Рішення № 36760941, 16.01.2014, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" січня 2014 р. Справа № 911/3853/13

Господарський суд Київської області у складі суддів Бабкіної В.М. - головуючий, суддів Саванчук С.О., Лилака Т.Д., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Прокурора з нагляду за додержанням законності в транспортній сфері в Київській області в інтересах держави в особі Управління соціального захисту населення Макарівської районної державної адміністрації Київської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю «АТП Стріла»

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державного підприємства «Київпассервіс» Міністерства інфраструктури України

про визнання недійсним договору № 4 від 15.01.2013 р. та стягнення 1328748,98 грн.

секретар судового засідання: Калиновський Ю.С.

представники сторін:

від прокуратури: Домбровський Я.В. (посвідчення № 017350)

від позивача: Щербина М.Д. (довіреність № 1 від 14.01.2014 р.)

від відповідача: Левін В.Б. (довіреність б/н від 15.05.2013 р.), Москаленко В.О. - (довіреність б/н від 05.11.2013 р.)

від третьої особи: Передня І.В. (довіреність № 1/06-14/15 від 13.01.2014 р.)

Обставини справи:

Прокурор з нагляду за додержанням законності в транспортній сфері в Київській області звернувся з позовом в інтересах держави в особі Управління соціального захисту населення Макарівської районної державної адміністрації Київської області (далі - позивач, управління) до Товариства з обмеженою відповідальністю «АТП Стріла» (далі - відповідач), за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державного підприємства «Київпассервіс» Міністерства інфраструктури України, про визнання недійсним договору № 4 від 15.01.2013 р. та стягнення 1328748,98 грн.

Прокурор, звертаючись до суду, просить визнати недійсним укладений між позивачем та відповідачем договір № 4 від 15.01.2013 р. про співпрацю із перевезення пасажирів автомобільним транспортом ТОВ «АТП Стріла» на приміських, міжміських маршрутах для громадян, що проживають в Макарівському районі та на території України, яким надана пільга з безкоштовного проїзду, згідно якого, серед іншого, позивачем відповідачеві з бюджету перераховуються кошти в якості компенсації витрат на перевезення пільгових категорій пасажирів маршрутними автобусами.

Позовні вимоги мотивовані тим, що вказаний договір не відповідає приписам ст. 31 Закону України «Про автомобільний транспорт», якими визначені вимоги до договору про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування, в той час як зазначений договір про організацію перевезень, серед іншого, містить умови щодо розміру компенсації витрат автомобільного перевізника внаслідок перевезення пільгових категорій пасажирів та регулювання тарифів, механізм їх виплати. Крім того, прокурор наголошує на тому, що відповідачем здійснюються перевезення пасажирів із стихійних зупинок, без заїзду на атестовані автостанції, без видачі та обліку квитків, у тому числі - пільговим категоріям пасажирів, допускаються зриви рейсів та ін. Наведене, на переконання прокурора, є підставою для визнання договору недійсним в порядку ст. 215 ЦК України, у зв'язку з чим прокурор також просить суд стягнути з відповідача на користь держави в особі позивача 1328748,98 грн. коштів, перерахованих позивачем відповідачеві за договором № 4 від 15.01.2013 р. у 2013 році.

Розгляд справи відкладався.

У судовому засіданні 28.10.2013 р. представником відповідача було подано відзив ТОВ «АТП Стріла» б/н від 25.10.2013 р. на позов у даній справі, згідно якого відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує з огляду на те, що договір № 4 за своєю правовою природою, метою та предметом не є договором про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування, а отже, не підпадає під предмет регулювання статті 31 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Також відповідач зазначає, що будь-яких доказів, окрім листа ДП «Київпассервіс» № 1/08-10/1568 від 12.09.2013 р., які б достовірно свідчили про порушення відповідачем законодавства при здійсненні перевезень, зокрема, на маршруті № 375 Макарів-Київ (постійні зриви рейсів; самовільно організоване «стихійне» місце, з якого виконуються перевезення без заїзду на автостанції та ін.) прокурором не надано.

Крім того, на переконання товариства, можливі порушення сторонами правочину його умов та неналежне його виконання у будь-якому випадку не можуть бути підставою для визнання правочину недійсним.

У судовому засіданні 28.10.2013 р. представники позивача проти позовних вимог прокурора заперечували.

07.11.2013 р. до господарського суду ДП «Київпассервіс» були подані пояснення до позову № 1/06-15-26/1803 від 07.11.2013 р., згідно з якими третя особа зазначає, що відповідач поряд із автостанцією «Макарів» облаштував «стихійне» місце зупинки, з якого протягом тривалого часу виконуються пасажирські перевезення рейсовими автобусами марки «Мерседес Спринтер» на приміському маршруті № 375 «Макарів-Київ». ДП «Київпассервіс» неодноразово звертало увагу відповідача на неприпустимість виконання пасажирських перевезень із стихійно облаштованих зупинок, всупереч вимогам чинного законодавства, а саме - ст. 32 Закону України «Про автомобільний транспорт», якою встановлено, що відправлення чи прибуття автобусів приміських, міжміських та міжнародних автобусних маршрутів загального користування здійснюється тільки з автостанцій. З метою врегулювання ситуації, що склалась внаслідок вказаних дій відповідача, ДП «Київпассервіс» листом від 12.09.2013 р. № 1/08 - 10/1568 звернулось до прокуратури з нагляду за додержанням законності в транспортній сфері в Київській області стосовно реагування на ситуацію навколо пасажирських перевезень рейсовими автобусами на приміському маршруті № 375. У зв'язку з викладеним, ДП «Київпассервіс» підтримує позовну заяву прокурора.

