Ухвала суду № 36706080, 16.01.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" січня 2014 р. м. Київ К/800/45685/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Суддів: Лиски Т.О. (доповідач),

Бутенка В.І.,

Олендера І.Я.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Державного підприємства «Електроважмаш» про стягнення адміністративно-господарських санкцій, касаційне провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 06 серпня 2013 року, -

в с т а н о в и л а:

У квітні 2013 року Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до суду з позовом до Державного підприємства «Електроважмаш», у якому просило стягнути з відповідача на користь позивача адміністративно-господарські санкції за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування інвалідів, в сумі 194680,60 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 23 травня 2013 року позов задоволено. Стягнуто з Державного підприємства «Електроважмаш» на користь Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування інвалідів, в сумі 194680,60 грн.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 06 серпня 2013 року було скасовано постанова суду першої інстанції та ухвалено нову постанову, якою відмовлено позивачу у задоволенні позову.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції у справі, Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося з касаційною скаргою, в якій просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати та задовольнити позов, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, здійснивши перевірку доводів касаційної скарги, матеріалів справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною першою статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Відповідно до статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Разом з тим, адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена податковим законодавством, а є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення. Такі санкції не можуть застосовуватися у разі відсутності необхідної кількості працевлаштованих інвалідів, якщо при цьому суб'єкт господарювання вжив усіх передбачених законом заходів для працевлаштування останніх, тобто коли у його діях відсутній склад правопорушення.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно «Звіту про зайнятість на працевлаштування інвалідів за 2012 рік» середньооблікова чисельність штатних працівників у Державному підприємстві «Електроважмаш» склала 5582 особи, в зв'язку з чим норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у відповідності до статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» склав 223 робочі місця. Проте на підприємстві у 2012 році працювала 219 особа, якій встановлено інвалідність.

Згідно з частини 1 статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (в редакції, чинній з 01 січня 2006 року) забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Тобто цією нормою визначено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування здійснюється двома шляхами: безпосереднє звернення інваліда до підприємства або звернення інваліда до державної служби зайнятості (з подальшим його направленням на підприємство, на якому є відповідні вакансії).

Відтак, колегія суддів вважає, що стаття 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» не встановлює правил, за якими підприємство було б зобов'язане самостійно здійснювати пошук інвалідів для їх працевлаштування на своєму підприємстві.

Разом з тим, частиною 3 статті 18 вказаного Закону чітко визначені обов'язки підприємства, що використовує найману працю: виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів; надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для працевлаштування інвалідів; звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів.

Так відповідно до абзацу другого пункту 2 статті 19 Закону України «Про зайнятість населення» державна служба зайнятості має право одержувати від підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності, адміністративні дані про наявність вакантних робочих місць, у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів, характер і умови праці на них, про всіх вивільнюваних, прийнятих і звільнених працівників та інформацію про передбачувані зміни в організації виробництва і праці, інші заходи, що можуть призвести до вивільнення працівників.

Процедуру подання інформації про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів центру зайнятості визначено Порядком подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування.

Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Згідно з Інструкцією щодо заповнення форми звітності № 3-ПН «Звіт про наявність вакансій», затвердженої наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 19 грудня 2005 року № 420 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 21 грудня 2005 року за № 1534/11814), підприємства, установи і організації, їх структурні підрозділи та філії незалежно від форм власності та господарювання повинні за наявності вакансій у повному обсязі подавати інформацію про наявність вільних робочих місць (вакансій) центрам зайнятості за місцем їх реєстрації як платника страхових внесків..

Відповідно до пункту 3 «Додаткові умови» вказаної Інструкції у графі 15 наводяться дані про можливість працевлаштування на вільне робоче місце (вакантну посаду) особи, що належить до окремої категорії громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, у рахунок річної броні, установленої місцевими державними адміністраціями, виконавчими органами відповідних рад за поданням центрів зайнятості, відповідно до статті 5 Закону України «Про зайнятість населення»( 803-12 ), із змінами та доповненнями, а також інвалідів, пенсіонерів, студентів та інших.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, Державне підприємство «Електроважмаш» у 2012 році щомісячно подавало до центру зайнятості звіти за формою 3-ПН.

Разом з тим, надані відповідачем звіти форми № 3-НП, щодо наявності протягом 2012 року робочих місць не містять в п'ятнадцятій графі відмітки даних про можливість працевлаштування на вільне робоче місце (вакантну посаду) особи, що належить до окремої категорії громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, а саме інвалідів, про що, відповідно до Інструкції щодо заповнення форми звітності № 3-ПН «Звіт про наявність вакансій» проставляється шифр « 11».

Відповідно до частини 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

У частині 2 вище наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема за порушення правил господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Таким чином, задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що Державне підприємство «Електроважмаш» у 2012 році не здійснило передбачені чинним законодавством заходи щодо працевлаштування інвалідів, зокрема не було виконано належним чином обов'язок щодо інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць на підприємстві та потребу у направленні йому центром зайнятості інвалідів для працевлаштування. Висновок суду апеляційної інстанції є помилковим.

Відповідно до статті 226 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, про необхідність скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

На підставі викладеного, керуючись статтями 222, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

ухвалила:

Касаційну скаргу Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 06 серпня 2013 року скасувати.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23 травня 2013 року залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: