Ухвала суду № 36731496, 15.01.2014, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Провадження: № 22-ц-/790/548/14 Головуючий: 1 інстанції

Справа: № 643/12636/13-ц Сиротников Р.Є.

Категорія: договірні Доповідач: Даниленко В.М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2014 року м. Харків

Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області в складі:

Головуючого: судді - Даниленка В.М.,

Суддів: Малінської С.М., Швецової Л.А.,

при секретарі: Каменській Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 20 листопада 2013 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Правекс-Банк» до ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, -

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2013 року позивач - Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Правекс-Банк» (далі: ПАТ КБ «Правекс-Банк») звернувся до суду з вищезазначеним позовом, у якому вказував на те, що 20 жовтня 2005 року між банківською установою (на той час: Акціонерним комерційним банком «Правекс-Банк») та позичальником ОСОБА_2 було укладено Кредитний договір № 12206-230/05М, згідно якого останньому на умовах строковості, платності та цільового характеру використання - придбання житла - квартири АДРЕСА_1 було надано кредит у розмірі 28 000,00 доларів США з кінцевим строком його погашення 20 жовтня 2025 року та сплатою щомісячних процентів за користування кредитними коштами в розмірі 12,00 % річних.

За умовами вказаного договору позичальник ОСОБА_2 зобов'язувався погашати заборгованість за кредитом та сплачувати нараховані проценти за користування кредитними коштами щомісячними ануїтетними платежами згідно з обумовленим сторонами графіком погашення кредитної заборгованості.

При цьому, з метою забезпечення виконання позичальником ОСОБА_2 своїх договірних зобов'язань за Кредитним договором, того ж дня, тобто 20 жовтня 2005 року, між позивачем ПАТ КБ «Правекс-Банк» та позичальником ОСОБА_2 був укладений нотаріально посвідчений Договір іпотеки № 12206-230/05М, за яким останній передав в іпотеку банківській установі належну йому на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_1

Банківська установа свої договірні зобов'язання за Кредитним договором № 12206-230/05М від 20 жовтня 2005 року виконала в повному обсязі, надавши позичальнику ОСОБА_2 кредитні кошти у вищезазначеному розмірі, але останній узяті на себе зобов'язання належним чином не виконує та порушує умови кредитного договору щодо своєчасного погашення заборгованості за кредитом, а також сплати відсотків, у зв'язку з чим станом на 25 січня 2013 року утворилася значна кредитна заборгованість на загальну суму 34 139,14 дол. США (в еквіваленті за офіційним курсом НБУ - 272 874,15 грн.), яка складається із простроченої заборгованості по кредиту - 23 635,00 дол. США (в еквіваленті за офіційним курсом НБУ - 188 914,56 грн.), простроченої заборгованості по процентам за користування кредитними коштами - 7 431,14 дол. США (в еквіваленті за офіційним курсом НБУ - 59 397,10 грн.), а також нарахованих банківською установою неустойок (пені) за порушення позичальником своїх договірних зобов'язань - 24 562,49 грн.

Посилаючись на вказані обставини, а також на те, що позичальник ОСОБА_2 у добровільному порядку повертати банківській установі запозичені грошові кошти не бажає, а письмова вимога банку про усунення порушень узятих на себе договірних зобов'язань, направлена на адресу останнього, з відповідним попередженням про можливість звернення стягнення в рахунок погашення кредитної заборгованості на предмет іпотеки, позитивних наслідків не дала й залишилися без відповідного реагування, позивач ПАТ КБ «Правекс-Банк» просив суд у примусовому порядку:

- стягнути з відповідача ОСОБА_2 на його користь кредитну заборгованість за Кредитним договором № 12206-230/05М від 20 жовтня 2005 року в загальній сумі 272 874 грн. 15 коп. шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, належну боржникові на праві приватної власності, шляхом проведення прилюдних торгів за початковою ціною предмету іпотеки, визначеною на підставі оцінки, проведеної відповідно до законодавства про оцінку майна і майнових прав та професійну оціночну діяльність;

- виселити відповідача ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1, яка є предметом іпотеки;

- стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ПАТ КБ «Правекс-Банк» судові витрати, понесені ним по справі.

Відповідач ОСОБА_2, будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи судом, між тим у судове засідання не з'явився і про причини своєї неявки суд не повідомив.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 20 листопада 2013 року позовні вимоги ПАТ КБ «Правекс-Банк» задоволено.

Стягнуто з відповідача ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «Правекс-Банк» кредитну заборгованість за Кредитним договором № 12206-230/05М від 20 жовтня 2005 року в загальній сумі 272 874 грн. 15 коп. шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки - нерухоме майно, а саме, належну боржникові ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1, шляхом проведення прилюдних торгів за початковою ціною предмету іпотеки, визначеною на підставі оцінки, проведеної відповідно до законодавства про оцінку майна і майнових прав та професійну оціночну діяльність.

