Ухвала суду № 36638571, 11.12.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"11" грудня 2013 р. м. Київ К/9991/26233/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М., розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Козелецької міжрайонної державної податкової інспекції Чернігівської області Державної податкової служби

на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 30.05.2011

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10.01.2012

у справі № 2а/2570/2288/2011

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Л-ПРО»

до Державної податкової інспекції у Козелецькому районі Чернігівської області

про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И Л А:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Л-ПРО» (надалі - позивач, ТОВ «Л-ПРО») звернулося до Чернігівського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Козелецькому районі Чернігівської області (надалі - відповідач, ДПІ у Козелецькому районі Чернігівської області), у якому просило суд визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 11.03.2011 № 0000092330/0.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 30.05.2011, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.01.2012, адміністративний позов задоволено частково: визнано недійсним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Козелецькому районі від 11.03.2011 № 0000092330/0 в частині нарахування податкового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем 17 393,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 4 348,25 грн. В решті позову відмовлено.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їх рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача до суду не надав.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, представниками податкового органу проведено планову виїзну перевірку позивача, за результатами якої 02.03.2011 складено акт від № 151/23-10/35390156 (надалі акт).

Перевіркою встановлено порушення позивачем, зокрема, приписів пп. 7.2.1, 7.2.3 п. 7.2, пп. 7.4.1, 7.4.2, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», який діяв на час виникнення спірних правовідносин, що призвело до заниження позивачем чистої суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на 32 542,63 грн.

На підставі акта відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 11.03.2011 № 0000092330/0, яким визначено позивачу податкове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 40 678,75 грн., у т.ч. 32 543 грн. основного платежу, 8 135,75 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи адміністративний позов, виходив з того, що виключення суми у розмірі 17 393,00 грн. зі складу податкового кредиту позивача, та відповідно визначення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 17 393 грн. з нарахуванням штрафних санкцій (25%) у розмірі 4 384,25 грн. є незаконним.

Суд апеляційної інстанції погодився із таким висновком суду першої інстанції, посилаючись на те, що останній правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 цього Закону дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підставою для нарахування податкового кредиту відповідно до пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 вказаного Закону є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, яка у відповідності до пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього ж Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, в акті перевірки зазначено, що ТОВ«Л-ПРО», при визначенні податкового кредиту, порушено вимоги пп. 7.2.1 п. 7.2, пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» у частині включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість за факсокопіями податкових накладних та накладних не завірених печаткою підприємства.

Загальна сума неправомірно включеного до податкового кредиту податку на додану вартість, за розрахунками податкового органу, становить 17 392,63грн. У зв'язку з цим, відповідачем знято з податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачені за наступними податковими накладними:

від 05.08.2008 № 6, виписана ДП «Друкарня МВС України», сума податку на додану вартість - 1 191,67 грн.;

від 07.12.2009 № 4512, виписана ТОВ «Газпостач», сума податку на додану вартість 833,35 грн.;

від 31.12.2009 № 5023, виписана ТОВ «Газпостач», сума податку на додану вартість 473,12 грн.;

від 31.12.2009 № 5024, виписана ТОВ «Газпостач», сума податку на додану вартість 142,65 грн.;

від 31.01.2010 № 390, виписана ТОВ «Газпостач», сума податку на додану вартість - 1 231,54 грн.;

від 05.07.2010 № 18, виписана ТОВ «Дилайт», сума податку на додану вартість - 7 973,30 грн.;

від 03.08.2010 № 20, виписана ТОВ «Дилайт», сума податку на додану вартість - 3 390,00 грн.

Оригінали вказаних податкових накладних були досліджені в судовому засіданні, а завірені копії долучено до матеріалів справи.

Судами встановлено, що всі податкові накладні, за якими податковий орган зняв суми податкового кредиту, були виписані постачальниками товарів позивачу і були у нього в наявності як на момент віднесення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту, так і на момент проведення перевірки.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про те, що вказана обставина не дає податковому органу правових підстав не визнавати надані на кінець перевірки податкові накладні, оскільки чинним на той момент законодавством не було встановлено відповідних обмежень чи заборон.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку щодо правомірності включення позивачем до складу податкового кредиту податку на додану вартість в сумі 17 393,00 грн.

А відтак, визнання судами першої та апеляційної інстанцій недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ у Козелецькому районі від 11.03.2011 № 0000092330/0, в частині нарахування податкового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем 17 393,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 4 348,25 грн. є законним.

Таким чином, суди попередніх інстанцій під час розгляду справи повно і правильно встановили обставини справи, та при ухваленні судових рішень не допустили порушень норм матеріального та процесуального права. Зазначена обставина, відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

1. Касаційну скаргу Козелецької міжрайонної державної податкової інспекції Чернігівської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 30.05.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10.01.2012 у справі № 2а/2570/2288/2011 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:(підпис)А.М. Лосєв Судді(підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна