Постанова № 36749398, 20.01.2014, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2014 р. Справа № 818/8413/13-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Бенедик А.П.

Суддів: Бегунца А.О. , Калиновського В.А.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м.Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 28.11.2013р. по справі № 818/8413/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумська фірма "Усе для дому"

до Державної податкової інспекції у м.Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області

про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення та акту перевірки,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Сумська фірма "Усе для дому", звернувся до суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області, в якому просить скасувати податкове повідомлення-рішення № 0003671503/8884 від 16.09.2013 року та акт перевірки №326/1503/01555007 від 20.08.2013 року, якими було нараховано збільшення платежу на 20425,98 грн. та штраф 10212,99 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що приймаючи спірне податкове повідомлення-рішення, контролюючий орган дійшов до неправомірного висновку про порушення позивачем вимог діючого законодавства. Вказує, що згідно положень ст. ст. 23, 30 Закону України "Про оренду землі" розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюється за згодою сторін у договорі оренди. Так, 05.03.1996 між Сумською міською радою та позивачем було укладено договори на право тимчасового користування землею, згідно якого розмір орендної плати за земельну ділянку складає 1 % від нормативної грошової оцінки. Вказані договори є дійсними, в зв'язку з чим, підлягають виконанню сторонами. В свою чергу, враховуючи, що ані Податковий кодекс України (далі - ПК України), ані інші нормативно-правові акти не закріплюють обов'язок орендаря автоматично перераховувати орендну плату в разі законодавчої зміни граничного розміру цієї плати, то висновки податкового органу про заниження підприємством суми податкового зобов'язання по орендній платі за земельні ділянки державної та комунальної власності є неправомірними, та як наслідок, нарахування суми грошового зобов'язання на підставі спірного податкового повідомлення-рішення є незаконним.

Під час розгляду справи у суді першої інстанції позивач відмовився від позову в частині позовних вимог щодо визнання нечинним та скасування акту перевірки №326/1503/01555007 від 20.08.2013 року.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 28.11.2013 року адміністративний позов було задоволено.

Визнано нечинним та скасовано податкове повідомлення - рішення № 0003671503/8884 від 16.09.2013 року, яким збільшено суму зобов'язання з орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності на 20 425 грн. 98 коп. за основним платежем та нараховано 10 212 грн. 99 коп. штрафних санкцій.

Відповідач, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Сумського окружного адміністративного суду від 28.11.2013 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач посилається на прийняття оскаржуваної постанови з порушенням норм матеріального права, зокрема на порушення п.п. 288.5.1, 288.5.2, п.288.5 ст.288 ПК України, що призвело до неправильного вирішення справи.

Вказує, з 01.01.2011 року будь-які питання щодо оподаткування регулюються ПК України і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до ПК України. Пунктом 288.5 статті 288 Кодексу визначено, мінімальний річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності. В зв'язку з чим, позивач, використовуючи земельні ділянки має встановлений законом обов'язок щодо сплати орендної плати у розмірі визначеному законодавством. Таким чином, спірне податкове повідомлення-рішення, яким збільшено суму зобов'язання з орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності є законним та обґрунтованим.

Позивач надав письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких, посилаючись на обґрунтованість та об'єктивність рішення суду, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Представники позивача та відповідача у судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені у встановленому законом порядку, що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення рекомендованого поштового відправлення.

Колегія суддів на підставі п.2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ТОВ "Сумська фірма "Усе для дому" пройшло передбачену законом процедуру державної реєстрації та перебуває на податковому обліку як платник податків та зборів в ДПІ у м. Сумах.

Матеріалами справи підтверджено, що 05.03.1996 року між Сумською міською радою та ТОВ "Сумська фірма "Усе для дому" було укладено договори на право тимчасового користування землею № 28 та № 29:

1) по вулиці Харківській, 123, площею 18700 кв.м. (договір оренди земельної ділянки укладено 05.03.1996 року, терміном дії до 05.03.2046, дата державної реєстрації договору оренди земельної ділянки 05.03.1996 року, нормативна грошова оцінка 1 кв.м. земельної ділянки з урахуванням коефіцієнту індексації - 558, 04 грн.);

2) по вулиці 9-го Травня, 13, площею 1 700 кв. м (договір оренди земельної ділянки укладено 05.03.1996 року, терміном дії до 05.03.2046, дата державної реєстрації договору оренди земельної ділянки 05.03.1996 року, нормативна грошова оцінка 1 кв.м. земельної ділянки з урахуванням коефіцієнту індексації - 1070, 73 грн.).

Згідно із вказаними договорами, річний розмір орендної плати за зазначені земельні ділянки складає 1,0 % від нормативної грошової оцінки землі.

20.08.2013 року співробітниками ДПІ в м. Сумах проведено камеральну перевірку податкової декларації з плати за землю на 2013 рік, за результатами якої складено акт від 20.08.2013 року №326/1503/01555007.

