Постанова № 36712879, 15.01.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" січня 2014 р. Справа№ 910/4585/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Рєпіної Л.О.

суддів: Суліма В.В.

Тищенко А.І.

розглянув апеляційну скаргу ФОП Христюк Р.П. на рішення господарського суду м.Києва від 03.07.2013 року № 910/4585/13 (суддя Чинчин О.В., Пригунова А.Б., Гулевець О.В.)

за позовом Першого заступника прокурора м. Києва в інтересах держави

в особі Фонду державного майна України

Міністерства охорони здоров'я України

Державного закладу "Республіканська клінічна лікарня

Міністерства охорони здоров'я України"

до Акціонерної судоплавної компанії "Укррічфлот"

Товариства з обмеженою відповідальністю "Мальви"

Фізичної особи підприємця Христюк Раїси Павлівни

про визнання недійсним договору купівлі-продажу та

витребування майна з чужого незаконного володіння

дослідивши та вивчивши матеріали вправи, апеляційну скаргу, заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду м. Києва № 910/4585/13 від 03.07.2013р. задоволений позов Першого заступника прокурора м. Києва, визнано недійсним Договір купівлі-продажу частини нежилого будинку від 18.12.2002 року, укладений між АСК «Укррічфлот» та ТОВ«Мальви»; витребувано у ФОП Христюк Р.П. з незаконного володіння на користь Міністерства охорони здоров'я України нежилі приміщення групи № 17: приміщення № 10 - вбиральня - площею 1,1 кв.м., приміщення № 11 - вмивальник - площею 1,0 кв.м., приміщення № 12 - допоміжне - площею 7,4 кв.м., приміщення № 13 - основне - площею 8,7 кв.м., приміщення групи № 24: приміщення № 1 - допоміжне - площею 4,2 кв.м., приміщення № 2 - допоміжне - площею 7,0 кв.м.., приміщення № 3 - допоміжне - площею 6,5 кв.м. нежилого будинку (літера А) - будівлі адміністративного корпусу № 2, що знаходиться за адресою: м. Київ, вулиця Сагайдачного/Ігорівська, 10/5.З відповідачів на користь Державного бюджету України стягнуто судовий збір.

Не погоджуючись з рішенням відповідач 3 звернувся з апеляційною скаргою, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального та матеріального права, просить його скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

В судовому засіданні представник апелянта підтримав вимоги апеляційної скарги, просить рішення скасувати.

В судовому засіданні представники прокуратури та позивачів проти вимог, викладених в апеляційній скарзі заперечували, просили залишити їх без задоволення, рішення суду - без змін.

Представник відповідача 1 в судовому засіданні підтримав, викладені в апеляційній скарзі вимоги, вважає рішення таким що підлягає скасуванню.

Представник відповідача 2 в судове засідання не з'явився.

За змістом ст.64 ГПК України, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Матеріали справи містять конверт з ухвалою Київського апеляційного господарського суду про призначення справи до розгляду, адресовану ТОВ "Мальви", з відмиткою відділення поштового звязку з відмиткою про повернення кореспонденції за закінченням встановленого строку зберігання, таким чином, враховуючи приписи ст.102 ГПК України, колегія суддів вважає можливим розглянути справу у відсутність представника відповідача 2.

Розглянувши справу за правилами розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов наступного висновку.

Як встановлено матеріалами справи,18.12.2002 року між АСК "Укррічфлот" - продавець та ТОВ "Мальви" - покупець укладено договір купівлі-продажу частини нежилого будинку, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу та зареєстрований в реєстрі за № 4426, відповідно до якого ТОВ "Мальви" придбано 3/100 частину нежилого будинку - будівлі адміністративного корпусу № 2, що знаходиться по вул. Сагайдачного/Ігорівська, 10/5 літера А в м. Києві та складається з нежилих приміщень першого поверху, загальною площею 99,2 кв.м.: приміщення № 17: приміщення 2 пл. - 64,2 кв.м., приміщення 10 пл. - 1,1 кв.м., приміщення 11 пл. - 1,0 кв.м., приміщення 12 пл. - 6,9 кв.м., приміщення 13 пл. - 8,4 кв.м. та приміщення № 24: приміщення 1 пл. - 4,2 кв.м., приміщення 2 пл. - 7,0 кв.м., приміщення 3 пл. - 6,4 кв.м.

