Ухвала суду № 3665582, 14.04.2009, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

01029 м.Київ, вул.Московська,8

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.04.2009№К-34458/06

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

КарасяО.В. (головуючого), БрайкаА.І., ГолубєвоїГ.К., РибченкаА.О., ФедороваМ.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі м.Львова на постанову Господарського суду Львівської області від28.12.2005 та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від09.10.2006 посправі№5/1550-9/278 (02-4/5-23)

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Скайд-Вест»

до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м.Львова

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство «Скайд-Вест» (далі ВАТ) звернулось до суду із позовною заявою, в якій просить визнати недійсними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Галицькому районі м.Львова (даліДПІ) від10.11.2004 №0005442333/04-23-6/25252798/22059/23-6, від11.11.2004 №0007392320/0/04/23-2/25252798 у частині визначення позивачу суми штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 33535,03 грн. та 5192,80 грн. відповідно, податкове повідомлення-рішення від11.11.2004 №0007382320/0/04/23-2/25252798, яким визначено податкове зобовязання з податку на прибуток та накладено штрафні (фінансові) санкції у розмірі 10870грн.(7200грн. - основний платіж та 3 670грн. - штрафні санкції).

Постановою Господарського суду Львівської області від28.12.2005, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від09.10.2006 посправі№5/1550-9/278 (02-4/5-23), позов задоволено в повному обсязі.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податкове повідомлення-рішення від 11.11.2004 № 0007392320/0/04/23-2/25252798, яким позивачу визначено податкове зобовязання у розмірі 5192,80грн.(5192,80грн. - штрафні (фінансові) санкції) за порушення пп.пп.5.3.4, 5.3.5 п.5.3 ст.5 «Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні», затвердженого постановою Правління Національного банку України від19.02.2001 №72 (далі Положення № 72), та податкове повідомлення-рішення від11.11.2004 №0007382320/0/04/23-2/25252798, яким позивачу визначено податкове зобовязання з податку на прибуток та накладено штрафні (фінансові) санкції у розмірі 10870грн.(7200грн. - основний платіж та 3 670грн. - штрафні санкції) за порушення п. 4.1 ст. 4, пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7, пп. 11.3.1 п.11.3 ст.11 Закону України від28.12.1994 №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємства» (зі змінами та доповненнями) (далі Закон №334/94-ВР), пп. 17.1.3 п.17.1 ст.17 Закону України від21.12.2000 № 2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (далі-Закон № 2181-III), про скасування яких заявлено вимоги, ухвалені за результатами комплексної планової документальна перевірки з питань дотримання ВАТ вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.04.2001 по 01.04.2004, за наслідками якої складено Акт від08.11.2004 № 315/23-2/25252798. Крім того, позивачем було отримано податкове повідомлення-рішення від10.11.2004 № 0005442333/04-23-6/25252798/22059/23-6, яким ДПІ визначено податкове зобовязання у розмірі 33535,03 грн., у тому числі штрафні (фінансові) санкції - 33535,03 грн. за порушення вимог п.п. 2.8, 2.9, 2.10 Положення №72. Однак, Акт документальної перевірки від13.10.2004 №13040353/23-6, на підставі якого ухвалено податкове повідомлення-рішення від10.11.2004 № 0005442333/04-23-6/25252798/22059/23-6, відсутній, позивачем не підписувався і відповідачем на адресу позивача не направлявся.

Вирішуючи спір, суди першої та апеляційної інстанцій керувались тим, що відповідно до ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАСУ) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Відповідач Акт перевірки від13.10.2004, на підставі якого ухвалене податкове повідомлення-рішення від10.11.2004 №0005442333/04-23-6/25252798/22059/23-6, не надав, тому зазначене податкове повідомлення-рішення є незаконним. Окрім того, суди визнали, що нараховані податковим органом фінансові санкції у розмірі 33535,03 грн. та 5192,80 грн. на підставі ст. 1 Указу Президента України від12.06.1995 №436/95 «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» (далі Указ Президента України №436/95) не є податковим зобовязанням в розумінні п.1.2 ст.1 Закону №2181-III.

Підставою визначення ДПІ про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки в сумі 5192,80 грн. став викладений в Акті перевірки від08.11.2004 висновок про порушення наведених законодавчих приписів шляхом видачі працівнику ВАТ готівки в сумі 227,15 грн., але у видатковому касовому ордері від08.05.2002 №283 була відсутня дата, чим порушено вимоги пп.3.10 Положення № 72, якою передбачено загальні вимоги до касира під час одержання прибуткових касових ордерів або видаткових документів.

