Постанова № 36706528, 16.01.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" січня 2014 р. Справа№ 910/9565/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Авдеєва П.В.

суддів: Коротун О.М.

Куксова В.В.

За участю представників:

від позивача: Галков І.О. - представник за довіреністю,

від відповідача: Полєжаєва К.О. - представник а довіреністю.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фірми «Т.М.М.» - Товариства з обмеженою відповідальністю

на рішення Господарського суду м. Києва від 19.06.2013р.

у справі №910/9565/13 (суддя Борисенко І.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг»

до Фірми «Т.М.М.» - Товариства з обмеженою відповідальністю

про стягнення 184 053,30 грн.

ВСТАНОВИВ:

В травні 2013р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг» (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Фірми «Т.М.М.» - Товариства з обмеженою відповідальністю (далі-відповідач) 173 696,55 грн. заборгованості, 6 470,29 грн. неустойки, 3 746,15 грн. 3% річних, 140,31 грн. інфляційні втрати.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем неналежним чином виконані свої зобов'язання за укладеним Договором фінансового лізингу №1288/04/2008 від 11.04.2008р. щодо сплати лізингових платежів.

Рішенням Господарського суду м.Києва від 19.06.2013р. у справі №910/9565/13 позов задоволено повністю. Присуджено до стягнення з Фірми «Т.М.М.» - Товариства з обмеженою відповідальністю на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг» 173 696,55 грн. основного боргу, 6 470,29 грн. неустойки, 3 746,15 грн. 3% річних, 140,31 грн. інфляційні втрати, 3 681,10 грн. судового збору.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції від 19.06.2013р., відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на неповне з'ясування обставин господарським судом, що мають значення для справи та порушення останнім норм матеріального та процесуального права.

Позивач не скористався своїм правом згідно ч. 1 ст. 96 ГПК України та не надав суду відзив на апеляційну скаргу, що згідно ч. 2 ст. 96 ГПК не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення суду, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 11.04.2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг", як лізингодавцем, та Фірмою "Т.М.М" - Товариством з обмеженою відповідальністю, як лізингоодержувачем, був укладений Договір фінансового лізингу №1288/04/2008 (далі-Договір), відповідно до умов якого лізингодавець зобов'язується придбати у свою власність техніку у відповідності із встановленою лізингоодержувачем специфікацією (марка, модель: авто бетонозмішувач Штеттер АМ 10 FHС (одну одиницю), 2008 р.), та передати його без надання послуг по керуванню та технічної експлуатації лізингоодержувачу у якості предмету лізингу у тимчасове володіння та користування за плату, а лізингоодержувач зобов'язується прийняти його на умовах Договору.

Так, на виконання умов Договору позивачем передано, а відповідачем прийнято у користування предмет лізингу, що підтверджується видатковою накладною №РН-0000377 від 26.08.2008 та довіреністю серії ЯПД №419812 від 20.08.2008р. (а.с.34-35 т.1).

Згідно із п. 2.3 Договору вартість майна, яке передається, складає суму еквівалентну 48 641,00 "у.о.", в тому числі ПДВ у розмірі 20% - 8 106,83 "у.о.", виражена у гривнях України.

Пунктом 6.1 Договору сторони погодили, що валютою Договору є умовна одиниця. Під умовною одиницею розуміється сума, відображена в гривнях та дорівнює одному Євро по курсу згідно пункту 6.1.1 Договору.

Пунктом 6.1.1 Договору визначені такі поняття: «Курс 1» - курс, встановлений НБУ для одного Євро станом на 18.07.08; «Курс 2» - курс, встановлений НБУ для одного Євро на дату, визначену для проведення чергового лізингового платежу згідно додатку № 1 до Договору.

Відповідно до п.6.1.2 Договору поточний лізинговий платіж, який підлягає оплаті в гривнях, розраховується як добуток суми лізингового платежу, відображеної в "у.о." згідно "Графи 3" Додатку №1 до Договору на відповідну дату проведення платежу та "Курс 2". При цьому в погашення вартості майна відноситься сума, відображена в гривнях та розрахована як вираження відповідної суми в "у.о.", зазначеної в "Графі 4" Додатка №1 до Договору та "Курсу 1".

У відповідності до п.6.5 Договору лізингові платежі нараховуються за кожний період строку фінансового лізингу. Розмір лізингового платежу за кожний період строку фінансового лізингу зазначений в Додатку №1 до Договору.

У відповідності з положеннями пунктів 6.5, 6.6 Договору лізингові платежі нараховуються по кожному періоду строку фінансового лізингу, що зазначаються в графіку внесення платежів та який є невід'ємною частиною Договору.

01.10.2008 року сторони підписали додаткову угоду №1288/04/2008-ДС/2 до Договору фінансового лізингу №1288/04/2008 від 01.04.2008р., якою було викладено у новій редакції Графік внесення платежів.

Відповідно до п.6.8 Договору лізингоодержувач зобов'язаний вносити всі грошові суми в рахунок оплати лізингових платежів в обсязі і в строки, встановлені в графіку внесення платежів, незалежно від виставлення або одержання рахунків лізингодавця, а також, незалежно від фактичного користування майном, в тому числі, в період технічного обслуговування, ремонту, втрати майна, протягом строку фінансового лізингу або до моменту дострокового припинення договору.

Згідно із ч. 2 ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом (ст. 2 Закону).

Статтею 762 Цивільного кодексу України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Законом України "Про фінансовий лізинг" передбачено, що сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу (стаття 16 Закону).

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивач виконав свої зобов'язання за Договором, а відповідач, в свою чергу, покладені на нього зобов'язання щодо сплати лізингових платежів за 41-58 періоди не виконав, в зв'язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем в сумі 173 696,55 грн., що підтверджується доданим до позовної заяви розгорнутим розрахунком суми заборгованості, який здійснений відповідно до положень Договору та додатків до нього.

Відповідно до частин 1, 2 та 7 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Дана норма кореспондується зі ст.525, 526 Цивільного кодексу України.

В силу ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідачем відповідно до вимог ст. ст. 33, 34 ГПК України не надано належних та допустимих доказів на спростування наявності вказаної вище заборгованості.

Факт наявності боргу у відповідача перед позивачем в сумі 173 696,55 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу, судовою колегією визнаються обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Посилання відповідача на те, що п.п.6.1-6.5 Договору суперечать чинному законодавству та принципам права, тому є нечинними, до уваги судовою колегією не приймаються, з огляду на таке.

Пунктом п.6.1 Договору сторони погодили, що валютою договору є умовна одиниця. Під умовною одиницею розуміється сума, відображена в гривнях та дорівнює одному Євро по курсу згідно пункту 7.1.1 Договору.

Згідно з п. 6.1.2 Договору поточний лізинговий платіж, який підлягає оплаті в гривнях, розраховується як результат суми лізингового платежу відображеної в "у.о." згідно "Графи 3" Додатку № 1 до Договору на відповідну дату проведення платежу та "Курсу2". При цьому в погашення вартості майна відноситься сума, відображена в гривнях та розрахована як вираження відповідної суми в "у.о.", зазначеної в "Графі 4" додатка № 1 до Договору та "Курсу 1".

Відповідно до ч.7 ст.179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно з п.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч.4 ст.179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Згідно з ст.192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст.524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Частиною 2 ст.533 ЦК України встановлено, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

За умовами укладеного між сторонами Договору відповідач зобов'язаний сплачувати лізингові платежі в національній валюті України - гривні, яке і є грошовим зобов'язанням. Сторони погодили формування ціни предмету лізингу і лізингові платежі, розмір яких безпосередньо пов'язаний з ціною предмету лізингу, з урахуванням співвідношення національної валюти до іноземної.

У постанові Верховного Суду України від 4 липня 2011р. справа № 3-62гс 11 зазначено, що положення чинного законодавства хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у разі зміни Національним Банком України курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.

Таким чином, сторони, визначивши у Договорі фінансового лізингу №1288/04/2008 від 11.04.2008р. грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті, не порушили вищевказані норми права.

Крім того, судова колегія звертає увагу на те, що в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про визнання зазначеного договору фінансового лізингу недійсним, а отже останній є чинним і викладені в ньому умови є обов'язковими для виконання сторонами.

Крім того, Договір було підписано відповідачем без жодних зауважень або застережень з його боку, без складання протоколу розбіжностей, що свідчить про погодження останнім на момент укладення Договору можливих наслідки виконання та порушення зобов'язань.

Твердження апелянта, що розмір щомісячних лізингових платежів має розраховуватись з урахуванням курсу НБУ для Євро станом на 18.07.2008 р., тобто Курсу 1 згідно п. 6.1.1 Договору, є помилковим і суперечить змісту п. 7.1.2 Договору, в якому сторони узгодили, що для визначення розміру чергового лізингового платежу в гривнях використовується Курс 2 - курс Євро на відповідну дату проведення платежу, а також правилам ст. 533 ЦК України, згідно якої, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача неустойки, судова колегія також погоджується з висновком суду першої інстанції в цій частині, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (п. 1 ст. 612 ЦК України).

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з п. 8.5 Договору у випадку, якщо лізингоодержувач у встановлені договором строки не здійснює оплату встановлених договором платежів, то лізингодавець вправі вимагати сплати неустойки у розмірі 0,25% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення в перші п'ять днів прострочення та 0,5% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, починаючи з шостого дня прострочення, а лізингоотримувач зобов'язується її сплатити.

Отже, порушення відповідачем строків оплати за надані послуги, передбачені розділом 6 Договору фінансового лізингу, є порушенням зобов'язання, що відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України тягне за собою правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплату неустойки.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою визнається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання, зокрема в разі прострочення.

Враховуючи встановлене вище прострочення відповідачем грошового зобов'язання, приписи вказаних правових норм та здійснивши перерахунок, з останнього судом першої інстанції правомірно стягнуто неустойку в розмірі 6 470,29 грн.

Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційних витрат та 3% річних, судова колегія також погоджується з висновком суду першої інстанції в цій частині, виходячи з наступного.

Згідно із ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частина 1 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила ст. 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

З огляду на вищезазначені правові норми боржник не звільняється від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Враховуючи встановлене вище прострочення відповідачем грошового зобов'язання, приписи вказаних правових норм та здійснивши перерахунок, з останнього судом першої інстанції правомірно стягнуто 3% річних в розмірі 3 746,15 грн. та 140,31 грн. інфляційних втрат.

Згідно з положеннями ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно із ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказів, які б спростовували вище встановлені обставини, сторонами не надано.

Доводи, наведені відповідачем в апеляційній скарзі, судовою колегією до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

Виходячи з наведеного, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції, яким задоволено позовні вимоги, відповідає чинному законодавству та матеріалам справи. Судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування чи зміні оскаржуваного рішення.

Судові витрати покладаються на підставі ст.49 ГПК України на апелянта.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 103-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фірми «Т.М.М.» - Товариства з обмеженою відповідальністю на рішення Господарського суду м.Києва від 19.06.2013 року у справі №910/9565/13 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду м.Києва від 19.06.2013 року у справі №910/9565/13 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/9565/13 повернути до Господарського суду м.Києва.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку.

Дата підписання повного тексту постанови 20.01.2014р.

Головуючий суддя П.В. Авдеєв

Судді О.М. Коротун

В.В. Куксов