Рішення № 36661930, 13.01.2014, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 0907/2-3509/11

Провадження № 22-ц/779/23/2014

Категорія 20

Головуючий у 1 інстанції Островський Л. Є.

Суддя-доповідач Горейко М.Д.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2014 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючої Горейко М.Д.

суддів: Девляшевського В.А., Горблянського Я.Д.

секретаря Петріва Д.Б.

з участю апелянта ОСОБА_2, представників апелянта ОСОБА_3 - ОСОБА_2, ОСОБА_4, представника позивача ОСОБА_5, представника органу опіки і піклування Івано-Франківського міськвиконкому ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у здійсненні права власності, зустрічним позовом ОСОБА_8, яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_9, до ОСОБА_3, ОСОБА_7, третя особа без самостійних вимог Орган опіки і піклування Івано-Франківського міськвиконкому про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним, та за позовом ОСОБА_2, яка також діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_9, ОСОБА_3, яка також діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_9, від імені якої діють представники ОСОБА_2 та ОСОБА_4, до ОСОБА_7 про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним за апеляційною скаргою ОСОБА_2, яка також діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_9, та представника ОСОБА_3, яка також діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_9, - ОСОБА_4 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 13 вересня 2013 року, -

в с т а н о в и л а :

В жовтні 2010 року ОСОБА_7 звернувся в суд з позовом про зобов'язання ОСОБА_3 усунути перешкоди в користуванні належною йому на праві власності квартирою АДРЕСА_1 шляхом її виселення.

В процесі розгляду справи ОСОБА_7 уточнив позовні вимоги та додатково просив визнати ОСОБА_3 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 02.03.2010 року між ним та ОСОБА_3 був укладений договір купівлі-продажу квартири, відповідно до якого відповідач продала, а він купив квартиру АДРЕСА_1. Згідно умов договору ОСОБА_3 зобов'язалась передати всі необхідні документи по квартирі, ключі від неї на час посвідчення даного договору, що символічно свідчитиме про передачу проданої квартири, а також до 16.09.2010 року виселитись та знятись з реєстрації місця проживання. Однак, у зазначені строки відповідач ключів від квартири йому не передала, продовжує проживати у спірній квартирі. Згідно довідки про виписку з будинкової книги про склад сім'ї і реєстрацію від 27.09.2010 року з реєстрації в цій квартирі остання не знята. Таким чином відповідач чинить перешкоди у користуванні належним йому майном, у зв'язку з чим просив позов задовольнити.

Даний позов об'єднаний в одне провадження із зустрічним позовом ОСОБА_8, яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_9, до ОСОБА_3, ОСОБА_7, третя особа без самостійних вимог Орган опіки і піклування Івано-Франківського міськвиконкому про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним, а також позовом ОСОБА_2, яка також діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_9, ОСОБА_3, яка також діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_9, від імені якої діють ОСОБА_2 та ОСОБА_4, до ОСОБА_7 про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним.

Позовні вимоги про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним позивачі мотивували тим, що укладенням вказаного договору порушені права неповнолітньої дитини, доньки продавця ОСОБА_3 - ОСОБА_9, оскільки не отримано дозволу органу опіки та піклування на укладення такого договору. На момент укладення договору купівлі-продажу квартири ОСОБА_3 страждала неврозами, психічними розладами та перебувала у нестабільному стані, що підтверджується неодноразовою її госпіталізацією в примусовому порядку до психіатричної лікарні. Крім того, при укладенні спірного договору купівлі-продажу квартири вартість квартири була значно заниженою та такою, що не відповідає ринковій її вартості. З цих підстав просили визнати договір купівлі-продажу квартири від 02.03.2010 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_7, недійсним.

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 13 вересня 2013 року позов ОСОБА_7 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у здійсненні права власності задоволено. Визнано ОСОБА_3 такою, що втратила право на користування квартирою по АДРЕСА_1 та зобов'язано ОСОБА_3 усунути перешкоди у здійсненні ОСОБА_7 права власності шляхом виселення її з квартири по АДРЕСА_1, що належить йому на праві власності. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_8, яка діє в інтересах ОСОБА_9, до ОСОБА_3, ОСОБА_7 про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним відмовлено. В задоволенні позову ОСОБА_2, яка діє в інтересах ОСОБА_9, ОСОБА_3 до ОСОБА_7 про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду в частині задоволення позову ОСОБА_7 та відмови в задоволенні позову ОСОБА_2, яка також діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_9, ОСОБА_3, яка також діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_9, ОСОБА_2, яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_9, та представник ОСОБА_3, яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_9, - ОСОБА_4 подали апеляційну скаргу, в якій посилаються на неповне з'ясування судом обставин справи, неправильність дослідження та оцінки доказів, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Зокрема апелянти зазначають, що ухвалюючи оскаржуване рішення суд першої інстанції не застосував норми права, які підлягали застосуванню до даних спірних правовідносин, а саме положення ч. 3 ст. 29, 32, 67, 71, ч. ч. 1, 6 ст. 203, ч. ч. 1, 2 ст. 215, ч. 1 ст. 224 ЦК України, ст. ст. 171, 173, 176, 177, 178 СК України, ст. ст. 17, 18 ЗУ «Про охорону дитинства» та ст. 12 ЗУ «Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей».

На думку апелянтів, судом не враховано, що на момент здійснення спірного правочину дочці ОСОБА_3 - ОСОБА_9 виповнилося 11 років, її місцем реєстрації є місце реєстрації матері, яка на час вчинення правочину та даний час згідно паспортних даних зареєстрована по АДРЕСА_1; згода Органу опіки та піклування ні на зняття з реєстрації місця проживання, ні на відчуження квартири згідно договору купівлі-продажу не надавалася, що підтверджується листом служби у справах дітей виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 10.07.2013 року №850/02.05/20, відповідно до якого з 04.04.2006 року по 09.07.2013 року органом опіки та піклування не надавалося жодних дозволів на вчинення правочинів щодо належного неповнолітній ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2, майна, в тому числі житла, право власності на яке або право користування яким вона має.

Апелянти вказують, що згідно оскаржуваного рішення, судом отримано відповідь із усіх відповідних служб та управлінь, факт реєстрації ОСОБА_9 за адресою - АДРЕСА_1 не підтверджено. Разом з тим, встановивши відсутність факту реєстрації дитини за вказаною адресою, суд взагалі не встановив місця реєстрації ОСОБА_9, яка може бути позбавлена права на житло.

На думку апелянтів, не підтверджені належними доказами та не відповідають дійсним обставинам справи висновки суду про те, що на період укладання спірного договору ОСОБА_9 навчалася і проживала у м. Києві. Такі твердження суду є хибними та ґрунтуються на доказах, зібраних незаконним шляхом.

Також апелянти зазначають, що згідно п. 4 договору купівлі-продажу квартири від 02.03.2010 року вартість квартири становить 3845 грн. При цьому, вірогідна ринкова вартість спірної квартири згідно звіту №046/0810 «Про незалежну оцінку ринкової вартості однокімнатної квартири, що розміщена на першому поверсі одноповерхового будинку» становить 206 785 грн. Таким чином, при укладанні оскаржуваного правочину вартість квартири була значно заниженою. Крім того, грошові кошти в розмірі 3845 грн. ОСОБА_7, скориставшись неусвідомленістю ОСОБА_3, так і не сплатив останній, що також вказує на недійсність цього правочину.

З наведених підстав просять рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 13 вересня 2013 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_2, яка також діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_9, ОСОБА_3, яка також діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_9, від імені якої діють представники ОСОБА_2 та ОСОБА_4, про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним задовольнити.

У засіданні апеляційного суду апелянти доводи апеляційної скарги підтримали з наведених в ній мотивів.

Представник позивача за первісним позовом ОСОБА_7 в судовому засіданні доводи апеляційної скарги не визнала, рішення суду першої інстанції вважала законним і обґрунтованим.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Органу опіки і піклування Івано-Франківського міськвиконкому вважала апеляційну скаргу підставною, просила її задоволити.

Заслухавши доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно договору купівлі-продажу квартири від 02.03.2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу ОСОБА_10 16.08.2010 року та зареєстрованого в реєстрі за №994 (а.с. 8 в т. 1) ОСОБА_3 зобов'язалась передати у власність, а ОСОБА_7 зобов'язався прийняти квартиру АДРЕСА_1, і сплатити її вартість за ціною та на умовах, встановлених в договорі. Вказана квартира належала продавцю на підставі дублікату договору дарування квартири, виданого державним нотаріусом Першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори Вінтоняк М.В. 29.01.2010 року. За попередньою домовленістю сторін продаж вищевказаної квартири вчинено за 3845 грн., що відповідає балансовій вартості квартири згідно з даними Івано-Франківського обласного бюро технічної інвентаризації станом на 09.06.2010 року.

Відповідно до п. 16 договору купівлі-продажу квартири продавець зобов'язалась передати всі необхідні документи по квартирі, ключі від неї на час посвідчення даного договору, що символічно свідчитиме про передачу проданої квартири, а згідно п. 17 договору продавець зобов'язалась здійснити процедуру виписки - зняття з реєстрації місця проживання до 16.09.2010 року.

За умовами п. 8 договору продавець гарантує, що внаслідок продажу квартири не буде порушено прав та законних інтересів інших осіб, в тому числі неповнолітніх, малолітніх непрацездатних дітей та інших осіб, яких продавець зобов'язаний утримувати за законом або договором, а в п. 18 договору купівлі-продажу квартири продавець ствердила, що членів сім'ї - дітей, які б мали право проживання в даній квартирі немає.

Згідно довідки про виписку з будинкової книги про склад сім'ї і реєстрацію від 27.09.2010 року №4460, виданої ЖЕО №8 (а.с. 5 в т. 1), в квартирі АДРЕСА_1 проживає і зареєстрована одна ОСОБА_3 Цією ж довідкою підтверджується, що станом на 27.09.2010 року ОСОБА_3 не знялась з реєстрації місця проживання.

Відповідно до ч. 1 ст. 303, ч.ч. 2, 3 ст. 213 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_2, яка також діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_9, до ОСОБА_7 про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 не підтвердила в суді документально свої повноваження на представництво інтересів неповнолітньої ОСОБА_9 та не надала документів на підтвердження ступеня спорідненості. Вона не являється ні законним представником, ні опікуном неповнолітньої дитини, а тому не може представляти її інтереси в силу ст. 39 ЦПК України.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Згідно положень ч. 1 ст. 39 ЦПК України права, свободи та інтереси малолітніх осіб віком до чотирнадцяти років, а також недієздатних фізичних осіб захищають у суді відповідно їхні батьки, усиновлювачі, опікуни чи інші особи, визначені законом.

За змістом наведеної статті законне (необхідне, обов'язкове) процесуальне представництво виникає на підставі закону, адміністративного чи судового акта за наявності таких юридичних фактів: спорідненість, усиновлення, встановлення опіки чи піклування тощо.

ОСОБА_2 ствердила в судовому засіданні, що вона є рідною сестрою позивачки ОСОБА_3, а неповнолітній її доньці являється тіткою. Проте, в матеріалах справи відсутні будь-які документи, які б підтверджували повноваження ОСОБА_2 на представництво неповнолітньої ОСОБА_9 чи ступінь спорідненості між ними, а тому суд першої інстанції правильно дійшов висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_2, яка також діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_9, до ОСОБА_7 про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_3, яка також діяла в інтересах неповнолітньої ОСОБА_9, від імені якої діють представники ОСОБА_2 та ОСОБА_4, до ОСОБА_7 про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним, суд першої інстанції виходив з того, що жодних доказів на підтвердження правомірності вимог ОСОБА_3, яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_9, щодо визнання договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 недійсним не здобуто.

Проте погодитись з висновком суду не можна, оскільки суд дійшов такого висновку з неправильним застосуванням норм матеріального та порушенням норм процесуального права, без повного і всебічного з'ясування дійсних обставин справи, прав та обов'язків сторін в даних відносинах, належної правової оцінки зібраних у справі доказів.

Судом першої інстанції установлено, що ОСОБА_3 проживає і зареєстрована в квартирі АДРЕСА_1.

Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 24.06.1998 року (а.с. 14 в т. 2) її дочка ОСОБА_9 є ІНФОРМАЦІЯ_2. Отже, на момент посвідчення договору купівлі-продажу квартири від 02.03.2010 року, тобто станом на 16.08.2010 року, в силу положень ст. 6 СК України була малолітньою.

В судовому засіданні сторони визнали, що ОСОБА_9 після розірвання шлюбу між ОСОБА_12 та ОСОБА_3 в липні 2001 року залишилася проживати з матір'ю ОСОБА_3.

За даними будинкової книги для прописки громадян, що проживають в будинку АДРЕСА_1, копія якої знаходиться на а.с. 39-41 в т. 1 та а.с. 9-12 в т. 2, ОСОБА_3 зареєстрована на проживання в цій квартирі з 09.02.2001 року. Також зареєстрована на проживання ОСОБА_9 і з 02.04.2003 року зареєстрована ОСОБА_8, яка являється мамою ОСОБА_3 і бабусею ОСОБА_9 Згідно відмітки про реєстрацію місця проживання в паспорті ОСОБА_8 (а.с. 42 в т. 1) остання зареєстрована по цій же адресі.

Наведеним доказам суд оцінки не дав, а посилаючись на довідку про виписку з будинкової книги про склад сім'ї і реєстрацію від 27.09.2010 року №4460, виданої ЖЕО №8 (а.с. 5 в т. 1), згідно якої в квартирі АДРЕСА_1 проживає і зареєстрована сама ОСОБА_3 та довідки з місця навчання малолітньої ОСОБА_9 дійшов висновку, що остання не проживала в спірній квартирі на час вчинення ОСОБА_3 оскаржуваного правочину. При цьому суд першої інстанції не в повному обсязі дослідив за яких обставин у ОСОБА_3 є дві будинкові книги на спірну квартиру №1 з різними відомостями про реєстрацію осіб на проживання (а.с. 39-41, 88-90 в т. 1), і чому саме дані будинкової книги про реєстрацію тільки ОСОБА_3 він взяв до уваги.

Більше того, такий висновок суду зроблено без урахування положень ч. 3 ст. 29 ЦК України, в силу якої місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

Судом першої інстанції не встановлено іншого місця проживання неповнолітньої ОСОБА_9 як місце проживання її матері ОСОБА_3 по АДРЕСА_1. Тому висновок суду про те, що в період укладення спірного договору ОСОБА_9 навчалась і проживала в м. Києві не ґрунтується на фактичних обставинах справи та не узгоджується з вищенаведеною нормою матеріального права.

Відповідно до ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Положеннями ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.

Згідно ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав та інтересів дітей. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям.

Статтею 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Частиною 6 вказаної статті визначено, що правочин, який вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За змістом ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Оскільки договір купівлі-продажу квартири від 02.03.2010 року, посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу ОСОБА_10 16.08.2010 року та зареєстрований в реєстрі за №994, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_7 без дотримання вищевказаних норм закону, то колегія суддів дійшла висновку, що позов ОСОБА_3, яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_9 до ОСОБА_7 про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним є підставним та підлягає задоволенню, а тому вказаний договір слід визнати недійсним.

Згідно ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У зв'язку з тим, що договір купівлі-продажу квартири від 02.03.2010 року, посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу ОСОБА_10 16.08.2010 року та зареєстрований в реєстрі за №994, є підставою позовних вимог ОСОБА_7 про визнання ОСОБА_3 такою, що втратила право на користування квартирою по АДРЕСА_1 та зобов'язання останньої усунути перешкоди у здійсненні права власності шляхом виселення ОСОБА_3 з квартири по АДРЕСА_1, то колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про підставність таких позовних вимог. А тому в задоволенні позову ОСОБА_7 слід відмовити.

За таких обставин судове рішення не повністю відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору в частині первісного позову ОСОБА_7 та позову ОСОБА_3, яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_9, що в силу ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення з ухваленням нового рішення в цій частині. По суті встановленого судом позов ОСОБА_3, яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_9 про визнання недійсним договору купівлі-продажу підлягає задоволенню, а в позові ОСОБА_7 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у здійсненні права власності слід відмовити. В решті рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, яка також діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_9, та представника ОСОБА_3, яка також діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_9, - ОСОБА_4 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 13 вересня 2013 року задовольнити частково.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 13 вересня 2013 року в частині позовних вимог ОСОБА_7 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у здійсненні права власності та позовних вимог ОСОБА_2, яка також діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_9, ОСОБА_3, яка також діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_9, до ОСОБА_7 про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним скасувати, ухваливши в цій частині нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_7 до ОСОБА_3 про визнання ОСОБА_3 такою, що втратила право на користування квартирою по АДРЕСА_1 та її виселення з квартири відмовити.

Позов ОСОБА_3, яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_9, від імені якої діють представники ОСОБА_2 та ОСОБА_4, до ОСОБА_7 про визнання договору купівлі-продажу квартири задовольнити.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_7 02.03.2010 року, посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального ОСОБА_10 16.08.2010 року та зареєстрований в реєстрі за №994.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання рішенням законної сили.

Головуюча Горейко М.Д.

Судді: Девляшевський В.А.

Горблянський Я.Д.