Ухвала суду № 36619693, 02.12.2013, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 1329/3711/12 Головуючий у 1 інстанції: Гоцко В.І. , Тесля Б.І.

Провадження № 22-ц/783/5468/13 Доповідач в 2-й інстанції: Монастирецький Д. І.

Категорія: 79

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 грудня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого - судді Монастирецького Д.І.,

суддів: Мацея М.М., Тропак О.В.,

секретаря Дідуся О.Р.,

з участю представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Яворівського районного суду Львівської області від 23 травня 2013 року та судовий наказ цього ж суду від 03 серпня 2012 року у справі за заявою ОСОБА_2 про скасування судового наказу, -

в с т а н о в и л а:

У серпні 2012 року військова прокуратура Львівського гарнізону звернулась до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за електроенергію, посилаючись на те, що боржник не оплачує за спожиту електроенергію, в зв'язку з чим станом на 31 січня 2012 року утворилась заборгованість в розмірі 5579,70 грн.

Судовим наказом стягнуто з ОСОБА_2 (місце проживання АДРЕСА_1) на користь Військового прокурора Львівського гарнізону в інтересах держави в особі Яворівської КЕЧ району (місце знаходження м. Яворів вул. Львівська, 19 Львівської області, р/р 31251273210436, МФО 825014, ЄДРПОУ 07930854) 5579 грн. 70 коп. заборгованості за спожиту електроенергію. Також стягнуто з ОСОБА_2 в дохід держави 107 грн. 30 коп. судового збору.

Ухвалою Яворівського районного суду від 28 вересня 2012 року у скасуванні судового наказу від 03 серпня 2012 року, виданого Яворівським районним судом Львівської області про стягнення з ОСОБА_2 за заявою Військового прокурора Львівського гарнізону в інтересах держави в особі Яворівської КЕЧ району 5579 грн. 70 коп. заборгованості за спожиту електроенергію та судових витрат на суму 107 грн. 30 коп. - відмовлено.

Ухвалою цього ж суду від 23 травня 2013 року заяву ОСОБА_2 про скасування судового наказу - залишено без розгляду.

Судовий наказ та ухвалу суду про залишення заяви про скасування судового наказу без розгляду оскаржив ОСОБА_2, який вважає ухвалу незаконною та необґрунтованою у зв'язку з тим, що судом було неправильно встановлено обставини, які мають значення для справи, внаслідок неправильного дослідження та оцінки доказів, порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що суд не взяв до уваги те, що заборгованості за спожиту електроенергію в нього немає, оскільки регулярно її оплачував, про що свідчать квитанція № 123 від 26.10.2011 року та квитанція № 31/1 від 27.09.2011 року. Стверджує, що Яворівське КЕЧ району не приймало жодних заходів щодо стягнення з нього заборгованості та не повідомило його про суму заборгованості. Заявником не було надано розрахунків за спожиту електроенергію стосовно його заборгованості. Просить скасувати судовий наказ та ухвалу суду.

Прокурор та Яворівська КЕЧ району, ОСОБА_2, будучи належним чином повідомлені, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення їм поштових відправлень (а.с. 56, 57, 58), в судове засідання апеляційної інстанції не з'явилися, причину своєї неявки суду не повідомили, матеріалів справи достатньо для розгляду справи у їх відсутності.

Посилання начальника Яворівської КЕЧ району у своєму листі, як на підставу відкладення розгляду зазначеної цивільної справи, на неотримання ним копії апеляційної скарги не заслуговують на увагу і спростовуються супровідним листом - судовою повісткою про направлення учасникам процесу копії апеляційної скарги з повідомленням про місце та час розгляду справи та рекомендованим повідомленням про вручення Яворівській КЕЧ району поштового відправлення з відміткою уповноваженого про отримання такого (а.с. 55, 57).

Заслухавши суддю-доповідача, представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3, перевіривши матеріали справи, межі та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 96 ЦПК України судовий наказ може бути видано, зокрема, у разі якщо заявлено вимогу про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг, телекомунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, нарахованих заявником на суму заборгованості.

Згідно із п. 9 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 14 від 23 грудня 2011 року «Про практику розгляду судами заяв у порядку наказного провадження» наявність спору про право (пункт 2 частини третьої статті 100 ЦПК), яке є підставою для відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу, вирішується суддею у кожному конкретному випадку, виходячи із характеру та обґрунтованості заявленої матеріально-правової вимоги і документів, доданих до заяви. Наявність спору можна встановити відсутністю документів, що підтверджують наявність суб'єктивного права у заявника; документів, що підтверджують порушення суб'єктивного права або документів, що підтверджують виникнення права вимоги. Крім того, мають ураховуватися обставини, якщо із доданих документів вбачається, що боржник заперечує, не визнає або оспорює свій обов'язок перед заявником (кредитором); із доданих документів вбачається пропуск позовної давності. Така вимога може бути вирішена лише у позовному провадженні (частина третя статті 267 Цивільного кодексу України. Разом із тим лише той факт, що договірні зобов'язання (наприклад, у частині оплати заборгованості телекомунікаційних послуг чи послуг телебачення і радіомовлення) не виконуються, без обґрунтування причин, не вважається наявністю спору про право.

Якщо заявлено вимогу про стягнення заборгованості за надані житлово-комунальні, телекомунікаційні послуги, послуги телебачення та радіомовлення (пункт 3 частини першої статті 96 ЦПК), судовий наказ може бути видано за наявності відповідних договорів про надання таких послуг, інших письмових доказів, що підтверджують фактичне надання та отримання таких послуг. Крім того, заявник має обґрунтувати свої вимоги та додати документи, що вказують на правильність і безспірність розрахунків, а також застосування тарифів на відповідні послуги (п. 13 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 14 від 23 грудня 2011 року).

Відповідно до ч. 8 п. 2 ст.105-1 ЦПК України за результатами розгляду заяви про скасування судового наказу суд має право скасувати судовий наказ якщо із наданих документів вбачається спір про право та роз'яснити, що заявлені стягувачем вимоги можуть бути розглянуті у позовному провадженні з додержанням загальних правил щодо пред'явлення позову.

Відмовляючи ухвалою Яворівського районного суду Львівської області від 28 вересня 2012 року у задоволенні заяви ОСОБА_2 про скасування судового наказу, суд першої інстанції виходив із того, що 27 вересня 2012 року від Яворівської КЕЧ району надійшов пакет документів, які в повному об'ємі підтверджують вищевказану заборгованість за спожиту електроенергію ОСОБА_2

Проте з таким висновком суду першої інстанції погодитись не можна.

Як вбачається з матеріалів справи, 03 серпня 2012 року за заявою військової прокуратури Львівського гарнізону видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_2 на користь Військового прокурора Львівського гарнізону в інтересах держави в особі Яворівської КЕЧ району 5579 грн. 70 коп. заборгованості за спожиту електроенергію (а.с. 10).

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 посилається на те, що заборгованості за спожиту електроенергію в нього немає, оскільки регулярно її оплачував, про що свідчать квитанції № 31/1 від 27.09.2011 року та № 123 від 26.10.2011 року про сплату приватним підприємцем ОСОБА_2 відповідно 3 554,75 грн. 21 105,00 грн. (а.с. 43).

Наведене свідчить про наявність спору, який виник між Яворівською квартирно-експлуатаційною частиною району ЗТКУ МО України та приватним підприємцем ОСОБА_2 з приводу існування заборгованості по оплаті за спожиту електроенергію, та відповідно до ч. 8 ст. 105-1 ЦПК України є підставою для скасування судового наказу та роз'яснення стягувачеві права звернення до суду в порядку позовного провадження.

Згідно ст. 100 ЦПК України суддя відмовляє у прийнятті заяви про видачу судового наказу, у разі, якщо із заяви і поданих документів вбачається спір про право.

Відповідно до зазначеної норми закону та п. 2 ч. 8 ст. ст. 105-1 ЦПК України наявність спору про право є підставою для скасування судового наказу.

Суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув та необґрунтовано відмовив у задоволенні заяви про скасування судового наказу від 03 серпня 2012 року.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, а судовий наказ скасувати на підставі ст. 309-1 ЦПК України.

Крім того, при поданні вказаного позову слід було виходити з наступного.

Відповідно до ст. ст. 1, 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України «Про міжнародне приватне право».

Згідно зі статтями 3, 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Компетенція судів щодо розгляду цивільних справ визначена законодавцем у ст. 15 ЦПК України. Відповідно до вказаної правової норми суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Згідно ст. 26 Закону України «Про електроенергетику» споживання енергії можливе лише на підставі договору з енергопостачальником.