Вирішено виселити боржника - іпотекодавця ОСОБА_2 з належної йому квартири АДРЕСА_1, яка є предметом іпотеки.

При цьому судом першої інстанції вирішено й питання розподілу судових витрат по справі.

Не погодившись із таким рішенням районного суду, відповідач ОСОБА_2 в апеляційній скарзі просить скасувати це судове рішення та закрити провадження у справі за вищевказаним позовом ПАТ КБ «Правекс-Банк».

В обґрунтування своєї апеляційної скарги відповідач ОСОБА_2 посилається на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, та порушення судом норм матеріального й процесуального права, що призвело до неправильного вирішення цивільно-правового спору по суті заявлених банківською установою вимог.

Зокрема, апелянт ОСОБА_2, не заперечуючи самого факту неналежного виконання ним своїх кредитних зобов'язань та існуючої перед банківською установою кредитної заборгованості, вказує на те, що в судове засідання, призначене судом на 20 листопада 2013 року, він не викликався, а тому був позбавлений можливості прийняти безпосередню участь у розгляді справи, надати свої доводи та заперечення проти заявлених банківською установою вимог.

Крім того, будь-якої письмової вимоги банківської установи про усунення ним, як позичальником, порушень узятих на себе кредитних зобов'язань та попередження про можливість стягнення існуючої кредитної заборгованості шляхом примусового звернення стягнення на належне йому нерухоме майно, передане в іпотеку, він від банку не отримував, а його самостійне звернення до банківської установи про реструктуризацію виниклого боргу залишилося без реагування.

В обґрунтування своєї скарги апелянт ОСОБА_2 вказує й на те, що розмір кредитної заборгованості, заявлений банківською установою до стягнення, розрахований останньою поза межами встановленого законом строку позовної давності, на що суд першої інстанції, приймаючи рішення у справі, уваги не звернув, а в квартирі, яка є предметом іпотеки, та на яку судом звернено стягнення в рахунок погашення існуючої перед банком кредитної заборгованості, разом з апелянтом проживає його малолітня дитина, а тому виселення апелянта з цієї квартири автоматично призведе до виселення з квартири й малолітньої дитини, не зважаючи на те, що іншого житла сім'я апелянта не має.

Відповідач - апелянт ОСОБА_2, будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи апеляційним судом, між тим у судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явився і про причини своєї неявки суд не повідомив.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення районного суду у відповідності до ст. 303 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія не вбачає підстав для її задоволення.

Відповідно до ст. 308 ЦПК| України суд апеляційної інстанції відхиляє апеляційну скаргу|, якщо| визнає, що| суд першої інстанції ухвалив|постановивши| рішення з додержанням| вимог| матеріального і процесуального| права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.

Як вбачається з матеріалів справи, вирішуючи цивільно-правовий спір по суті, районний суд повно й всебічно дослідив обставини справи, представлені докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин та закон їх регулюючий.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема з договорів та інших правочинів.

Правовідносини з надання кредиту регулюються параграфом 2 главою 71 Цивільного кодексу України.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 «Позика» глави «Позика, кредит, банківський вклад», якщо інше не встановлено параграфом 2 «Кредит» і не випливає із суті кредитного договору. Викладене міститься у статті 1054 Цивільного кодексу України.

За змістом положень ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Загальні умови виконання зобов'язань передбачені ст. 526 ЦК України. Згідно цієї правової норми зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Порушенням зобов'язання згідно зі ст. 610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Правові наслідки порушення зобов'язань передбачені ст. 611 ЦК України. За змістом цієї правової норми у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання (ч. 1 ст. 625 ЦК України).

Наслідки порушення договору позичальником встановлені ст. 1050 ЦК України.

Згідно з частиною 2 вказаної правової норми, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з ростроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася (тобто, залишку боргу в цілому), та сплати процентів.

Статтею 589 ЦК України, ст.ст. 7, 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

За рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання, в тому числі й що стосується відшкодування витрат, пов'язаних з пред'явленням вимоги за основним зобов'занням і зверненням стягнення на предмет іпотеки, а також збитків, завданих порушенням основного зобов'язання чи умов іпотечного договору.

