Рішення № 36605587, 09.01.2014, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

09 січня 2014 р. Справа № 902/1591/13

Господарський суд Вінницької області у складі:

головуючого судді Тварковського А.А.,

за участю:

секретаря судового засідання Німенко О.І.,

представників сторін:

відповідача: Мартинюка Д.М., доручення №5 від 08.01.2012р., паспорт серії АВ 746259 виданий Погребищенським РВ УМВС у Вінницькій області від 22.05.2007р.,

у відсутності представника позивача,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "Седна-Агро" (вул. Леніна, 3, м. Монастирище, Черкаська область, 19100)

до: селянського (фермерського) господарства "Конкурент" (с. Спичинці, Погребищенський район, Вінницька область, 22250)

про стягнення 65423,86 грн заборгованості,

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Седна-Агро" (позивач) звернулося до господарського суду Вінницької області з позовом про стягнення з селянського (фермерського) господарства "Конкурент" (відповідач) 65423 грн 86 коп. заборгованості.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач посилається на невиконання відповідачем умов договору поставки засобів захисту рослин в кредит №005-ЗО, укладеного між ними 08.05.2013р., внаслідок чого у останнього виникла заборгованість по оплаті отриманого товару в сумі 65423 грн 86 коп., з яких 54558 грн основного боргу, 1820 грн 46 коп. пені, 4080 грн 63 коп.- 30% річних та 4964 грн 77 коп. - 0,1% за кожний день користування товарним кредитом від вартості передано, але неоплаченого товару.

Ухвалою господарського суду Вінницької області від 27.11.2013 р. за вказаним позовом порушено провадження у справі №902/1591/13 з призначенням її до розгляду.

10.12.2013р. ухвалою суду слухання справи відкладено до 09.01.2014р. через неявку в судове засідання представника відповідача та неподання ним витребуваних судом доказів.

Позивач правом участі в судовому засіданні (09.01.2014р.) не скористався не зважаючи на те, що про дату, час та місце судового засідання повідомлявся належним чином ухвалою суду, яка надсилалася йому рекомендованою кореспонденцією. Однак, 08.01.2014р. на адресу суду від останнього надійшла заява №309 від 25.12.2013р., в якій він заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив провести розгляд справи за його відсутності.

Суд, зважаючи на достатність доказів для вирішення даного спору по суті, задовольнив вищевказане клопотання позивача відповідно до приписів ст. 22 ГПК України, відтак ухвалив провести розгляд справи за відсутності останнього.

Натомість, представник відповідача (Мартинюк Д.М.) позов частинні стягнення 4964 грн 77 коп.- 0,1 % (відсотків) за кожний день користування товарним кредитом від вартості переданого, але неоплаченого товару не визнав та категорично заперечував проти його задоволення, посилаючись на мотиви, наведені у своєму відзиві №1 від 08.01.2014р. (вх. 08-46/52/14 від 08.01.2014р.).

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

08.05.2013 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Седна-Агро" (постачальник) та селянським (фермерським) господарством "Конкурент" (покупець) укладено договір поставки засобів захисту рослин в кредит №005-ЗО (а.с. 15-18).

Відповідно до п.1.1 Договору постачальник зобов'язується продати та поставити у строки передбаченні договором покупцеві засоби захисту рослин (товар), а покупець зобов'язується приймати зазначений товар і оплачувати його вартість згідно встановленого цим договором порядку.

Асортимент, номенклатура, кількість, ціна та характеристики товару визначаються сторонами на підставі замовлення покупця та виходячи з наявності товару на складі постачальника й вказуються у відповідній специфікації та видаткових накладних. Кожна специфікація підписується сторонами, додається до договору і є невід'ємною частиною (п. 1.2 Договору).

Відповідно до п. 3.2 Договору остаточна ціна договору визначається виходячи із загальної вартості замовленого і поставленого товару, згідно підписаних сторонами специфікацій та видаткових накладних на товар в період дії договору.

Згідно із п. 2.2.1 Договору покупець зобов'язаний прийняти та оплатити товар в строки та на умовах, передбачених договором та/або додатковими угодами (специфікаціями, видатковими накладними) до нього шляхом перерахування коштів на рахунок продавця.

Відповідно до п. 4.1 Договору оплата товару покупцем здійснюється у безготівковій формі, за ціною та у строки, вказані в специфікації, видаткових накладних шляхом перерахування вартості товару на поточний банківський рахунок постачальника в терміни зазначені в специфікаціях до договору. Остаточний розрахунок за весь поставлений по договору товар покупець зобов'язаний здійснити не пізніше як до 30.09.2013р.

Специфікацією №1 від 08.05.2013р. сторони погодили найменування товару, його кількість, ціну без ПДВ, суму без ПДВ, ПДВ, суму з ПДВ, визначили терміни оплати товару: 13.05.2013р.-1367 грн 40 коп., 30.09.2013р.- 38190 грн 60 коп. (а.с. 19).

Судом встановлено, що взяті на себе зобов'язання відповідно до умов Договору позивач виконав належним чином, передавши відповідачу товар на суму 54558 грн на підставі видаткової накладної №3075 від 08.05.2013р., на якій присутні підписи обох сторін щодо передачі та приймання товару (а.с. 20).

Товар був прийнятий відповідачем на підставі довіреності (а.с. 21) в повному обсязі без будь-яких зауважень та без претензій, що підтверджується підписами уповноваженої особи відповідача на вказаній видатковій накладні.

Однак, останній свої договірні зобов'язання не виконав, за поставлений товар не розрахувався, відтак у останнього виникла заборгованість щодо оплати отриманого товару в сумі 54558 грн.

В зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором щодо оплати отриманого товару, позивачем на його адресу направлялася претензія з вимогою сплатити наявну заборгованість за договором (а.с. 23-25). Однак, як свідчать матеріали справи, погашення відповідачем заборгованості за отриманий товар здійснено так і не було.

Враховуючи встановлені обставини, суд дійшов наступних висновків.

Згідно із п. 3 ч. 1 ст.174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

З моменту укладення сторонами договору №005-ЗО від 08.05.2013р. між ними виникли зобов'язання, які регулюються параграфом 3 глави 54 Цивільного кодексу України "Поставка".

Згідно із ч.ч.1, 2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частина 1 ст. 691 Цивільного кодексу України передбачає, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

В силу ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч.1 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

За змістом ч.1 ст. 694 Цивільного кодексу України договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу. Товар продається в кредит за цінами, що діють на день продажу. Зміна ціни на товар, проданий в кредит, не є підставою для проведення перерахунку, якщо інше не встановлено договором або законом.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст.632 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Згідно із ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Виходячи з викладеного, суд вважає вимогу позивача про стягнення з відповідача 54558 грн основної заборгованості правомірною та обґрунтованою, з огляду на що задовольняє її в повному обсязі.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 1820 грн 46 коп. пені (за період прострочення з 14.05.2013р. по 09.06.2013р. з суми заборгованості 16367 грн 40 коп.; за період прострочення з 10.06.2013р. по 12.08.2013р. з суми заборгованості 16367 грн 40 коп.; за період прострочення з 13.08.2013р. по 30.09.2013р. з суми заборгованості 16367 грн 40 коп.; за період прострочення з 01.10.2013р. по 18.11.2013р. з суми заборгованості 54558 грн), 4080 грн 63 коп.- 30 % річних (за період прострочення з 14.05.2013р. по 30.09.2013р. з суми заборгованості 16367 грн 40 коп.; за період прострочення з 01.10.2013р. по 18.11.2013р. з суми заборгованості 54558 грн), в результаті чого суд дійшов наступних висновків.