До господарського суду Київської області 08.11.2013 р. позивачем подано заперечення № 2080 від 07.11.2013 р. на позов, згідно з якими позивач посилається, зокрема, на те, що договір № 4 не є договором про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування. Оспорюваним договором № 4 регулюється відшкодування за пільгові перевезення громадян, що відносяться до пільгових категорій населення, та які проживають на території Макарівського району.

Щодо посилання прокурора на те, що відповідачем допускаються порушення при здійсненні пасажирських перевезень на маршруті № 375 «Макарів-Київ», позивач зазначив, що протягом дії договору № 4 управлінням разом з відповідачем періодично проводились перевірки дотримання ТОВ «АТП Стріла» вимог законодавства та зобов'язань за договором № 4 щодо перевезення пільгових категорій громадян по всіх маршрутах. Даними перевірками було зафіксоване належне виконання відповідачем своїх обов'язків, що підтверджується відповідними актами перевірки. Водночас, щодо самовільно організованого стихійного місця, з якого начебто виконуються перевезення, будь-яких повідомлень до позивача ні від громадян пільгових категорій Макарівського району, ні від автостанції «Макарів» чи ДП «Київпассервіс» не надходило.

Отже, на думку позивача, заявлені прокурором позовні вимоги є необгрунтованими та не підлягають задоволенню.

Окрім того, заперечення позивача містять письмові пояснення стосовно методики розрахунку кількісних показників щодо здійснення перевезень, покладених в основу розрахунків відшкодування вартості пільгових перевезень, здіснюваних відповідачем.

11.11.2013 р. відповідачем був поданий відзив б/н від 08.11.2013 р., згідно з яким відповідач додатково до раніше наданих заперечень зазначив, що ТОВ «АТП Стріла» здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, зокрема, на яких здійснюється перевезення пільгових категорій населення, на підставі дозволів, які видані Державною адміністрацією автомобільного транспорту Міністерства транспорту та зв'язку України, та договору № 4, який, на думку товариства, укладений з додержанням всіх вимог, що є необхідними для чинності правочину відповідно до ст. 203 ЦК України.

Відповідач наголошує, що перевезення пільгових категорій громадян та покриття понесених витрат здійснюється на підставі розрахунку кількості перевезених пасажирів, який визначається за формулою, встановленою Інструкцією про порядок обліку пасажирів, що перевозяться громадським транспортом на маршрутах, затвердженою Наказом Міністерства статистики України від 27.05.1996 р. № 150, відповідно до п. 8.1 якої кількість перевезених пасажирів, які користуються правом безплатного проїзду у громадському транспорті, визначають за формулою: Qбезпл.=Qплатн. х К, де Qплатн - кількість платних пасажирів, тис., Qбезпл. - кількість безплатних пасажирів, тис. та К - коефіцієнт співвідношення кількості безплатних і платних пасажирів у загальному обсязі перевезень пасажирів для підприємств громадського транспорту.

02.12.2013 р. прокурором були подані до господарського суду пояснення від 29.11.2013 р. № 2236вих13, згідно з якими, на перконання прокурора, оспорюваний договір не відповідає вимогам ч. 1 ст. 31 ЗУ «Про автомобільний транспорт», оскільки не є договором про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування з відповідними вимогами, що ставляться законом, а за своєю правовою природою є договором про співпрацю, тобто спільну діяльність.

Крім того, згідно з пунктом 3.8 договору у редакції додаткової угоди № 1 від 12.02.2013 р., на автоперевізника покладено обов'язок із забезпечення перевезення інвалідів всіх категорій та дітей-інвалідів і осіб, які супроводжують інваліда 1 групи або дитину-інваліда (не більше однієї особи, яка супроводжує інваліда або дитину інваліда), пенсіонерів за віком, дітей війни, ветеранів праці, ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ та інших пільгових осіб, що мають пенсійне посвідчення - по середах та п'ятницях. Вказані умови, що встановлюють порядок перевезення окремих категорій громадян, які користуються пільгами з оплати проїзду, порушують вимоги Конституції України та ряду законодавчих актів України, а тому є недійсними.

На думку прокурора, позивач, уклавши договір з ТОВ «АТП Стріла» фактично звузив права громадян, які користуються пільгами на безкоштовний проїзд громадським транспортом загального користування, обмеживши можливість користуватися такими пільгами конкретними днями, що в силу ст. 22 Конституції України є неприпустимим.

Також прокурор наголошував, що відправлення чи прибуття автобусів приміських, міжміських автобусних маршрутів загального користування відповідно до вимог ч. 4 ст. 32 Закону України «Про автомобільний транспорт» здійснюється тільки з автостанцій. Тобто, початковою станцією відправлення та кінцевою зупинкою прибуття автобусів на маршрутах загального користування законодавцем чітко визначено - автостанції, і лише в разі їх відсутності у населеному пункті дозволено здійснювати перевезення пасажирів із зупинок громадського транспорту. При цьому, автобуси ТОВ «АТП Стріла» на автостанції, передбачені дозволами та паспортами маршрутів, не заїжджали, та пасажирів маршрутами, передбаченими дозвільними документами, не перевозили.