Відповідно до ч. 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Статтею 39 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Згідно вимог ст. 40 Закону України «Про іпотеку», ст. 109 ЖК УРСР звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції правильно керувався зазначеними вище нормами матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а тому встановивши факт неналежного виконання позичальником ОСОБА_2 своїх договірних зобов'язань, що останнім визнається й не заперечується та підтверджується наданими банківською установою письмовими доказами, обґрунтовано задовольнив заявлені ПАТ КБ «Правекс-Банк» позовні вимоги, стягнувши з позичальника ОСОБА_2 на користь банківської установи існуючу заборгованість за кредитом, а також нараховану банком пеню за прострочку виконання позичальником своїх грошових зобов'язань, звернувши при цьому стягнення на предмет іпотеки - заставлене нерухоме майно з наступною його реалізацією шляхом проведення прилюдних торгів у рахунок погашення цієї кредитної заборгованості, як те передбачено діючим законодавством та умовами укладених між сторонами кредитного та іпотечного договорів, з прийняттям рішення про виселенням позичальника ОСОБА_2 з квартири, яка є предметом іпотеки.

Що ж стосується доводів апеляційної скарги відповідача ОСОБА_2 про те, що в судове засідання, призначене судом на 20 листопада 2013 року, в якому було закінчено розгляд справи, він не викликався, а тому був позбавлений можливості прийняти безпосередню участь у розгляді справи по суті, надати свої доводи та заперечення проти заявлених банківською установою вимог, то ці доводи апелянта судова колегія оцінює критично та відхиляє, оскільки як вбачається з наявної в матеріалах цивільної справи розписки (а.с. 34), судова повістка про виклик відповідача ОСОБА_2 в судове засідання, призначене судом на 12 год. 30 хв. 20 листопада 2013 року, була завчасно особисто отримана відповідачем, проте останній в судове засідання не з'явився й про причини своєї неявки суд не повідомив, тим самим самостійно розпорядившись наданими йому законом процесуальними правами, як сторони по справі, на власний розсуд.

Безпідставними є й посилання апелянта ОСОБА_2 на те, що будь-якої письмової вимоги банківської установи про усунення ним, як позичальником, порушень узятих на себе кредитних зобов'язань та попередження про можливість стягнення існуючої кредитної заборгованості шляхом примусового звернення стягнення на належне йому нерухоме майно, передане в іпотеку, він від банку не отримував, а його самостійне звернення до банківської установи про реструктуризацію виниклого боргу залишилося без реагування, оскільки як свідчать матеріали справи, така вимога-повідомлення з відповідним попередженням направлялась банківською установою на адресу боржника ОСОБА_2 12 лютого 2013 року й була отримана останнім особисто 22 лютого 2013 року (а.с. 14, 15, 15 - зворот).

При цьому банківською установою боржника ОСОБА_2 було повідомлено й про можливість врегулювання питання виниклої кредитної заборгованості у досудовому порядку, проте останній будь-яких реальних заходів для мирного врегулювання виниклої ситуації не вжив, що підтверджується матеріалами справи, взагалі припинивши обслуговувати отриманий кредит, про що зазначає й сам відповідач в апеляційній скарзі.

Критично оцінює судова колегія посилання апелянта ОСОБА_2 й на те, що суд першої інстанції, приймаючи рішення у справі, не звернув уваги на пропуск позивачем строків позовної давності при здійсненні розрахунку розміру кредитної заборгованості, у тому числі й нарахованої пені, а також на те, що в квартирі, яка є предметом іпотеки, та на яку судом звернено стягнення в рахунок погашення існуючої перед банком кредитної заборгованості, разом з апелянтом проживає його малолітня дитина, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення, тобто до закінчення розгляду судом першої інстанції спору по суті, чого відповідачем ОСОБА_2 зроблено не було, а можливість виселення малолітньої дитини відповідача - сина Павла, ІНФОРМАЦІЯ_1 з квартири, яка є об'єктом іпотеки та на яку звернено стягнення судом, повністю й безпосередньо пов'язана лише з неналежним виконанням відповідачем ОСОБА_2 узятих на себе договірних зобов'язань щодо своєчасного погашення отриманого кредиту.

Крім того, судова колегія вважає доцільним зазначити, що відповідно до ст. 42 Закону України «Про іпотеку» боржник (іпотекодавець) ОСОБА_2 вправі до дня продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах добровільно погасити існуючу кредитну заборгованість перед банком, та виконати інші умови зазначеної правової норми, що є підставою для припинення реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах.

Інші доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_2 є несуттєвими, рішення суду, прийняте по суті розглянутого цивільно-правового спору, не спростовують і не дають підстав для висновку| про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи| процесуального| права, які призвели| або| могли призвести| до неправильного вирішення справи.

Таким чином, з огляду на викладене, та керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313 - 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 20 листопада 2013 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів із дня її проголошення.

Головуючий:

Судді: