Ухвала суду № 36638072, 13.11.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"13" листопада 2013 р. м. Київ

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Лосєва А.М., Шипуліної Т.М.,

секретар судового засідання Гончарук І.Ю.,

за участю:

представника Генеральної прокуратури України - Чубенка В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Конотопської міжрайонної державної податкової інспекції Сумської області

на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 20 січня 2010 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2010 року

у справі №2а-169/10/1870

за позовом Приватної виробничо-комерційної фірми «Пульс»

до Конотопської міжрайонної державної податкової інспекції Сумської області

за участю Прокуратури Сумської області

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

Приватна виробничо-комерційна фірма «Пульс» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Конотопської міжрайонної державної податкової інспекції Сумської області (далі - відповідач) про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 14 серпня 2009 року № 0000712311/0, № 0000722311/0, №0000702311/0.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 20 січня 2010 року позовні вимоги задоволено. Визнано нечинними податкові повідомлення-рішення, видані Конотопською МДПІ Сумської області 14 серпня 2009 року: № 0000712311/0, яким визначено зобов'язання ПВКФ «Пульс» з податку на прибуток в сумі 713739,00 грн., з яких 475826,00 грн. - за основним платежем та 237913,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0000702311/0, яким визначено зобов'язання ПВКФ «Пульс» з податку на додану вартість в сумі 570993,00 грн., з яких 380662,00 грн. - за основним платежем та 190331,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0000722311/0, яким визначено зобов'язання ПВКФ «Пульс» з податку на прибуток іноземних юридичних осіб в сумі 7575,00 грн., з яких 2525,00 грн. - за основним платежем та 5050,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ПВКФ «Пульс» 3,40 грн. судового збору, сплаченого при зверненні до суду.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2010 року постанову Сумського окружного адміністративного суду від 20 січня 2010 року залишено без змін.

У касаційній скарзі Конотопська МДПІ Сумської області, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Сумського окружного адміністративного суду від 20 січня 2010 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2010 року і ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення присутнього у судовому засіданні представника Генеральної прокуратури України, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

Конотопська МДПІ Сумської області провела планову виїзну перевірку ПВКФ «Пульс» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2008 року по 31 березня 2009 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2008 року по 31 березня 2009 року, за результатами якої був складений акт № 237/23-3/23051170 від 04 серпня 2009 року.

За висновками акта перевірки позивачем були порушені вимоги 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 475826,00 грн., у тому числі: за 1 квартал 2008 року - 297454,00 грн., за 2 квартал 2008 року - 178372,00 грн.; підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пункту 18 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30 травня 1997 року № 165, що призвело до заниження податку на загальну суму 380662,00 грн., в тому числі: за січень 2008 року - 32881,00 грн., за лютий 2008 року - 77442,00 грн., за березень 2008 року - 127641,00 грн., за квітень 2008 року - 135213,00 грн., за травень 2008 року - 7485,00 грн.; пунктів 13.1, 13.5 статті 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», підпунктів 4.2, 4.3, 4.4 пункту 4 Порядку складання розрахунку податку на прибуток нерезидента, що проводить діяльність на території України через постійне представництво, затвердженого наказом ДПА України від 31 липня 1997 року № 274, в результаті чого занижено податок з доходів із джерелом походження з України на загальну суму 2524,73 грн., у тому числі: за 1 квартал 2008 року - 595,12 грн., за 2 квартал 2008 року - 738,14 грн., за 3 квартал 2008 року - 713,88, за 4 квартал 2008 року - 477,59 грн.

Зокрема, у акті перевірки було вказано, що: позивач неправомірно включив до складу валових витрат вартість придбаних у ПП «Каріна і Ко» товарно-матеріальний цінностей згідно договору поставки товарів № 304 від 30 жовтня 2007 року, з огляду на те, що первинні бухгалтерські документи (договір податкові та видаткові накладні) були підписані посадовою особою із застосуванням факсимільного підпису, про що був зроблений висновок Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру, тоді як письмової угоди про застосування факсиміле при здійсненні господарських операцій між вказаними товариствами позивач не надав. Також, у акті перевірки було вказано, що ПВКФ «Пульс» у періоді, який перевірявся, виплачувала доходи нерезиденту - приватному підприємцю ОСОБА_2 (Російська Федерація) з джерелом їх походження з України за виконання послуг по автомобільному перевезенню вантажу з території Російської Федерації до місцезнаходження покупця запчастин - ПВКФ «Пульс», тоді як при проведенні перевірки позивач (резидент) не пред'явив довідку, оформлену належним чином, що засвідчує статус нерезидента (приватного підприємця ОСОБА_2) як резидента тієї країни, в якій він має своє місцезнаходження і з якою підписано міжнародний договір.

14 серпня 2009 року Конотопська МДПІ Сумської області на підставі вказаного акту перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 0000712311/0, яким згідно з підпунктом «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, підпунктом 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначила ПВКФ «Пульс» суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: податок на прибуток в розмірі 713739,00 грн., у тому числі: за основним платежем - 475826,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 237913,00 грн.

14 серпня 2009 року Конотопська МДПІ Сумської області на підставі вказаного акту перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 0000702311/0, яким згідно з підпунктом «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, підпунктом 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначила ПВКФ «Пульс» суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: податок на додану вартість в розмірі 570993,00 грн., у тому числі: за основним платежем - 380662,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 190331,00 грн.

14 серпня 2009 року Конотопська МДПІ Сумської області на підставі вказаного акту перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 0000722311/0, яким згідно з підпунктом «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, підпунктом 17.1.9 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначила ПВКФ «Пульс» суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: податок на прибуток іноземних юридичних осіб в розмірі 7575,00 грн., у тому числі: за основним платежем - 2525,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 5050,00 грн.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що факт придбання позивачем товарно-матеріальних цінностей у ПП «Каріна і Ко» та оплати їх вартості (у тому числі податку на додану вартість) підтверджений належним чином оформленими первинним бухгалтерськими документами, зокрема, податковими накладними, видатковими накладними, платіжними дорученнями, а також поясненнями директора ПП «Каріна і Ко», скерованими на адресу позивача та органу державної податкової служби, транспортування товарно-матеріальних цінностей від продавця до покупця підтверджене товарно-транспортними накладними, у зв'язку з чим позивач правомірно сформував валові витрати та податковий кредит за вказаними господарськими операціями, з урахуванням того, що висновку Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру, на який посилається Конотопська МДПІ Сумської області в обґрунтування правомірності оспорюваних податкових повідомлень-рішень, суду надано не було, а в судовому засіданні при огляді судом оригіналів первинних бухгалтерських документів обставини щодо застосування ПП «Каріна і Ко» не підтвердились. Також, суд виходив з того, що положення Порядку складання розрахунку податку на прибуток нерезидента, що проводить діяльність на території України через постійне представництво, затвердженого наказом ДПА України від 31 липня 1997 року № 274, не можуть бути застосовані до правовідносин між позивачем та приватним підприємцем ОСОБА_2, оскільки доказів наявності у зазначеного нерезидента постійних представництв в Україні, або ж доказів прирівняння з метою оподаткування ПВКФ «Пульс» до постійного представництва, органом державної податкової служби не надано, а також зважаючи на положення частини 1 статті 8 Угоди між Урядом України та Урядом Російської Федерації про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна та попередження ухилень від сплати податків.

Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, з огляду на наступне.

Правовідносини, що виникають у зв'язку з формуванням платником податку на прибуток і податку на додану вартість, валових витрат та податкового кредиту, регулюються статтею 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та статтею 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до положень пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

За приписами пункту 5.11 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що податковий податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Виходячи з аналізу наведених положень Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), підставою для формування валових витрат є наявність у платника податку - покупця відповідних розрахункових та платіжних документів, а підставою для формування податкового кредиту є наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, яка видається платником податку, що поставляє товари (роботи, послуги), на підтвердження здійснення такої поставки.

Тобто Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та Закон України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) пов'язують виникнення у платника податків права на включення до складу валових витрат вартості придбаних товарів, а сплачених ним у складі такої вартості сум податку - до складу податкового кредиту із фактичним виконанням робіт (послуг) чи поставкою товарів, у ціні яких цей податок сплачений.

Таким чином, у податковому обліку понесені витрати мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення та понесення витрат. І тільки за повної відсутності таких документів, або у разі, коли такі документи є недостовірними, тобто не відображають реальних подій (господарської операції), валові витрати та податковий кредит можуть вважатися не підтвердженими.

За умови реального здійснення платником податку господарської операції з придбання товару (робіт, послуг), яка призвела до об'єктивної зміни складу активів такого платника, придбання такого товару (робіт, послуг) з метою використання у господарській діяльності, наявності первинних документів, які підтверджують понесені витрати, платник податку має право на віднесення таких витрат до складу валових, а податку на додану вартість - до складу податкового кредиту.

Відповідно до статей 1, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) були затверджені Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, які визначають права, обов'язки і відповідальність власників автомобільного транспорту - Перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів - Замовників.

Відповідно до пункту 11.1 статті 11 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.

У справі, що розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що факт придбання позивачем товарно-матеріальних цінностей у ПП «Каріна і Ко» та оплати їх вартості (у тому числі податку на додану вартість) підтверджений належним чином оформленими первинним бухгалтерськими документами, зокрема, податковими накладними (т.1 арк. справи 57-134), видатковими накладними (т.1 арк. справи 186-239), платіжними дорученнями (т.1 арк. справи 138-177), поясненнями директора ПП «Каріна і Ко» - ОСОБА_5, скерованими на адресу позивача та органу державної податкової служби (т.1 арк. справи 135-137), а також поясненнями директора ПП «Каріна і Ко» - ОСОБА_5, наданими в якості свідка в судовому засіданні Полтавського окружного адміністративного суду 06 листопада 2009 року (т.2 арк. справи 62-66) на виконання вимог ухвали Сумського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2009 року про судове доручення (т.2 арк. справи 36), транспортування товарно-матеріальних цінностей від продавця до покупця підтверджене товарно-транспортними накладними, виданими перевізником - приватним підприємцем ОСОБА_6 (т.1 арк. справи 178-185).

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позивач правомірно сформував валові витрати та податковий кредит за господарськими операціями з придбання товарно-матеріальних цінностей у ПП «Каріна і Ко», з урахуванням того, що висновку Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру, на який посилалась Конотопська МДПІ Сумської області в обґрунтування правомірності оспорюваних податкових повідомлень-рішень, матеріали справи не містять. Не додано такого висновку і до касаційної скарги.

Порядок оподаткування нерезидентів встановлений в статті 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пункту 13.1 статті 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) будь-які доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях) оподатковуються у порядку і за ставками, визначеними цією статтею.

Згідно з підпунктами «в», «й» пункту 13.1 статті 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для цілей цієї статті під доходами, отриманими нерезидентом із джерелом їх походження з України, слід розуміти: роялті, фрахту та доходи від послуг типу «інжиніринг»; інші доходи від здійснення нерезидентом (постійним представництвом цього або іншого нерезидента) господарської діяльності на території України, за винятком доходів у вигляді виручки або інших видів компенсації вартості товарів (робіт, послуг), переданих (виконаних, наданих) резиденту від такого нерезидента (постійного представництва), у тому числі вартості послуг з міжнародного зв'язку чи міжнародного інформаційного забезпечення.

За визначенням, наведеним у підпункті 1.35.1 пункту 1.35 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) фрахт - це винагорода (компенсація), що сплачується за договорами перевезення, найму або піднайму судна або транспортного засобу (їх частин) для цілей: перевезення вантажів та пасажирів морськими або повітряними суднами; перевезення вантажів залізничним або автомобільним транспортом.

Підпунктом 1.35.2 пункту 1.35 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що доходи нерезидентів, отримані як фрахт, оподатковуються за правилами, визначеними пунктом 13.5 статті 13 цього Закону.

Відповідно до пункту 13.5 статті 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) сума фрахту, що сплачується резидентом нерезиденту за договорами фрахту, оподатковується за ставкою 6 відсотків у джерела виплати таких доходів за рахунок цих доходів. При цьому: базою для оподаткування є базова ставка такого фрахту; особами, уповноваженими стягувати цей податок та вносити його до бюджету, є резидент, який виплачує такі доходи, незалежно від того, чи є він платником цього податку чи ні, а також чи є він суб'єктом спрощеного оподаткування чи ні.

Пунктом 18.1 статті 18 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) якщо міжнародним договором, ратифікованим Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Законом, застосовуються норми міжнародного договору.

Частиною 1 статті 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

За приписами статті 13 Закону України «Про міжнародні договори України» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Відповідно до частини 1 статті 8 Угоди між Урядом України та Урядом Російської Федерації про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна та попередження ухилень від сплати податків (яка набула чинності для України 03 серпня 1999 року) доходи, одержані резидентом Договірної Держави від експлуатації в міжнародних перевезеннях транспортних засобів, зазначених у підпункті е) пункту 1 статті 3, оподатковуються тільки в цій Державі.

Таким чином, положення вказаної вище Угоди визначають, що оподаткування доходів, одержаних резидентом Договірної Держави від експлуатації в міжнародних перевезеннях транспортних засобів, буде відбуватись саме на території цієї Договірної Держави.

З метою вдосконалення процедури адміністрування оподаткування доходів нерезидентів із джерелом їх походження з України згідно з міжнародними договорами України про уникнення подвійного оподаткування, які набрали чинності в установленому порядку, та відповідно до статей 13 і 14 Закону України «Про міжнародні договори України», постановою Кабінету Міністрів України від 06 травня 2001 року № 470 був затверджений Порядок звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України згідно з міжнародними договорами України про уникнення подвійного оподаткування.

