Ухвала суду № 36655998, 23.07.2013, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" липня 2013 р. справа № 2а/0470/4008/12

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Сафронової С.В.

суддів: Божко Л.А. Чепурнова Д.В.

за участю секретаря судового засідання: Антіпової В.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу Дніпропетровського обласного військового комісаріату на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2012 року

у адміністративній справі № 2а/0470/4008/12 за позовом ОСОБА_1 до Дніпропетровського обласного військового комісаріату про визнання незаконними та стягнення грошової компенсації, -

в с т а н о в и л а :

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2012 року задоволено адміністративний позов ОСОБА_1, визнано незаконними дії Дніпропетровського обласного військового комісаріату щодо невиплати позивачу грошової компенсації замість належного до видачі речового майна в сумі 10055,63 грн., та стягнуто з Дніпропетровського обласного військового комісаріату на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане речове майно в сумі 10055,63 грн., та судовий збір судовий збір у розмірі 107,30 грн.

Зазначена постанова суду першої інстанції оскарена відповідачем по справі з підстав неправильного застосування судом норм матеріального права, зокрема, Закону України "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів", у зв'язку з чим просить її скасувати та прийняти нове постанов подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувану постанову скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга Дніпропетровського обласного військового комісаріату підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено встановлено, що позивач підполковник запасу ОСОБА_1, колишній начальник групи 227 військового представництва Міністерства оборони України, наказом Міністра оборони України від 16.12.2010 року № 1466 відповідно до частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" був звільнений з військової служби у запас за п. "б" (за станом здоров'я) з правом носіння військової форми одягу. Відповідно до Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України позивач був виключений зі списків особового складу 227 ВП МО України наказом начальника 227 ВП МО України від 23.12.2010 року №241 з проведенням усіх необхідних розрахунків за винятком виплати йому грошової компенсації замість неотриманого речового майна на загальну суму 10055,63 грн.

На звернення позивача листом від 02.02.2012 року до військового комісару Дніпропетровського ОВК про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно, відповідачем у відповідь було направлено лист від 13.02.2012 №6/425, яким відмовлено у виплаті грошової компенсації за неотримане мною під час проходження військової служби речове майно, з посиланням на відсутність фінансування на компенсаційні виплати і на відсутність у позивача права на отримання зазначеної компенсації.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з наявності підстав для отримання ОСОБА_1 заборгованості по грошовій компенсації замість належного до видачі речового майна.

Між тим, приймаючи рішення суд не врахував приписів ст.ст.99, 100 Кодексу адміністративного судочинства, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до п. 27 Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2004р. № 1444 військовослужбовці, звільнені у запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за бажанням можуть отримати речове майно, яке вони не отримали під час звільнення, або грошову компенсацію за нього за цінами на день підписання наказу про звільнення.

Як вбачається з позовної заяви та підтверджено матеріалами справи, позивача звільнено з військової служби у запас 16.12.2010 року, та 23.12.2010 року виключено зі списків особового складу 227 ВП МО України. Отже, з моменту звільнення з військової служби у позивача виникло право на отримання грошової компенсації замість належного до видачі речового майна.

Про факт наявності та розмір заборгованості з виплати грошової компенсації замість речового майна, що підлягало видачі позивачу стало відомо з наказу начальника 227 ВП МО України від 23.12.2010 року №241, в якому зазначено про проведення з ОСОБА_1 усіх необхідних розрахунків за винятком виплати йому грошової компенсації замість неотриманого речового майна на загальну суму 10055,63 грн

У добровільному порядку зазначена заборгованість відповідачем виплачена не була, між тим, позивач за захистом свого порушеного права протягом строку встановленого законодавством ні до відповідача, ні до суду не звертався.

Так, згідно ч.2 ст.99 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч.1 ст. 100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

З матеріалів справи вбачається, що позивач в позасудовому порядку до відповідача з вимогою про виплату компенсації за неотримане речове майно, звертався - 02.02.2012 року, а з позовом до суду звернувся 29.02.2012 року, тобто, позивач звернувся за захистом своїх прав як в позасудовому так і в судовому порядку з пропуском строку встановленого Кодексом адміністративного судочинства України. При цьому колегія суддів вважає, що поважних причин пропуску строку з позовної заяви та доданих до неї матеріалів не вбачається. Звернення ОСОБА_1 до відповідача в межах строку, встановленого ст. 99 КАС України із заявами з метою вирішення спору в досудовому порядку матеріалами справи не підтверджено.

Таким чином, позовна заява ОСОБА_1 у зв'язку з пропуском строку звернення до суду без поважних причин, підлягає залишенню без розгляду.

Отже, переглянувши оскаржувану постанову суду, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції не врахував зазначених приписів процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у зв'язку з чим постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям ухвали про залишення позову без розгляду.

Керуючись п.4 ч.1 ст.198, ст.203, ст.205, ст.206 КАС України, колегія суддів -

У х в а л и л а :

Апеляційну скаргу Дніпропетровського обласного військового комісаріату - задовольнити частково

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2012 року - скасувати та прийняти ухвалу, якою залишити без розгляду адміністративний позов ОСОБА_1 до Дніпропетровського обласного військового комісаріату про визнання незаконними та стягнення грошової компенсації

Ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в порядку та строки, передбачені статтею 212 КАС України

Головуючий: С.В. Сафронова

Суддя: Л.А. Божко

Суддя: Д.В. Чепурнов