Згідно із ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

В силу ч.ч.1,2 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Приписами ч.6 ст.232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив строк виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Крім того, згідно із ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно п. 7.2 Договору у разі прострочення строків оплати товару відповідно до п. 4.1. покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період нарахування пені, від суми заборгованості за кожен день прострочки.

Пунктом 7.4 Договору сторони обумовили, що відповідно до вимог ст. 625 Цивільного кодексу України за порушення грошового зобов'язання, покупець зобов'язується сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочки та 30 % річних від простроченої (неоплаченої) суми.

Таким чином, суд вважає, що вимоги позивача щодо стягнення пені та 30% річних є правомірними, оскільки відповідають умовам укладеного Договору та вимогам чинного законодавства України.

Перевіркою правильності наданого позивачем розрахунку та періодів нарахування пені та 30% річних не виявлено помилок, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі.

При цьому, суд зазначає, що стягнення 30% річних чітко узгоджується з вимогами чинного законодавства України, зокрема положенням ст. 625 ЦК України, якою передбачено право сторін самостійно встановлювати в договорі інший розмір процентів річних, ніж той який передбачений Законом (3% річних).

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 4964 грн 77 коп.- 0,1 % (відсотків) за кожний день користування товарним кредитом від вартості переданого, але неоплаченого товару (за період користування товарним кредитом з 14.05.2013р. по 30.09.2013р. з суми заборгованості 16367 грн 40 коп.; за період користування товарним кредитом з 01.10.2013р. по 18.11.2013р. з суми заборгованості 54558 грн).

Так, у п. 7.5 Договору сторони обумовили, що продавець має право, а покупець погоджується з тим, що відповідно до вимог ст.536, част.5 ст.694 Цивільного кодексу України у разі порушення покупцем строків оплати вказаних в договорі (або додатках, специфікаціях до договору), товар вважається проданим на умовах товарного кредиту, в такому разі продавець нараховує покупцеві відсотки за користування товарним кредитом (користування чужими грошовими коштами), без додаткового погодження з покупцем, за період від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати у розмірі 0,1 % в день від вартості переданого, але неоплаченого товару.

Відповідно до ст. 694 Цивільного кодексу України договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу. Товар продається в кредит за цінами, що діють на день продажу. Зміна ціни на товар, проданий в кредит, не є підставою для проведення перерахунку, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати. Договором купівлі-продажу може бути передбачений обов'язок покупця сплачувати проценти на суму, що відповідає ціні товару, проданого в кредит, починаючи від дня передання товару продавцем.

В свою чергу, положеннями ст. 536 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Як зазначено в п. 2 листа Верховного Суду України від 01.04.2012 р. «Висновки Верховного суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 111-16 ГПК України за 2010-2011 роки» відповідно до змісту ст. 199, ч. 1 ст. 216, ч. 3 ст. 231 Господарського кодексу, ст. 549, ст. 627, ч. 5 ст. 694 Цивільного кодексу України, статей 1, 3 Закону від 22 листопада 1996 року № 543/96-ВР «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» сторони договору мають право передбачати обов'язок покупця щодо сплати процентів на суму, що відповідає ціні товару, проданого в кредит, починаючи з дня передання товару покупцю.

Право передбачити в договорі обов'язок покупця сплачувати проценти на прострочену суму, у разі прострочення оплати товару, від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати, надано сторонам ч.5 ст.694 ЦК України, яка регулює правовідносини, пов'язані з продажем товару в кредит, та узгоджується із свободою договору, встановленою ст.627 ЦК України.

Наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд України у постанові від 30.05.2011 року у справі № 3-44гс11.

Між тим, згідно вимог ст. 111-28 ГПК України, рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України. Невиконання судових рішень Верховного Суду України тягне за собою відповідальність, установлену законом.

З огляду на те, що судом встановлено факт прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати вартості поставленого товару та враховуючи положення п. 7.5 Договору, вимоги позивача про стягнення з відповідача суми 0,1% за кожний день користування товарним кредитом від вартості передано, але неоплаченого товару є обґрунтованими та підлягають задоволенню за розрахунком позивача, перевіреним судом, тобто у розмірі 4964 грн 77 коп.

