Постанова № 36716184, 16.01.2014, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" січня 2014 р. Справа № 914/2648/13

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Матущака О.І.

суддів Дубник О.П.

Скрипчук О.С.

розглянув апеляційну скаргу військової частини А2678 м.Львів

на рішення господарського суду Львівської області від 09.09.2013 р.

у справі №914/2648/13

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю «Сумський фарфоровий двір» м.Суми

до відповідача: військової частини А2678 м.Львів

про стягнення заборгованості у сумі 106 623,62 грн.

за участю представників сторін від:

позивача: Святішенко О.В. - за довіреністю №96 від 19.06.2013 р.

відповідача: Деркач Р.В. - за довіреністю №90 від 15.01.2014 р.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Львівської області від 09.09.2013 р. (суддя Фартушок Т.Б.) позов задоволено. Стягнуто з військової частини А 2678 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Сумський фарфоровий двір» 99 993, 28 грн. основного боргу, 1 610, 85 грн. 3% річних, 19,83 грн. пені, 4 999,66 грн. штрафу, а також судовий збір у сумі 2 121,52 грн.

Рішення суду мотивоване тим, що позивачем свої зобов'язання виконано в повному обсязі: здійснено поставку товару, натомість відповідач свої зобов'язання в частині оплати за поставлений товар не здійснив, внаслідок чого, утворилась заборгованість. Рішення суду в частині стягнення пені, 3% річних та штрафу обґрунтоване простроченням виконання зобов'язання боржником.

Відповідачем подано апеляційну скаргу №2331 від 07.11.2013 р. на зазначене рішення суду, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. В своїй апеляційній скарзі скаржник в цілому посилається на те, що при винесенні рішення місцевим господарським судом не враховано, що відповідач є бюджетною неприбутковою організацією, яка входить до загальної структури Збройних сил України та фінансується з державного бюджету України, а тому не має права самостійно скеровувати кошти на оплату заборгованості. Окрім цього, відповідач вказує, що вжив всіх заходів для перерахування даних коштів, у зв'язку з чим, відсутні правові підстави для цивільно (господарсько) - правової відповідальності.

Позивачем відзиву на апеляційну скаргу не подано.

Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну оцінку доводам апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін у судовому засіданні, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Як встановлено місцевим господарським судом та перевірено апеляційним господарським судом, між товариством з обмеженою відповідальністю «Сумський фарфоровий двір», м.Суми (постачальник) та військовою частиною А2678, м.Львів (замовник) було укладено договір №51 від 19.12.2012 р. про закупівлю столового посуду для їдалень військових частин.

У відповідності до п.1, 4.1, 4.2, 8.1 вказаного договору, постачальник зобов'язується поставити продукцію, а замовник забезпечити приймання та оплату продукції у кількості, у терміни та за цінами згідно з Специфікацією; загальна сума договору: 99993,28грн. з ПДВ.

Платником за договором є відповідач; загальна вартість продукції, що підлягає поставці за договором, становить 99993,28 грн.; ціна продукції залишається незмінною до повного виконання сторонами зобов'язань за договором; розрахунок за продукцію здійснюється лише після її фактичного отримання замовником та за фактично отриману продукцію на підставі належним чином оформлених видаткових накладних постачальника протягом 30 банківських днів.

Договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими на це особами. Договір діє з дати набрання ним чинності до 31.12.2012 р. За попередньою письмовою згодою сторін термін дії Договору може бути продовжений на узгоджений сторонами час.

Наявними матеріалами справи підтверджується, що згідно актів приймання-передачі №362 від 24.12.2012р. (накладна №173 від 24.12.2012р.) та №362/1 від 24.12.2012р. (накладна №173 від 24.12.2012р.) було поставлено товар на загальну суму 99 993,28 грн.

У зв'язку з цим, позивачем направлено претензію №91 від 20.02.2013 р. про погашення боргу за договором поставки товару у сумі 99 993,28 грн. Відповідачем було надано відповідь на претензію №516 від 04.03.2013 р., в якій зазначено про визнання даної заборгованості та обґрунтування того, що дана заборгованість виникла не з їхньої вини, а у зв'язку із відсутністю фінансового ресурсу в Управління Державної казначейської служби України у Залізничного району міста Львова ГУДКСУ у Львівській області.

