Постанова № 36706880, 26.12.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

26 грудня 2013 року 14:12 № 826/18748/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Савченко А.І., суддів: Дегтярьової О.В., Катющенка В.П., при секретарі Яцюті М.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомГромадянки Білорусії ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києвіпрозобов'язання вчинити дії, за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_2

від відповідача 1 - Проніної Р.В.

від відповідача 2 - Хоменець О.О.

На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 26 грудня 2013 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

В С Т А Н О В И В:

Громадянка Білорусії ОСОБА_2 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_2) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної міграційної служби України (далі по тексту - відповідач 1, ДМС України) про зобов'язання вчинити дії щодо виконання рішень Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 жовтня 2012 року та Київського апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2013 року, а також продовження довідки про звернення за захистом в Україні.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 грудня 2013 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 19 грудня 2013 року.

У судовому засіданні 19 грудня 2013 року протокольною ухвалою суду, за відсутності заперечень сторін, проведено заміну неналежного відповідача - Державної міграційної служби України на належного - Головне управління Державної міграційної служби України в місті Києві (далі по тексту - відповідач 2, ГУ ДМС України в м. Києві) та оголошено перерву до 26 грудня 2013 року.

26 грудня 2013 року позивачем через канцелярію суду подано доповнення до позовної заяви, в якому ОСОБА_2 наполягала на заявлені позовних вимог саме до Державної міграційної служби України, а також просила встановити строк для подання ДМС України звіту про виконання судових рішень та винести окрему ухвалу відносно ДМС України, яку направити відповідним суб'єктам владних повноважень для прийняття заходів по усуненню причин та умов, які сприяли порушенню закону.

У судовому засіданні 26 грудня 2013 року позивач свої вимоги, викладені у позовній заяві та доповненнях до неї, підтримала і просила їх задовольнити. Протокольною ухвалою суду до участі у справі в якості співвідповідача залучено Державну міграційну службу України. Представники відповідачів щодо вирішення позову поклалися на розсуд суду та зауважили, що станом на день розгляду справи ДМС України на виконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 жовтня 2012 року та ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2013 року вже прийнято рішення про зобов'язання ГУ ДМС України в м. Києві повторно розглянути заяву позивача про надання їй статусу біженця.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

ОСОБА_2 є громадянкою Білорусії.

10 червня 2009 року позивач звернулась до Управління міграційної служби у м. Києві з заявою про надання статусу біженця.

За результатами розгляду особової справи громадянки Білорусії ОСОБА_2 Державною міграційною службою України складено висновок про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 21 травня 2012 року, а рішенням від 22 травня 2012 року № 221-12 позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Не погодившись із зазначеним рішенням відповідача 1, ОСОБА_2 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, за результатами розгляду якого постановою від 18 жовтня 2012 року у справі №2а-8979/12/2670 позов задоволено частково:

- визнано протиправним та скасовано рішення Державної міграційної служби України № 221-12 від 22 травня 2012 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- зобов'язано Головне управління Державної міграційної служби України в м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_2 від 10 червня 2009 року № 93.

За наслідками перегляду постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 жовтня 2012 року в апеляційному порядку, ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2013 року у задоволенні апеляційних скарг громадянки Білорусії ОСОБА_2 та Державної міграційної служби України відмовлено, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 жовтня 2012 року залишено без змін.

Посилаючись на те, що станом на 27 листопада 2013 року ДМС України жодних дій на виконання зазначених судових рішень не вчинено, а також на незаконне анулювання довідки про звернення за захистом в України, позивач звернулась з відповідним позовом до суду.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням вищезазначеного, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно частини 2 статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України.

Частиною 1 статті 254 названого Кодексу закріплено, що постанова або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

Відповідно до частини 3 зазначеної правової норми у разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Відповідно до частини 5 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова або ухвала суду апеляційної чи касаційної інстанції за наслідками перегляду, постанова Верховного Суду України набирають законної сили з моменту проголошення, а якщо їх було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Як вбачається зі змісту ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2013 року, її постановлено за результатами розгляду апеляційних скарг позивача та відповідача 1 у відкритому судового засіданні.

Отже постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 жовтня 2012 року винесена у справі №2а-8979/12/2670 за позовом громадянки Білорусії ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії набрала законної сили 14 лютого 2013 року.

Однак, дії на виконання судового рішення відповідачем 1, а саме прийняття рішення про зобов'язання ГУ ДМС України в м. Києві повторно розглянути заяву громадянки Білорусії ОСОБА_2 від 10 червня 2009 року №93 з урахуванням обставин, що стали підставою для скасування судом рішення ДМС України від 22 травня 2012 року №221-12, вчинені лише 25 грудня 2013 року, що підтвердили представники відповідачів під час розгляду справи.

