Постанова № 36655570, 10.01.2014, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 січня 2014 року Справа № 813/7498/13-а

10 год. 32 хв.

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючий - суддя Кравців О.Р.,

секретар судового засідання Саїв М.В.,

від позивача Федущак Р.В.,

від відповідача Шевчук І.З.,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Державного підприємства «Новороздільське державне гірничо-хімічне підприємство «Сірка» до Миколаївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

Суть справи.

До Львівського окружного адміністративного суду звернулося Державне підприємство «Новороздільське державне гірничо-хімічне підприємство «Сірка» (далі - позивач, ДП «НДГХП «Сірка») до Миколаївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області (далі - відповідач Миколаївська ОДПІ) з вимогою визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Миколаївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області № 0000492200 від 16.09.2013 року та № 0000502200 від 16.09.2013 року.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача пояснив, що висновки перевіряючих, що викладені у акті перевірки не мають під собою ніякого законодавчого підґрунтя та не відповідають жодній нормі Податкового кодексу України. Щодо збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств і організацій, що перебувають у державній формі власності зазначив, що сам факт оприбуткування підприємством в бухгалтерському обліку товарно-матеріальних цінностей, які є відходами від ліквідації основних засобів, не призвів до отримання (надходження) від будь-якої особи доходу в грошовій, чи в матеріальній або нематеріальній формі, а ліквідація основних засобів не є одним з видів господарській діяльності платника податків. Враховуючи вищевикладене вважає, що у позивача відсутні підстави для включення до складу доходу, що враховується при визначенні об'єкта оподаткування, вартість товарно-матеріальних цінностей, отриманих внаслідок ліквідації основних засобів на загальну суму 2564737,00 грн. Щодо збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість пояснив, що списання майна на підприємстві здійснювалося у спосіб, передбачений Порядком списання об'єктів державної власності, який затверджений постановою КМУ № 1314 від 08.11.2007 року. Також звертає увагу, що позивачем подано повний пакет документів Міністерству промислової політики України, а згодом Агентству держмайна України для отримання дозволу на списання основних засобів. Про ліквідацію основних засобів позивачем складено акти про ліквідацію основних засобів, що є належними первинними документами на підтвердження цього факту. На думку представника позивача, підприємство виконало свій податковий обов'язок щодо подання до органу державної податкової служби відповідних документів про знищення, розібрання або перетворення необоротних активів у інший спосіб, внаслідок чого необоротний актив не може використовуватися за первісним призначенням, а тому і не мало жодних підстав для нарахування податкових зобов'язань з податку на додану вартість, в загальній сумі 188987,00 грн. від списання державного майна (основних засобів).

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю з підстав викладених у позовній заяві, просив позов задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечив повністю, з підстав викладених у письмових запереченнях /Т. І, а.с.87-89/. Представник відповідача зазначив, що в ході перевірки встановлено, що позивачем не включено до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування вартість, яка амортизується, за вирахуванням сум накопиченої амортизації окремого об'єкта основних засобів в складі витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування на загальну суму 1029172,00 грн., а як наслідок занижено податок на прибуток на суму 348049,00 грн. Щодо податку на додану вартість, то в ході перевірки встановлено, що позивачем не включено до складу податкових зобов'язань податок на додану вартість від ліквідації основних засобів на загальну суму 188987,00 грн. Вважає позовні вимоги безпідставними та такими, що не ґрунтуються на вимогах законодавства України, просив у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Суд заслухав пояснення представників сторін, з'ясував обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги і заперечення та ті, які мають інше значення для вирішення справи, повно, всебічно та об'єктивно дослідив докази у справі, та -

в с т а н о в и в :

ДП «НДГХП «Сірка» утворено наказом Міністерства промислової політики України № 174 від 08.04.2004 року та зареєстроване 14.04.2004 року з присвоєнням коду ЄДРПОУ 32940082 /Т.І., а.с.11/. Станом на момент проведення перевірки позивач перебував на податковому обліку в Миколаївській МДПІ.