Відповідно до Акту прийому-передачі приміщення від 20.12.2002 року, продавець передав, а покупець прийняв, згідно договору купівлі-продажу частини нежилого будинку, 3/100 частин нежилого будинку.

04.01.2003 року між ТОВ "Мальви" та приватним підприємцем Христюк Раїсою Павлівною укладено договір купівлі-продажу частини нежилого будинку, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу та зареєстрований в реєстрі за № 24, відповідно до якого продавець продав, а покупець купив належні продавцю на праві власності 3/100 частин нежилого будинку - будівлі адміністративного корпусу № 2, що знаходиться по вул. Сагайдачного/Ігорівська, 10/5 літера А в м. Києві, що складаються з нежилих приміщень першого поверху, загальною площею 99,2 кв.м.: приміщення № 17: приміщення 2 пл. - 64,2 кв.м., приміщення 10 пл. - 1,1 кв.м., приміщення 11 пл. - 1,0 кв.м., приміщення 12 пл. - 6,9 кв.м., приміщення 13 пл. - 8,4 кв.м. та приміщення № 24: приміщення 1 пл. - 4,2 кв.м., приміщення 2 пл. - 7,0 кв.м., приміщення 3 пл. - 6,4 кв.м.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. ст. 525-526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання і одностороння зміна умов договору не допускаються, за винятком випадків, передбачених законом.

Прокурор в інтересах позивачів звернувся до господарського суду з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу та витребування майна з незаконного володіння, мотивуючи вимоги тим, що в суперечь вимогам законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину, створеною комісією по приватизації АСК "Укррічфлот" безпідставно включено дві будівлі поліклінічного відділення державного закладу "Республіканської клінічної лікарні МОЗ України" до переліку об'єктів, які підлягають приватизації. Прокуратурою м. Києва проведено перевірку звернення головного лікаря Державного закладу "Республіканська клінічні лікарня" щодо законності розміщення ТОВ "Мальви" у приміщенні будівлі під літ. А по вул. Сагайдачного/Ігорівська, 10/5 в м. Києві, в ході якої встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу від 18.12.2002 року АСК "Укррічфлот" передано, а ТОВ "Мальви" придбано 3/100 частину нежилого будинку - будівлі адміністративного корпусу № 2 та складається з нежилих приміщень першого поверху, загальною площею 99,2 кв.м.: приміщення № 17 та № 24. У подальшому згідно договору від 04.01.2003 року ТОВ "Мальви" продано спірні приміщення ПП Христюк Р.П.

Задовольняючи позовні вимоги, господарський суд виходив з того, що спірні об'єкти нерухомого майна передано відповідачу-1 всупереч постанови Верховної Ради України від 03.03.1995 року № 88/95-ВР "Про перелік об'єктів, які не підлягають приватизації у зв'язку з їх загальнодержавним значенням" та концепції перетворення Українського міжгалузевого державного об'єднання річкового флоту «Укррічфлот» у процесі приватизації, тому позовні вимоги прокуратури про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 18.12.2002 року, укладеного між АСК "Укррічфлот" та ТОВ "Мальви" є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відносно позовних вимог до відповідача 3, суд першої інстанції зазначив наступне : відповідач-3 є добросовісним набувачем в силу ч. 1 ст. 388 ЦК України, належних доказів того, що відповідач-3 є особою, яка знала чи не могла не знати про те, що особа, у якої річ придбано, не має права її відчужувати суду не надано, отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та оцінки фактичних обставин справи, позовні вимоги про витребування у фізичної особи-підприємця Христюк Раїси Павлівни з незаконного володіння на користь Міністерства охорони здоров'я нежилих приміщень є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідач 3, заперечуючи проти рішення вказує на те, що судом не враховано того факту, що в 2010 році позивач звертався до суду з позовом про визнання права власності на всі приміщення, що знаходяться в нежитловій будівлі по вул. Сагайдачного/Ігорівська, 10/5 в м. Києві, за наслідками розгляду даного позову було прийнято рішення № 46/288 про часткове задоволення вимог.Судом не надано оцінки обставин, встановлених в рамках вищевказаної справи, на які наполягав відповідач 3, а саме: позивач відмовився в частині від позовних вимог до Христюк Р.П.,пояснення позивача про те, що приміщення, що належать на праві власності останьому лікарнею не використовувались. Судом першої інстанції безпідставно не враховани приписи щодо застосування строків позовної давності, враховуючи що оспорюваний договір укладений в 2002році, позивачам це відомо, а перевірка прокуратурою проводилась у 2009-2010роках, тоді як позов заявлений в 2013р. без наведення поважності причин пропуску встановленого трирічного строку. Визнаючи договір недійсним, суд не зазначив що сторони порушили під час його укладання та підстави для визнання його недійсним. В суперечь своим доводам про визнання Христюк Р.П. добросовісним набувачем, суд безпідставно позбавляє особу права власності.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Відповідно до ст. 655 ЦК України ( ст. 224 ЦК УРСР) за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Положеннями ч. 1 ст. 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до постанов Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" та Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" визнання правочину (господарського договору) недійсним господарським судом є наслідком його вчинення з порушенням закону, а не заходом відповідальності сторін. Тому для такого визнання, як правило, не має значення, чи усвідомлювали (або повинні були усвідомлювати) сторони протиправність своєї поведінки під час вчинення правочину; винятки з цього правила можливі, якщо вони випливають із закону.

