Ухвала суду № 36638075, 17.12.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 грудня 2013 року м. Київ К-35904/10

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Карася О.В. (головуючого), Голубєвої Г.К., Рибченка А.О.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 20.07.2010 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.10.2010 по справі № 2а-13677/09/1570

за позовом Дочірнього підприємства "Управління Механізації і транспорту" Відкритого акціонерного товариства "Одестрансбуд"

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими

платниками податків у м. Одесі

про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Підприємство в судовому порядку оскаржило податкові повідомлення-рішення від 08.09.2009 № 0001691630/0, від 27.11.2009 № 0002181630/01 та від 27.11.2009 № 0001691630/1, якими позивачу Державною податковою інспекцією визначено суми податкових зобов'язань з податку на додану вартість (далі - ПДВ) та штрафних (фінансових) санкції.

Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, позовні вимоги задоволено.

Судові рішення вмотивовано висновком про те, що Закон України "Про податок на додану вартість" не обмежує право платника податку на віднесення до податкового кредиту сум ПДВ звітного періоду по податкових накладних, які були виписані контрагентами позивача у минулих податкових періодах.

Не погодившись із судовими рішеннями державний податковий орган до Вищого адміністративний суд України подав касаційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позивачу у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, відповідач посилається на те, що Підприємство зобов'язане декларувати суму податкового кредиту у період виникнення податкового зобов'язання. Позивач на дату виникнення такого права не скористався ним, оскільки одночасно із поданням декларації з ПДВ не подав скарги стосовно контрагентів щодо відмови у наданні податкових накладних, а тому, резюмує відповідач, Підприємство не мало право включати до складу податкового кредиту червня 2009 року податкові накладні попередніх звітних періодів.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно відхилити з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що фактичною підставою для визначення позивачу суми податкового зобов'язання з ПДВ та штрафних санкцій відповідно до оспорюваних податкових повідомлень - рішень слугував висновок контролюючого органу, викладений у акті документальної невиїзної (камеральної) перевірки податкової декларації з ПДВ від 01.09.2009 № 534/16-3/04776080/22, в якому зазначено про допущене порушення позивачем пп. 7.4.1 п. 7.4, пп. 7.2.6 п. 7.2 та пп. 7.7.5 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", внаслідок включення до податкового кредиту червня 2009 року податкових накладних попередніх звітних періодів (за лютий 2009 року та березень 2009 року). При цьому, на думку контролюючого органу, відсутність заяви зі скаргою на постачальника щодо неотримання податкової накладної свідчить про добровільну відмову платника податку від реалізації права на податковий кредит.

На підставі вищезазначеного акту перевірки відповідачем ухвалено податкове повідомлення-рішення від 08.09.2009 № 0001691630/0, яким визначено суму податкового зобов'язання з ПДВ у сумі 14 195,86 грн., у тому числі: основний платіж - 10 139,90 грн., штрафні (фінансові) санкції - 4 055,96 грн.

За результатами адміністративного оскарження податкове повідомлення-рішення від 08.09.2009 № 0001691630/0 залишено без змін та збільшено суму податкового зобов'язання з ПДВ на загальну суму 105 488,60 грн., (основний платіж - 103 845,30 грн., штрафні (фінансові) санкції - 1643,30 грн.), про що винесено податкові повідомлення - рішення від 27.11.2009 № 0002181630/01 та від 27.11.2009 № 0001691630/1.

Задовольняючи позовні вимоги Підприємства, суди у цій справі керувалися положеннями ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (втратив чинність 01.01.2011).

Відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5 № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Так, згідно пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону № 168/97-ВР до складу податкового кредиту не підлягають включенню суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Дана норма закону містить імперативну норму, тобто у тому разі якщо у платника податку списані грошові кошти у якості оплати товару (робіт, послуг) та/або йому відвантажено товари (послуги), однак даний факт не підтверджується податковою накладною, платник податку не має права на декларування податкового кредиту.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податкові накладні, на підставі, яких позивачем сформовано податковий кредит червня 2009 року, оформлені належним чином, у відповідності до вимог пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР.

Аналіз наведених правових норм свідчить, що Закон № 168/97-ВР не обмежує право платника на включення до податкового кредиту, сум податку, що підтверджуються податковими накладними, які отримані після закінчення податкових періодів, в яких відбулися оплата та отримання товарів (послуг), а суми податку, вказані в таких податкових накладних, можуть бути включені до складу податкового кредиту в податковому періоді, в якому такі податкові накладні отримані з урахуванням строків давності, визначених ст. 15 Закону України від 21.12.2000 № 2181-III "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

Отже, враховуючи пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97ВР, згідно якого підставою для відповідальності платника податку є непідтвердження сум податку, включеного до податкового кредиту, на момент перевірки платника податку, податковими накладними чи митними деклараціями, факт включення позивачем до податкового кредиту звітного періоду суми ПДВ за податковими накладними, отриманими із запізненням, а також аналізуючи пп. 7.2.6 зазначеного Закону, згідно якого подання заяви зі скаргою на постачальника є виключним правом, а не обов'язком покупця, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про протиправність визначення податкового зобов'язання з ПДВ та нарахування штрафних (фінансових) санкцій у зв'язку з віднесенням до податкового кредиту сум ПДВ звітного періоду по податкових накладних, які були виписані контрагентами позивача у минулих податкових періодах.

З урахуванням викладеного, суд касаційної інстанції відхиляє доводи відповідача, викладені у касаційній скарзі, і не вбачає підстав для скасування законних і обґрунтованих судових рішень першої та апеляційної інстанцій.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі відхилити.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 20.07.2010 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.10.2010 по справі № 2а-13677/09/1570 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді Г.К Голубєва

А.О. Рибченко