Постанова № 36708600, 16.01.2014, Луганський окружний адміністративний суд

10.3.4

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

16 січня 2014 рокуЛуганськ№ 812/9306/13-а

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Ірметової О.В.,

За участю секретарі судового засідання: Семціва О.В.

представника позивача: Захарової Т.І.

представника відповідача: не прибув

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за адміністративним позовом Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Шахта «Садова» про стягнення адміністративно-господарських санкцій -

ВСТАНОВИВ:

20 вересня 2012 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов вищезазначений адміністративний позов.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2012 року, яку ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 06 листопада 2012 року було залишено без змін, в задоволенні адміністративного позову було відмовлено у повному обсязі.

Ухвалою Вищого адміністративного суду від 08 жовтня 2013 року постанову Луганського окружного адміністративного суду від 20.09.2012 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 06.11.2012 було скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Приймаючи зазначену ухвалу Вищим адміністративним судом було зазначено, що суди попередніх інстанцій не надали належну оцінку наведеним обставинам та не врахували, що відповідно до ст.71 КАС України та ст.218 ГК України саме на відповідача покладено обов'язок довести належними та допустимими доказами ту обставину, що Товариством вжито всіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Позивач, Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, звернувся до Луганського окружного адміністративного суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Шахта "Садова" про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2011 році у сумі 959 054,40 грн.

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на те, що відповідачем недотримані нормативи створення робочих місць для працевлаштування інвалідів. У 2011 році середньооблікова численність штатних працівників облікового складу відповідача становила 735 осіб. Таким чином, згідно ч. 1 ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (надалі Закон) у 2011 році у відповідача було працевлаштовано 8 інвалідів, а повинно було бути працевлаштовано 29 інвалідів, що зроблено не було, в зв'язку з чим до відповідача застосовано адміністративно-господарські санкції. Через порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій, які розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, позивач посилаючись на ст. 20 Закону, просить суд стягнути з відповідача суму нарахованої пені.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача в своїх запереченнях зазначив, що товариство з обмеженою відповідальністю "Шахта "Садова" зареєстровано належним чином у місцевому центрі зайнятості як платник збору до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття. Фактично за 2011 рік середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу ТОВ "Шахта "Садова" складає 735 осіб, в тому числі 702 особи - працівники з важкими та небезпечними умовами праці (підземні роботи), що підтверджується довідкою ТОВ "Шахта "Садова". Основним видом діяльності ТОВ "Шахта "Садова" є видобування кам'яного вугілля підземним способом на підставі відповідних ліцензій та дозволів. Гірничий комплекс, на якому ТОВ "Шахта "Садова" здійснює видобування кам'яного вугілля, відноситься до категорії особо небезпечних об'єктів. Крім того, згідно Переліку робіт з підвищеною небезпекою (Наказ Державного комітету України з нагляду за охороною праці від 26 січня 2005 р. №15) підземні роботи на шахтах є роботами підвищеної небезпеки. Відповідно до ст.40 Гірничого закону України, Правил безпеки у вугільних шахтах, затверджених Наказом Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду № 62 від 22.03.2010 р., до працівників гірничих підприємств, залучених або постійно зайнятих на гірничих роботах, законодавством встановлюються спеціальні вимоги щодо стану їх здоров'я. Працівники гірничих підприємств повинні пройти при прийнятті на роботу попередній медичних огляд з метою встановлення фізичної та психофізичної придатності до виконання роботи. У випадку, коли специфіка підприємства визначає, що більшість посад на підприємстві пов'язані з важкими умовами праці, де заборонена праця інвалідів, то праця інвалідів має використовуватися на цьому підприємстві з урахуванням такої специфіки. Тобто при визначенні нормативу для працевлаштування інвалідів слід враховувати лише ту кількість робочих місць, які не пов'язані з шкідливими важкими та небезпечними умовами праці, що визначаються в порядку, встановленому законодавством України. Таким чином, виходячи з вимог законодавства, що регулює діяльність гірничого підприємства, ТОВ "Шахта "Садова" не має права працевлаштовувати інвалідів на місця, пов'язані з веденням підземних гірничих робіт і норматив для працевлаштування необхідно було визначати з розрахунку середньооблікової кількості робітників за винятком 702 осіб, що працювали на місцях з небезпечними умовами праці.

Представник відповідача також, зазначив, що ТОВ "Шахта "Садова" створила робочі місця для працевлаштування інвалідів, незважаючи на небезпечність основного виробництва у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу та протягом 2011 року та щомісячно звітувала про це державній службі зайнятості, що підтверджується звітами форми № 3-ПН за 2011 рік та листом Алчевського міського центру зайнятості.

Виходячи з вищевикладеного представник відповідача стверджує, що порушення з боку товариства відповідно до Законів України «Про основи соціальної захищеності інвалідів» та «Про зайнятість населення» не має, а тому нарахування адміністративно-господарських санкцій та пені є безпідставними. Просить суд у задоволенні позовних вимог Луганського обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів відмовити за необґрунтованістю.

Заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.69-72 КАС України, суд дійшов до наступного.

Спірні правовідносини врегульовано Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в України", Положенням про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2002 року № 1434 та постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року № 70 "Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", якою затверджені Порядок реєстрації підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, що використовують найману працю; Порядок подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування; Порядок зарахування кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів до нормативу таких робочих місць у господарських об'єднаннях, до складу яких входять підприємства громадських організацій інвалідів; Порядок сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів; Порядок використання суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, що надійшли до державного бюджету; Порядок проведення перевірки підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, що використовують найману працю.

