Постанова № 36683197, 15.01.2014, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

15 січня 2014 р. № 820/12960/13-а

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого - судді Зінченка А.В.,

при секретарі - Алавердян Е.А.

за участі представників сторін:

позивача - Тамошюнас А.Р.

відповідача - Бондар Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові адміністративну справу за позовом Приватного підприємства «Харківвторсировина» до Західної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач, Приватне підприємство «Харківвторсировина», звернувся до суду з позовом до Західної об'єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Харківській області, в якому просить суд скасувати податкове повідомлення-рішення за формою «В-1» № 0007371501 від 17.10.1013 року, яким зменшено суму бюджетного відшкодування ПДВ за березень 2013 р. у сумі 270033,00 грн. та застосовано штрафну санкцію у розмірі 135016,5 грн.

Позивач вважає зазначене податкове повідомлення-рішення неправомірним, необґрунтованим, безпідставним через відсутність доказів порушення підприємством податкового законодавства, а тому просить скасувати його в повному обсязі.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі, просив суд їх задовольнити, з посиланням на обставини викладені в позовній заяві.

В судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечував та вказав, що винесене ДПІ податкове повідомлення-рішення повністю відповідає вимогам діючого законодавства, а тому є законним та обґрунтованим, у задоволенні позовних вимог просив відмовити.

Суд заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, встановив наступні обставини справи.

Приватне підприємство «Харківвторсировина» взято на податковий облік в органах державної податкової служби 26.06.2006 року і станом на даний час перебуває на обліку в Західній об'єднаній державній податковій інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області.

Також судом в судовому засіданні встановлено, що фахівцями Західної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області була проведена документальна позапланова виїзна перевірка правомірності нарахування податкового кредиту з податку на додану вартість позивачем по взаємовідносинах з ТОВ «КУТПМЗЗОВВВС Дніпроекономресурси» за період з 01.10.2012 року по 31.12.2013 року, що відображені у податковому кредиті по податковій декларації з ПДВ за березень 2013 року та задекларовані до відшкодування по податковій декларації з ПДВ за квітень 2013 року.

За результатами перевірки складено акт №485/20-33-15-08/34390768, яким встановлено порушення податкового законодавства, а саме: п.185.1 ст.185, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України внаслідок того, що ПП "Харківвторсировина" безпідставно віднесло до складу податкового кредиту березня 2013 року податкові накладні, отримані від ТОВ «КУТПМЗЗОВВС Дніпроекономресурси» (код ЄДРПОУ 36295174) на суму ПДВ 270032,96 грн. та порушення п.200.1, п.200.3, п.200.4 ст.200 що призвело до завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання і сумою податкового кредиту у березні 2013 року на 270032,96 грн. та, відповідно, до завищення суми бюджетного відшкодування ПДВ у квітні 2013 року на 270032,96 грн.

На підставі Акту перевірки Відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення за формою «В-1» № 0007371501 від 17.10.1013 року, яким зменшено суму бюджетного відшкодування ПДВ за березень 2013 р. у сумі 270033,00 грн. та застосовано штрафну санкцію у розмірі 135016,5 грн.

Також судом в судовому засіданні встановлено, що 14.05.2012 року між з ТОВ «КУТПМЗЗОВВВС Дніпроекономресурси» (Постачальник) та позивачем (Покупець) було укладено договір поставки №14/05, згідно якого Постачальник зобов'язується передати у власність Покупця вторинну сировину, а Покупець прийняти та оплатити її в порядку та на умовах, визначених цим Договором.

Матеріали справи містять документи, які підтверджують виконання вказаного договору, а саме: платіжні доручення, податкові накладні, товарно-транспортні накладні, виписки по рахункам, видаткові накладні та картки рахунків.

Проаналізувавши наведене, суд зазначає, що відповідно до приписів п.198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а)придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх ввезенні на митну територію України) та послуг;

б)придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України;

в)отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та у разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 ст. 198 визначено,що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Також, згідно з п. 198.3 ст. 198 ПКУ податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 ст.193, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 198.6 ПКУ не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 цього Кодексу).

Суд вказує, що відповідно до п. 200.1. ст.200 Податкового Кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно вимог п.200.2. ст.200 вказаного Кодексу при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Також п.200.3. ст.200 ПК України встановлено, що при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Проаналізувавши наведені норми та дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що укладені правочини є дійсними, виконаними сторонами в повному обсязі, без претензій та зауважень, не кім не оскарженими та у судовому порядку не визнані не дійсними.

Суд вказує, що про фактичне виконання вищезазначених робіт свідчать первинні бухгалтерські та податкові документи, виписані відповідно до п.9.2. ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансової звітності в Україні» і п.2.4. ст.2 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку».

Суд зазначає, що статтею 1 розділу 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Також суд звертає увагу на те, що чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку перевірки відповідності законодавству установчих документів постачальників товару та дотримання ними вимог податкового законодавства.

Навіть якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Суд вважає за необхідним вказати, що чинне податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Відповідно до ч. 1 та ч. 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Угоди між позивачем та контрагентами за період перевірки були укладені у відповідності до норм чинного законодавства та є такими, що відповідають всім вимогам, що встановлюються до даного виду договорів доки зворотне не буде доведено в суді. Тому підстав для висновків щодо нікчемності або недійсності договору не було.

Чинне законодавство України встановлює принцип презумпції правомірності правочину, згідно якого, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Суд також вважає за необхідним зазначити, що на час укладення вищевказаних договорів контрагент позивача був зареєстрованим як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, мав індивідуальний податковий номер, що підтверджується Свідоцтвами про реєстрацію платника податку на додану вартість, отже, він мав право видавати позивачу вищезазначені належним чином оформлені податкові накладні, котрі є підставою для формування позивачем податкового кредиту.

Суд вказує, що господарські зобов'язання Позивача з контрагентами виконані належним чином.

Право платника податку на податковий кредит пов'язано з виникненням визначеної законом події та наявністю належним чином оформленого документа, який засвідчує суму сплаченого (нарахованого) податку на додану вартість по дійсній операції, пов'язаній з господарською діяльністю платника податку.

Актом перевірки не встановлено порушень в оформленні податкових накладних, які виписувалися контрагентами Позивача, та на підставі яких Позивач скористався правом на податковий кредит. Крім того не встановлено фактів недійсності наданих Позивачем документів, фактів відсутності у контрагентів Позивача статусу платників ПДВ на момент вчинення та виконання правочинів, фактів завищення вартості товарів чи послуг або фактів несумісності зазначених в документах товарів чи послуг з власною господарською діяльністю Позивача.

Таким чином, правочин, укладений Позивачем з його контрагентом, спрямований на реальне настання правових наслідків, виконаний в повному обсязі, господарські операції мали реальний характер, первинні документи оформлені належним чином, витрати за правочином фактично понесені, а отримані за правочином товари використані в межах господарської діяльності, тобто фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між Позивачем та його контрагентом і правомірність нарахування податкового кредиту та віднесення відповідних сум до складу валових витрат відповідно до первинних бухгалтерських документів та податкових накладних, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Платник податку на додану вартість (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками товару у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому не може зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит чи бюджетне відшкодування за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Отже, платник податків, який придбав товар в особи, що порушує вимоги податкового законодавства, не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію та не знав про певні порушення правил ведення господарської діяльності та оподаткування своїм контрагентом.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит та праві на отримання бюджетного відшкодування. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх доказах, які одержані з дотриманням закону.

Щодо посилання відповідача на акти перевірок ПП «Валга» та ТОВ «Поліметал-Торг», з якими контрагент позивача ТОВ «КУТПМЗЗОВВС Дніпроекономресурси» мав взаємовідносини та твердження щодо нереальності здійснення господарських операцій, суд вказує наступне.

В судовому засіданні знайшло своє підтвердження, що постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.05.2013 року у справі № 804/5502/13-а, залишеною без змін Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.09.2013 року, визнано неправомірними дії Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області ДПС щодо складання Акту від 22.01.13 №89/229/38113463 «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Поліметал-Торг» з питань фінансово-господарських відношень з ТОВ «Галактика-М» за період квітень, травень 2012р. та ТОВ «Ривс» за період серпень 2012р., ТОВ «Старт-Д» за період червень, липень 2012р.».

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 30.05.2013 року по справі № 816/2225/13-а, визнано неправомірними дії Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби щодо формування в акті № 417/22.5-10/30285569 від 08.04.2013 "Про неможливість проведення зустрічної звірки ПП "Валга" (податковий номер 30285569) з питань правомірності проведених господарських відносин із платниками податків за період: за лютий 2010 року - лютий 2013 року" висновків: "Проведеною звіркою ПП "Валга" неможливо підтвердити реальність проведених господарських відносин із платниками податків за лютий 2010 року - лютий 2013 року. Проведеною звіркою ПП "Валга" документально не підтверджено господарські відносини із покупцями та постачальниками за лютий 2010 року - лютий 2013 року."

Таким чином, проаналізувавши наведені норми діючого законодавства, дослідивши надані до справи матеріали, суд приходить до висновку про неправомірне винесення вищевказаного податкового повідомлення-рішення.

Суд вказує, що відповідно до ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

А згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень.

При зазначених обставинах, суд вважає вимоги позивача правомірними та такими, що ґрунтуються на положеннях діючого законодавства, належним чином обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи, а тому підлягають задоволенню, а заперечення відповідача суд відхиляє як безпідставні і такі, що суперечать діючому законодавству та фактичним обставинам справи.

Керуючись ст.ст. 94, 160-163, 167, 254 КАС України , суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Приватного підприємства «Харківвторсировина» до Західної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Західної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області від 17 жовтня 2013 року №0007371501.

Стягнути з державного бюджету України на користь Приватного підприємства «Харківвторсировина» (код 34390768) сплачений судовий збір у розмірі 458 (чотириста п'ятдесят вісім) грн. 81 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-ти денний строк з дня отримання копії постанови апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції.

Постанова в повному обсязі виготовлена 20 січня 2014 року.

Суддя А.В. Зінченко