Рішення № 36762846, 23.01.2014, Апеляційний суд Київської області

Справа № 380/1297/13-ц Головуючий у І інстанції Лісовенко П.І.Провадження № 22-ц/780/251/14 Доповідач у 2 інстанції ТаргонійКатегорія 29 23.01.2014

РІШЕННЯ

Іменем України

15 січня 2014 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого судді: Таргоній Д.О.,

суддів: Приходько К.П., Голуб С.А.,

при секретарі: Дмитренко Ю.О.,

розглянула матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тетіївського районного суду Київської області від 25 жовтня 2013 року у справі за позовом приватного акціонерного товариства «Страхове товариство «Гарантія» до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди в порядку регресу.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів -

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2013 року позивач - приватне акціонерне товариство «Страхове товариство «Гарантія» звернувся до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 матеріальної шкоди в порядку регресу, посилаючись на наступні обставини.

09 жовтня 2009 року близько 14.30 год. у м. Києві на проспекті Ватутіна відбулась дорожньо-транспортна пригода, винним у якій визнано ОСОБА_1, який, керуючи автомобілем «Део» державний реєстраційний номер НОМЕР_3, не вибрав безпечної швидкості руху, не дотримався безпечної дистанції, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілями «Хонда» державний реєстраційний номер НОМЕР_2 та «Ніссан» НОМЕР_4, що спричинило пошкодження транспортних засобів.

Вказані обставини підтверджуються постановою Дніпровського районного суду м. Києв від 01 грудня 2009 року, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності.

Автомобіль «Хонда» державний реєстраційний номер НОМЕР_2 на момент ДТП був застрахований у СТ «Гарантія» за договором добровільного страхування наземного транспорту № 5-1956/09.047, його власнику було здійснено виплату страхового відшкодування в сумі 56 852,35 грн. відповідно до страхового акту.

Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 була застрахована у ВАТ НАСК «Оранта» за полісом № ВС/5633060, в якому визначений ліміт відповідальності страховика за шкоду заподіяну майну третіх осіб в сумі 25 000,00 грн. та встановлена франшиза 510 грн.

З урахуванням викладеного та посилаючись на положення статей 22, 993, 1191 та 1194 ЦК України, позивач просив стягнути з відповідача ОСОБА_1 на його користь в порядку регерсу різницю між фактичним розміром завданої шкоди та страховою виплатою за полісом страхування цивільно-правової відповідальності, а саме: 56 852,35 грн. - 24 990,00 грн. = 31 862,35 грн.

Рішенням Тетіївського районного суду Київської області від 25 жовтня 2013 року позов приватного акціонерного товариства «Страхове товариство «Гарантія» до ОСОБА_1 задоволено, стягнуто з останнього на користь позивача страхове відшкодування в розмірі 31 862, 35 грн., а також судові витрати по справі 318, 62 грн.

Не погоджуючись із рішенням суду, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку з підстав порушення судом норм матеріального та процесуального права.

В доводах апеляційної скарги вказує на те, що виплата страхового відшкодування позивачем була проведена з порушенням умов як договору страхування, так і норм чинного законодавства, яке регулює відносини, що виникають з договорів страхування. Страховий акт складений після закінчення дії договору страхування та після здійснення часткових виплат. Судом не враховано, що акт огляду пошкодженого транспортного засобу складений 13.09.2010 року, в той час як автомобіль вже було відремонтовано. Зазначив про відсутність у позивача права на стягнення шкоди в порядку регресу, а також про порушення судом першої інстанції норм процесуального законодавства щодо відмови у задоволенні клопотань відповідача про витребування доказів та незастосуванні строку позовної давності, про що відповідачем було зазначено в запереченнях на позов. Просив рішення районного суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову приватного акціонерного товариства «Страхове товариство «Гарантія» до ОСОБА_1 відмовити.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, судом встановлено, що 02 жовтня 2009 року ОСОБА_2 уклав з ВАТ «Страхове товариство «Гарантія» договір № 5-1956/09.047 добровільного страхування наземного транспорту, а саме - автомобіля марки «Honda CR-V» реєстраційний номер НОМЕР_2 2008 року випуску, сірого кольору. (а.с. 5-7)

09 жовтня 2009 року у м. Києві по пр-ту Ватутіна о 14:30 год. відбулась ДТП за участю застрахованого автомобіля «Honda CR-V» реєстраційний номер НОМЕР_2. Відповідно до постанови судді Дніпровського районного суду Київської області від 01 грудня 2009 року, винним у скоєнні даної дорожньо-транспортної пригоди визнано ОСОБА_1. (а.с. 40)

Як вбачається з тексту договору № 5-1956/09.047 добровільного страхування наземного транспорту, зокрема п. 23.1, виплати страхового відшкодування проводяться страховиком згідно з умовами Договору добровільного страхування на підставі письмової заяви страхувальника і страхового акту (аварійного сертифікату), який складається Страховиком або уповноваженою ним особою. (а.с. 6 зворот)

В матеріалах справи наявна копія страхового акту № НТ1331/09 від 18 січня 2011 року, відповідно до якого розмір страхового відшкодування, що підлягає до виплати за договором № 5-1956/09.047 від 02.10.2009 року, становить 56 852,35 грн., який розраховано на підставі:

- товарного чеку № 131009 від 13.10.09 сума 10431,45 грн.;

- акту виконаних робіт № 110м-10 від 13.10.09 сума 1502,3 грн.

- товарного чек № 866 від 22.03.2010 р. сума 3421 грн.

- довідки ДАІ № 476 від 12.10.09 сіма 83 грн.;

- рахунку № 4809 та калькуляції від 15.10.10 (за мінусом п. 3,4,5,6,9,10,17 запасних частин) сума 41 414,60 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що в судовому засіданні позивачем надано докази, у спосіб та у порядку встановленому законом, щодо наявності права зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування заподіяння шкоди на суму 31 862, 35 грн.

Колегія суддів апеляційного суду не погоджується з такими висновками, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує наступні питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (ч. 1 ст. 214 ЦПК України).

Рішення суду першої інстанції даним вимогам закону в повній мірі не відповідає.

Відповідно до ст. 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Виходячи із місту наведеної статті, розмір страхового відшкодування має визначатися за правилами, встановленими у договорі страхування, а не на підставі норм законодавства про відшкодування шкоди.

Відповідно до п. 22.1.5 договору страхування між позивачем та ОСОБА_2, страховик приймає рішення про виплату страхового відшкодування при наявності наступних оригінальних документів, які зобов'язані надати страхувальник: документи, що підтверджують розмір збитку (акт експертизи про величину збитків або детальних рахунок (акт виконаних робіт) сервісного центру (станції технічного обслуговування) про величину необхідних затрат на відновлення. (а.с. 6)

Як вбачається з матеріалів справи, огляд транспортного засобу - автомобіля «Honda CR-V» реєстраційний номер НОМЕР_2, на підставі якого складено Акт № 471, проведено 13 вересня 2010 року. Тобто майже через 1 рік після скоєння ДТП. (а.с.20-29)

Згідно рахунку № 4809 від 15.10.2010 року на суму 44 084,94 грн., він складений на підставі калькуляції вартості ремонтно-відновлювальних робіт та запасних частин СП ЗАТ «Дніпро Мотор Інвест». (а.с. 38)

Як видно з платіжного доручення № 1715 від 03 листопада 2010 року, ВАТ «СТ «Гарантія» здійснила виплату страхового відшкодування на рахунок СП ЗАТ «Дніпро Мотор Інвест» на суму 9 301, 88 грн. (а.с. 15)

А відповідно до платіжного доручення № 41 від 20 січня 2011 року, ВАТ «СТ «Гарантія» здійснила виплату страхового відшкодування на рахунок СП ЗАТ «Дніпро Мотор Інвест» на суму 5533,72 грн. (а.с. 16)

В матеріалах справи також наявна калькуляція/висновок від 09 жовтня 2010 року № 1111/2010, відповідно до якої вартість ремонта пошкодженого автомобіля «Honda CR-V» реєстраційний номер НОМЕР_2 становить 56 486,12 грн. (а.с. 32) При цьому, даний документ не містить даних про те, ким він складений, печатки та реквізитів установи.

