Рішення № 36695716, 11.01.2014, Євпаторійський міський суд Автономної Республіки Крим

Справа № 106/9081/13-ц

провадження № 2/106/74/2014

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 січня 2014 року м. Євпаторія

Євпаторійський міський суд Автономної Республіки Крим у складі:

головуючого - судді Володарець Н.М.

при секретарі - Коробчук І.І.

розглянувши у судовому засіданні в м. Євпаторії справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя,

В С Т А Н О В И В :

9 грудня 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, мотивуючи свої вимоги тим, що 8 серпня 1986 року по 28 травня 2013 року він з відповідачкою ОСОБА_2 перебував у зареєстрованому шлюбі та від спільного життя мають сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1. За час їх подружнього життя ними було придбано трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 70,5 кв. м, житловою площею 41,9 кв. м, автомобіль «Мазда» серії 626, 1993 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, а також гараж АДРЕСА_2, загальною площею 17,2 кв. м. Після розірвання шлюбу між ним - позивачем та відповідачкою не досягнуто згоди щодо поділу майна та поділити його у добровільному порядку не мають можливості. Зазначена вище квартира АДРЕСА_1 належить у рівних частках йому - позивачу, відповідачу та їх сину, тобто по 1/3 частці кожному. З жовтня 2010 року він - позивач проживає у своєї матері, а отже позбавлений можливості користуватися та розпоряджатися належною йому 1/3 часткою квартири, проте комунальні послуги за квартиру сплачує саме він. Вказана квартира розташована на четвертому поверсі стандартного дев'ятиповерхового будинку, у зв'язку з чим її неможливо поділити та зробити окремий вхід. Належна йому 1/3 частка квартири оцінена в 132333 грн., у зв'язку з чим ставить питання про отримання ним матеріальної компенсації за 1/3 належну йому частку квартири у виді ? частки легкового автомобіля «Мазда» реєстраційний номер НОМЕР_1, вартістю 19052,50 грн. та ? частки гаражу АДРЕСА_2, вартістю 30293 грн., які належать відповідачу як майно, придбане у шлюбі. На підставі викладеного просить суд визнати майно - автомобіль «Мазда» реєстраційний номер НОМЕР_1 вартістю 38105 грн. та гараж АДРЕСА_2, загальною площею 17,2 кв. м вартістю 60586 грн. набутим ним - позивачем та відповідачем ОСОБА_2 за час шлюбу, визнати за ним - позивачем право власності у цілому на автомобіль «Мазда» реєстраційний номер НОМЕР_1, та право власності в цілому на гараж АДРЕСА_2, загальною площею 17,2 кв. м, а за відповідачем ОСОБА_2 визнати право власності на 1/3 частку квартири АДРЕСА_1, загальною площею 70,5 кв. м, житловою площею 41,9 кв. м, припинивши за ним - позивачем право власності на 1/3 частку цієї квартири.

В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали, надали суду пояснення, аналогічно викладеному у позовній заяві, просили суд позовні вимоги задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог не заперечувала та зазначила, що у добровільному порядку позивач не пропонував їй вирішити питання щодо поділу майна та до нотаріуса вони у встановленому порядку не зверталися. Крім того, раніше позивач зазначав, що подарує належну йому частку квартири їх сину, але цього не зробив.

Вислухавши доводи представника позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягаючими задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що з 8 серпня 1986 року по 10 червня 2013 року сторони у справі - позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується рішенням Євпаторійського міського суду від 28 травня 2013 року, яке набрало чинності 10 червня 2013 року.

В судовому засіданні достовірно встановлено, що 30 липня 2002 року на ім'я ОСОБА_1 було придбано транспортний засіб марки «Мазда» моделі 626, 1993 року випуску, про що свідчить Свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 від 30 липня 2002 року.

29 грудня 2004 року на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Євпаторійського міського нотаріального округу АР Крим та зареєстрованого 6 березня 2005 року у встановленому порядку у Євпаторійському МБРТІ, на ім'я ОСОБА_1 було придбано гараж АДРЕСА_2.

Крім того в судовому засіданні достовірно встановлено, що на підставі Свідоцтва про право власності на житло від 16 листопада 2006 року, виданого Євпаторійською міською радою відповідно до розпорядження №11/50-рп, сторонам у справі ОСОБА_1 та ОСОБА_2, а також їх сину ОСОБА_3 у рівних частках належить квартира АДРЕСА_1. З зазначеного Свідоцтва вбачається, що вказана квартира, загальною площею 70,5 кв. м, приватизована у відповідності до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду». Право власності на квартиру зареєстровано 1 грудня 2006 року у встановленому законом порядку.

Згідно ч. 3 ст. 368 ЦК України та ч.1 ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю.

Згідно ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

За змістом частини 1 статті 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Як роз'яснено у пунктах 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи між подружжям спір про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60,69 СК України, частина 3 статті 368 ЦК України), відповідно до частин 2, 3 статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Звертаючись до суду з позовом про поділ спільно набутого майна під час перебування з відповідачем ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі, позивач ОСОБА_1 просить суд визнати за ним право власності у цілому на автомобіль «Мазда» реєстраційний номер НОМЕР_1, та право власності в цілому на гараж АДРЕСА_2, загальною площею 17,2 кв. м, а за відповідачем ОСОБА_2 визнати право власності на 1/3 частку квартири АДРЕСА_1, загальною площею 70,5 кв. м, житловою площею 41,9 кв. м, припинивши за ним - позивачем право власності на 1/3 частку цієї квартири.

Проте зазначені позовні вимоги, не зважаючи на визнання їх відповідачем ОСОБА_2, не можуть бути задоволені судом, оскільки при визначенні обсягу спільно нажитого сторонами у справі майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясування джерела і часу його придбання, встановлено, що автомобіль «Мазда» реєстраційний номер НОМЕР_1, та гараж АДРЕСА_2, загальною площею 17,2 кв. м, дійсно придбані сторонами у справі під час перебування їх у шлюбі, є спільною сумісною власністю сторін, а отже можуть бути поділені між подружжям, але квартира АДРЕСА_1 належить у рівних частках сторонам у справі ОСОБА_1 та ОСОБА_2, а також їх сину ОСОБА_3 на підставі Свідоцтва про право власності на житло від 16 листопада 2006 року, виданого Євпаторійською міською радою відповідно до розпорядження №11/50-рп при приватизації у відповідності до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», а отже не є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до змісту статей 11, 15 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Способи захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють як закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в ст. 16 ЦК.

Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Частіше за все спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Заявляючи позовні вимоги про визнання права власності у цілому на автомобіль «Мазда» та право власності в цілому на гараж АДРЕСА_2, позивач ОСОБА_1 зазначає, що квартира АДРЕСА_1, 1/3 частка якої належить йому, є неподільною річчю, а тому вважає за необхідне належну йому частку квартири залишити за відповідачем ОСОБА_2 у якості компенсації за належні їй ? частку автомобіля «Мазда» та гаражу, які є спільним майном подружжя. Проте визначений позивачем ОСОБА_1 шлях поновлення його порушеного права не відповідає вимогам закону.

Так, як роз'яснено Пленумом Верховного Суду України у п.25 постанови № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст. 71 СК щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми.

Частиною першою статті 365 ЦК України передбачено підстави, за наявності яких суд може задовольнити позов про припинення права особи на частку у спільному майні: частка є незначною і не може бути виділена в натурі, річ є неподільною, спільне володіння і користування майном є неможливим, таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

Аналіз цієї норми свідчить про те, що для припинення права особи на частку у спільному майні необхідно встановити наявність будь-якої із обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

Згідно з частиною другою статті 365 ЦК України суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

При розгляді справи по суті за наданими сторонами доказами судом не встановлено правових підстав для припинення права позивача ОСОБА_1 на частку у спільному майні, оскільки частку позивача не можна визнати незначною, а про виплату та отримання грошової компенсації вартості 1/3 частки квартири позовні вимоги взагалі не заявлені. Компенсація вартості частки квартири шляхом визнання за позивачем права власності у цілому на об'єкти спільного майна подружжя діючим законодавством не передбачена.

Крім того, з представлених суду Звітів про оцінку майна вбачається, що вартість автомобіля Мазда реєстраційний номер НОМЕР_1 станом на 27 травня 2013 року складає 38105 грн., вартість гаражу АДРЕСА_2 станом на 27 травня 2013 року складає 60586 грн., отже вартість ? частки цих об'єктів, що належить відповідачу ОСОБА_2 як придбаних у період шлюбу, складає 49345,5 грн., у той час як вартість 1/3 частки квартири АДРЕСА_1, належної позивачу ОСОБА_1 складає 132333 грн., а отже за своєю вартістю взагалі не є рівноцінними.

Відповідно до ст. 60 Цивільно-процесуального кодексу України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень проти них. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у розгляді справи. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі щодо яких виникає у сторін спір, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Враховуючи, що позивач самостійно розпоряджається своїми процесуальними правами, самостійно визначає способи захисту своїх цивільних прав, суд приходить до висновку про необґрунтованість його позову, в тому числі і щодо визнання за ним права власності у цілому на гараж та автомобіль, оскільки право власності на ці об'єкти і так зареєстровано за позивачем ОСОБА_1

Таким чином, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, виходячи з принципів розумності, виваженості та справедливості, суд дійшов висновку про необгрунтованість позовних вимог позивача ОСОБА_1 в заявлених ним межах та про відсутність правових підстав для їх задоволення.

На підставі ст. ст. 57, 60, 61, 68, 70, 71 Сімейного кодексу України, ст. ст. 328, 368, 364, 372 Цивільного кодексу України, керуючись ст. ст. 10, 11, 57 - 61, 88, 209, 212, 214 - 215 Цивільного процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду АР Крим через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Суддя Н.М. Володарець