Ухвала суду № 3665478, 27.04.2009, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 22-а-15972/08                                                   Головуючий у І інстанції – Арсірій Р.О.                                                                                                                                   Суддя-доповідач – Глущенко  Я.Б.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И

            27 квітня 2009 року Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

                              головуючого – судді Глущенко Я.Б.,

                              суддів                         Коротких А.Ю., Федорової Г.Г.,

                              при секретарі             Токар М.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Голден Телеком» до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків про визнання неправомірними та скасування актів (рішень), за апеляційною скаргою Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 грудня 2007 року, -

В С Т А Н О В И В :

            У вересні 2007 року ТОВ «Голден Телеком» звернулося до суду з вказаним позовом.

            Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 грудня 2007 року позов задоволено: визнано неправомірними та скасовано податкове повідомлення-рішення СДПІ у м. Києві по роботі з великими платниками  податків від 02.08.2007 року №0000504210/0 в частині нарахування основного платежу з податку на прибуток підприємств у розмірі 124790,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 62395,00 грн.; податкове повідомлення-рішення №0000514210/0 в частині нарахування основного платежу з податку на додану вартість у розмірі 5920950,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 2991858,00 грн.        

            Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. 

   Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, що прибули у судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з таких підстав.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини, яким та наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позову.

Судом першої інстанції встановлено, що товариство правомірно віднесло до складу валових витрат суми податку на додану вартість, сплачені ним при придбанні легкових автомобілів, що включаються до складу основних фондів, а також обґрунтовано оподатковувало послуги міжнародного телекомунікаційного зв’язку податком на додану вартість за нульовою ставкою.

З такими висновками суду не можна не погодитися.

Колегією суддів встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Голден Телеком» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавстваза період з 01.07.2004року по 31.03.2007року, за результатами якої складено акт від 23.07.2007 року № 645/42-10/19028202.

На підставі акту перевірки відповідачем були прийняті податкові  повідомлення-рішення №0000504210/0  від  02.08.2007 року, яким позивачу  донараховано податок на прибуток у сумі 129515,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 64758,00 грн., а також податкове повідомлення-рішення №0000514210/0, яким донараховано податкові зобов’язання з податку на додану вартість у сумі 5922 831,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 2992799,00 грн.

Вирішуючи питання про правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність донарахування відповідачем податкових зобов’язань з податку на прибуток, зважаючи на наступне. 

Проведеною перевіркою встановлено, що позивачем у ІІ та ІVкварталах 2005 року, І-ІVкварталах 2006 року та І кварталі 2007 року віднесено до складу валових витрат суми податку на додану вартість, сплачені при придбанні легкових автомобілів, що включаються до складу основних фондів.

Підпунктом 5.3.3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що не включаються до складу валових витрат витрати на сплату податку на додану вартість, включеного до ціни товарів (робіт, послуг), що придбаваються платником податку для виробничого або невиробничого використання.

Разом з тим, відповідно до пп. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не включається до складу податкового кредиту та відноситься до складу валових витрат сума податку, сплачена платником податку при придбанні легкового автомобіля (крім таксомоторів), що включається до складу основних фондів.

Таким чином, суд першої інстанції, враховуючи положення п.п. 4.4.1 п. 4.4 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» про конфлікт інтересів між різними правовими нормами в сфері оподаткування, дійшов правильного висновку, що товариство  відповідно до пп. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»мало підстави для віднесення до складу валових витрат суми податку на додану вартість, сплачені ним при придбанні легкових автомобілів, а тому донарахування позивачу податкових зобов’язань з податку на прибуток судова колегія вважає неправомірним.

Обговорюючи доводи апеляційної скарги про порушення підприємством пп. 7.4.1, пп. 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в частині незаконного оподатковування послуг міжнародного телекомунікаційного зв’язку податком на додану вартість за нульовою ставкою, колегія суддів зважає на наступне.  

В ході проведення перевірки було встановлено, що позивачем всупереч пп. 6.1.3 п. 6.1 ст. 6 Регламенту міжнародного електрозв’язку  віднесено доходи, отримані за послуги міжнародного телекомунікаційного зв’язку, до операцій, що оподатковуються за нульовою ставкою, в той час як вони не є об’єктом оподаткування цим податком.

Втім, з такою позицією податкової інспекції не можна погодитися.

Послуги позивача у сфері міжнародного телекомунікаційного зв'язку за своїм механізмом та правовою природою є експортними, а тому відносяться до операцій, що оподатковуються за нульовою ставкоюу відповідності до пп. 3.1.3 п. 3.1 ст. 3, пп. 6.2.2 п. 6.2 ст. 6 Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про телекомунікації» законодавство України про телекомунікації складається з Конституції України, цього Закону та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини в цій сфері.

Статтею 73 цього ж Закону визначено, що якщо міжнародним договором України встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України про телекомунікації, застосовуються правила міжнародного договору.

15.07.1994 року Верховною Радою України ратифіковано Статутта Конвенцію Міжнародного союзу електрозв'язку, які згідно зі ст. 31.3 Статуту доповнені Регламентом міжнародного електрозв'язку та Регламентом радіозв'язку.

Стаття 6 Регламенту міжнародного електрозв'язку визначає порядок здійснення тарифікації та розрахунків за використання міжнародної служби електрозв'язку.

Згідно з пп. 6.1.3 п. 6.1 ст. 6 вказаного Регламенту, на який посилається відповідач, якщо у відповідності до національного законодавства якої-небудь країни передбачається податок на стягнення такси за міжнародні служби електрозв'язку, то цим податком оподатковуються, як правило, тільки ті міжнародні послуги електрозв'язку, які оплачуються клієнтами цієї країни, якщо відсутні інші угоди, що укладаються для конкретних спеціальних випадків.

Відповідно до п. 2.2 ст. 2 Регламенту міжнародна служба електрозв'язку визначається як надання електрозв'язку між підприємствами і станціями електрозв'язку будь-якого типу, які знаходяться в різних країнах чи належать іншим країнам, а тому позивач має відповідні правовідносини з вищезазначеними підприємствами і станціями електрозв'язку та надає їм експортні послуги в розумінні того, що ці послуги використовуються та споживаються за межами митної території України клієнтами цих підприємств-нерезидентів, що у відповідності до пп. 6.2.2 п. 6.2 ст. 6 Закону України «Про податок на додану вартість» дає право відображати доходи від цих операцій з оподаткуванням за нульовою ставкою податку на додану вартість.

Крім того, пп. 6.1.3. п.6.1. ст. 6 Регламенту не містить в собі імперативного припису щодо нарахування податку на стягнення такси за міжнародні служби електрозв'язку та зазначає, що згідно з національним законодавством кожної країни-учасниці вищезазначеного міжнародного договору, в тому числі й України, може бути передбачено внутрішній податок на стягнення цієї такси, яким, зокрема, в Україні є податок на додану вартість на операції, які є об'єктом оподаткування згідно з п. 3.1 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість».

Отже, в Регламенті зазначається про оплату послуг міжнародного телефонного зв'язку клієнтами оператору, а не порядок оплати зазначених послуг одного оператора іншому оператору.

За наведених обставин, Закон України «Про податок на додану вартість» не має протиріч з положеннями пп. 6.1.3 п. 6.1 ст. 6 Регламенту в частині оподаткування податком на додану вартість за нульовою ставкою операцій по продажу послугтелекомунікаційного зв’язку, призначених для використання та споживання за межами митної території України.

Колегія суддів вважає необґрунтованими та безпідставними твердження відповідача про те, що частка виготовлених (наданих) послуг, що не використовується в оподатковуваних операціях (в розумінні п. 6.1.3 Регламенту - частка послуг, що сплачувались не вітчизняними споживачами,  а нерезидентами),  звільняється від оподаткування податком на додану вартість та  не має включатися до податкового кредиту.

Доводи апеляційної скарги спростовуються вищевикладеним, матеріалами справи та не відповідають вимогам  чинного законодавства.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

            Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 грудня 2007 року залишити без змін.

Повний текст ухвали виготовлений 30 квітня 2009 року. 

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом одного місяця з дня складання в повному обсязі, тобто з 1 травня 2009 року, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

            Головуючий суддя

            Судді: