Рішення № 36596882, 24.12.2013, Київський районний суд м. Харкова

Справа № 640/8922/13-ц

н/п 2/640/2436/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 грудня 2013 року Київський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого - судді Бородіної Н.М.,

за участю секретаря Шабатько Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, 3- я особа Київський РВ у м.Харкові ГУДМС України в Харківській області про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, 3- я особа Київський РВ у м.Харкові ГУДМС України в Харківській області про усунення перешкод в користуванні та встановлення сервітуту,-

встановив:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся у суд з позовом до відповідача, ОСОБА_2 , 3- я особа Київський РВ у м.Харкові ГУДМС України в Харківській області про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщення АДРЕСА_1 та зняття з реєстраційного обліку, посилаючись на ст. 495 ЦК України та ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні».

Відповідач ОСОБА_2, позовні вимоги не визнав, подав зустрічний позов (прийнятий судом), в якому після його змін остаточно просить суд:

- зобовязати ОСОБА_1 не чинити йому перешкоди в користуванні квартирою 22 по вул.Воробйова,10 в м.Харкові та передати йому усі ключі від вхідних дверей у квартиру в день набуття законної сили судового рішення

- встановити безстроковий та безоплатний сервітут на користування спірною квартирою.

В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що ОСОБА_1 перешкоджає йому проживати у спірній квартирі, змінила замки в квартирі . Також, зазначив, що не проживає у спірній квартирі у звязку із доглядом за своєю хворою матірю, однак квартиру утримує, сплачуючи за неї комунальні платежі. Оскільки він іншого житла не має, просить у відповідності до ст. 401 ЦК України встановити сервітут на користування квартирою.

ОСОБА_1 проти задоволення зустрічного позову заперечувала, зазначаючи, що до виниклих правовідносин в даному випадку не застосовуються положення ст. 401 ЦК України. Крім того, вона ОСОБА_2 ніколи не перешкоджала у користуванні квартирою, а він у добровільному порядку там не проживає.

3- я особа Київський РВ у м.Харкові ГУДМС України в Харківській області - у поданій заяві просив розглянути справи без участі його представника.

Суд заслухавши пояснення позивача, свідків, дослідивши матеріали справи, вважає за необхідне в задоволені позову відмовити, з наступних підстав.

Матеріали справи свідчать, що сторони перебували у шлюбі з 2009 року, який розірваний за рішенням суду від 08.11.2013 року.

Квартира 22 по вул.Воробйова в м.Харкові належала на праві власності ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності, виданого 28.12.2002 року ДП «Харківське міжвузівське ремонтно-будівельне управління» . В подальшому за договором дарування від 29.07.2011 року, посвідченого приватним нотаріусом, вказану квартиру ОСОБА_2 подарував ОСОБА_1

Відповідно до ч.1, ч.4 ст. 722 ЦК України право власності обдарованого на дарунок виникає з моменту його прийняття.

Прийняття обдарованим документів, які посвідчують право власності на річ, інших документів, які посвідчують належність дарувальникові предмета договору, або символів речі (ключів, макетів тощо) є прийняттям дарунка.

З договору дарування вбачається, що договір складений у двох примірниках, один з яких переданий обдарованому ОСОБА_1 Крім того, у судовому засіданні свідком ОСОБА_3 зазначено, що ОСОБА_2 після дарування квартири передав ключі від неї ОСОБА_1

Таким чином, ОСОБА_1 прийняла у дар подаровану квартиру 29.07.2011 року, тобто з вказаної дати у неї виникло право власності на квартиру.

Матеріали справи свідчать, що ОСОБА_2 зареєстрована у спірній квартирі з 2010 року, ОСОБА_2 з 1986 року. Однак колишнє подружжя у спірній квартирі з 2009 року не мешкали, що ними не оспорюється та підтверджено свідченнями свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4

За згодою подружжя спірна квартира здавалась в оренду, що підтверджується наданими договорами оренди та у судовому засіданні визнано сторонами. Останній договір оренди був укладений ОСОБА_2 24.03.2012 року на термін один рік, тобто до 24.03.2013р. Також згідно наданих квитанцій про оплату комунальних послуг, саме ОСОБА_2 оплачував комунальні послуги за спірну квартиру до березня 2013 року. Враховуючи, що спірна квартира складається із однієї кімнати, в якій до березня 2013 року проживав орендатор,суд визнає не проживання у спірній квартирі ОСОБА_2 до березня 2013 року з поважних причин.

За ч.2 ст. 405 ЦК України член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

ОСОБА_1 звернулась у суд з позовом про визнання ОСОБА_2 таким , що втратив право користування спірною квартирою у травні 2013 року, тоді як судом встановлено, що до березня 2013 року ОСОБА_2 не проживав у спірній квартирі з поважних причин, тобто річний строк, передбачений ч.2 ст. 405 ЦК України не сплив, що в даному випадку виключає втрату ОСОБА_2 користування квартирою.

Виходячи з положень ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» особа підлягає зняттю з реєстрації місця проживання при припиненні або позбавленні її право користування житловим приміщенням.

Враховуючи, відмову в задоволені позову, щодо позбавлення ОСОБА_2 право користування квартирою 22 по вул.Воробйова,10 в м.Харкові, підстави для знаття його з реєстрації відсутні.

Стосовно заявлених зустрічних позовних вимог ОСОБА_2, суд зазначає наступне.

ОСОБА_2, у своїх зустрічних позовних вимогах, просить суд зобовязати ОСОБА_1 не чинити йому перешкоди у користуванні квартирою 22 по вул.Воробйова,10 в м.Харкові та встановити сервітут на користування вказаною квартирою.

У судовому засіданні ОСОБА_1 факт перешкоджання ОСОБА_2 у користуванні спірною квартирою заперечувала та ОСОБА_2 в підтвердження вказаного факту доказів надано не було. Більш того, допитані у судовому засіданні свідки, як зі сторони ОСОБА_2 так і зі сторони ОСОБА_1 зазначили, що сторони свідомо не проживали у спірній квартирі, що підтверджує відсутність будь-яких перешкод у ОСОБА_2 для проживання у ІНФОРМАЦІЯ_1.

Відповідно до ч. 1 ст. 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Сервітут у відповідності до ч.1 ст. 402 ЦК України може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Законом , зокрема ч.1 ст. 405 ЦК України встановлений сервітут на користування житлом члену сімї» власника такого житла.

Між тим судом встановлено, що на час прийняття судового рішення сторони не є члена сім»ї, оскільки розлучені за рішенням суду від 08.11.2013 року.

Відповідно до ч 4 ст. 156 ЖК УРСР, припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє колишніх членів сім'ї права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 ЖК УРСР.

Згідно ж ч. 1 ст. 162 ЖК УРСР, плата за користування жилим приміщенням в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється, угодою сторін.

Доказів звернення ОСОБА_2 до ОСОБА_1 щодо встановлення сервітуту на спірну квартиру суду не надано, тоді як власник майна вирішує платне або безоплатне користування буде його майном.

Також, із висновку Київського РВ ХМУ ГУМВС України , а також зі свідчень свідка ОСОБА_3, судом встановлено, та не оспорюється ОСОБА_2, що останній у квітні 2013 року вивіз із спірної квартири усе своє майно, з вказаного часу у спірній квартирі не проживає, що свідчить про можливість задоволення його потреб у проживанні іншим шляхом ніж встановлення сервітуту на користування АДРЕСА_2.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 10, 11, 27, 60, 208-218 ЦПК України, суд ,-

вирішив :

В задоволені первісного позову ОСОБА_1 відмовити.

В задоволені зустрічного позову ОСОБА_2 відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом

десяти днів з дня його проголошення, через суд першої інстанції. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строків для подачі апеляційної скарги.

Суддя Бородіна Н.М.