Рішення № 36752078, 14.01.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/22560/13 14.01.14

За позовом Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця»

До Державного підприємства «Національний спортивний комплекс «Олімпійський»

Про стягнення 73 491,14 грн.

Суддя Ващенко Т.М.

Представники сторін:

Від позивача: Барандич І.М. представник за довіреністю № 30-12/10 від 30.12.13.

Від відповідача: Шадевська Ж.Е. представник за довіреністю № 30 від 13.12.13.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» (далі - позивач) до Державного підприємства «Національний спортивний комплекс «Олімпійський» (далі - відповідач) про стягнення 73 491,14 грн., а саме: 64 996,42 грн. - заборгованості зі сплати орендної плати та 8 494,72 грн. - пені.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач вказує на те, що в зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за Договором оренди № 53/2012 від 23.08.12., у Державного підприємства «Національний спортивний комплекс «Олімпійський» перед позивачем виникла заборгованість по оплаті орендних платежів, що зумовило нарахування пені та звернення позивача з даним позовом до суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.11.13. порушено провадження у справі № 910/22560/13 та призначено її до розгляду на 12.12.13.

06.12.13. представником відповідача через відділ діловодства суду подано письмовий відзив на позовну заяву, в якому він проти нарахування пені заперечує та просить суд зменшити розмір пені на підставі ст. 83 ГПК України, ч. 1 ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України.

В судовому засіданні 12.12.13. на підставі ч. 3 ст. 77 ГПК України судом було оголошено перерву до 14.01.14., про що сторони повідомлені під розписку.

В судовому засіданні 14.01.14. представником позивача підтримано свої позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні 14.01.14. проти позову заперечував частково в частині стягнення пені.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі № 910/22560/13.

В судовому засіданні 14.01.14. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

23.08.12. між позивачем (далі - Орендодавець) та відповідачем (далі - Орендар) було укладено Договір оренди № 53/2012 (далі - Договір), відповідно до умов якого (п. 1.1) Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування (в оренду) приміщення площею 506,49 кв.м, що знаходиться за адресою м. Київ, вул. Шота Руставелі, 39-41 на 6, 11, 15 поверхах (кімнати 607, 615, 1101, 1102, 1104, 1105, 1106, 1108, 1110, 1510, 1510а) для використання під офіс. Вказане приміщення на момент передачі в оренду придатне для використання у відповідності з метою оренди і знаходиться на балансі Орендодавця.

Відповідно до п. 2.1 Договору, Орендар вступає в строкове платне користування приміщенням у термін, визначений у Договорі, але не раніше дати підписання акту приймання-передачі приміщення, який є невід'ємною частиною Договору.

На виконання умов Договору між сторонами підписано акт від 23.08.12. приймання-передачі приміщення в оренду.

Строк дії Договору сторонами погоджено п. 7.1 з 23.08.12. по 31.12.12. включно.

Згідно з п. 3.1 Договору, ціна оренди 1 кв.м приміщень п'ятої групи приміщень складає 230,00 гривень на місяць з урахуванням ПДВ.

Орендна плата за цим договором без ПДВ складає 96 077,32 грн., крім того ПДВ 20% 19 415,46 грн., разом з ПДВ - 116 492,78 грн. Вартість комунальних послуг та витрати на експлуатацію і утримання приміщення входять до орендної плати (п. 3.2 Договору).

Положеннями п. п. 3.3, 3.4 Договору встановлено, що Орендар проводить оплату за користування орендованим майном шляхом щомісячних перерахувань до 05 числа поточного місяця на розрахунковий рахунок Орендодавця суми, визначеної п. 3.2. Договору. Плата за користування орендованим майном за неповний місяць оренди перераховується Орендарем Орендодавцю в розмірі, пропорційному кількості днів оренди в оплачуваному місяці (після підписання акту приймання-передачі приміщення).

Договором № 1 від 21.09.12. про внесення змін і доповнень до Договору п. 1.1 та п. 3.2 Договору викладено в іншій редакції, за якою позивачем в оренду відповідачу передано приміщення площею 406,3 кв.м, що знаходиться за адресою м. Київ, вул. Шота Руставелі, 39-41 на 11, 15 поверхах (кімнати 1101, 1102, 1105, 1106, 1108, 1110, 1510, 1510а). Розмір орендної плати з ПДВ встановлено в розмірі 93 449,00 грн.

Договором № 2 від 07.11.12. про внесення змін і доповнень до Договору п. 1.1 та п. 3.2 Договору викладено в наступній редакції:

«п. 1.1 В порядку та на умовах, визначених цим Договором, Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування (в оренду) приміщення площею 344,3 кв.м, що знаходиться за адресою м. Київ, вул. Шота Руставелі, 39-41 на 11, 15 поверхах (кімнати 1102, 1105, 1108, 1110, 1510, 1510а.

П. 3.2 Орендна плата за цим договором без ПДВ складає 65 990,83 грн., крім того ПДВ 20% 13 198,17 грн., разом з ПДВ - 79 189,00 грн.».

При цьому, п. 3 Договору № 2 від 07.11.12. встановлено, що він набуває чинності з 06.12.12. і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за Договором.

Спір у справі виник в зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за Договором в частині сплати передбачених Договором орендних платежів за грудень 2012 року, що зумовило нарахування позивачем пені.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Отже, суд дає самостійну оцінку доказам на підставі чинного законодавства і не зв'язаний позицією сторін.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ст. ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією із підстав виникнення зобов'язань та обов'язковим для виконання сторонами.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Згідно із ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За своє правовою природою даний Договір є договором оренди.