Щодо заперечень відповідача відносно стягнення 0,1 % (відсотків) за кожний день користування товарним кредитом від вартості переданого, але неоплаченого товару, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 5 ст. 694 Цивільного кодексу України якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до ст. 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати. Згідно зі ст. 536 Цивільного кодексу України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. За своєю правовою природою проценти за користування чужими грошовими коштами (ст. 536 ЦК України) є платою за користування чужими коштами, а 30% річних (ст. 625 ЦК України)- є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Проценти річних, про які йдеться у частині другій статті 625 ЦК України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 названого Кодексу. Стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно, як зазначалося, способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 ЦК України).

Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 ЦК України). Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв'язку з користуванням чужими коштами. Положення ж частини другої статті 625 ЦК України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов'язання. Тому, зокрема, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 ЦК України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або Законом) - за наявності порушення боржником грошового зобов'язання (Така правова позиція викладена у п. 4.1, 6.1, 6.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Таким чином, право передбачити в договорі обов'язок покупця сплачувати, окрім відсотків передбачених ст. 625 ЦК України, відсотки за користування кредитом чітко узгоджується з положеннями чинного законодавства, зокрема ч. 5 ст. 694 ЦК України, яка регулює правовідносини, пов'язані з продажем товару в кредит, та узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Аналогічна правова позиція знайшла своє відображення також у постанові Вищого господарського суду України від 21.07.2011 року №42/252.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 3800 грн витрат по оплаті послуг адвоката.

Відповідно до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

За змістом ст. 48 Господарського процесуального кодексу України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру».

Згідно з пунктом 1. ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Пунктами 1, 2 ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

На підтвердження понесених позивачем витрат на оплату послуг адвоката суду надано завірені копії свідоцтва №345 від 19.10.2009 року про право на заняття адвокатською діяльністю на ім'я Кушніра С.В. (а.с. 45), договір з ТОВ «Седна-Агро» про надання правової допомоги та ведення справи в господарському суді №31 від 30.10.2013р. (а.с. 37-40), акт прийому-передачі виконаних робіт №1 від 18.11.2013р. (а.с. 41-42), рахунок на оплату послуг адвоката №31с від 18.11.2013р. (а.с. 43), ордер серії ЧК №008751 на надання правової допомоги (а.с. 46), платіжне доручення №5262 від 09.12.2013 року, з якого вбачається, що адвокатом Кушніром С.В. отримано від ТОВ «Седна-Агро» 3600 грн за надану правову допомогу згідно договору №31 від 30.10.2013р. (а.с. 68).

З огляду на викладене, суд вважає, що вимоги позивача по відшкодуванню витрат на оплату послуг адвоката є правомірними та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином не виконував взяті на себе за договором обов'язки щодо оплати вартості поставленого йому товару, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі з урахуванням вищевказаного.

Судові витрати зі сплати судового збору та витрати на оплату послуг адвоката підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 49, 82, 84, 85, 86, 87, 115, 116 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ :

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з селянського (фермерського) господарства "Конкурент" (с. Спичинці, Погребищенський район, Вінницька область, 22250, код ЄДРПОУ 23107090) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Седна-Агро" (вул. Леніна, 3, м. Монастирище, Черкаська область, 19100, код ЄДРПОУ 33143734) 54558 грн основного богу, 1820 грн 46 коп. пені, 4080 грн 63 коп.- 30% річних, 4964 грн 77 коп.- 0,1 % за кожний день користування товарним кредитом, 3800 грн витрат на оплату послуг адвоката та 1720 грн 50 коп. витрат зі сплати судового збору.

Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

Копію рішення надіслати позивачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Повне рішення складено 14 січня 2014 р.

Суддя Тварковський А.А.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу (вул. Леніна, 3, м. Монастирище, Черкаська область, 19100)