Відповідно до положень пункту 4 Порядку звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України згідно з міжнародними договорами України про уникнення подвійного оподаткування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06 травня 2001 року № 470 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), підставою для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України є подання нерезидентом з урахуванням особливостей, передбачених пунктами 5 і 6 цього Порядку, особі, яка виплачує йому доходи, довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір (далі - довідка), а також інших документів, якщо це передбачено міжнародним договором. Довідка видається компетентним органом відповідної країни, визначеним міжнародним договором, за формою згідно з додатком 1 або згідно із законодавством такої країни. Довідка, яка надається за формою, затвердженою згідно із законодавством відповідної країни, повинна бути належним чином легалізована, перекладена відповідно до законодавства України та обов'язково містити таку інформацію: повну назву або прізвище нерезидента; підтвердження, що нерезидент є особою, на яку поширюється дія положення міжнародного договору, тобто відповідно до законодавства відповідної країни підлягає оподаткуванню в цій країні на підставі постійного місцеперебування (місця проживання) або на іншій підставі; назву компетентного органу, прізвище та підпис уповноваженої особи компетентного органу, яка засвідчує підтвердження; дату видачі. Довідка дійсна в межах календарного року, в якому вона видана. У разі необхідності така довідка може бути затребувана у нерезидента особою, яка виплачує йому доходи, або органом державної податкової служби під час розгляду питання про повернення сум надміру сплаченого податку на іншу дату, що передує даті виплати доходів. У разі необхідності особа, яка виплачує доходи нерезидентові, може звернутись до органу державної податкової служби за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) щодо здійснення Державною податковою адміністрацією запиту до компетентного органу країни, з якою укладено міжнародний договір, про підтвердження зазначеної у довідці інформації.

У справі, що розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що з усіма документами, які факт здійснення господарських операцій щодо перевезення вантажу між ПВКФ «Пульс» та приватним підприємцем ОСОБА_2, позивачем також були надані нотаріально засвідчені в Російській Федерації копії таких документів: свідоцтва про внесення до Єдиного державного реєстру індивідуальних підприємців з відомостями про внесення до реєстру ОСОБА_2 17 лютого 2004 року; свідоцтва про постановку на податковий облік в податковому органі за місцем проживання фізичної особи з відомостями про постановку на такий облік ОСОБА_2; виписки з Єдиного державного реєстру індивідуальних підприємців, відповідно до відомостей якого ОСОБА_2 є громадянином Російської Федерації, зареєстрований як індивідуальний підприємець, проживає в АДРЕСА_1 (т.1 арк. справи 241-247).

З огляду на виклданене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про неправомірність визначення позивачу податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: податок на прибуток іноземних юридичних осіб з підстав ненадання відповідної довідки, оскільки положеннями Угоди між Урядом України та Урядом Російської Федерації про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна та попередження ухилень від сплати податків (яка набула чинності для України 03 серпня 1999 року) надання такої довідки не передбачено, а Кабінет Міністрів України має повноваження приймати відповідні рішення для забезпечення реалізації Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), які прямо віднесені цим Законом до його компетенції пунктом 22.32 цього Закону), однак не має повноважень встановлювати підстави звільнення від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України та підстав відмови у звільненні від оподаткування таких доходів, якщо це не передбачено в міжнародному договорі.

Посилання органу державної податкової служби на порушення позивачем вимог Порядку складання розрахунку податку на прибуток нерезидента, що проводить діяльність на території України через постійне представництво, затвердженого наказом ДПА України від 31 липня 1997 року № 274, правомірно були відхилені судами попередніх інстанцій як безпідставні, оскільки доказів того, що приватний підприємець ОСОБА_2 має на території України постійне представництво, або що таким представництвом для цілей оподаткування є ПВКФ «Пульс», у розумінні положень частини 1 статті 5 Угоди між Урядом України та Урядом Російської Федерації про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна та попередження ухилень від сплати податків (яка набула чинності для України 03 серпня 1999 року), матеріали справи не містять. Не додано таких доказів і до касаційної скарги.

З огляду на викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, з яким погоджується суд касаційної інстанції, що прийняті податковим органом оспорювані податкові повідомлення-рішення є неправомірними.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга Конотопська МДПІ Сумської області підлягає залишенню без задоволення, а постанова Сумського окружного адміністративного суду від 20 січня 2010 року та ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2010 року підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 221, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Конотопської міжрайонної державної податкової інспекції Сумської області залишити без задоволення, а постанову Сумського окружного адміністративного суду від 20 січня 2010 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2010 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ______ Л.І. Бившева

Судді: ______ А.М. Лосєв

______ Т.М. Шипуліна