Під час перевірки були встановлені порушення позивачем вимог діючого законодавства, а саме п.п. 288.5.1 п.288.5 ст.288 ПК України, внаслідок чого занижено податкове зобов'язання по орендній платі за земельні ділянки державної і комунальної власності за червень 2013 року на суму 20 425, 98 грн.

Як встановлено під час розгляду справи, фактичною підставою для визначення позивачу суми грошового зобов'язання, слугували висновки податкового органу про те, що оскільки з 01 січня 2011 року мінімальний розмір річної орендної плати за земельні ділянки, які перебувають у державній та комунальній власності та грошову оцінку яких встановлено, становить 3% від їх грошової оцінки, то позивачем занижено суму грошового зобов'язання по орендній платі за земельні ділянки державної і комунальної власності за червень 2013 року на суму 20425, 98 грн.

На підставі вищезазначеного акту, ДПІ в м. Сумах прийнято податкове повідомлення-рішення № 0003671503/8884 від 16.09.2013 року, яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання з орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності в розмірі 30638,97 грн., в тому числі за основним платежем 20425,98 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 10212,99 грн.

Позивач, не погоджуючись із вищезазначеними податковим повідомленням-рішенням, звернувся до суду із даним позовом.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої виходив з того, що оскільки договір оренди землі є цивільно-правовим, то йому притаманні такі ознаки, як свобода договору, обов'язковість його виконання сторонами тощо. Оскільки діючим законодавством не закріплено обов'язку орендаря перераховувати оренду плату (сплачувати її в більшому розмірі) в разі законодавчої зміни граничного розміру цієї плати, тобто орендар зобов'язаний буде сплачувати більший розмір орендної плати лише у випадку внесення відповідних змін до договору, то зміна розміру земельного податку є підставою виключно для перегляду встановленої орендної плати шляхом внесення відповідних змін до договору оренди землі його учасниками, та не тягне за собою автоматичної зміни розміру орендної палати та, відповідно, донарахування контролюючим органом суми податкового зобов'язання та застосування штрафних санкції.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про оренду землі", іншими законами України та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди.

Суб'єктами права власності на землю відповідно до пункту "б" статті 80 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

Відповідно до частин першої та другої статті 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.

До повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу (пункт "в" статті 12 ЗК України).

Відповідно до ст. 125 ЗК України право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно зі ст. 13 Закону України "Про оренду землі" від 06.10.1998 № 161-XIV (далі - Закон України № 161-XIV) договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

За змістом ст. 15 Закону України № 161-XIV орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату належить до істотних умов договору оренди землі.

Правові засади проведення оцінки земель в Україні визначені Законом України "Про оцінку земель" від 11.12.2003 року N 1378-IV.

Згідно з ч. 5 ст. 5 вказаного Закону нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується, зокрема, для визначення розміру земельного податку, орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Відповідно до п. 13 Типового договору оренди землі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2004 року № 220 в порядку статті 14 Закону України "Про оренду землі", розмір орендної плати переглядається у разі, зокрема, зміни розмірів земельного податку, підвищення цін і тарифів, зміні коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно зі положеннями ст. 30 Закону України № 161-XIV, зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

Відповідно до ст. 654 Цивільного кодексу України зміна договору вчиняється в такій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Як вбачається із укладених між Сумською міською радою та ТОВ "Сумська фірма "Усе для дому" договорів на право тимчасового користування землею від 05.03.1996 № 28 та №29, річний розмір орендної плати за користування зазначеними земельними ділянками складає 1,0 %.

Разом з тим, з 01 січня 2011 року справляння плати за землю здійснюється відповідно до положень ПК України з урахуванням критеріїв, які визначені у розділі XIII "Плата за землю".

Так, відповідно до вимог п. 288.1 та п. 288.4 ст. 288 ПК України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки, у якому встановлюється розмір та умови внесення орендної плати.

Згідно із положенням пп. 285.5.1 п. 288.5 ст. 288 ПК України, розмір орендної плати встановлюється в договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: …для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом.

Згідно пп. 288.5.2 пункту 288.5 ст. 288 ПК України, розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може перевищувати для земельних ділянок, наданих для розміщення, будівництва, обслуговування та експлуатації об'єктів енергетики, які виробляють електричну енергію з відновлюваних джерел енергії, включаючи технологічну інфраструктуру таких об'єктів (виробничі приміщення, бази, розподільчі пункти (пристрої), електричні підстанції, електричні мережі), - 3 відсотки нормативної грошової оцінки.

Приймаючи рішення про нарахування позивачу суми грошового зобов'язання, податковий орган виходив з того, з чим також погодився суд першої інстанції, що оскільки орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності відноситься до загальнодержавного податку, то з 01.01.2011 року позивач повинен сплачувати орендну плату в сумі не меншій ніж 3 відсотки нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Разом з тим, колегія суддів не погоджується з даними висновками, та зазначає, що договір оренди землі є цивільно-правовим, а отже, йому притаманні такі ознаки, як свобода договору, обов'язковість його виконання сторонами тощо. Суб'єкт владних повноважень, який не є учасником договору, не може здійснювати владні управлінські функції шляхом втручання у відносини сторін договору, але має право контролювати належність виконання договору та відповідність його умов чинному законодавству України, зокрема стежити, щоб такі умови не суперечили інтересам суспільства. Якщо ж договір пов'язаний зі сплатою податків і, на думку суб'єкта владних повноважень, спрямований на ухилення від їх сплати, останній, за допомогою адміністративних заходів, уповноважений відновити публічний порядок.

