов'язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції станом на 15.01.2013 - дата подачі 3-ю особою заяви про вчинення реєстраційних дій) державна реєстрація прав є обов'язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав.

Згідно з ч.3 ст.3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» держава гарантує достовірність зареєстрованих прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону, обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, зокрема, право власності на нерухоме майно.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону орган державної реєстрації прав проводить державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмовляє у їх реєстрації.

Відповідно до п. 1 ч. 1 статті 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» - державна реєстрація прав проводиться на підставі договорів, укладених у порядку, встановленому законом.

Відповідно до п. 1 ч. 2 статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» - державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема, наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав.

Як встановлено п. 27 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 2011 року № 703 - документами, що підтверджують виникнення, перехід та припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, є, зокрема, укладений в установленому законом порядку договір, предметом якого є нерухоме майно, права щодо якого підлягають державній реєстрації, або речове право на нерухоме майно, чи його дублікат.

Відповідно до п. 30 зазначеного Порядку - для проведення державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно на підставі договору, відповідно до якого право власності або інше речове право на нерухоме майно набувається у зв'язку з настанням або ненастанням певної події, заявник, крім документів, що зазначені у пунктах 27 - 29 цього Порядку, подає документ, що підтверджує факт настання або ненастання такої події.

Відповідно до статті 22 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» - у разі якщо документи для державної реєстрації прав та їх обтяжень подано не в повному обсязі, передбаченому нормативно-правовими актами, державний реєстратор у строк, встановлений частинами п'ятою, сьомою і восьмою статті 15 цього Закону для розгляду заявлених прав, приймає рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень і письмово повідомляє про це заявника.

Якщо заявник протягом п'яти робочих днів після отримання письмового повідомлення виконав вимоги державного реєстратора, загальний строк розгляду заявленого права продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.

Згідно пояснень учасників по справі та матеріалів реєстраційної справи заявником ОСОБА_3 для проведення реєстраційної дії було надано договір купівлі-продажу частини садового будинку від 30.12.2011 між ОСОБА_4 та ОСОБА_3, відповідно до якого ОСОБА_4 передає у власність (продає) ОСОБА_3, а ОСОБА_3 приймає від ОСОБА_4 (купує) 7/100 частин садового будинку та споруди АДРЕСА_1, що розташований на приватизованій земельній ділянці площею 0,0607 га, кадастровий номер якої - 8000000000:66:661:0005.

Згідно п. 7.4 договору цей договір та право власності підлягає державній реєстрації; договір зареєстровано в реєстрі за №2465.

Колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що вказаний договір не міг бути підставою для вчинення оскаржуваної реєстраційної дії - прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 2184408 від 05.02.2013 про проведення державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, а саме: 7/100 частин садового будинку та споруди АДРЕСА_1, на ім'я ОСОБА_3 з наступних мотивів..

Згідно п.п. 3.1. п. 3 договору купівлі-продажу право власності на відчужувану частину садового будинку у покупця виникає з моменту державної реєстрації цього договору, згідно ст. 334 Цивільного кодексу України та виконання покупцем умов п. 2.1. цього договору.

Отже, вказаний пункт договору передбачає таку сукупність умов для виникнення у покупця права власності на нерухоме майно (і відповідно, права на звернення за проведенням державної реєстрації цих прав на його ім'я): державна реєстрація договору (проведена в момент укладення та нотаріального посвідчення договору 30.12.2011, що підтверджується витягом за № 10909402 з Державного реєстру правочинів, складеного згідно Тимчасового порядку державної реєстрації правочинів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 671 від 26.05.2004 (втратив чинність з 01.01.2013); дотримання вимог ст. 334 Цивільного кодексу України, згідно якої (в редакції станом на 30.12.2011) право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.

Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Тобто, дотримання вимог вказаної статті означає нотаріальне посвідчення договору та державну реєстрацію прав на нерухоме майно. Станом на 15.01.2013 перша подія мала місце, друга - ні, оскільки за проведенням державної реєстрації прав і звернулась третя особа до Реєстраційної служби.

Виконання покупцем умов п. 2.1. цього договору станом на 15.01.2013 вказану умову не виконано, оскільки третьою особою не проведено повного розрахунку за договором, що підтверджено позивачем та третьою особою.

За наведених обставин, колегія суддів доходить аналогічного з судом першої інстанції висновку про те, що передбачені договором та узгоджені сторонами підстави для переходу до покупця права власності на нерухоме майно та, відповідно, його державної реєстрації, не настали (не проведено повний розрахунок за договором), що мало бути перевірено та встановлено державним реєстратором згідно його обов'язків, передбачених ст. 9 Закону та п. 30 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Суд першої інстанції вірно не погодився з відповідачами та третьою особою, які стверджують про достатність нотаріального посвідчення договору для переходу права власності на нерухоме майно згідно положень ст. 334 Цивільного кодексу України, тих мотивів, що аналіз чинного законодавства дає підстави для висновку про наявність у сторін правочину права по-іншому регулювати свої правовідносини, зокрема, і момент переходу права власності.

Згідно ст. 697 Цивільного кодексу України договором може бути встановлено, що право власності на переданий покупцеві товар зберігається за продавцем до оплати товару або настання інших обставин. У цьому разі покупець не має права до переходу до нього права власності розпоряджатися товаром, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із призначення та властивостей товару.

Обов'язковість нотаріальної форми правочину не позбавляє сторін права передбачити в договорі купівлі-продажу вказане обмеження, що ними і було зроблено.

Згідно ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Цивільний кодекс України є актом цивільного законодавства згідно ст. 4 кодексу; ч. 3 ст. 334 Цивільного кодексу України не містить положення про неможливість у нотаріально посвідченому договорі купівлі-продажу по-іншому визначити момент переходу права власності на майно; обов'язковість положень ч. 3 ст. 334 Цивільного кодексу України не випливає із суті відносин між сторонами, оскільки сторони очевидно пов'язували перехід права власності на майно з повним розрахунком за нього.

У випадку неможливості сторонами за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу нерухомого майна визначити перехід права власності на майно інакше, ніж передбачено ч. 3 ст. 334 Цивільного кодексу України, положення ст. 9 Закону про обов'язок державного реєстратора перевірити наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав, не мало би жодного сенсу, оскільки договір у будь-якому випадку не міг по-іншому регулювати вказане питання.

Наявність у Законі відповідної норми в якості обов'язку державного реєстратора свідчить про визнання і підтвердження законодавцем такого права, передбаченого Цивільним кодексом України.

З врахуванням вищевикладеного державний реєстратор був зобов'язаний перевірити наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав, що ним зроблено не було.

Колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що третьою особою не подано відповідних доказів на виконання п. 3.1 договору купівлі-продажу щодо проведення повного розрахунку за договором, а державним реєстратором не перевірено виконання третьою особою вказаних вимог на порушення ст. 9 Закону.

Вказане порушення є достатнім для прийняття рішення про відмову у проведенні державної реєстрації права власності.

З урахуванням вище викладеного та приписів ст. 159 КАС України, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 159, 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційні скарги Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві, Державного реєстратора Гриценко Людмили Леонідівні, ОСОБА_3 - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.08.2013 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Повний текст ухвали виготовлено: 21.01.2014.

Головуючий-суддя: А.Ю. Кучма

Судді: В.О. Аліменко

Н.В. Безименна

Головуючий суддя Кучма А.Ю.

Судді: Аліменко В.О.

Безименна Н.В.