Обґрунтовуючи прийняття такого рішення лише 25 грудня 2013 року представник відповідача 2 зазначила, що про постановлення ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2013 року у справі №2а-8979/12/2670 ДМС України стало відомо тільки з позовної заяви ОСОБА_2, що є предметом розгляду у даній справі.

У зв'язку з отриманням відповідної інформації, представником ДМС України було подано заяву до Окружного адміністративного суду міста Києва про видачу копії ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2013 року у справі №2а-8979/12/2670, після отримання якої ДМС України прийнято рішення про зобов'язання відповідача 2 повторно розглянути заяву позивача про надання їй статусу біженця. При цьому представник відповідача 2 наголосила на тому, що згідно супровідного листа Київського апеляційного адміністративного суду копія зазначеного вище рішення суду була надіслана лише на адресу ГУ ДМС України в м. Києві та на адресу ДМС України не надходила.

При цьому, суд не приймає до уваги посилання позивача на те, що ДМС України не бажає виконувати судові рішення, як на підставу для звернення до суду з відповідною позовною вимогою, оскільки жодного належного та допустимого доказу підтвердження існування такого небажання відповідача 1 виконати судові рішення позивачем не надано, у той час як вказані твердження позивача спростовуються встановленими вище обставинами.

Крім того, суд звертає увагу позивача на те, що порядок виконання судових рішень визначений Законом України «Про виконавче провадження», а постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 жовтня 2012 року зобов'язано саме ГУ ДМС України в м. Києві вчнити дії щодо повторного розгляду заяви ОСОБА_2 від 10 червня 2009 року №93.

З огляду на викладене, а також враховуючи, що станом на день розгляду позову й відповідач 1 вчинив дії щодо виконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 жовтня 2012 року, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову у відповідній частині.

Розглядаючи вимогу позивача щодо зобов'язання відповідача 1 продовжити довідку про звернення за захистом в Україні, суд приходить до наступного.

Нормативно-правовим актом, який врегульовує процедуру розгляду в Україні заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату, позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є наказ Міністерства внутрішніх справ України від 07 вересня 2011 року №649, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 5 жовтня 2011 року за № 1146/19884, яким затверджено Правила розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (далі по тексту - Правила № 649).

Відповідно до пункту 3.2. названого Порядку у день отримання заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби видає заявникові під підпис у журналі реєстрації видачі довідки про звернення за захистом в Україні (додаток 4) довідку про звернення за захистом в Україні, про що заносить відповідні відомості до зазначеного журналу.

А пунктом 6.9. Порядку №649 закріплено, що при отриманні рішення ДМС України про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа органу міграційної служби:

а) протягом семи робочих днів з дня отримання рішення надсилає або видає особі, стосовно якої прийнято зазначене рішення, письмове повідомлення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 29), з викладенням причин відмови і роз'ясненням порядку оскарження такого рішення, про що заносяться відповідні відомості до журналу реєстрації видачі повідомлень;

б) у разі оскарження особою зазначеного рішення продовжує строк дії довідки про звернення за захистом в Україні, про що зазначається у журналі реєстрації видачі довідки про звернення за захистом в Україні.

Підставою для продовження строку дії зазначеної довідки є відповідне доручення ДМС України.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме копії довідки про звернення за захистом в Україні №0002854 наданої позивачем, її дію було продовжено до 15 листопада 2013 року.

Однак, запис про продовження дії довідки після спливу зазначеної дати органом міграційної служби не здійснено.

Будь-яких пояснень на обґрунтування правомірності такої бездіяльності з боку відповідача 2 представники відповідачів надати не змогли.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про обґрунтованість позову у зазначеній частині та наявність підстав для його задоволення.

У той же час, як вбачається зі змісту приведених правових приписів Порядку №649 обов'язок по продовженню дії довідки покладається на орган міграційної служби, а не на ДМС України, а тому задовольняючи позов суд вважає за необхідне зобов'язати саме ГУ ДМС України в м. Києві вчинити дії щодо продовження дії довідки про звернення за захистом України №0002854.

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно із частиною 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доказів, які б повністю спростували доводи позивача, відповідачі суду не надали.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає позовні вимоги частково обґрунтованими, а позов таким, що підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частини 3 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Враховуючи вищезазначене, керуючись статтями 69, 70, 71, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в місті Києві вчинити дії щодо продовження дії довідки про звернення за захистом в Україні №0002854 у порядку, визначеному наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 вересня 2011 року №649, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 5 жовтня 2011 року за № 1146/19884 «Про затвердження Правила розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту».

3. У решті позову відмовити.

4. Стягнути з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві (02152, м. Київ, вул. Березняківська, 4-А, код ЄДРПОУ 37768863) на користь ОСОБА_2 (02081, АДРЕСА_1) понесені нею витрати по сплаті судового збору в розмірі 34 (тридцять чотири) грн. 41 коп.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя - А.І. Савченко

Судді: О.В. Дегтярьова

В.П. Катющенко