Окрім того, прокурор посилався на те, що Верховним Судом України у постанові від 05.02.2013 р. (судова справа №21-437а12) наведено системний аналіз законодавства України про автомобільний транспорт, який, на думку прокурора, дає підстави вважати, що договір перевезення пасажирів, які мають право на безплатний проїзд автобусами приміських і міжміських маршрутів і виявили бажання скористатися таким правом, може бути укладений лише при придбанні квитка на пільговий проїзд і вважається укладеним з цього моменту. Водночас, моментом обліку пасажирських перевезень є дата продажу квитка. На думку прокурора, у спірних відносинах такий момент не настав, оскільки згідно з долученими прокуратурою до матеріалів справи витягами з диспетчерського журналу АС «Макарів», копіями листів ДП «Київпассервіс», копіями актів проведення перевірок контролюючого органу у сфері автомобільних перевезень Управління Укртрансінспекції та його приписів щодо усунення порушень законодавства про автомобільний транспорт, автобуси ТОВ «АТП Стріла» на автостанції, передбачені дозволами та паспортами маршрутів, не заїжджали, у зв'язку з чим квитки пасажирам не видавались та відповідним чином не обліковувались.

Таким чином, враховуючи ухилення ТОВ «АТП Стріла» від виконання маршрутів руху автотранспорту, постійні зриви рейсів та розкладу руху автобусів, прокурор вважає наявними підстави стверджувати, що вказаним автоперевізником отримувалась компенсація за пільгові перевезення громадян на маршрутах, які перевізником фактично не виконувались.

06.12.2013 р. управлінням було подано до господарського суду заяву № 2374 від 06.12.2013 р., згідно якої позивач надав суду надає документальні докази на підтвердження факту здійснення виїзду автобусів ТОВ «АТП Стріла» на маршрути, по яких здійснюється відшкодування та перевезення громадян, у тому числі й пільгових категорій, а також наголошує, що і саме ДП «Київпассервіс» листом від 12.09.2013 р. № 1/08-10/1568, який був доданий прокурором до позовної заяви, повідомляло прокуратуру про факт виконання пасажирських перевезень рейсовими автобусами на приміському маршруті № 375 «Макарів-Київ», що є додатковим підтвердженням факту виїзду автобусів перевізника на рейс, по яких управління відшкодовує останньому вартість пільгового перевезення громадян. Крім того, 8 маршрутів ТОВ «АТП Стріла» із 12-ти взагалі не проходять по паспорту маршруту через автостанцію АС «Макарів». Водночас, як видно з розрахунків, які подає щомісячно перевізник до управління, відшкодування за пільгове перевезення одного громадянина Макарівського району здійснюється всього за 3 дні, або ж в середньому за 10 днів (тільки «чорнобильці», що є особами працездатного віку) у місяць, а не за повний місяць, в якому 30/31 день.

Також позивач звертає увагу суду на те, що згідно з п. 11 Постанови Кабінету Міністрів України від 29 січня 2003 р. № 117 «Про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги» управління соціального захисту населення складає акти звіряння розрахунків за надані пільговикам послуги згідно з формою « 3-пільга». Розрахунки (форма « 2-пільга») та акти (форма « 3-пільга») складаються щомісячно, а копії зазначених документів були долучені до матеріалів справи.

09.12.2013 р. відповідачем до господарського суду були подані пояснення б/н від 05.12.2013 р., за змістом яких ТОВ «АТП Стріла» вказало, що в жодному з наданих прокурором документів не зазначено, що відповідач не здійснював взагалі перевезення пасажирів за маршрутом № 375. Як вбачається з листів ДП «Київпассервіс», відповідач фактично здійснював та здійснює перевезення відповідно до умов Дозволу АВ № 000853 від 16.04.2009 р. на маршрут № 375 та Паспортів маршруту від 26.02.2009 р. і від 12.09.2013 р., копії яких додаються, в повному обсязі - 20 рейсів на день, щоденно. Єдиною претензією ДП «Київпассервіс» та Управління Укртрансінспекціїї в Київській області до відповідача є висадка та посадка пасажирів водіями автобусів на маршруті № 375 поза межами автобусних станцій «Макарів» та «Дачна» (Київ) та виконання заїздів на вказані автостанції не в повному обсязі, що підтверджується наданими прокурором Актами проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів та Приписами щодо усунення порушення законодавства про автомобільних транспорт. Водночас, під час численних рейдових перевірок Управлінням Укртрансінспекціїї в Київській області разом з працівниками ДАІ жодного разу не було зафіксовано факту не здійснення відповідачем пасажирських перевезень ні за маршрутом № 375, ні за будь-яким іншим маршрутом.

Крім того, відповідач звертає увагу суду на те, що відповідно до додатку № 1 до оспорюваного договору № 4 від 15.01.2013 р., відповідач здійснює перевезення пільгових категорій громадян на 12 маршрутах, а порушення щодо організації процесу перевезень під час виконання вказаного договору були зафіксовані тільки на одному маршруті - № 375.

Ухвалою господарського суду Київської області від 09.12.2013 р. строк розгляду справи був продовжений на підставі приписів ч. 3 ст. 69 Господарського процесуального кодексу України на 15 днів до 27.12.2013 р.

Ухвалою господарського суду від 26.12.2013 р. на підставі приписів ст. 4-6 ГПК України було призначено колегіальний розгляд справи.