Тобто оцінка матеріального збитку проведена не у відповідності до умов договору страхування.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про обгрунтованість доводів апеляційногої скарги щодо відсутності в матеріалах справи належних та допустимих доказів на підтвердження тієї обставини, які саме пошкодження були завдані автомобілю «Honda CR-V» реєстраційний номер НОМЕР_2 внаслідок ДТП, що мала місце 09 жовтня 2009 року, а також щодо розміру матеріальних збитків, завданих ОСОБА_1

Акт огляду транспортного засобу № 471 від 13 вересня 2010 року не можна вважати належним та допустимим доказом, оскільки він складений майже через рік після ДТП за участю ОСОБА_1 Експертних автотоварознавчих досліджень не проводилось. Доказів перебування пошкодженого автомобіля без руху на паркувальному майданчику чи СТО з моменту ДТП і до проведення огляду суду не надано.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про страхування», страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.

Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.

Колегія суддів приходить до висновку, що позивачем не надано доказів, які б підтверджували розмір прямого збитку, якого зазнав страхувальник у зв'язку з ДТП 09 довтня 2009 року.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків,в становлень статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Суд першої інстанції на ці обставини уваги не звернув, помилково вважаючи позовні вимоги в частині розміру страхового відшкодування доведеними.

У зв'язку з наведеним вище, колегія суддів, відповідно до положень ст. 309 ЦПК України, вважає правильним рішення суду першої інстанції скасувати, ухваливши нове рішення про відмову в задоволенні позову з підстав його недоведеності.

Разом із тим, судова колегія не може погодитись із висновками суду і в частині відшкодування шкоди в порядку регресу з таких підстав.

Статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 ЦК України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Дані норми законодавчо закріплюють перехід до страховика, який виплатив страхове відшкодування, права вимоги страхувальника, яке він має до особи, відповідальної за збитки. Таке право страховика іменується правом на суброгацію.

Разом з тим, позивач помилково ототожнив поняття «суброгація» і «регрес», внаслідок чого просив в позовній заяві застосувати до спірних відносин ст. 993 та ст. 1191 ЦК України, назвавши позовну заяву про стягнення відшкодування в порядку регресу.

Суд першої інстанції не уточнивши у позивача підстави для заявлення позову, послався і на норми ст. 27 Закону України «Про страхування», яке регулює суброгацію, а також на ст. 1191 ЦК України, яка регулює регресні вимоги. Наведені норми є взаємовиключними, а тому не могли бути застосовані судом одночасно.

Враховуючи те, що підставою позову є фактичні обставини, що наведені у позовній заяві, тому зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору.

Це давало суду першої інстанції можливість із врахуванням наведених позивачем обставин, а саме виплата страховиком страхового відшкодування за договором майнового страхування і у зв'язку із цим виникнення у нього права вимоги до винної особи, визначити, що між сторонами виникли суброгаційні правовідносини, і при вирішені спору керуватись ст. 27 Закону України «Про страхування», а також ст. 993 ЦК України.

Розмежування понять «суброгація» та «регрес» є важливим також з огляду на різний порядок обчислення позовної давності. Так, за умови виникнення нового зобов'язання при регресі строк позовної давності починається з моменту виплати страхового відшкодування, як це передбачено у частині 6 статті 261 Цивільного кодексу України, відповідно до якої за регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання.

При суброгації ж початок перебігу позовної давності починається з моменту виникнення страхового випадку, адже відповідно до статті 262 Цивільного кодексу України зміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.

Суд першої інстанції не дав належної оцінки цим обставинам, не дивлячись на те, що заперечення відповідача мають вимогу про відмову у позові у зв'язку із закінченням строку позовної давності.

Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

З огляду на вищевказане та керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів ,-

ВИРІШИЛА :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Тетіївського районного суду Київської області від 25 жовтня 2013 року - скасувати. Ухвалити по справі нове рішення.

В задоволенні позову приватного акціонерного товариства «Страхове товариство «Гарантія» до ОСОБА_1 - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Судді: Таргоній Д.О.

Голуб С.А.

Приходько К.П.