Посилаючись на п.5.3.8 п.5.3 Положення № 72, суди зазначили, що під час перевірки контролюючі органи мають брати до уваги те, що за наявності в касі підприємства готівки, яка не підтверджена прибутковими касовими ордерами, вона вважається неоприбуткованою в касі та зараховується в дохід підприємства. А тому відсутність дати одержання готівки з каси ВАТ на видатковому касовому ордері від08.05.2002 №283, судами визнано такою, що підтверджує лише про недбалість працівника, внаслідок невиконання п.3.10 Положення №72, а не факт неоприбуткованої готівки.

Так, в Акті перевірки від08.11.2004 відповідач посилається на те, що відповідно до касової книги від07.02.2003 працівнику ВАТ ОСОБА_1 було видано заробітну плату в сумі 576,41 грн., а згідно видаткового касового ордеру від08.02.2003 №106 останньому було видано з каси 90,38 грн., що складає різницю неоприбуткованої суми 486,03грн. (576,41 - 90,38 = 486,03), а згідно касової книги від21.01.2002 ВАТ було оприбутковано готівку в розмірі 244 грн., але касовий ордер під час перевірки був відсутній, чим було порушено вимоги пп.5.3.8 п. 5.3 Положення № 72.

Суди попередніх інстанцій визнали безпідставним зарахування в дохід підприємства суми 486,03грн. та суми 244грн. Свою позицію суди обґрунтували тим, що відповідно до п.5.3.8 п.5.3 Положення №72 виключно наявна в касі готівка вважається неоприбуткованою. В даному випадку така готівка була відсутня.

Також посилаючись на пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону №334/94-ВР та враховуючи вимоги Закону України від07.03.1996 № 85/96-ВР «Про страхування», суди дійшли висновку про те, що якщо договір страхування набирає чинності з моменту внесення першого страхового платежу, а припиняється в разі несплати страхувальником чергового платежу в обумовлені строки, сума страхових платежів передбачених договором страхування не включається до валового доходу від страхової діяльності.

Щодо висновків Акту документальної перевірки від08.11.2004 № 315/23-2/25252798 відносно порушення п.4.1 ст.4 Закону №334/94-ВР та заниження суми податку на прибуток від інших джерел на суму 4013 грн., то є такими, що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства України.

Таким чином, суди дійшли висновку про те, що визначення податкового зобовязання та нарахування штрафних санкцій ДПІ було здійснено неправомірно і є такими, що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства України та фактичних обставин справи.

Не погодившись із постановою Господарського суду Львівської області від28.12.2005 та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від09.10.2006 посправі№5/1550-9/278, відповідач (ДПІ) подав касаційну скаргу, де порушує питанняскасувати судові рішення першої та апеляційної інстанційта відмовити у позові.

Позивач заперечення на касаційну скаргу не надав.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно відхилити з наступних підстав.

Відповідно до Інструкції про порядок застосування штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від17.03.2001 №110 (зі змінами станом на момент виникнення спірних правовідносин), факти порушень податкового та іншого законодавства посадова особа органу державної податкової служби оформляє актом перевірки, в якому чітко викладається зміст порушення з обґрунтуванням порушених норм законодавчих актів та вказуються конкретні їх пункти і статті. Такий акт підписується посадовими особами контролюючого органу та підприємства.

Відповідно до зазначеної Інструкції податкове повідомлення-рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій за розглядом матеріалів перевірки приймає керівник органу державної податкової служби або його заступник за формою та згідно з вимогами, установленими Порядком направлення органами державної податкової служби України податкових повідомлень платникам податків та рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій, затвердженим наказом Державної податкової адміністрації України від21.06.2001 №253.

Згідно ч.1 ст.71 КАСУ кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу, де ч.2 цієї статті визначено, що у справах про протиправність рішень, дії чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на наведене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, з яким погоджується колегія суддів Вищого адміністративного суду України, що оскільки відповідачем не було надано Акту перевірки від 13.10.2004 №13040353/23-6, на підставі якого ухвалене податкове повідомлення-рішення від10.11.2004 №0005442333/04-23-6/25252798/22059/23-6, тому зазначене податкове повідомлення-рішення є незаконним.

Відповідно до п.1.1 ст.1 Закону №2181-III (зі змінами станом на момент виникнення спірних правовідносин) платники податків - юридичні особи, їх філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичні особи, які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно з законами покладено обов'язок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі), пеню та штрафні санкції. А податкове зобов'язання відповідно до п.1.2 ст.1 цього Закону, це зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.

Стаття 1 Указу Президента України №436/95(зі змінами станом на момент виникнення спірних правовідносин) зазначає, що у разі порушення юридичними особами всіх форм власності, фізичними особами - громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадянства, які є суб'єктами підприємницької діяльності, а також постійними представництвами нерезидентів, через які повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність, норм з регулювання обігу готівки у національній валюті, що встановлюються Національним банком України, до них застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу.

Статтею238 Господарського кодексу України (далі - ГК України) встановлено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. Статтею239 ГК України передбачено, що однією з адміністративно-господарських санкцій може бути адміністративно-господарський штраф, який стягується із суб'єкта господарювання до державного бюджету за порушення визначених законодавством України правил здійснення господарської діяльності.

На підставі ч.1 ст.241 ГК України грошова сума, що сплачується суб'єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності, розглядається як адміністративно-господарський штраф. А за загальним правилом, встановленим у ч.2 ст.241 ГК України, перелік порушень, за які з суб'єкта господарювання стягується штраф, розмір і порядок його стягнення визначаються законами, що регулюють податкові та інші відносини, в яких допущені правопорушення.

Враховуючи викладене, штраф, застосований відповідно до п.1 Указу Президента України №436/95, є адміністративно-господарським штрафом в розумінні Господарського кодексу України, а не податковим зобовязанням в розумінні п.1.2 ст.1 Закону №2181-III.

Таким чином суд касаційної інстанції погоджується із висновком суди першої та апеляційної інстанцій визнали безпідставним застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки в сумі 5192,80грн.

Таку позицію суди правомірно обґрунтували п.5.3.8 п.5.3 Положення №72 (зі змінами станом на момент виникнення спірних правовідносин) (під час перевірки контролюючі органи мають брати до уваги те, що за наявності в касі підприємства готівки, яка не підтверджена прибутковими касовими ордерами, вона вважається неоприбуткованою в касі та зараховується в дохід підприємства), довівши, що в даному випадку така готівка була відсутня.

На підставі Закону України від07.03.1996 № 85/96-ВР «Про страхування» (зі змінами станом на момент виникнення спірних правовідносин) договір страхування набирає чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором страхування. Відповідно до умов договору, страхові премії розподілені за періодами, договір набирає чинності після слати першої частини платежу, а в разі несплати страхувальником чергового платежу в обумовлені строки дія договору страхування припиняється.

Відповідно до пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону №334/94-ВР (зі змінами станом на момент виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування страхової діяльності під оподатковуваним доходом слід розуміти суму страхових платежів, страхових внесків, страхових премій (далі - сума валових внесків), одержаних (нарахованих) страховиками-резидентами протягом звітного періоду за договорами страхування і перестрахування ризиків на території України або за її межами.

З огляду на наведене можна зробити висновок про те, що якщо договір страхування набирає чинності з моменту внесення першого страхового платежу, а припиняється в разі несплати страхувальником чергового платежу в обумовлені строки, сума страхових платежів передбачених договором страхування не включається до валового доходу від страхової діяльності.

Положення ст.7 Закону №334/94-ВР визначає обєкт оподаткування, порядок та ставки оподаткування доходів від страхової діяльності. Тому, при визначенні порушень обсягів відхилень даних перевірки від даних платника податку, наведених в деклараціях, нічим не обґрунтовуються і не мають посилань на підстави та причини виникнення таких відхилень, не містять посилань на норми чинного законодавства України та первинні документи. Таким чином, суди дійшли правомірно висновку про те, що порушення п.4.1 ст.4 Закону №334/94-ВР та заниження суми податку на прибуток від інших джерел на суму 4013 грн., є такими, що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства України.

Статтею159 КАСУ передбачено, що законним є рішення ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Оскільки суди попередніх інстанцій застосували до спірних правовідносин положення Законів України «Про оподаткування прибутку підприємства», «Про страхування», «Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні», затвердженого постановою Правління Національного банку України від19.02.2001 №72 та Інструкції про порядок застосування штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби, то судові рішення у справі не підлягають скасуванню як такі, що ухвалені з дотриманням норм матеріального права.

А тому постановлені по справі рішення є законними і обґрунтованими, а зазначена позиція скаржника є помилковою, а тому безпідставною.

Керуючись ст.ст. 215, 220, 2201, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі м.Львова відхилити.

Постанову Господарського суду Львівської області від28.12.2005 та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від09.10.2006 посправі№5/1550-9/278 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст.ст.237-239 КАС України.

Головуючий О.В.Карась

Судді А.І.Брайко

Г.К.Голубєва

А.О.Рибченко

М.О.Федоров