Розпорядженням Голови господарського суду Київської області Грєхова А.С. № 312-АР від 26.12.2013 р. для розгляду справи № 911/3853/13 було призначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Бабкіна В.М., судді Саванчук С.О., Лилак Т.Д.

Ухвалою господарського суду Київської області від 26.12.2013 р. справу було прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя Бабкіна В.М., судді Саванчук С.О., Лилак Т.Д., розгляд справи був призначений на 16.01.2014 р.

У судовому засіданні 16.01.2014 р. представник прокуратури позовні вимоги підтримував; представники позивача та відповідача проти задоволення позовних вимог заперечували; представник третьої особи позовні вимоги прокурора підтримала.

У судовому засіданні 16.01.2014 р. було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора, представників сторін та третьої особи, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

Згідно з ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

У відповідності до статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України.

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. 1 статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

15.01.2013 р. Товариством з обмеженою відповідальністю «АТП Стріла» (перевізник) та Управлінням праці та соціального захисту населення Макарівської районної державної адміністрації (замовник) було укладено договір № 4 про співпрацю із перевезення пасажирів автомобільним транспортом ТОВ «АТП Стріла» на приміських, міжміських маршрутах для громадян, що проживають у Макарівському районі та на території України, яким надана пільга з безкоштовного проїзду відповідно до законодавства України.

Згідно з п. 1.1 договору замовник реалізує державну політику щодо соціального захисту окремих категорій громадян, забезпечує реалізацію державних гарантій для осіб пільгової категорії та окремих категорій громадян в межах коштів субвенції державного бюджету місцевим бюджетам, встановлює державне замовлення та надає перевізникові право на перевезення пасажирів (пільгової категорії населення, що проживають на території Макарівського району та території України та відповідно до законів України «Про соціальний захист дітей війни», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждалим внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку», «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист», «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», «Про соціальний захист багатодітних сімей» та інших законодавчих і нормативно-правових актів мають право на пільги), на покриття фактично понесених збитків за пільгове перевезення громадян на автобусних маршрутах загального користування. Водночас перевізник зобов'язується надавати пільгові перевезення громадянам вказаних категорій, що проживають на території Макарівського району та території України, на умовах, передбачених цим договором та законодавством України.

Відповідно до п. 2.1 договору замовник здійснює контроль за регулярністю руху та рівнем культури обслуговування пасажирів (пільгової категорії населення, що проживають на території Макарівського району та на території України).

У відповідності з п. 2.2 договору, замовник захищає права споживачів транспортних послуг (пасажирів пільгових категорій громадян) щодо попередження необґрунтованої відмови у наданні права на безкоштовний проїзд пасажирам автомобільного транспорту перевізника по його маршрутах перевезення.

Замовник здійснює постійний контроль за виконанням умов договору перевізником (п. 2.3 договору).

Пунктом 2.4 договору передбачено, що замовник сплачує щомісяця розрахункову суму дотацій (залежно від реального фінансування видатків (згідно із кошторисним призначенням)) відповідно до виконаної перевізником роботи. За підставу для сплати приймається розрахунок вартості пільгових перевезень, що подається перевізником не пізніше 5 числа кожного місяця, що настає за звітним.

Згідно з п. 3.1 договору перевізник отримує розрахункову суму дотацій (залежно від реального фінансування видатків (згідно із кошторисним призначенням)) відповідно до виконаної перевізником роботи.

У відповідності з п. 3.2 договору перевізник забезпечує пільгове перевезення окремих категорій громадян, які відповідно до чинного законодавства користуються таким правом, згідно із ст. 37 Закону України «Про автомобільний транспорт». За невиконання даного пункту водій перевізника несе юридичну відповідальність згідно з чинним законодавством України, а п. 3.4 договору передбачено, що перевізник забезпечує дотримання законодавчих та інших нормативно-правових актів, які стосуються перевезення пасажирів (пільгових категорій населення, що проживають на території Макарівського району та на території України) на маршрутах (Додаток 1), які здійснює перевізник.

Перевізник забезпечує перевезення інвалідів війни, учасників бойових дій, учасників війни, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (1,2 категорія), дітей з багатодітних сімей - щоденно; ветеранів праці, пенсіонерів, інвалідів, дітей війни, ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ - по середах та п'ятницях (п. 3.8 договору).

У відповідності з п. 3.9 договору, перевізник перевозить автомобільним транспортом з кількістю місць для сидіння від 9 до 18 -2 (дві) пільгові особи, з кількістю місць до 26 - 4 (чотири) пільгові особи та автомобільним транспортом кількістю місць для сидіння 26 і більше - без обмежень.

Відповідно до п. 4.1 договору, розрахунки за надання послуг пільговим категоріям громадян за рахунок субвенції з державного бюджету по перевезенню пасажирів автомобільним транспортом перевізника для громадян, що проживають у Макарівському районі та на території України, здійснюються шляхом безготівкового перерахування коштів, а також за взаємозаліками.

У відповідності з п. 4.2 договору сума розрахунків за даним договором становить 2333500,00 грн., а п. 4.3 договору передбачено, що загальна вартість договору може бути змінена у зв'язку із зменшенням або збільшенням об'єму послуг чи відсутністю фінансування.

Договір набуває законної сили з моменту його підписання сторонами і діє до кінця відповідного календарного року (п. 7.1 договору).

