Ухвала суду № 36638452, 18.12.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"18" грудня 2013 р. м. Київ К/9991/23687/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М., розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва

на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 01.11.2011

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 13.03.2012

у справі № 2а-6849/11/1470

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Агроресурси»

до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва

про скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И Л А:

Товариство з обмеженою відповідальністю фірма «Агроресурси» (надалі - позивач, ТОВ фірма «Агроресурси») звернулося до Миколаївського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва (надалі - відповідач, ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва), у якому просило суд скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва від 14.06.2011 № 0007682360.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 01.11.2011, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 13.03.2012, адміністративний позов ТОВ фірма «Агроресурси» задоволено: скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва від 14.06.2011 № 0007682360.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких проти вимог останньої заперечує з мотивів її необґрунтованості та просить вказану касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, представниками податкового органу проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009 по 31.10.2010, за результатами якої 26.05.2011 складено акт №667/23-600/20880948 (надалі акт).

Перевіркою встановлено порушення позивачем приписів п. 4.5 ст. 4, пп. 7.4.1, пп. 7.4.4, пп. 7.7.1, пп. 7.7.7 пп. «а» п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та ч. 1 ст. 228, ч. 1, 2 ст. 215, ч. 1, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України за фактом нікчемності господарських операцій з контрагентом позивача - ТОВ «Енергоімпекс».

На підставі акта відповідачем 14.06.2011 прийняті податкові повідомлення-рішення: № 0007682360, яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 321 188,00 грн., у т.ч. 256 950,00 грн. - основний платіж та 64 238,00 грн. штрафні (фінансові) санкції; № 0007692360, яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на 195 322,00 грн.

Суд першої інстанції, задовольняючи адміністративний позов, виходив з того, що податковим органом не надано доказів нікчемності правочинів, укладених між позивачем та ТОВ «Енергоімпекс».

Суд апеляційної інстанції погодився із таким висновком суду першої інстанції, посилаючись на те, що останній правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Згідно з пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», який діяв на час виникнення спірних правовідносин, від'ємним значенням є різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням товарів, послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, тощо.

У відповідності до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Таким чином, право на податковий кредит у позивача виникає в зв'язку зі сплатою ним податку на додану вартість у складі ціни товару (послуг), що підтверджується податковими накладними. При цьому датою виникнення такого права на податковий кредит є дата сплати ним коштів за товари (роботи, послуги), або дата отримання від постачальника податкової накладної, а не дата сплати зазначених коштів продавцем товарів (послуг) безпосередньо до бюджету.

Право позивача на бюджетне відшкодування взаємопов'язане з правом на податковий кредит з податку на додану вартість, оскільки сума бюджетного відшкодування визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При цьому Закон України «Про податок на додану вартість» не ставить виникнення права платника податків на бюджетне відшкодування в залежність від перерахування до бюджету податку на додану вартість його контрагентом. Тобто покупець (позивач) не може нести відповідальність за несплату податків продавцем товарів та іншими продавцями.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, договірні відносини між позивачем та ТОВ «Енергоімпекс» підтверджено, наявними у справі, документами, які були надані для перевірки, а саме:

- додаток № 2 від 01.12.2010 до договору поставки № ПЕ/126 від 28.10.2010 укладеного між ТОВ «Енергоімпекс», як продавцем та позивачем, як покупцем, яким сторони визначили асортимент, кількість ціну товару та порядок його поставки;

- видаткова накладна № РН-0000002 від 03.12.2010, яка підтверджує факт передачі дизельного палива від ТОВ «Енергоімпекс», як продавця до позивача, як покупця у кількості 63792 кг на суму 502680,96 грн.;

- акт приймання-передачі нафтопродуктів від 03.12.2010 до договору поставки №ПЕ/126 від 28.10.2010, яким підтверджується передача дизельного палива в кількості (63792 кг) з посиланням на номер вагона-цистерни (74926445), в якому відвантажене дизельне паливо та вказівка на станцію призначення (Кульбакіно), де відбулося прийняття дизельного палива;

- акт від 06.12.2010 по прийманню паливо і мастильних матеріалів (дизельного палива) для позивача за залізничною накладною № 33971396, яке прибуло у вагоні-цистерні № 74926445, підтверджують факт доставки товару ТОВ «Агроресурси» та приймання його на зберігання до складів Миколаївської філії Центральної бази ресурсного забезпечення МВС України;

- додаток № 3 від 21.12.2010 до договору поставки № ПЕ/126 від 28.10.2010, укладеного між ТОВ «Енергоімпекс», як продавцем та позивачем, як покупцем, яким сторони визначили асортимент, кількість ціну товару та порядок його поставки;

- видаткова накладна № РН-301110 від 21.12.2010 про передачу дизельного палива від ТОВ «Енергоімпекс», як продавця до позивача, як покупця у кількості 50462 кг на суму 439019,40 грн.;

- акт приймання-передачі нафтопродуктів від 28.12.2010 до договору поставки № ПЕ/126 від 28.10.2010 із зазначенням, кількості відправленого дизельного палива (50462 кг), номера вагону-цистерни (72324445), у якому відвантажене дизельне паливо та вказівка на станцію призначення (Кульбакіно), де відбулося прийняття дизельного палива;

- акт від 04.01.2011 по прийманню паливо і мастильних матеріалів (дизельного палива) для позивача за залізничною накладною № 33971874, яке прибуло у вагоні-цистерні № 72324445, підтверджують факт доставки товару позивачу та приймання його на зберігання до складів Миколаївської філії Центральної бази ресурсного забезпечення МВС України.

Реальність господарських операцій позивача також додатково підтверджена довідкою Миколаївської філії Центральної бази ресурсного забезпечення МВС України № 86 від 15.09.2011, у якій зазначено, що дизельне пальне, що прибуло 06.12.2010 у вагоні цистерні № 74926445 за накладною № 33971396 на адресу ТОВ фірма «Агроресурси», прийняте на зберігання згідно з договором № 2 від 01.11.2009 у кількості 64 483 кг та розміщено у ємкостях № 4 та № 5, дизельне пальне, що прибуло 04.01.2011 у вагоні цистерні № 72324445 за накладною № 33971874 на адресу ТОВ фірма «Агроресурси», прийняте на зберігання, згідно з договором № 2 від 01.11.2009 у кількості 50 259 кг та розміщено у ємкостях № 3 та № 4. Наведені вище первинні документи містять відмітки про місце передачі та місце отримання товару, інформацію про рух товару від продавця до покупця.

Позивач перерахував контрагенту кошти за отриманий товар. Припущення податкового органу про те, що сплата коштів проводилася без фактичного отримання товару та переходу права власності на нього, відповідачем не доведена.

Тобто, первинні документи підтверджують, що операції із придбання з боку позивача дизельного палива у ТОВ «Енергоімпекс» мали товарний характер, товар перевозився, зберігався та в подальшому був реалізований наступним суб'єктам господарювання: ФГ «Русь», видаткова накладна РН-1548 від 06.12.2010, СМП «Октябрськ», видаткова накладна РН-1539 від 06.12.2010, ФГ «Фонтан», видаткова накладна РН-1542 від 06.12.2010, ПСП «Україна», видаткова накладна РН-1565 від 09.12.2010, ПАТ «Югцемент», видаткові накладні РН-1572, 1574 від 13.12.2010, РН-1578, 1579 від 14.12.2010, РН-0008 від 04.01.2011, РН-0012 від 05.01.2011, ТОВ «Київ-паливо», видаткові накладні РН-0007, РН0015 від 05.01.2011, РН-0019 від 12.01.2011, РН-0023 від 13.01.2011 та РН-0042 від 19.01.2011.

Таким чином, суди дійшли правильного висновку, що податковий кредит за даними операціями було сформовано у відповідності до діючого, на той час, податкового законодавства, адже, податок на додану вартість в повному обсязі сплачений у ціні товару, тобто дії позивача не можна вважати такими, що навмисно скоєні з метою заволодіння майном держави - дохідною частиною бюджету.

З огляду на викладене, доводи відповідача про те, що, укладені позивачем правочини, завідомо суперечили моральним засадам суспільства та порушували публічний порядок, не знайшли свого документального підтвердження.

Наявність розбіжностей між сумами податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів не є самостійною підставою для визнання правочинів нікчемними.

При цьому, суд першої та апеляційної інстанцій дійшов правильного та обґрунтованого висновку про те, що право позивача на формування податкового кредиту не може бути поставлене в залежність від виконання контрагентом свого обов'язку зі сплати податків та обов'язкових платежів, оскільки виходячи з принципу персональної відповідальності платника податку, право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку продавцем не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

З огляду на зазначене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що підстави вважати, вказані вище господарські операції такими, що не мали реального характеру, відсутні. Тому, віднесення позивачем до складу податкового кредиту податку на додану вартість, сплаченого у ціні придбаних послуг, є правомірним.

Таким чином, суди попередніх інстанцій під час розгляду справи повно і правильно встановили обставини справи, та при ухваленні судових рішень не допустили порушень норм матеріального та процесуального права. Зазначена обставина, відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва залишити без задоволення.

2. Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 01.11.2011 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 13.03.2012 у справі № 2а-6849/11/1470 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:(підпис)А.М. Лосєв Судді(підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна