Постанова № 36709785, 26.12.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 757/12438/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Соколов О.М.

Суддя-доповідач: Желтобрюх І.Л.

ПОСТАНОВА

Іменем України

26 грудня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючої-судді: Желтобрюх І.Л.,

суддів: Шостака О.О,

Мамчура Я.С.,

розглянувши в приміщенні суду в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Печерського районного суду м. Києва від 10 липня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Правління Пенсійного фонду України, Управління Пенсійного фонду України в Кіровському районі м. Дніпропетровська про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до Правління Пенсійного фонду України, Управління Пенсійного фонду України в Кіровському районі м. Дніпропетровська, в якому просить визнати бездіяльність Пенсійного фонду України стосовно передачі уповноваженому територіальному органу заяви позивача щодо прийняття про призначення та виплаті останній за віком за межі України актом порушення прав людини; зобов'язати відповідачів прийняти у позивача необхідні документи для призначення пенсії, призначити та виплачувати пенсію за віком позивачу починаючи з 03 квітня 2013 року .

Постановою Печерського районного суду м. Києва від 10 липня 2013 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі

Перевіряючи правильність встановлення обставин справи судом першої інстанції та його висновків, колегія суддів виходить з наступного.

Судом першої інстанції було встановлено, що ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 працювала на території України в період з 26 вересня 1960 року по 01 липня 1991 року та у липні 1991 року виїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю.

У квітні 2013 року ОСОБА_3 звернулася до Пенсійного Фонду України із письмовою заявою, в якій з посиланням на Рішення Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07 жовтня 2009 року просила призначити та виплачувати їй пенсію за віком.

На вказану заяву позивач отримала лист-відповідь Пенсійного Фонду України, в якому відповідач роз'яснив позивачу, що на даний час триває робота спільно з Міністерством соціальної політики України щодо підготовки нормативно-правових актів, спрямованих на виконання рішення Конституційного Суду України, якими будуть передбачені умови, норми механізм виплати пенсій громадянам, які проживають у країнах, з якими не укладено міждержавних договорів щодо пенсійного забезпечення.

Колегія суддів вважає протиправною бездіяльність Пенсійного Фонду України при вирішенні питання щодо нарахування та виплати позивачці пенсії за віком з огляду на наступне.

Громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон визначено особливий порядок виплати пенсій, який визначено у статтях 49, 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Частиною 2 статті 92 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено винятки для громадян, які проживають за кордоном, якщо пенсія їм призначена внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання.

Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 року № 25-рп/2009 (далі - Рішення)було визнано такими, що не відповідають Конституції України положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-ІV щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір з питань пенсійного забезпечення і якщо згода на обов'язковість такого міжнародного договору не надана Верховною Радою України.

При цьому в Рішенні звернуто увагу Верховної Ради України на необхідність приведення у відповідність до Конституції України положень інших законів, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору.

Статтею 24 Конституції України визначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Згідно ч. 3 ст. 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишити будь-яку країну, включаючи свою власну.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Отже, кожний громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання зі збереженням усіх конституційних прав.

За вказаних обставин, заперечення відповідача проти позову з тих підстав, що в ч. 4 ст. 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» зазначено, що пенсія за кордон виплачується на основі міжнародного договору та громадянам, які виїхали на постійне проживання за кордон, пенсії не призначаються, не може бути правовою підставою для відмови позивачу в отриманні передбаченого статтею 46 Конституції України соціального захисту у вигляді отримання пенсії, оскільки позбавлення позивача такого права суперечить Конституції України, про що вказано у рішенні Конституційного Суду України, яке є безумовною підставою для нарахування та виплати пенсії позивачці.

Що стосується відсутності нормативно-правових актів, що передбачають умови, норми та механізм виплати пенсій громадянам, що проживають за кордоном, то суд вважає, що це не є підставою для відмови в нарахуванні та виплаті пенсії.

Таким чином, вимоги позивача щодо призначення та виплати позивачу пенсії за віком є обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню з 03.04.2013 року.

Разом з тим, до компетенції Пенсійного фонду України не належить прийняття рішення про поновлення виплати пенсії чи про відмову в поновленні її виплати, адже відповідно до ч. 2 ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду.

Згідно ч. 3 ст. 7 Закону України «Про звернення громадян» якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення.

Таким чином, Пенсійний фонд України, отримавши заяву ОСОБА_3 про призначення та виплату пенсії, зобов'язаний був направити її за належністю до Управління Пенсійного фонду України в Кіровському районі м. Дніпропетровська.

Оскільки, Пенсійним фондом України такі дії не були вчинені, колегія суддів вважає протиправною його бездіяльності щодо призначення та виплати позивачу пенсії за віком за межі України.

У відповідності до ч.1 п.4 ст.198 та ст.202 КАС України, суд апеляційної інстанції скасовує постанову суду першої інстанції та приймає нове рішення, встановивши порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить висновку, що судом першої інстанції рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому воно підлягає скасуванню.

Керуючись ст.ст. 195, 197 ч.1, 198, 202, 205, 207 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Постанову Печерського районного суду м. Києва від 10 липня 2013 року скасувати.

Адміністративний позов ОСОБА_3 до Правління Пенсійного фонду України, Управління Пенсійного фонду України в Кіровському районі м. Дніпропетровська про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати бездіяльність Пенсійного Фонду України щодо передачі уповноваженому територіальному органу заяви ОСОБА_3 для прийняття рішення про призначення їй пенсії за віком за межі України в державу Ізраїль протиправною.

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Кіровському районі м. Дніпропетровська нарахувати та виплачувати ОСОБА_3, яка постійно проживає за межами України - в Державі Ізраїль пенсію за віком з 03.04.2013 року.

В решті позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуюча:

Судді:

Головуючий суддя Желтобрюх І.Л.

Судді: Мамчур Я.С

Шостак О.О.