Ухвала суду № 3665696, 09.04.2009, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

____________

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

“09” квітня 2009р.  Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого                                 Конюшка К.В.

суддів:                  Ланченко Л.В.

                        Рибченка А.О.

                        Пилипчук Н.Г.

Федорова М.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «Інжбудсервіс» на постанову Господарського суду Вінницької області від 01.09.2006 року та ухвалу Житомирського апеляційного господарського суду від 22.03.2007 року

у справі  № 12/284-06

за позовом               Товариства з обмеженою відповідальністю «Інжбудсервіс»

до                               Державної податкової інспекції у м. Вінниці

за участю                третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача – Державної податкової адміністрації у Вінницькій області

про                            визнання нечинним та скасування податкового повідомлення –                                          рішення

ВСТАНОВИВ:

У червні 2006 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Інжбудсервіс» звернулось до Господарського суду Вінницької області з позовом до Державної податкової інспекції у м. Вінниці про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0003642310/0 від 29.12.2005 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 26.04.2005 року свідоцтва платника податку на додану вартість підприємство не отримувало, внаслідок чого не набувало статусу платника податку на додану вартість. За вказаних обставин висновки зазначені в Акті перевірки, не відповідають дійсності.

Постановою Господарського суду Вінницької області від 01.09.2006 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного господарського суду від 22.03.2007 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено.  

Не погоджуючись зі вказаними судовими рішеннями, Товариство з обмеженою відповідальністю «Інжбудсервіс»  оскаржило їх в касаційному порядку.

В касаційній скарзі скаржник зазначає, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами порушено норми матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

У письмових запереченнях на касаційну скаргу представник відповідача, просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні в установленому             статтею 2201 Кодексу адміністративного судочинства України порядку.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, податковим органом проведено виїзну позапланову документальну перевірку дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства позивача за період з 01.10.2002 року по 01.10.2005 року, за результатами якої складено Акт перевірки № 1011/23-50/23108295 від 21.12.2005 року (далі – Акт перевірки).

За даними Акта перевірки встановлено порушення позивачем вимог підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, пункту 4.1 статті 4, підпункту 6.1.1 пункту 6.1 статті 6, підпункту 7.2.8 пункту 7.2, підпункту 7.3.1 пункту 7.3, підпункту 7.1.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України від  03.04.1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (далі - Закон України від  03.04.1997 року № 168/97-ВР), в результаті чого позивачем занижено чисту суму податкових зобов’язань з податку на додану вартість за травень 2005 року в розмірі 620000 грн.

На підставі Акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0003642310/0 від 29.12.2005 року про визначення податкового зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі 1240000,00 грн., в тому числі: 620000,00 грн. основного платежу та 620000,00 штрафних (фінансових) санкцій.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про правомірність проведення податковим органом виїзної позапланової документальної перевірки та визначення підприємству податкового зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі 1240000,00 грн.

Суд касаційної інстанції погоджується з названими висновками судів першої та апеляційної інстанцій з урахуванням наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання зобов’язань перед банком по кредитному договору позивачем було укладено договір купівлі-продажу від 26.04.2005 року та реалізовано Вінницькому навчально-науковому-виробничому об’єднанню «Комплекс-1» нерухоме майно, а саме адміністративну будівлю за адресою: м. Вінниця, вул. Фрунзе, 4. На виконання умов договору від 26.04.2005 року Вінницьке ННВО «Комплекс-1» перерахувало на рахунок іпотекодержателя – ВАТ «Перший інвестиційний банк» суму 3100000 грн., зазначивши в платіжному дорученні № 63 від 26.04.2005 року призначення платежу: оплата за нерухоме майно по договору купівлі-продажу від 26.04.2005 року без врахування суми податку на додану вартість.

Відповідно до підпункту 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 Закону України від  03.04.1997 року № 168/97-ВР особа підлягає обов’язковій реєстрації як платник податку у разі коли загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), у тому числі з використанням локальної або глобальної комп’ютерної мережі, що підлягають оподаткуванню згідно з цим Законом, нарахована (сплачена, надана) такій особі або в рахунок зобов’язань третім особам, протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищує 300000 гривень (без урахування податку на додану вартість) незалежно від того, який режим оподаткування використовує така особа згідно із законодавством.

Згідно з пунктом 9.3 статті 9 вказаного Закону особи, які підпадають під визначення пункту 2.3 статті 2 цього Закону, зобов’язані зареєструватися як платники податку у податковому органі за їх місцезнаходженням (місцем проживання). Форма заяви про реєстрацію визначається у прядку, визначеному центральним податковим органом. Дані з реєстру платників підлягають оприлюдненню в порядку, визначеному центральним податковим) органом.

Пунктом 9.4 статті 9 Закону України від  03.04.1997 року № 168/97-ВР визначено, що якщо особа укладає одну і більше цивільно-правових угод (договорів), унаслідок виконання яких планується здійснення оподаткованих операцій, обсяг яких перевищуватиме протягом звітного податкового періоду у два чи більше разів суму, визначену підпунктом 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 цього Закону, то така особа зобов’язана зареєструватися як платник цього податку до кінця такого звітного податкового періоду. Особа, що не надсилає заяву про реєстрацію як платника податку у таких випадках та у такі строки, несе відповідальність за не нарахування або несплату цього податку на рівні зареєстрованого.

22.04.2005 року позивачем було подано до податкового органу реєстраційну  заяву платника податку на додану вартість.

Проте, до закінчення 10 денного строку, встановлено Законом України від  03.04.1997 року № 168/97-ВР для видачі свідоцтва платника податку на додану вартість, позивачем було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна від 26.04.2005 року, відповідно до умов якого у підприємства, як продавця, виникли податкові зобов’язання по першій події.

Державною податковою інспекцією у м. Вінниці 26.04.2005 року занесено відомості Товариства з обмеженою відповідальністю «Інжбудсервіс» до Реєстру платників податку на додану вартість та оформлено свідоцтво платника податку на додану вартість за № 01857471, присвоєно індивідуальний податковий номер 231082902283 від 26.04.2005 року. Вказане свідоцтво платника податку на додану вартість за № 01857471 представником позивача було отримано 04.05.2005 року.

Суди першої та апеляційної інстанцій вірно зазначили, що оскільки позивач звітував перед Державною податковою інспекцією у м. Вінниці, а саме подавав податкову декларацію за квітень 2005 року, крім того, в червні 2005 року підприємство декларувало 421 грн. податкового кредиту за квітень 2005 року і лише в січні 2006 року  ним було подано уточнений розрахунок про зняття цієї суми з податкового кредиту в зв’язку з допущеною помилкою, то йому було відомо про наявність свідоцтва платника податку на додану вартість, виданого 26.04.2005 року.

За вказаних обставин суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що підприємство являється платником податку на додану вартість, починаючи з 26.04.2005 року, тобто з моменту оформлення податковим органом свідоцтва платника податку на додану вартість, а тому податковим органом правомірно визначено позивачу податкові зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі 1240000,00  грн.

Що стосується посилань скаржника відносно неправомірності проведення податковим органом позапланової перевірки, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частини 8 статті 111 Закону України № 509-ХІІ від 04.12.1990  року «Про державну податкову службу в Україні» позапланова виїзна перевірка здійснюється на підставі виникнення обставин, викладених у цій статті, за рішенням керівника податкового органу, яка оформляється наказом.

Так, обставини для проведення позапланової виїзної перевірки наведені в частині 6 статті 111 вказаного Закону. Однією з таких обставин є виявлення недостовірних даних, що містяться у податковій декларації, поданій платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальне підтвердження на обов’язковий запит органу державної податкової служби, протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що на лист податкового органу № 5346/10/26-3505 від 19.10.2005 року про надання пояснень та документального підтвердження, зокрема, формування податкового кредиту з податку на додану вартість за 2 та 3 квартали 2005 року, відповіді позивачем надано не було.

Так, в матеріалах справи наявні накази про проведення позапланової виїзної перевірки та її продовження № 678 від 05.12.2005 року; № 709 від 13.12.2005 року та № 720 від 15.12.2005 року, а також направлення на перевірку № 1990 від 05.12.2005 року; № 2049 від 13.12.2005 року; № 2069 від 15.12.2005 року, які підписані начальником Державної податкової інспекції у м. Вінниці та відповідають вимогам статті 112 Закону України  № 509-ХІІ від 04.12.1990 року

 За вказаних обставин суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про правомірність проведення податковим органом позапланової виїзної перевірки.

З огляду на викладене доводи касаційної скарги не спростовують правильності висновків судів попередніх інстанцій, зроблених відповідно до вимог чинного законодавства, і такі висновки є правомірними та обґрунтованими.

Згідно з частиною 3 статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної  інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.      

            Керуючись ст.ст. 220, 2201, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції

У Х В А Л И В :

            Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інжбудсервіс»  відхилити.

            Постанову Господарського суду Вінницької області від 01.09.2006 року та ухвалу Житомирського апеляційного господарського суду від 22.03.2007 року у даній справі залишити без змін.

            Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення і може бути оскаржена з підстав, у строк та у порядку, визначеними ст.ст. 237 – 239 КАС України.

Головуючий

(підпис)

Конюшко К.В.

Судді

(підпис)

Ланченко Л.В.

(підпис)

Рибченко А.О.

(підпис)

Пилипчук Н.Г.

(підпис)

Федоров М.О.

  З оригіналом згідно

  Відповідальний секретар                                               В.М. Євтушевський