Частиною 2 статті 4 вказаного Закону передбачено, що держава створює правові, економічні, політичні, соціально-побутові та соціально-психологічні умови для задоволення потреб інвалідів у відновленні здоров'я, матеріальному забезпеченню, посильній трудовій та громадській діяльності.

Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 19 Закону, для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі 4-х відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості 1 робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною 1 цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Виконанням нормативу робочих місць відповідно до змісту частини 5 статті 19 Закону, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем надано до Луганського обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2011 рік (форма № 10-ПІ), відповідно до якого середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становить 735 осіб, а середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 8 осіб (а.с.9).

Абзацом третім п. 2 ст. 19 Закону України "Про зайнятість населення" визначено право державної служби зайнятості направляти для працевлаштування на підприємства, установи і організації всіх форм власності при наявності там вільних робочих місць (вакантних посад) інвалідів відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у них кваліфікацій і знань та з урахуванням їх побажань.

Згідно з ч. 1 ст. 18 вказаного Закону - забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність.

Аналіз наведених вище положень законодавства про соціальний захист інвалідів свідчить про те, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця.

Відповідно до ч. 4 ст. 18 зазначеного Закону - державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

З огляду на викладене, обов'язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого Законом нормативу покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості.

Судом встановлено, що відповідачем своєчасно подавались щомісячні звіти до Алчевського міського центру зайнятості форми 3-ПН "Про наявність вакансій", які наявні в матеріалах справи.

Згідно до листа Алчевського міського центру зайнятості від 05.06.2012 року № 02/7-1328, вбачається, що від ТОВ "Шахта "Садова" надходили звіти (форма 3-ПН) «Про наявність робочих місць» для інвалідів з січня по грудень 2011 року. На заявлену вакансію центрами зайнятості області направлялося 25 осіб, працевлаштувалася 1 особа, відмов у працевлаштуванні з боку роботодавця не було (а.с.7).

При дослідженні звітів форми 3-ПН (а.с.39-62), які подавалися відповідачем до Алчевського міського центру зайнятості протягом 2011 року, судом встановлено, що для працевлаштування інвалідів на підприємстві було запропоновано вакансій менш ніж 4% норматив, а саме, замість 21 вакантних посад для працевлаштування інвалідів у січні 2011 року було запропоновано 19 вакантних посад, у лютому 2011 року - 19 вакантних посад, у березні 2011 року - 19 вакантних посад, у квітні 2011 року - 19 вакантних посад, у травні 2011 року - 10 вакантних посад, , у червні 2011 року - 15 вакантних посад, у липні 2011 року - 19 вакантних посад, у серпні 2011 року - 19 вакантних посад, у вересні 2011 року - 19 вакантних посад, у жовтні 2011 року - 10 вакантних посад, у листопаді 2011 року - 10 вакантних посад, у грудні 2011 року - 10 вакантних посад. Таким чином Товариство у 2011 році не виконало у повному обсязі обов'язок щомісячно інформувати державну службу зайнятості про утворення робочих місць та наявність вакансій для організації працевлаштування інвалідів, що є правопорушенням у сфері господарювання.

Разом з тим відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною другою зазначеної статті передбачено, що учасник господарських відносин несе відповідальність, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що він ужив усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Таким чином у судовому засіданні підтверджено належними доказами факт не виконання відповідачем нормативу працевлаштування інвалідів у 2011 року та протягом розгляду справи не надав жодного доказу, який би підтвердив вжиття усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Посилання відповідача на те, що більшість посад на підприємстві пов'язані із важкими умовами праці, де заборонена праця інвалідів, їх працевлаштування має використовуватися на цьому підприємстві із урахуванням такої специфіки, не заслуговує уваги з наступних підстав.

За змістом статті 19 Закону № 875-ХІІ для підприємств, установ, організацій встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих (середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік).

Згідно з частиною третьою статті 18 Закону № 875-ХІІ підприємства (об'єднання), установи і організації (незалежно від форм власності і господарювання), які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.

Частиною першою статті 20 Закону № 875-ХІІ встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, які використовують найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. <...>

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів має розраховуватися виходячи з середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік (тобто від загальної чисельності працюючих).

Таку правову позицію було викладено Верховним судом України в постанові від 17 вересня 2013 року за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «СімСітіТранс» до Кримського республіканського відділення Фонду соціального захисту інвалідів про визнання рішення та дій протиправними, яка в силу ст.244-2 КАС України є обов'язковою.

Адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Законом України "Про систему оподаткування", а є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв'язку із скоєнням правопорушення.

Оскільки у судовому засіданні було встановлено, що відповідач у 2011 році не виконало у повному обсязі обов'язок щомісячно інформувати державну службу зайнятості про утворення робочих місць та наявність вакансій для організації працевлаштування інвалідів, що є правопорушенням у сфері господарювання, та відповідачем за весь період розгляду адміністративної справи не було сплачено адміністративно-господарські санкції, позивачем на законних підставах заявлена вимога про стягнення адміністративно-господарських санкцій за не виконання 4% нормативу працевлаштування інвалідів та пені, яка підлягає задоволенню.

Керуючись статтею 2, 11, 17, 18, 71, 87, 90, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Шахта «Садова» про стягнення адміністративно-господарських санкцій задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Шахта «Садова» (вул. Московська, 6 м. Алчевськ Луганська обл., 94204, і.к. 21822479) на користь Державного бюджету України в особі Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції у розмірі 959054,40 грн. (дев'ятсот п'ятдесят дев'ять тисяч п'ятдесят чотири грн. 40 коп.), у тому числі пеня - 29197,29 грн.

Постанова суду може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.

Постанову складено та підписано у повному обсязі 21 січня 2014 року.

Суддя О.В. Ірметова