Отже, зміна розміру земельного податку є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати шляхом внесення відповідних змін до договору оренди землі його учасниками і не тягне автоматичну зміну умов договору щодо розміру орендної палати, а відтак відповідного донарахування ДПІ суми податкового зобов'язання з орендної плати із застосуванням штрафних санкцій за податковими повідомленнями-рішеннями.

Колегія суддів зазначає, що вказана правова позиція узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України, яка викладена при розгляді судових справ цієї категорії, зокрема у постановах від 11.06.2013 року по справам №21-166а13 та №21-443а12.

В силу ч.2 ст. 161 КАС України, при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст. 244-2 КАС України, рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів зазначає, що оскільки укладені між Сумською міською радою та ТОВ "Сумська фірма "Усе для дому" договори на право тимчасового користування землею не було розірвано чи змінено, внаслідок чого позивач використовував земельну ділянку та правомірно сплачував оренду плату у визначеному ними розмірі.

Оцінюючи дії відповідача на відповідність критеріям зазначеним в ч. 3 ст. 2 КАС України, колегія суддів прийшла до висновку, що приймаючи спірне податкове повідомлення-рішення про нарахування позивачу суми грошового зобов'язання, податковий орган дійшов до неправомірного висновку про порушення позивачем вимог діючого законодавства, а тому воно є незаконним та підлягає скасуванню.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Тобто, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.

Колегія суддів зазначає, що відповідач, в порушення вимог ч.2 ст. 71 КАС України, не довели правомірність своїх заперечень проти адміністративного позову, законність та обґрунтованість прийнятого податкового повідомлення-рішення.

Натомість позивач, на виконання вимог ч.1 ст. 71 КАС України, довів обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Колегія суддів вважає, що дії відповідача, пов'язані з прийняттям оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, не кореспондуються з приписами ч.2 ст. 19 Конституції України.

Таким чином, враховуючи, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення відповідача є незаконними, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо його скасування.

Разом з тим, надійшовши вірного висновку щодо незаконності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку щодо визнання його нечинним, виходячи з наступного.

Колегія суддів зазначає, що деякі із встановлених способів захисту порушеного права носять обмежений характер і не можуть бути застосовані при виникненні будь-якого спору у сфері публічних правовідносин. Так, вимога про визнання нечинним акта може стосуватися лише нормативно-правового акта, а про визнання протиправним - індивідуального акта.

Нечинним нормативно-правовий акт стає з дати набрання відповідним рішенням суду законної сили, а протиправність індивідуального акта виникає, у разі набрання рішенням суду про задоволення адміністративного позову законної сили, з моменту прийняття такого акта суб'єктом владних повноважень (вчинення дії або бездіяльності). Вимога про визнання протиправним (недійсним, незаконним, неправомірним, скасування) індивідуальних актів не містять різних способів захисту, а є одним і тим же способом, сформульованим у різних словесних формах.

Таким чином, у тих випадках, коли предметом спору є індивідуальний акт, дія або бездіяльність позовною вимогою за правилами КАС України має бути визнання такого акта, дії чи бездіяльності протиправними (недійсними, незаконними, неправомірними, скасування такого акту), а в разі оскарження нормативно-правового акта визнання його нечинним.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що належним способом захисту порушених прав позивача у сфері публічно-правових відносин, буде скасування у судовому порядку податкового повідомлення-рішення ДПІ у м. Сумах № 0003671503/8884 від 16.09.2013 року.

Відповідно до вимог п.1. ч.1 ст. 201 КАС України підставою для зміни постанови або ухвали суду першої інстанції є правильне по суті вирішення справи чи питання, але із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що постанова суд першої інстанції підлягає зміні, шляхом виключення із абзацу другого резолютивної частини положення щодо визнання нечинним податкового повідомлення-рішення ДПІ у м. Сумах № 0003671503/8884 від 16.09.2013 року.

В іншій частині постанова суду першої інстанції є законною та обґрунтованою, а тому скасуванню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 197, п. 2 ч. 1 ст. 198, 201, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області - задовольнити частково.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 28.11.2013р. по справі № 818/8413/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумська фірма "Усе для дому" до Державної податкової інспекції у м.Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення та акту перевірки - змінити, виключивши із абзацу другого резолютивної частини положення щодо визнання нечинним податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м.Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області № 0003671503/8884 від 16.09.2013 року.

В іншій частині постанову Сумського окружного адміністративного суду від 28.11.2013р. по справі № 818/8413/13-а - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя Бенедик А.П.Судді Бегунц А.О. Калиновський В.А.