Відповідно до п. 8.1 договору, у разі необхідності внесення змін та доповнень до цього договору, а також при зміні законодавства України з питання надання пільг і порядку відшкодування витрат на надання цих послуг укладається додаткова угода у письмовій формі і вважається дійсною після підписання її сторонами. Всі доповнення до даного договору є його невід'ємною частиною.

Згідно з додатком № 1 до договору № 4 від 15.01.2013 р. було визначено маршрути по ТОВ «АТП Стріла», на яких здійснюється перевезення пільгових категорій населення, а саме: 1) маршрут № 375 «Макарів - Київ АС «Дачна»; 2) маршрут «Грузьке - Київ АС «Дачна»; 3) маршрут № 372 «Макарів - Київ АС «Дачна» (ч/з Ясногородку); 4) маршрут № 800 «Макарів - Київ АС «Дачна» (ч/з Маковище); 5) маршрут «Рожів - Київ АС «Дачна» (ч/з Соснівку, Ясногородку); 6) маршрут «Кодра - Київ АС «Дачна»; 7) маршрут «Юрівка - Київ АС «Дачна»; 8) маршрут «Бишів - Київ АС «Дачна» (ч/з Пашківку); 9) маршрут № 377 «Андріївка - Київ АС «Дачна»; 10) маршрут «Борівка - Київ АС «Дачна» (ч/з Комарівку, Ніжиловичі); 11) маршрут № 376 «Бишів - Київ АС «Дачна» (ч/з Ясногородку); 12) маршрут «Бишів - Київ АС «Дачна» (ч/з Грузьке, Мар'янівку).

12.02.2013 р. сторонами було укладено додаткову угоду № 1 до договору № 4 від 15.01.2013 р., відповідно до п. 1 якої замовник і виконавець у зв'язку із неповним переліком пункту 3.8 погодились змінити і доповнити договір про співпрацю № 4 від 15.01.2013 р. із перевезення автомобільним транспортом ТОВ «АТП Стріла» на приміських, міжміських маршрутах для громадян, яким надана пільга з безкоштовного проїзду.

Так, згідно з п. 2 вказаної додаткової угоди № 1 пункт 3.8 договору було викладено в наступній редакції: «забезпечує перевезення інвалідів війни, учасників бойових дій та осіб, прирівняних до них, учасників війни, осіб, що мають особливі заслуги перед Батьківщиною, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (1, 2 категорії) та особи, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (1 категорія), дітей з багатодітних сімей, жертв нацистських переслідувань, реабілітованих осіб, які стали інвалідами внаслідок репресій або є пенсіонерами, - щоденно; інвалідів всіх категорій та дітей-інвалідів і осіб, які супроводжують інваліда 1 групи або дитину-інваліда (не більше однієї особи, яка супроводжує інваліда або дитину-інваліда), пенсіонерів за віком, дітей війни, ветеранів праці, ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ та інших пільгових осіб, що мають пенсійне посвідчення, - по середах та п'ятницях».

01.04.2013 р. сторонами договору було укладено додаткову угоду № 2 до договору № 4 від 15.01.2013 р., відповідно до п. 1 якої у зв'язку з перейменуванням 15.03.2013 р. Управління праці та соціального захисту населення Макарівської районної державної адміністрації в Управління соціального захисту населення Макарівської районної державної адміністрації сторони погодились змінити договір № 4 від 15.01.2013 р. У відповідності з п. 2 додаткової угоди № 2 було змінено найменування Управління праці та соціального захисту населення Макарівської районної державної адміністрації на Управління соціального захисту населення Макарівської районної державної адміністрації.

02.04.2013 р. позивачем та відповідачем було укладено додаткову угоду № 2/1 до договору № 4 від 15.01.2013 р., відповідно до п. 1 якої замовник і виконавець погодились змінити додаткову угоду № 2 до договору про співпрацю № 4 від 15.01.2013 р., в частині зазначення місцезнаходження та реквізитів сторін.

02.04.2013 р. товариством та управлінням було укладено додаткову угоду № 3 до договору № 4 від 15.01.2013 р., відповідно до п. 2 якої було викладено п. 7.1 договору в наступній редакції: «Цей договір набуває законної сили з 01 січня 2013 року і діє до кінця відповідного календарного року».

03.04.2013 р. ТОВ «АТП Стріла» та управлінням було укладено додаткову угоду № 3/1 до договору № 4 від 15.01.2013 р., відповідно до п. 1 якої замовник і виконавець домовились змінити додаткову угоду № 3 від 02.04.2013 р. до договору № 4 від 15.01.2013 р. в частині зазначення місцезнаходження та реквізитів сторін.

29.08.2013 р. сторонами було укладено додаткову угоду № 4 до договору № 4 від 15.01.2013 р., відповідно до п. 2 якої сторони вирішили п. 2.1 та п. 2.3 договору від 15.01.2013 р. № 4 вважати недійсними із 01.01.2013 р., а пунктом 3 додаткової угоди № 4 передбачено, що ці зміни вступили в дію з підписанням додаткової угоди № 2 від 01.04.2013 р.

Згідно з п. 4 додаткової угоди № 4 інші умови вище вказаного договору, не змінені цією додатковою угодою, залишаються чинними у тій редакції, в якій вони викладені сторонами раніше, і сторони підтверджують по них свої зобов'язання.

Прокурор, звертаючись до суду, просить визнати недійсним укладений між позивачем та відповідачем договір № 4 від 15.01.2013 р. про співпрацю із перевезення пасажирів автомобільним транспортом ТОВ «АТП «Стріла» на приміських, міжміських маршрутах для громадян, що проживають в Макарівському районі та на території України, яким надана пільга з безкоштовного проїзду, з тих підстав, що вказаний договір не відповідає приписам ст. 31 Закону України «Про автомобільний транспорт»; пункт 3.8 договору порушує приписи статті 22 Конституції України та низки законодавчих актів, оскільки обмежує права громадян на користування передбаченими законодавством пільгами; відповідачем здійснюються перевезення пасажирів із стихійних зупинок, без заїзду на атестовані автостанції, без видачі та обліку квитків, у тому числі - пільговим категоріям пасажирів, допускаються зриви рейсів та ін.

Наведене, на переконання прокурора, є підставою для визнання договору недійсним в порядку ст. 215 ЦК України, у зв'язку з чим прокурор також просить суд стягнути з відповідача на користь держави в особі позивача 1328748,98 грн. коштів, перерахованих за оспорюваним договором перевізникові у 2013 році.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та позиції сторін, дійшла висновку щодо часткового задоволення позовних вимог прокурора з огляду на наступне.

За умовами ст. 908 Цивільного кодексу України, перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

За договором перевезення пасажира одна сторона (перевізник) зобов'язується перевезти другу сторону (пасажира) до пункту призначення, а пасажир зобов'язується сплатити встановлену плату за проїзд. Укладення договору перевезення пасажира підтверджується видачею квитка, форма якого встановлюється відповідно до транспортних кодексів (статутів) (ч.ч. 1, 2 ст. 910 ЦК України).

Згідно з приписами ч. 2 ст. 916 ЦК України, плата за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти, що здійснюється транспортом загального користування, визначається за домовленістю сторін, якщо вона не встановлена тарифами, затвердженими у встановленому порядку. Пільгові умови перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти транспортом загального користування можуть встановлюватися організацією, підприємством транспорту за їх рахунок або за рахунок відповідного бюджету у випадках, встановлених законом та іншими нормативно-правовими актами.

Поряд з цим, слід відзначити, що згідно зі ст. 29 Закону України «Про автомобільний транспорт» органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані надати перевізникам, які здійснюють пільгові перевезення пасажирів та перевезення пасажирів за регульованими тарифами, компенсацію відповідно до закону.

За умовами частини 1 ст. 31 Закону України «Про автомобільний транспорт», відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування міських, приміських та міжміських, які не виходять за межі території області (внутрішньообласні маршрути), із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування визначаються договором про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування, у якому встановлюються: перелік маршрутів загального користування, які буде обслуговувати автомобільний перевізник, умови організації перевезень, показники якості транспортного обслуговування населення, термін роботи автомобільного перевізника, зобов'язання органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо облаштування маршруту, підтримки проїзної частини автомобільної дороги та під'їзних шляхів у належному стані (тільки для міських автобусних маршрутів), розмір компенсації витрат автомобільного перевізника внаслідок перевезення пільгових пасажирів та регулювання тарифів, механізм їх виплати.

Відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування приміських та міжміських, які виходять за межі території області (міжобласні маршрути), із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування визначаються дозволом органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування на обслуговування автобусних маршрутів, у якому встановлюються: перелік маршрутів загального користування (рейсів), які буде обслуговувати автомобільний перевізник, умови організації перевезень, показники якості транспортного обслуговування населення, термін роботи автомобільного перевізника.

Форму дозволу, порядок його видачі та анулювання визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.

Відповідно до вимог ст. 37 того ж Закону пільгові перевезення пасажирів, які відповідно до законодавства користуються такими правами, забезпечують автомобільні перевізники, які здійснюють перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування. Автомобільному перевізнику, який здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, забороняється відмовлятися від пільгового перевезення, крім випадків, передбачених законом. Безпідставна відмова від пільгового перевезення тягне за собою відповідальність згідно із законом. Види та обсяги пільгових перевезень установлюються замовленням, у якому визначається порядок компенсації автомобільним перевізникам, які здійснюють перевезення пасажирів на маршрутах загального користування, збитків від цих перевезень.

Договір про організацію перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування міському, приміському та міжміському, які не виходять за межі території області (внутрішньообласні маршрути), укладається між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування та автомобільним перевізником і вважається укладеним з моменту його підписання сторонами. Договір перевезення пасажира автобусом на маршруті загального користування укладається між автомобільним перевізником та пасажиром. Цей договір вважається укладеним з моменту придбання пасажиром квитка на право проїзду, а для осіб, які користуються правом пільгового проїзду, - з моменту посадки в автобус (ч.ч. 1 та 2 ст. 42 Закону України «Про автомобільний транспорт»).

Як слідує з матеріалів справи, оспорюваним договором № 4 від 15.01.2013 р. регулюються відносини позивача та відповідача щодо здійснення останнім діяльності з перевезення громадян, що мають право безкоштовного проїзду, а також відшкодування вартості цих перевезень за рахунок бюджету. Даним договором встановлені права та обов'язки сторін, строк його дії, обсяг пільгового перевезення протягом календарного року та розмір відшкодування вартості пільгових перевезень.

Таким чином, зі змісту оспорюваного правочину та правовідносин сторін слідує, що договір № 4 за своєю правовою природою, метою та предметом не є договором про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування, а отже, не підпадає під предмет регулювання приписами ст. 31 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Окрім того, відповідно до ст. 39 Закону України «Про автомобільний транспорт» встановлено, що документами для регулярних пасажирських перевезень для автомобільного перевізника є: ліцензія, договір із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування чи їх дозвіл, паспорт маршруту, документ, що засвідчує використання автобуса на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством України.

Зі змісту ст.ст. 7, 31, 39, 42 Закону України «Про автомобільний транспорт» вбачається, що організація перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування здійснюється органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування шляхом укладення договору про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування чи видачею відповідного дозволу.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, зокрема, на яких здійснюється перевезення пільгових категорій населення, на підставі дозволів, які видані Державною адміністрацією автомобільного транспорту Міністерства транспорту та зв'язку України, копії яких долучені до матеріалів справи.

Поряд з цим слід зазначити, що згідно з приписами статті 1130 Цивільного кодексу України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові.

Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників (ч. 2 ст. 1130 ЦК України).

У відповідності з вимогами ст. 1131 ЦК України договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі. Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

З огляду на викладене вище, колегія суддів дійшла висновку, що договір № 4 від 15.01.2013 р. не є договором про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування з відповідними вимогами, що ставляться законом, а за своєю правовою природою є договором про співпрацю, тобто спільну діяльність, без об'єднання вкладів сторін, що мають спільну мету, відмінну від одержання прибутку, а саме - перевезення пільгових категорій громадян на маршрутах загального користування.

Частиною 1 ст. 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

З наведеного вище слідує, що прокурором не доведено суду наявності підстав неідйсності договору № 4 від 15.01.2013 р. з мотивів невідповідності його умов приписам ст. 31 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Поряд з цим слід зазначити, що на підставі статті 215 ЦК України недійсними можуть визнаватися не лише правочини, які не відповідають цьому Кодексу, а й такі, що порушують вимоги інших законодавчих актів України, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, інших нормативно-правових актів, виданих державними органами, у тому числі відомчих, зареєстрованих у встановленому порядку.

Як встановлено судом, згідно з пунктом 3.8 договору (у редакції додаткової угоди № 1 від 12.02.2013 р.) на автоперевізника, серед іншого, покладено обов'язок із забезпечення перевезення інвалідів всіх категорій та дітей-інвалідів і осіб, які супроводжують інваліда 1 групи або дитину-інваліда (не більше однієї особи, яка супроводжує інваліда або дитину інваліда), пенсіонерів за віком, дітей війни, ветеранів праці, ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ та інших пільгових осіб, що мають пенсійне посвідчення - по середах та п'ятницях.

Проте, вказана умова договору, що встановлює порядок перевезення окремих категорій громадян, які користуються пільгами з оплати проїзду, порушує вимоги низки законодавчих актів України, а тому є недійсною.

Згідно з приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як встановлено статтею 22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 38-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» встановлено, що транспортне обслуговування інвалідів здійснюється на пільгових умовах. Так, зокрема, інваліди, діти-інваліди та особи, які супроводжують інвалідів першої групи або дітей-інвалідів (не більше однієї особи, яка супроводжує інваліда або дитину-інваліда), мають право на безплатний проїзд у пасажирському міському транспорті (крім метрополітену і таксі), а також всіма видами приміського транспорту.

Пільгове перевезення інвалідів здійснюють усі підприємства транспорту незалежно від форми власності та підпорядкування відповідно до Закону України «Про транспорт».

Звуження змісту та обсягу права осіб з інвалідністю на пільговий проїзд транспортом не допускається.

Крім того, Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» встановлені пільги для цілої низки категорій громадян.

Зокрема, згідно зі ст. 12 вказаного Закону учасникам бойових дій надаються такі пільги: 7) безплатний проїзд усіма видами міського пасажирського транспорту, автомобільним транспортом загального користування в сільській місцевості, а також залізничним і водним транспортом приміського сполучення та автобусами приміських і міжміських маршрутів, у тому числі внутрірайонних, внутрі- та міжобласних незалежно від відстані та місця проживання.

Статтею 15 того ж Закону встановлено, що інвалідам війни та прирівняним до них особам (стаття 7) надаються такі пільги: 7) безплатний проїзд усіма видами міського пасажирського транспорту, автомобільним транспортом загального користування в сільській місцевості, а також залізничним і водним транспортом приміського сполучення та автобусами приміських і міжміських маршрутів, у тому числі внутрірайонних, внутрі- та міжобласних незалежно від відстані та місця проживання. Це право поширюється і на особу, яка супроводжує інваліда I групи.

Ст. 16 Закону встановлено, що особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною надаються такі пільги: 16) безплатне користування внутріміським транспортом (трамваєм, автобусом, тролейбусом, метрополітеном, водними переправами) і поїздами приміського сполучення, а в сільській місцевості - автобусами приміських і міжміських маршрутів, у тому числі внутрірайонних, внутрі- та міжобласних незалежно від відстані і місця проживання.

Законом України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» у статті 7 встановлено, що ветеранам праці надаються такі пільги: 12) безплатний проїзд всіма видами міського пасажирського транспорту (за винятком таксі), автомобільним транспортом загального користування (за винятком таксі) в сільській місцевості, а також залізничним і водним транспортом приміського сполучення та автобусами приміських маршрутів в межах області (АР Крим) за місцем проживання. Водночас особам, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною, надаються такі пільги: 16) безплатне користування внутріміським транспортом і поїздами приміського сполучення, а в сільській місцевості - автобусами внутріобласних ліній.