Однак, дана претензія залишена без задоволення, що стало підставою нарахування постачальником штрафних санкцій та звернення з позовом до суду.

Відповідно до ст. 193, 265 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. А за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

За договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Таким чином, місцевий господарський суд прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог та стягнення заборгованості за поставлений товар у сумі

99 993,28 грн.

Що стосується стягнення з відповідача штрафу, пені та 3% річних, необхідно зазначити наступне.

Згідно п.6.4 зазначеного договору встановлено, у разі порушення обов'язків за договором, а також у всіх інших випадках, що не були передбачені ним, сторони керуються залежно від виду продукції, Положенням про поставки продукції виробничо-технічного призначення або Положенням про поставки товарів народного споживання, затвердженими Постановою Ради Міністрів СРСР №888 від 25.08.1988 р. та нормативно-правовими актами України, щодо цього питання.

Відповідно до п.57 вказаного Положення, при несвоєчасній оплаті поставлених товарів покупець (платник) сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,04% суми простроченого платежу за кожен день прострочення. За безпідставну відмову від акцепта платіжної вимоги (повністю або частково), а також за ухилення від оплати товарів при інших формах розрахунків покупець (платник) сплачує постачальнику штраф в розмірі 5% суми, від оплати якої від відмовився чи ухилився.

Таким чином, судом першої інстанції правомірно задоволено позовні вимоги в частині стягнення 4 999,66 грн. штрафу.

Згідно з ч. 2 ст. 193, 230 ГК України, порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно ч.6 ст.232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст.3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Як вбачається з умов договору та розрахунку позивача, період прострочення заборгованості є з 07.02.2013 р. по 17.02.2013 р. Здійснивши перерахунок пені, така становить: 5 199,65 грн. Однак, враховуючи те, що суд не вправі вийти за межі позовних вимог, позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають до задоволення у сумі 19,83 грн.

Щодо розрахунку позивача про стягнення 3% річних, то такий здійснений вірно, а тому суд апеляційної інстанції погоджується з позицією місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог в цій частині та стягнення з відповідача 1 610, 85 грн.

Судова колегія звертає увагу також на наступне.

Згідно ч.1 ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Відтак, твердження скаржника про те, що відповідач є бюджетною неприбутковою організацією, якою вжито всіх заходів для перерахування заборгованості, є необґрунтованими та не можуть бути підставою для скасування рішення суду.

Згідно ст. 33, абзацу 2 ст. 34, ст. 43 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Скаржником не подано суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували обґрунтованість вимог, заявлених у апеляційній скарзі.

За таких обставин, апеляційний господарський суд прийшов до висновку, що рішення прийняте із дотриманням норм чинного законодавства та у відповідності до обставин справи, тому підстав для його зміни чи скасування, колегія суддів не вбачає.

Ухвалами Львівського апеляційного господарського суду від 22.11.2013 р. та від 12.12.2013 р. було відстрочено сплату судового збору за розгляд апеляційної скарги та зобов'язано скаржника надати суду докази оплати судового збору в установленому порядку та розмірі. Скаржник вимог ухвал суду не виконав.

За таких обставин, враховуючи ст.8 Закону України «Про судовий збір», судовий збір у розмірі 1 060,76 грн. підлягає до стягнення зі скаржника в дохід державного бюджету України за розгляд апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Львівської області від 09.09.2013 р. у справі

№ 914/2648/13 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2. Стягнути з військової частини А 2678 (79025, м.Львів, вул.Левандівка, 5 ідентифікаційний код 08477090) 1 060,76 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги в дохід державного бюджету України.

Господарському суду Львівської області видати наказ.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

4. Матеріали справи скеровуються в господарський суд Львівської області.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 20.01.2014 р.

Головуючий-суддя Матущак О.І.

Судді Дубник О.П.

Скрипчук О.С.