Ухвала суду № 36715181, 16.01.2014, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2014 р.Справа № 816/5880/13-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Зеленського В.В.

Суддів: П'янової Я.В. , Бондара В.О.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Полтавської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 11.11.2013р. по справі № 816/5880/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Аршиця"

до Полтавської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

31.10.2013 року позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Аршиця" (далі - позивач), звернувся до суду з позовом до Полтавської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області (далі - відповідач), в якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення від 04.06.2013 року № 0000652200, що було винесене Полтавською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Полтавській області.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 11.11.13 року зазначений позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасоване податкове повідомлення-рішення Полтавської міжрайонної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області від 04.06.2013 року № 0000652200 в частині нарахування штрафних санкцій в розмірі 33259,18 грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що постанову винесено з порушенням норм процесуального та матеріального права.

Відповідно до ст. 197 КАС України дана справа розглядається в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що позивач 25.12.2006 року був зареєстрований Новосанжарською районною державною адміністрацією Полтавської області , з 01.01.2009 року є суб'єктом спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість.

З 17.04.2013 року по 15.05.2013 року співробітниками відповідача було проведено документальну позапланову перевірку позивача, щодо дотримання правомірності перебування на спеціальному режимі з податку на додану вартість за період з 01.01.2012 року по 31.12.2012 року.

За результатами вищевказаної перевірки відповідачем було складено акт від 21.05.2013 року за №702/22/34572475, згідно якого встановлено порушення позивачем п. 209.2. ст. 209 Податкового кодексу України, абз. 2 п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.01.2011 року за №11 в частині нецільового використання суми ПДВ в розмірі 29436, 73 грн.

На підставі вищевказаного акту відповідачем було ухвалено податкове повідомлення - рішення від 04.06.2013 року за №0000652200 про донарахування позивачу грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 36795, 91 грн.

За результатами адміністративного оскарження позивачем до Головного управління Міндоходів у Полтавській області та Міністерства доходів і зборів України податкове повідомлення - рішення від 04.06.2013 року за №0000652200 залишено без змін, а скаргу без задоволення.

Не погодившись з оскаржуваним податковим повідомлення - рішенням позивач оскаржив його до суду.

Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив з приписів Податкового кодексу України (далі - ПК України).

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до п. 209.1 ст. 209 ПК України резидент, який провадить підприємницьку діяльність у сфері сільського і лісового господарства та рибальства та відповідає критеріям, встановленим у пункті 209.6 цієї статті (далі - сільськогосподарське підприємство), може обрати спеціальний режим оподаткування.

Згідно п. 209.6 ст. 209 ПК України сільськогосподарським вважається підприємство, основною діяльністю якого є постачання вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих основних фондах, а також на давальницьких умовах, в якій питома вага вартості сільськогосподарських товарів/послуг становить не менш як 75 відсотків вартості всіх товарів/послуг, поставлених протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно.

Пунктом 209.2 ст. 209 ПК України встановлено, що згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг, не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається в розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей.

Зазначені суми податку на додану вартість акумулюються сільськогосподарськими підприємствами на спеціальних рахунках, відкритих в установах банків та/або в органах, які здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Порядок акумулювання сільськогосподарськими підприємствами сум податку на додану вартість на спеціальних рахунках, відкритих у банках та/або органах, які здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, який затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 12 січня 2011 р. № 11 визначає механізм акумулювання сум податку на додану вартість на спеціальних рахунках, відкритих у банках та/або органах, які здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, що не підлягають сплаті до бюджету і нараховуються сільськогосподарськими підприємствами - суб'єктами спеціального режиму оподаткування діяльності у сфері сільського та лісового господарства і рибальства на вартість поставлених ними сільськогосподарських товарів (послуг).

Згідно п. 3 вищевказаного Порядку сума податку на додану вартість, що підлягає сплаті (перерахуванню) сільськогосподарським підприємством відповідно до податкової декларації за операціями з постачання вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих основних фондах, а також на давальницьких умовах (крім підакцизних товарів, за винятком виноматеріалів за кодами згідно з УКТЗЕД 2204 29 і 2204 30, які поставляються підприємствами первинного виноробства), тобто різниця між сумою податкового зобов'язання за звітний (податковий) період та сумою податкового кредиту за такий період перераховується сільськогосподарським підприємством з поточного рахунка на спеціальний рахунок у строки, встановлені статтею 203 Кодексу для перерахування суми податку на додану вартість до державного бюджету.

Також, відповідно до пп. 209.15.1 п. 209.15 ПК України виробничі фактори, за рахунок яких сформовано податковий кредит: товари/послуги, які придбаваються сільськогосподарським підприємством для їх використання у виробництві сільськогосподарської продукції, а також основні фонди, які придбаваються (споруджуються) з метою їх використання у виробництві сільськогосподарської продукції.

Таким чином колегія суддів зазначає, що встановлюється цільовий характер використання сум ПДВ, перерахованих на окремі рахунки, а саме: кошти сільськогосподарські підприємства можуть використовувати лише для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей.

Як вбачається з матеріалів справи позивач та філія ДП "Державна продовольчо - зернова корпорація України "Кобеляцькій КХП" мали фінансово - господарській взаємовідносини щодо надання позивачу маневрових послуг по перевезенню міндобрив.

Виконання вищевказаних фінансово - господарських взаємовідносин між сторонами підтверджується актом виконаних робіт від 16.01.2012 року за №000000000003, рахунок - фактурою від 16.01.2012 року за №0000000000010, податковою накладною від 16.01.2012 року за №74/0013, банківською випискою від 18.01.2012 року, договором складського зберігання від 08.09.2011 року за №95, дорожніми відомостями, накладними, актами по використанню мінеральних, органічних і бактеріальних добрив, ядохімікатів і гербіцидів.

Колегія суддів зазначає, що вищевказані послуги були придбані позивачем з метою транспортування мінеральних добрив (нітроамофоска), поставленого МПП фірма "Ерідон" на станцію Кобеляки Південної залізниці згідно договору поставки від 30.12.2011 року за №260/12/19, що підтверджується дорожніми відомостями.

Крім того, згідно листа від 07.11.2013 року за №1062 філії ДП "Державна продовольчо - зернова корпорація України" Кобеляцькиий КХП" підтверджується надання позивачу маневрових послуг (транспортування мінеральних добрив) у січні 2012 року на загальну суму 25 900, 00 грн. в т.ч. ПДВ -4316, 67 грн.

Таким чином колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вартість маневрових робіт віднесена на збільшення вартості міндобрив, які в свою чергу були використані для підживлення сільськогосподарських культур, що підтверджується бухгалтерською довідкою від 29.10.2013 року, карткою рахунку 208 та актами по використанню мінеральних добрив.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що маневрові послуги пов'язані з виробництвом сільськогосподарських культур, а тому приходить до висновку, що оплата за дані послуги є цільовим використанням коштів зі спецрахунку податку на додану вартість.

Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що постанова Полтавського окружного адміністративного суду від 11.11.13 року відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта - відповідача (позивача) у справі.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, п. 1 ч. 1 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Полтавської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 11.11.2013р. по справі № 816/5880/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя Зеленський В.В.Судді Пянова Я.В. Бондар В.О.