Миколаївська МДПІ у період з 22.05.2013 року по 18.06.2013 року проведено планову виїзну перевірку позивача за результатами якої складено акт № 18/2200/32940082 від 26.06.2013 року про результати планової виїзної перевірки Державного підприємства «Новороздільське державне гірничо-хімічне підприємство «Сірка», код за ЄДРПОУ 32940082 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 91.01.2011 року по 31.12.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 року по 31.12.2012 року /Т.І., а.с.10-45/.

Перевіркою встановлено, зокрема, такі порушення:

- п.п. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135, п. 137.10 ст. 137, п. 146.16 Податкового кодексу України (далі - ПК України) в результаті чого занижено податок на прибуток, який підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 348049,00 грн. в т.ч. ІІ кв.2011 року - 294899,00 грн., І кв. 2012 року - 8574,00 грн., ІІІ кв. 2012 року - 44576,00 грн.;

- п. 188 ст. 188, п. 189.9 ст. 189 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, який підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 188987,00 грн., в т.ч.: за лютий 2011 року17901,00 грн.. березень 2011 року - 187,00 грн., квітень 2011 року - 63566,00 грн., січень 2012 року - 3748,00 грн., вересень 2012 року - 69845,00 грн.

Позивач не погодився із висновками, що викладені у вищевказаному акті, подав заперечення № 11-043 від 04.07.2013 року до акту перевірки /Т.І., а.с.46-49/ та отримано відповідь на заперечення № 812/10/22-058 від 10.07.2013 року /Т.І., а.с.50-52/.

Листом від 12.07.2013 року № 878/10/22-058 Миколаївська ОДПІ ГУ Міндоходів направила податкове повідомлення-рішення № 0000432200 від 12.07.2013 року та податкове повідомлення-рішення № 0000442200 від 12.07.2013 року.

25.07.2013 року подано до Головного управління Міндоходів у Львівській області скаргу № 11-45 /Т.І., а.с.55-61/, за результатами розгляду якої підприємство отримало рішення про результати розгляду первинної скарги № 7979/10/10-8005/503 від 16.08.2013 року /Т.І., а.с.62-65/.

Позивачем 30.08.2013 року подано повторну скаргу Міністерству доходів і зборів України /Т.І, а.с.66-73/. За результатами розгляду повторної скарги № 11444/6/99-99-1001-15 від 19.09.2013 року Міністерством доходів і зборів України залишене без змін рішення, прийняте за розглядом первинної скарги /а.с.74-76/.

17.09.2013 року Миколаївською ОДПІ надіслано податкові повідомлення-рішення:

- № 0000492200 від 16.09.2013 року, яким визначено податкове зобов'язання по податку на додану вартість на загальну суму 242655,00 грн. (в т.ч. 53668,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами)) /Т.ІІІ , а.с.14/;

- № 0000502200 від 16.09.2013 року, яким визначено податкове зобов'язання по податку на прибуток підприємств і організацій, що перебувають у державній формі власності на загальну суму 361337,00 грн. (в т.ч. 348049,00 грн. за фінансовими (штрафними) санкціями (штрафами)) Не погоджуючись із висновками, що викладені в акті перевірки від 30.07.2010 року контролюючим органом, позивач звернувся із позовом до суду /Т.І, а.с.53/.

Не погоджуючись із такими рішеннями податкового органу, позивач звернувся з адміністративним позовом до суду.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів згідно з ч. 2 цієї ж статті можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Юрисдикція адміністративних судів, відповідно до ч. 1 ст. 17 КАС України, поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини виникли стосовно правомірності обчислення грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств та організацій, що перебувають у державній формі власності, а також з податку на додану вартість.

З 01.04.2011 року відносини у сфері справляння податку на прибуток підприємств регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України) № 2755-VI від 02.12.2010 року (із наступними змінами та доповненнями).

Відповідно до пп.135.5.4 п. 135.5 ст. 135 ПК України вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи

Зокрема, суми безповоротної фінансової допомоги та безоплатно отримані товари (роботи, послуги) вважаються доходами на дату фактичного отримання платником податку товарів (робіт, послуг) або за датою надходження коштів на банківський рахунок чи в касу платника податку, якщо інше не передбачено цим розділом (п. 137.10 ст. 137 ПК України).

У разі ліквідації основних засобів за рішенням платника податку або в разі якщо з незалежних від платника податку обставин основні засоби (їх частина) зруйновані, викрадені чи підлягають ліквідації, або платник податку змушений відмовитися від використання таких основних засобів внаслідок загрози чи неминучості їх заміни, руйнування або ліквідації, платник податку у звітному періоді, в якому виникають такі обставини, збільшує витрати на суму вартості, яка амортизується, за вирахуванням сум накопиченої амортизації окремого об'єкта основних засобів (п.146.16 ст. 146 ПК України).

Відповідно до пп. 14.1.178 п. 14.1. ст. 14 ПК України податок на додану вартість - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу

Відповідно до п. 188.1 ст. 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості (у разі здійснення контрольованих операцій - не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг. До складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені), три проценти річних та інфляційні, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов'язань.

До бази оподаткування включаються вартість товарів/послуг, які постачаються (за виключенням суми компенсації на покриття різниці між фактичними витратами та регульованими цінами (тарифами) у вигляді виробничої дотації з бюджету та/або суми відшкодування орендодавцю - бюджетній установі витрат на утримання наданого в оренду нерухомого майна, на комунальні послуги та на енергоносії), та вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо отримувачем товарів/послуг, поставлених таким платником податку.

У випадках, передбачених статтею 189 цього Кодексу, база оподаткування визначається з урахуванням положень статті 189 цього Кодексу.

Нормою п. 189.9 ст. 189 ПК України передбачено, що у разі якщо основні виробничі або невиробничі засоби ліквідуються за самостійним рішенням платника податку, така ліквідація для цілей оподаткування розглядається як постачання таких основних виробничих або невиробничих засобів за звичайними цінами, але не нижче балансової вартості на момент ліквідації.

Норма цього пункту не поширюється на випадки, коли основні виробничі або невиробничі засоби ліквідуються у зв'язку з їх знищенням або зруйнуванням внаслідок дії обставин непереборної сили, в інших випадках, коли така ліквідація здійснюється без згоди платника податку, у тому числі в разі викрадення основних виробничих або невиробничих засобів, що підтверджується відповідно до законодавства або коли платник податку подає контролюючому органу відповідний документ про знищення, розібрання або перетворення основних виробничих або невиробничих засобів у інший спосіб, внаслідок чого вони не можуть використовуватися за первісним призначенням.

Закріплений у ч. 1 ст. 11 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до ч. 1 ст. 138 КАС України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

В ході судового розгляду судом встановлено, що відповідно до наказів Міністерства промислової політики України «Про надання згоди на списання майна» надано згоду на списання наступного державного майна позивачу: вузли деталі, матеріали та агрегати розібраного та демонтованого майна, придатні для подальшого користування, а також матеріали, отримані в результаті списання майна; та зобов'язано оприбуткувати з відображенням на рахунках бухгалтерського обліку запасів. Комісією, визначеною генеральним директором ДП «НДГХП «Сірка», визначено технічний стан і причини ліквідації основних засобів /Т.І, а.с.98-101,205-207, Т.ІІ, а.с.1, 54, 59-68/.

Відтак, за період з 01.04.2011 року по 31.12.2012 року проведено ліквідацію основних засобів, за наслідками якої складено відповідні акти, що долучені до матеріалів справи /Т.І, а.с.102-204,208-278, Т.ІІ, а.с.4-53,55-58,69-170/.

Також судом із матеріалів справи встановлено, що позивач в Декларації з податку на прибуток підприємств за період з 01.04.2011 року по 31.12.2012 року, зокрема, у рядок 02 «Дохід від операційної діяльності (дохід від реалізації товарів (робіт, послуг)» включив вартість реалізованих товарно-матеріальних цінностей, отриманих внаслідок ліквідації основних засобів, що знайшло своє відображення в бухгалтерському обліку та, відповідно, у податковому, проводкою Д-т 361 «Розрахунки з покупцями» - К-т 702 «Дохід від реалізації товарів відповідних періодів» /Т.І, а.с.6,8,12/.