На підставі статті 215 ЦК України недійсними можуть визнаватися не лише правочини, які не відповідають цьому Кодексу, а й такі, що порушують вимоги інших законодавчих актів України, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, інших нормативно-правових актів, виданих державними органами, у тому числі відомчих, зареєстрованих у встановленому порядку. Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. У разі коли після такого вчинення набрав чинності акт законодавства, норми якого інакше регулюють правовідносини, ніж ті, що діяли в момент вчинення правочину, то норми такого акта, якщо він не має зворотної сили, застосовуються до прав та обов'язків сторін, які виникли з моменту набрання ним чинності.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" до об'єктів малої приватизації віднесено, зокрема, окреме індивідуально визначене майно.

Відповідно до спільного рішення Міністерства України у справах роздержавлення власності та демонополізації виробництва і Фонду державного майна України № 22 від 20.03.1992р., на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України № 399-р від 14.12.1991р., а також на підставі заяви на приватизацію та протоколу конференції трудового колективу Українського міжгалузевого державного об'єднання річкового флоту прийнято рішення про приватизацію вказаного об'єднання.

Відповідно до спільного наказу Міністерства України у справах роздержавлення власності та демонополізації виробництва та Фонду державного майна України від 20.03.1992р. № 22 створено приватизаційну комісію.

З метою визначення об'єктів приватизації УМДО "Укррічфлот" був складений "Протокол погодження концепції перетворення Українського міжгалузевого державного об'єднання річкового флоту "Укррічфлот" у процесі приватизації", який спільно затверджений Фондом державного майна України від 08.05.1992р. та Міністерством України у справах роздержавлення власності та демонополізації виробництва від 07.05.1992р.

Відповідно до п. 5 Протоколу Фондом державного майна України організації охорони здоров'я зберігають свій статус державних. Фонд державного майна передає Правлінню державній АСК право оперативного управління господарського діяльністю вказаних підприємств.

До об'єктів, що мають загальнодержавне значення і які не підлягають приватизації, в розумінні ч. 2 ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" від 04.03.1992р., яке було чинним до 19.02.1997р., можуть бути віднесені об'єкти, що знаходиться на балансі органу державної влади, за умови, якщо основним видом діяльності таких об'єктів є виробництво товарів (робіт, послуг), що мають загальнодержавне значення, і/або якщо такий об'єкт становить матеріальну основу суверенітету України, забезпечує виконання державою своїх функцій, обороноздатність держави, її економічну незалежність, виконання державою своїх функцій.

Вказані будівлі, відповідно до інвентаризаційних відомостей зазначені, як будівля адміністративного корпусу № 2 та будівля виробничого корпусу, що фактично стало підставою включення Фондом державного майна України до переліку майна підприємства, яке підлягає приватизації та передано у власність компанії з подальшим викупом його акцій фізичними та юридичними особами, а також вилученням будівель медичного закладу зі власності держави.

За результатами проведеної інвентаризації майна об'єднання складено інвентаризаційну відомість переліку майна, що передане засновником - Фондом державного майна України у власність АСК "Укррічфлот" станом на 10.11.1992р. при формуванні її статутного фонду, зокрема, приміщення будівлі адміністративного корпусу №2 та будівлі виробничого корпусу розташованих по вул. Сагайдачного, 10/5 в м. Києві.

Відповідно до ст. 48 Закону їх продаж здійснюється відповідно до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та цієї програми.

Згідно з ч. 1 ст. 23 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" право власності на державне майно підтверджується договором купівлі-продажу, який укладається між покупцем та уповноваженим представником відповідного органу приватизації, а також актом приймання-передачі зазначеного майна.

Органом приватизації, відповідно до вимог ст. 4 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та ст. 7 Закону України "Про приватизацію державного майна", уповноваженим здійснювати повноваження власника державного майна у процесі приватизації та укладати угоди щодо продажу об'єкту приватизації є Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва (постанова ВГСУ № 11/44 від 08.07.09, постанова ВСУ № 3-67г10 від 24.01.11).

Відповідно до постанови Верховної Ради України "Про перелік об'єктів, які не підлягають приватизації у зв'язку з їх загальнодержавним значенням" від 03.03.1995р. №88/95-ВР, що була чинна до 07.07.1999р. майно Республіканської клінічної лікарні МОЗ України не підлягало приватизації, але в порушення вказаної норми управителем майна - Фондом державного майна України продовжувалась реалізація акцій АСК "Укррічфлот", в перелік майна якого були включені приміщення вказаної лікарні МОЗ України (акції реалізовано протягом 1994-1996 років).

Відповідно до ст.35 ГПК України преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, позаяк їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.12.2010р. № 46/288, № 5011-13/9233-2012 від 13.11.2012р. що мають преюдиціальне значення, встановлено, що поліклінічне відділення та лабораторія вказаної лікарні працює понад 50 років та розташовується у приміщеннях, що станом на час розгляду спору належать відповідачу на праві власності, здійснює медичне обслуговування як заклад охорони здоров'я працівників річкового транспорту, членів їх сімей, учнів та студентів, які навчаються у навчальних закладах, що готують спеціалістів для роботи на водному транспорті, пенсіонерів з числа працівників річкового транспорту, ветеранів війни, учасників і ліквідаторів аварії на ЧАЕС.

Поліклінічне відділення лікарні та її лабораторний корпус, яка станом на час розгляду справи внаслідок правонаступництва і змін назви іменується Державний заклад "Республіканська клінічна лікарня Міністерства охорони здоров'я України", працювало з 40-х років минулого століття, займало спеціально переобладнані, добудовані, реконструйовані і в подальшому неодноразово ремонтовані приміщення, які пізніше увійшли до статутного фонду Акціонерної судноплавної компанії "Укррічфлот".

Крім того, даними рішеннями встановлені порушення інтересів держави, оскільки АСК "Укррічфлот" у приватну власність отримані приміщення, в яких розташовувався заклад охорони здоров'я, діяльність якого спрямована на виконання соціальних функцій держави.

Посилання апелянта на те, що судовими рішеннями № 46/288, № 5011-13/9233-2012 спір щодо власності на приміщення вирішений, а тому прийняття рішення № 910/4585/13 по суті є безпідставним,не приймається до уваги, оскільки предметом спору були приміщення полікліники, а не приміщення третіх осіб.

Крім того, зі змисту рішень вбачається, що предметом розгляду було визнання недійсними свідоцтв про право власності та визнання права власності за державою, в особі Фонду державного майна України, на приміщення, що використовуються ДЗ "Республіканська клінічна лікарня МОЗ України", проте за ознаками (квадратні метри) приміщення за договорами купівлі-продажу та визначеними у судових рішеннях є різними, отже не були предметом розгялу у суді.

Відповідно до статей 63, 73 ГК України залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти підприємства, зокрема державне підприємство, що діє на основі державної власності. Орган державної влади, до сфери управління якого входить підприємство, є представником власника і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами. Майно державного підприємства перебуває у державній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання чи праві оперативного управління.

Зі змісту ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно приписів ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Підставою такого позову є обставини, що підтверджують право власності на майно та ст. 16 Цивільного кодексу України, яка визначає визнання права, як способу захисту цивільних прав та інтересів.

Як встановлено матеріалами справи, нерухоме майно перебувало у АСК "Укррічфлот" на праві оперативного управління, а тому не мав права на власний розсуд розпоряджатись державним майном, оскільки як зазначалось вище, згідно ст. 7 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств(малу приватизацію)» Фонд державного майна України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, місцеві Ради затверджують за поданням органів приватизації переліки об'єктів, які перебувають відповідно у державній власності, власності АРК та комунальній власності і підлягають:продажу на аукціоні, за конкурсом, викупу. Включення об'єктів малої приватизації до переліків, зазначених у частині першій цієї статті, здійснюється відповідно до Державної та місцевих програм приватизації чи з ініціативи відповідних органів приватизації або покупців.

Таким чином, судом першої інстанції правомірно визначено, що створеною комісією по приватизації АСК "Укррічфлот" безпідставно включено дві будівлі поліклінічного відділення державного закладу "Республіканської клінічної лікарні МОЗ України" до переліку об'єктів, які підлягають приватизації.

За статтею 207 Господарського кодексу України може бути визнано недійсним судом повністю або в частині господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, або укладено учасниками господарських правовідносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За статтею 228 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на час звернення з позовом) нікчемним є правочин, що порушує публічний порядок, тобто, є спрямованим на порушення прав і свобод людини, і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним; для застосування статті 228 Цивільного кодексу України необхідно, щоб дії хоча б одного з учасників правочину були спрямовані на досягнення зазначених цілей.

Також статтею 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу; а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

До вимог, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, застосовується загальна позовна давність (стаття 257 ЦК України, з урахуванням водночас наведеного в підпунктах 2 і 3 пункту 5 Перехідних та прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" ). Для окремих видів вимог законом встановлюється й спеціальна позовна давність, наприклад, статтею 20 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".

З постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначено наступне: на відміну від норм ч. 1 ст. 216 ЦК норми гл. 29 ЦК є спеціальними. У них закріплено основні способи захисту права власності, що можуть застосовуватися власником майна, зокрема з метою повернення майна в натурі, переданого за недійсним правочином (наприклад, віндикація). Стаття 330 ЦК чітко розмежовує випадки, в яких належним способом захисту порушеного права є визнання правочину недійсним та застосування наслідків його недійсності, від випадків, коли має заявлятися позов про витребування майна з чужого незаконного володіння. Якщо майно передане власником за правочином, який є нікчемним або оспорюваним, то позов про визнання правочину недійсним та (або) про застосування наслідків недійсності правочину має пред'являтися тоді, коли майно залишається у набувача. Тобто якщо вчинений один правочин і повернути майно можна шляхом застосування реституції, то ефективним способом захисту буде визнання правочину недійсним. Якщо ж набувач, який набув майно за недійсним правочином, надалі відчужив таке майно іншій особі, потрібно звертатися з віндикаційним позовом.

Якщо після укладення недійсного правочину було укладено ще декілька, то вбачається правильним визнавати недійсними не всі правочини, а лише перший і заявляти позов про витребування майна в останнього набувача. Проте в цьому випадку немає перешкод для задоволення лише віндикаційного позову, оскільки право на витребування майна з чужого володіння не потребує визнання недійсним правочину, за яким майно вибуло від законного власника, воно лише обмежене добросовісністю набувача і зберігається за власником за умови, якщо майно вибуває з володіння власника поза його волею, що й повинно бути доведено в суді. Застосування реституції та повернення майна за недійсним правочином, враховуючи положення ст. 216 ЦК, є можливим тоді, коли предметом спору є правочин за участю власника і першого покупця (набувача).

Відповідно до постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" початок перебігу позовної давності визначається за правилами статті 261 ЦК України. Якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор. У таких випадках питання про визнання поважними причин пропущення позовної давності може порушуватися перед судом як прокурором, так і позивачем у справі.

У разі коли згідно із законом позивачем у справі виступає прокурор (частина друга статті 29 ГПК), позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення або про особу, яка його допустила, довідався або мав довідатися відповідний прокурор.

Як встановлено матеріалами справи та не заперечується сторонами у справі, перевірка проводилась у період 2009-2010р.р., позов заявлений у 2013році, тому колегія суддів дійшла висновку, що строк позовної давності не сплив.

Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги, а рішення господарського суду є обґрунтованим і таким, що відповідає чинному законодавству.

Керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ФОП Христюк Р.П. залишити без задоволення, рішення господарського суду м. Києва № 910/4585/13 від 03.07.2013 - без змін.

2. Матеріали справи повернути господарському суду м. Києва .

Головуючий суддя Л.О. Рєпіна

Судді В.В. Сулім

А.І. Тищенко