Як вбачається з договору № 13 про відшкодування електричної енергії, який слугував підставою для видачі судового наказу, такий укладено між Яворівською КЕЧ району - «Постачальником» та приватним підприємцем ОСОБА_2 - «Споживачем» (а.с. 5-6).

Нарахування пені, штрафу, дебіторської заборговності проводилось також приватному підприємцю ОСОБА_2 (а.с. 7, 8).

Так, вимогами ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушення.

Відповідно до ст. 12 Господарського процесуального кодексу України визначено справи, які підвідомчі господарським судам. Господарським судам підвідомчі справи, що виникають при укладенні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав.

За таких обставин, судова колегія приходить до висновку про те, що при укладенні вищезазначеного Договору між його сторонами виникли договірні правовідносини, які регулюються відповідними нормами Господарського кодексу України, оскільки метою використання предмету цього договору є здійснення приватним підприємцем ОСОБА_2 господарської діяльності.

Відповідно до п. 4 Постанови пленуму Верховного суду України від 12.06.2009 року за № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд повинен виходити з того, що згідно зі статтею 124 Конституції України юрисдикція загальних судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, а за частинами першою і другою статті 15 ЦПК у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за Кодексом адміністративного судочинства України (стаття 17) або Господарським процесуальним кодексом України (статті 1, 12) віднесено до компетенції адміністративних чи господарських судів. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.

За таких обставин, слід роз'яснити військовому прокурору Львівського гарнізону, що заявлені вимоги до приватного підприємця ОСОБА_2 можуть бути розглянуті в позовному провадженні з додержанням правил підвідомчості щодо пред'явлення позову.

При цьому районному суду слід було виходити з вимог, передбачених ст. ст. 15, 97, 122 ч. 2 ЦПК України.

Тому і з цих підстав оскаржуваний наказ підлягає скасуванню.

Що стосується оскарження ОСОБА_2 ухвали суду від 23 травня 2013 року про залишення заяви про скасування судового наказу без розгляду, то колегія суддів виходить з наступного.

Згідно із Законом України № 2453-VІ (2453-17) від 07.07.2010 року у Цивільний процесуальний кодекс України були внесені зміни і доповнення, зокрема, стосовно порядку розгляду заяв про видачу судового наказу та порядку його апеляційного оскарження.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 105-1 ЦПК України про залишення заяви про скасування судового наказу без задоволення та про скасування судового наказу суд постановляє ухвалу, а в разі зміни судового наказу видає судовий наказ.

Відповідно до ч. 9 ст. 105-1 ЦПК України змінений судовий наказ чи судовий наказ, щодо якого суд прийняв ухвалу про залишення заяви про його скасування без задоволення, можуть бути оскаржені в апеляційному порядку, встановленому ЦПК України.

Пунктом 1 частини 1 статті 293 ЦПК України передбачено, окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу або скасуванні судового наказу.

Таким чином, нормами процесуального права не передбачено оскарження судового наказу у разі залишення заяви боржника про його скасування без розгляду.

У п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» роз'яснено, що при поданні апеляційної скарги на ухвалу суду, що не підлягає апеляційному оскарженню, суддя-доповідач відповідно до цієї норми (ст. 292 ЦПК України) та частини третьої ст. 297 ЦПК України постановляє ухвалу, про відмову в прийнятті апеляційної скарги. Якщо зазначені обставини будуть встановлені після прийняття апеляційної скарги до розгляду, апеляційний суд постановляє ухвалу про закриття апеляційного провадження у справі за такою скаргою.

Виходячи із зазначеного, апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Яворівського районного суду Львівської області від 23 травня 2013 року необхідно закрити як таке, що відкрите помилково і направити апеляційну скаргу в частині - про оскарження ухвали до суду першої інстанції для вирішення питання відповідно до ч. 2 ст. 293 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 305 ч. 2, 307 ч. 3 п. 2, 309-1, 313, 315, 317, 319, 292, 293, 297 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Судовий наказ Яворівського районного суду Львівської області від 03 серпня 2013 року скасувати.

Апеляційне провадження в частині оскарження ухвали Яворівського районного суду Львівської області від 23 травня 2013 року - закрити і направити апеляційну скаргу в частині - про оскарження ухвали до суду першої інстанції для вирішення питання відповідно до ч. 2 ст. 293 ЦПК України.

Ухвала в частині закриття апеляційного провадження може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий: Монастирецький Д.І.

Судді: Мацей М.М.

Тропак О.В.