Представник позивача у судовому засіданні зазначив, що товарно-матеріальні цінності, отримані внаслідок ліквідації основних засобів реалізовані у цьому ж періоді, на підтвердження чого позивачем до матеріалів справи долучені відповідні документи /Т.ІІ, а.с.195-250, Т.ІІІ, а.с.1-10/ та відображені у рядку 2 Декларації з податку на прибуток підприємств та, при цьому, у податковому обліку позивачем не включалася до складу витрат вартість реалізованих товарно-матеріальних цінностей, за якою вони раніше вони були визнані активом.

Представник відповідача ствердив, що у випадку ліквідації основних засобів підприємство отримує товарно-матеріальні цінності, які можуть бути використані у господарській діяльності, а також реалізовані, тому, у звітному періоді визнання таких товарно-матеріальних цінностей активами їх вартість включається до складу доходу, що враховується при обчисленні об'єкта оподаткування. У разі реалізації товарно-матеріальних цінностей, отриманих в результаті ліквідації основних засобів, їх вартість, за якою вони раніше визнавалася активами, включається до складу витрат як прямі матеріальні витрати. Одночасно за датою переходу покупцеві права власності на такі товарно-матеріальні цінності до складу доходу, що враховується при обчисленні об'єкта оподаткування включається вартість таких товарно-матеріальних цінностей, за якою вони продаються.

Також, щодо повноти визначення витрат що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, то, як встановлено із акту перевірки, їх дослідження здійснювалося на підставі наступних документів: виписок з банку та інших банківських документів, наказів міністерства промислової політики України, актів про ліквідацію основних засобів; а також даних головної книги по рахунках: рах. 10 «основні фонди», рах. 131 «знос необоротних активів», рах. 311 «поточні рахунки в національній валюті», рах. 631 «розрахунки з вітчизняними постачальниками», рах. 64 «розрахунки за податковими платежами», рах. 685 «розрахунки з іншими кредиторами», рах. 976 «інші витрати». За результатами дослідження таких встановлено заниження задекларованих позивачем показників у рядку 06.5 Декларації «інші витрати звичайної діяльності та інші операційні витрати» на загальну суму 10291172,00 грн. в т.ч.: П кв. 2011 року - 317830,00 грн; І кв. 2012 року - 327420,00 грн., ІІІ кв. 2012 року - 383922,00 грн.

Представник відповідача пояснив, що позивачем не включено до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування суму вартості, що амортизується, за вирахуванням сум накопиченої амортизації окремого об'єкта основних засобів в складі витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування.

Однак, суд не погоджується з такими висновками податкового органу з огляду на наступне.

У випадку ліквідації основних засобів підприємство отримує товарно-матеріальні цінності, які можуть бути використані у господарській діяльності та, як наслідок, реалізовані, тому, у звітному періоді визнання таких товарно-матеріальних цінностей активами, їх вартість включається до складу доходу, що враховується при обчисленні об'єкта оподаткування.

Суд бере до уваги покликання представника відповідача, що у випадку реалізації товарно-матеріальних цінностей, вартість за якою вони раніше визнавалися активом, включається до складу витрат відповідно до п. 138.8 ст. 138 ПК України як прямі матеріальні витрати та за датою переходу покупцеві права власності на такі товарно-матеріальні цінності до складу доходу, що враховується при визначенні об'єкта оподаткування, включається вартість таких, за якою вони продаються (пп. 135.4.1 п. 134.4 ст. 135, ст. 137 ПК України). Проте, як з матеріалів справи встановлено, відповідачем не взято до уваги той факт, що вартість реалізованих товарно-матеріальних цінностей була включена позивачем у податковому обліку до складу доходів та, як зазначено вище, відображена у рядку 2 Декларації з податку на прибуток підприємств. Також, до складу витрат вартість реалізованих товарно-матеріальних цінностей, за якою вони раніше були визнані активом (оприбутковані), як прямі матеріальні витрати не була включена позивачем.

Відповідно до п. 135.3 ст. 135 ПК України суми, відображені у складі доходів платника податку, не підлягають повторному включенню до складу його доходів.

Згідно з п. 86.10 ст. 86 ПК України в акті перевірки зазначаються як факти заниження, так і факти завищення податкових зобов'язань платника.

Відтак, вищевикладене свідчить про неправомірність подвійного включення до складу доходу, що враховується при обчисленні об'єкта оподаткування, вартості реалізованих товарно-матеріальних цінностей без визначення суми витрат. При включенні до складу доходів, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, вартості вищевказаних товарно-матеріальних цінностей не дотримано критерії визнання доходу відповідно до пп.14.1.56 п. 14.1 ст. 14 ПК України.

Згідно з нормами цієї ж статті ПК України доходами є загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, так і поза її межами., її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Таким чином, сам факт оприбуткування в бухгалтерському обліку позивачем товарно-матеріальних цінностей, які є відходами за результатами господарської діяльності, не мав наслідком фактичного отримання (надходження) від будь-якої особи доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, оскільки такі матеріальні цінності утворилися внаслідок повної чи часткової втрати споживчих якостей, фізичних, хімічних чи інших властивостей майна, яким підприємство володіло, користувалося, розпоряджалося до моменту таких змін, так за наслідками їх настання.

Щодо нарахування податку на додану вартість судом встановлено наступне.

Проведеною перевіркою показника за період з 01.01.2011 року по 31.12.2012 року в сумі 4635275,00 грн. на підставі наступних документів договори та додатки до них, реєстри виданих податкових накладних, дані автоматизованої системи співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України, касові та банківські документи, виписки, регістри бухгалтерського обліку по рахунках: рах. 643 «податкові зобов'язання по ПДВ», рах. ЗП «Поточні рахунки в національній валюті», рах. 631 «Розрахунки з вітчизняними покупцями та замовниками», суб. рах. 70 «дохід від реалізації товарів (робіт, послуг), встановлено заниження задекларованих позивачем показників у рядку 1 Декларацій «Операції на митній території України, що оподатковуються за ставкою 20 відсотків, крім імпорту товарів» на загальну суму 188987,00 грн. в т.ч.: за лютий 2011 року-17901,00 грн., березень 2011 року - 187,00 грн., квітень 2011 року - 63566,00 грн., січень 2012 року - 37488,00 грн., вересень 2012 року - 69845,00 грн.

На поконання представника відповідача, підприємство не мало права самостійно приймати рішення про списання державного майна, а такі рішення (дозволи) надаються до наказів Міністерства промислової політики України, тобто, ліквідація основних засобів проведена на підставі самостійного рішення позивача.

Представник позивача зазначив, що підприємство надало усю необхідну документацію на підтвердження знищення, розібрання або перетворення необоротних активів у інший спосіб, внаслідок чого необоротний актив не може використовуватися за первісним призначенням, а відтак позивач не мав підстав для нарахування податкових зобов'язань з податку на додану вартість в сумі 188987,00 грн. від списання основних засобів.

ДП «НДГХП «Сірка» на підставі виданих Міністерством промислової політики України наказів (долучені до матеріалів адміністративної справи /Т.І., а.с.98-102, 205-207, Т.ІІ, а.с.1, 54, 59-68/) згідно з переліком основних засобів Новороздільського ДГХП «Сірка», які пропонуються до списання /Т.ІІ, а.с.2-3/ проведено ліквідацію основних засобів, про що складені відповідні ліквідаційні акти /Т.І, а.с.102-204,208-278, Т.ІІ, а.с.4-53,55-58,69-170/.

Листом ДПА України № 15693/6/15-3415-26 від 29.08.2011 року визначено, що складені та підписані постійно діючою комісією акти на списання основних засобів ОЗ-3, що містять дані, які характеризують об'єкти основних засобів та причини їх вибуття, за умови їх затвердження посадовою особою (керівним органом), уповноваженою згідно зі статутом підприємства приймати рішення щодо ліквідації об'єктів основних засобів, визнаються документами, які подаються до органу ДПС під час перевірки та які є необхідними для правильного застосування вимог останнього абзацу пп. 14.1.191 ст.14 та другого абзацу п.189.9 ст. 189 Кодексу (ПК України).

З акту перевірки встановлено та не спростовано відповідачем, що позивачем надавалися вищевказані накази та акти.

Відтак, висновки контролюючого органу щодо проведення ліквідації основних засобів на підставі самостійного рішення позивача є необґрунтованими.

Щодо вищезазначеного суд враховує наступне.

За правилами п. 189.9. ст. 189 ПК України у разі якщо основні виробничі або невиробничі засоби ліквідуються за самостійним рішенням платника податку, така ліквідація для цілей оподаткування розглядається як постачання основних виробничих або невиробничих засобів за звичайними цінами, але не нижче балансової вартості на момент ліквідації.

Суд звертає увагу, що норма цього пункту не поширюється на випадки, коли основні виробничі або невиробничі засоби ліквідуються у зв'язку з їх знищенням або зруйнуванням внаслідок дії обставин непереборної, в інших випадках, коли така ліквідація здійснюється без згоди платника податку, у тому числі в разі викрадення основних виробничих або невиробничих засобів, що підтверджується відповідно до законодавства або коли платник податку подає органу державної податкової служби відповідний документ про знищення, розібрання або перетворення основних виробничих або невиробничих засобів у інший спосіб, внаслідок чого вони не можуть використовуватися за первісним призначенням.

Відповідно до п. 189.10 ст. 189 ПК України у разі якщо внаслідок ліквідації необоротних активів отримуються комплектувальні вироби, складові частини, компоненти або інші відходи, які оприбутковуються на матеріальних рахунках з метою їх використання в господарській діяльності платника, на такі операції не нараховуються податкові зобов'язання.

За таких обставин, у випадку ліквідації основного фонду, внаслідок чого такий не може використовуватися за первісним його призначенням, та платником податку прийняте рішення про ліквідацію такого основного фонду, податкові зобов'язання з ПДВ на вартість основного фонду, що ліквідується, не визначаються за умови надання органу державної податкової служби відповідного документу про знищення, розібрання або перетворення основного фонду в інший спосіб, внаслідок чого основний фонд не може використовуватися за первісним призначенням.

В підтвердження дотримання приписів абзацу 2 п. 189.9 ст.189 ПК України, позивачем, під час перевірки було надано податковому органу відповідні документи, які згідно із дослідженим актом перевірки були досліджені перевіряючими та не взяті до уваги при встановленні порушення.

Таким чином, застосування нульової ставки ПДВ при знищенні основних засобів виробництва було правомірним. Вищевказана позиція суду узгоджується із висновками Державної податкової адміністрації України викладеної у листі № 11976/7/16-1517-15 «Щодо ліквідації необоротних активів».

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З матеріалів справи встановлено недотримання відповідачем вказаних положень, що зумовило необхідність звернення позивача за захистом порушеного права до суду.

В силу положень ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Відтак, з врахуванням вищевикладеного, контролюючий орган не довів правомірності нарахування сум грошового зобов'язання платнику податків з податку на прибуток підприємств та організацій, що перебувають у державній формі власності, та з податку на додану вартість, а тому позовні вимоги позивача щодо скасування податкового повідомлення-рішення № 00004921200 від 16.09.2013 року та № 0000502200 від 16.09.2013 року є обґрунтованими та слід задовольнити.

Відповідно до ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідно до ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України понесені позивачем судові витрати у виді судового збору.

Керуючись ст.ст. 2, 7-14, 17-20, 50, 69-72, 86, 94, 138, 158-163, 167 КАС України, суд -

п о с т а н о в и в :

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Миколаївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області № 0000492200 від 16.09.2013 року.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Миколаївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області № 0000502200 від 16.09.2013 року.

4. Стягнути з Державного бюджету України на користь Державного підприємства «Новороздільське державне гірничо-хімічне підприємство «Сірка» (Львівська область, м. Новий Розділ, вул. Гірнича, 2; ІПН: 329400813214) понесені судові витрати у сумі 2294 (дві тисячі двісті дев'яносто чотири) грн. 00 грн.

Постанова може бути оскаржена, згідно зі ст. 186 КАС України, протягом 10 днів з дня її проголошення чи отримання копії постанови, шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили, згідно зі ст. 254 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

У судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Повний текст постанови складено та підписано о 17.30 год. 15.01.2014 року.

Суддя Кравців О.Р.