Аналогічні норми містять і інші законодавчі акти, що встановлюють гарантії соціального захисту певних категорій громадян України («Про соціальний захист дітей війни», «Про статус ветеранів військової служби і ветеранів органів внутрішніх справ та їх соціальний захист», «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про охорону дитинства» та ін).

Таким чином, позивач та відповідач, укладаючи оспорюваний договір, звузили права громадян, які користуються правом на безкоштовний проїзд громадським транспортом загального користування, обмеживши можливість користуватися цим правом конкретними днями, - середою та п'ятницею, що в силу ст. 22 Конституції України є неприпустимим.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що пункт 3.8 договору в редакції додаткової угоди № 1 підлягає частковому визнанню недійсним, а саме - в частині обмеження перевезення певних категорій пільговиків двома днями на тиждень.

При цьому суд вважає за необхідне зауважити, що згідно з приписами ч. 1 ст. 217 Цивільного кодексу України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому.

Поряд з цим, згідно зі ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 34 ГПК України).

Як слідує з приписів статей 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обов'язок доказування визначається предметом спору. За загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Стосовно посилань прокурора на те, що відповідачем допускаються порушення при здійсненні пасажирських перевезень на маршруті № 375 «Макарів-Київ» (постійні зриви рейсів; самовільно організоване «стихійне» місце, з якого виконуються перевезення без заїзду на автостанції та ін.), слід зазначити наступне.

Відповідно до п. 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», невиконання чи неналежне виконання правочину не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання правочину недійсним. У такому разі заінтересована сторона має право вимагати розірвання договору або застосування інших передбачених законом наслідків, а не визнання правочину недійсним.

Відповідно до пп. 2.5.1 тієї ж постанови Пленуму, судам слід мати на увазі, що визнання правочину (господарського договору) недійсним господарським судом є наслідком його вчинення з порушенням закону, а не заходом відповідальності сторін.

Також колегією суддів відхиляється посилання прокурора на постанову Верховного Суду України від 05.02.2013 р. (справа №21-437а12), де наведено системний аналіз законодавства України про автомобільний транспорт, з якого, на думку прокурора, слідує, що договір перевезення пасажирів, які мають право на безплатний проїзд автобусами приміських і міжміських маршрутів і виявили бажання скористатися таким правом, може бути укладений лише усно при придбанні квитка на пільговий проїзд і вважається укладеним з цього моменту. Водночас, моментом обліку пасажирських перевезень є дата продажу квитка, який, на переконання прокурора, у спірних відносинах не настав, оскільки автобуси ТОВ «АТП Стріла» на автостанції, передбачені дозволами та паспортами маршрутів, не заїжджали, у зв'язку з чим квитки пасажирам не видавались та відповідним чином не обліковувались, а відтак є підстави вважати, що вказаним автоперевізником безпідставно отримувалась компенсація за пільгові перевезення громадян на маршрутах, які автоперевізником фактично не виконувались.

Проте, як зазначалося вище, можливі порушення сторонами правочину його умов чи можливе неналежне його виконання не можуть бути підставою для визнання правочину недійсним, з позовом про що у даному випадку звернувся до суду прокурор.

З огляду на викладене вище, прокурором не доведено належними та допустимими доказами в розумінні приписів ст.ст. 32-34 ГПК України наявності правових, передбачених законодавством підстав для визнання недійсним договору № 4 від 15.01.2013 р., укладеного між позивачем та відповідачем.

Також слід зазначити, що приписами ст. 216 ЦК України встановлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що не пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Враховуючи викладене вище, оскільки прокурором не доведено наявності підстав для визнання недійсним укладеного між позивачем та відповідачем договору № 4 від 15.01.2013 р. у повному обсязі, то відсутні і підстави для задоволення похідної вимоги прокурора про стягнення з відповідача 1328748,98 грн. отриманих від позивача за вказаним договором коштів.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку щодо часткового задоволення позовних вимог прокурора.

Згідно з приписами статті 49 ГПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно до задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 32-34, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Визнати частково недійсним пункт 3.8 договору № 4 від 15.01.2013 р. (в редакції додаткової угоди № 1 від 12.02.2013 р. до договору № 4 від 15.01.2013 р.), укладеного між Управлінням соціального захисту населення Макарівської районної державної адміністрації Київської області (08000, Київська обл., смт. Макарів, пров. Радянський, 2, код 03193850) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АТП Стріла» (08000, Київська обл., смт. Макарів, вул. Леніна, 42, код 35170492), а саме - у наступній частині: «інвалідів всіх категорій та дітей-інвалідів і осіб, які супроводжують інваліда 1 групи або дитину-інваліда (не більше однієї особи, яка супроводжує інваліда або дитину-інваліда), пенсіонерів за віком, дітей війни, ветеранів праці, ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ та інших пільгових осіб, що мають пенсійне посвідчення, - по середах та п'ятницях».

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АТП Стріла» (08000, Київська обл., смт. Макарів, вул. Леніна, 42, код 35170492) до Державного бюджету України 573 (п'ятсот сімдесят три) грн. 50 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення підписане 21.01.2014 р.

Головуючий суддя В.М. Бабкіна

Суддя С.О. Саванчук

Суддя Т.Д. Лилак