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цих Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно ч. 1 ст. 286 Господарського кодексу України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як відзначалось судом, пунктом 3.3 Договору встановлено, що Орендар проводить оплату за користування орендованим майном шляхом щомісячних перерахувань до 05 числа поточного місяця на розрахунковий рахунок Орендодавця суми, визначеної п. 3.2. Договору.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Положеннями п. 4.4 Договору встановлено обов'язок Орендаря своєчасно і в повному обсязі сплачувати кошти за користування орендованим приміщенням у відповідності з розділом 3 договору до дати підписання Орендарем акту приймання-передачі майна.

Як встановлено судом, за грудень 2012 року відповідач мав сплатити позивачу за Договором 81 489,20 грн., проте, за твердженням позивача та відповідно до матеріалів справи відповідачем в погашення вказаної грошової суми було сплачено лише 16 492,78 грн.

Отже відповідач свого обов'язку по сплаті орендної плати в терміни, визначені Договором в повному обсязі не виконав, доказів повної оплати заборгованості за період заявлений в позовній заяві, до матеріалів справи не надав.

При цьому, судом враховано, що відповідач в частині стягнення основного боргу в розмірі 64 996,42 грн. проти позову не заперечував.

Суд критично ставиться до доводів відповідача стосовно недотримання позивачем досудового порядку врегулювання спору, як на підставу відмови в позові, з огляду на наступне.

Із змісту частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції на всі правовідносини, що виникають у державі, випливає, що кожен із суб'єктів правовідносин у разі виникнення спору може звернутися до суду за його вирішенням. Суб'єктами таких правовідносин можуть бути громадяни, іноземці, особи без громадянства, юридичні особи та інші суб'єкти цих правовідносин. Зазначена норма, як і інші положення Конституції України, не містить застереження щодо допустимості судового захисту тільки після досудового врегулювання спору та неприпустимості здійснення правосуддя без його застосування. Обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб'єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов'язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист (Рішення Конституційного Суду України № 15-пр/2002 від 09.07.02).

Матеріалами справи підтверджується та відповідачем не заперечується, що Державне підприємство «Національний спортивний комплекс «Олімпійський» в порушення покладеного на нього законом та Договором обов'язку по сплаті орендної плати за Договором в повному обсязі не виконав, в зв'язку з чим заборгованість відповідача перед позивачем за Договором за оренду приміщення за грудень 2012 року становить 64 996,42 грн.

Вказану заборгованість відповідачем станом на час прийняття судового рішення не погашено, внаслідок чого позовні вимоги Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» в частині стягнення з відповідача 64 996,42 грн. орендної плати є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

В зв'язку з порушенням відповідачем умов Договору, позивач на підставі п. 3.6 Договору просить суд стягнути з відповідача на свою користь 8 494,72 грн. - пені.

Відповідно до п. 3.6 Договору, плата за користування орендованим приміщенням внесена несвоєчасно або не в повному обсязі, стягується з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожен день прострочення, включаючи день оплати.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договорами строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

З огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань (п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Судом встановлено факт прострочення виконання грошового зобов'язання, та здійснено перерахунок пені з урахуванням того, що до пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане, а мова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції (п. 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

Крім того, під час здійснення перерахунку суми пені судом враховано приписи п. 1.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», згідно з якими якщо у договорі виконання грошового зобов'язання визначається до настання певного терміну (в даній справі «до 05 числа поточного місяця», то останнім днем виконання такого зобов'язання вважається день, що передує цьому терміну (в даній справі четверте число поточного місяця).

Стосовно клопотання відповідача про зменшення розміру пені, що підлягає стягненню з Державного підприємства «Національний спортивний комплекс «Олімпійський», суд не вбачає підстав для його задоволення з огляду на наступне.

Зазначене клопотання обґрунтовано скрутним фінансовим становищем відповідача.

Нормами чинного законодавства України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням господарського суду (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України, пункт 3 статті 83 ГПК).

У вирішенні пов'язаних з цим питань господарському суду слід враховувати викладене в підпункті 3.17.4 підпункту 3.17 пункту 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", а також в абзацах першому - четвертому пункту 9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.11. № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" (п. 2.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

Згідно з п. 3.17.4 підпункту 3.17 пункту 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Разом з тим, відповідачем не подано суду жодних належних доказів на підтвердження викладених в заяві обставин його тяжкого фінансового стану, та того, що фінансування останнього покращиться та буде здійснюватись без затримки, а результати господарської діяльності будуть позитивними, що у майбутньому надасть можливість боржнику акумулювати необхідну грошову суму на виконання рішення, як не подано відповідачем доказів на вжиття заходів до виконання зобов'язання чи негайного добровільного усунення порушення. При цьому, судом враховано прострочення виконання основного зобов'язання зі сплати орендної плати за Договором на рік.

Також суд відзначає, що зменшення розміру неустойки у виняткових випадках є правом, а не обов'язком суду.

Таким чином, з відповідача на користь позивача за розрахунком суду підлягає стягненню 4 848,09 грн. - пені. В іншій частині позовних вимог про стягнення 3 646,63 грн. пені - в задоволенні позову слід відмовити.

На підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства «Національний спортивний комплекс «Олімпійський» (03150, м. Київ, вул. Червоноармійська, б. 55; ідентифікаційний код 14297707) на користь Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» (01033, м. Київ, вул. Шота Руставелі, б. 39/41; ідентифікаційний код 02583780) 64 996 (шістдесят чотири тисячі дев'ятсот дев'яносто шість) грн. 42 коп. - заборгованості зі сплати орендної плати, 4 848 (чотири тисячі вісімсот сорок вісім) грн. 09 коп. - пені, 1 635 (одну тисячу шістсот тридцять п'ять) грн. 13 коп. - витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 20.01.14.

Суддя Т.М. Ващенко