Ухвала суду № 36592307, 09.01.2014, Апеляційний суд Сумської області

Справа №1805/8166/2012 Головуючий у суді у 1 інстанції - Клімашевська І. В.Номер провадження 22-ц/788/80/14 Суддя-доповідач - Бойко В. Б. Категорія - 27

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 січня 2014 року м.Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Бойка В. Б.,

суддів - Кононенко О. Ю., Шевченка В. А.,

за участю секретаря судового засідання - Кияненко Н.М.,

розглянувши апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 22 квітня 2013 року та на рішення апеляційного суду Сумської області від 27 червня 2013 року

в цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства « Банк « Фінанси та Кредит » до ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_6, третя особа - реєстраційна служба України Сумського міського управління юстиції про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення,

В С Т А Н О В И Л А :

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 22 квітня 2013 року позов ПАТ « Банк « Фінанси та Кредит » ( далі - ПАТ ) задоволено частково. Звернуто стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, площею 248,4 кв.м., та належить на праві власності ОСОБА_3, в рахунок погашення заборгованості перед ПАТ за кредитним договором №11/К-2007/164 від 30 жовтня 2007 року в розмірі 201 117, 56 доларів США та 186 176, 36 грн. шляхом реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах з початковою вартістю предмета іпотеки не нижче оцінки суб'єкта оціночної діяльності дійсної на момент продажу майна. Виселено без надання іншого житлового приміщення ОСОБА_3, ОСОБА_3, ОСОБА_6 з житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Сумської області від 27 червня 2013 року апеляційну скаргу Шевлякова С.В. - представника ПАТ задоволено частково. Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 22 квітня 2013 року в даній справі змінено в частині суми пені та способу звернення стягнення на предмет іпотеки. Визначено суму пені в розмірі 800 000 грн. та визначено суму заборгованості, в рахунок якої звернуто стягнення на предмет іпотеки в розмірі 201 117, 56 доларів США та 835 828,75 грн. Визнано право ПАТ на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, у порядку, встановленому ст. 38 Закону «Про іпотеку».

В іншій частині рішення суду залишено без змін. Вирішено питання судових витрат.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4, посилаючись на порушення судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків судів обставинам справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, просить рішення судів скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі. Вказує, що позивачем не дотримана законодавчо передбачена процедура письмового попередження про звільнення житлового приміщення. Також зазначає, що договір іпотеки є недійсним ( нікчемним ), оскільки не є нотаріально посвідченим в 3-х екземплярах. З огляду на те, що апелянт отримав оскаржувані судові рішення лише у грудні 2013 року, під час розгляду справи присутнім не був, представник просить скасувати судові рішення та відмовити у задоволенні позову ПАТ.

Заслухавши пояснення представника ОСОБА_3 - ОСОБА_8, який підтримав доводи апеляційної скарги, представника ПАТ - Шевлякова С.В., який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ОСОБА_5 умов кредитного договору, забезпеченого іпотекою, належним чином не виконує, внаслідок чого утворилася заборгованість, а тому право позивача порушене і підлягає захисту шляхом достроково звернення стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок та виселення мешканців будинку. При цьому суд враховував, що ПАТ була дотримана процедура повідомлення відповідачів про дострокове повернення кредитних коштів та направлене іпотечне повідомлення, яке боржниками було проігнороване.

Ухвалюючи рішення про зміну рішення Зарічного районного суду м. Суми від 22 квітня 2013 року в частині суми пені та способу звернення стягнення на предмет іпотеки, апеляційний суд виходив з того, що висновок суду про зменшення суми неустойки на вказану суму не ґрунтується на матеріалах справи та законі, а звернення стягнення на предмет іпотеки, відповідно до розділу V Закону України « Про іпотеку » ( далі - Закон ) можливо в тому числі шляхом надання іпотекодержателю права на продаж предмета іпотеки.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Як встановлено судом першої інстанції та з матеріалів справи вбачається, що відповідно до кредитного договору від 30 жовтня 2007 року ПАТ надав відповідачу ОСОБА_5 кредит в розмірі 150 000 доларів США із сплатою відсотків 11,5 відсотка до 23 червня 2008 року та 13,4 відсотка з 24 червня 2008 року до моменту фактичного погашення кредиту відповідно до умов договору, відповідач мала проводити погашення кредиту поступово згідно графіку, що є невід'ємною частиною кредитного договору.

Однак відповідач ОСОБА_3 свої зобов'язання, передбачені кредитним договором не виконує, порушила графік погашення кредиту та відсотків. Станом на 10 травня 2012 року у неї утворилась заборгованість.

Визначаючи в рішенні суму заборгованості, суд першої інстанції вірно виходив з того, що за кредитним договором утворилася заборгованість, яка складається з заборгованості по сплаті кредиту в сумі 140 824, 17 доларів США, по сплаті відсотків 60 293, 39 доларів США , а також комісійної винагороди в сумі 35829,75 грн.

Сума неустойки була змінена апеляційним судом до 800 000 грн.

З матеріалів справи також вбачається, що рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 31 травня 2010 року з ОСОБА_3 та ОСОБА_6 стягнуто на користь ПАТ заборгованість за кредитним договором в солідарному порядку в загальній сумі 1 333 835 грн. 53 коп.

Зобов'язання відповідача по кредитному договору були забезпечені договором іпотеки від 30 жовтня 2007 року, за яким відповідач ОСОБА_3 передала в заставу позивачу житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, заставною вартістю 1115840, 00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач ОСОБА_3 зверталася до суду з позовом про визнання недійсним договору іпотеки, посилаючись на проживання у вказаному будинку на момент підписання договору неповнолітньої дитини ОСОБА_3, проте рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 15 листопада 2012 року, в задоволенні вимог ОСОБА_3 про визнання договору іпотеки недійсним відмовлено.

Доводи апеляційної скарги щодо недійсності договору іпотеки з посиланням на відсутність нотаріального посвідчення, були предметом розгляду в суді першої інстанції та були вірно визнані необґрунтованими.

Зокрема, у відповідності до ст. 577 ЦК України та ст. 18 Закону, іпотечний договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Істотні умови іпотечного договору, за відсутності яких він може бути визнаний недійсним на підставі рішення суду, наведені у ч. 1 вказаної норми Закону.

Із матеріалів справи вбачається, що вищезгаданий договір іпотеки було укладено у письмовій формі та посвідчено нотаріально 30 жовтня 2007 року ( т. 1, а.с. 26-27 ). В п. 18 договору йде мова лише про кількість виготовлених нотаріусом примірників.

Закон не встановлює обов»язок укладати договір іпотеки у певній кількості примірників.

З вищенаведеного слід зробити висновок про те, що усі примірники договору іпотеки мають однакову юридичну силу, а наявність хоча б одного нотаріального посвідченого примірника договору свідчить про досягнення сторонами згоди з істотних умов договору та дотримання ними вимог закону щодо форми правочину.

Протилежного відповідачами не доведено.

Окрім того, 28.06.2008 року ОСОБА_3 особисто підписала договір про внесення змін до іпотечного договору, зазначивши у тексті, що вона підтверджує свої зобов»язання перед банком ( т. 1, а.с. 28 ).

ОСОБА_3 ніколи не зазначала про те, що вона не отримувала примірник договору іпотеки або не знайомилася з ним.

Посилаючись в апеляційній скарзі на недотримання позивачем процедури попередження мешканців про виселення, заявник обґрунтовує свої доводи з посиланням на положення ст. 40 Закону та ст. 109 ЖК України, проте зазначені норми не передбачають обов'язку кредитора повідомляти мешканців іпотечного житла про виселення при зверненні до суду з позовом.

Зокрема, даний позов було подано до суду 11.07.2012 року.

Частина 2 статті 40 Закону ( в ред. від 22.09.2011 року, яка набрала чинності з 16.10.2011 року ) встановлено, що після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги.

Згідно з ч. 3 ст. 109 ЖК України ( в ред. від 22.09.2011 року, яка набрала чинності з 16.10.2011 року ), після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк.

Таким чином, письмова вимога іпотекодержателя про добровільне звільнення іпотечного житла направляється його мешканцям лише за процедурою позасудового врегулювання на підставі договору ( ст. 36 Закону ). Отже, позивач не зобов'язаний був письмово повідомляти ОСОБА_3 про виселення у випадку судового вирішення спору.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що ПАТ надіслав рекомендованим листом всім мешканцям будинку АДРЕСА_1 повідомлення з вимогою виселитися ( т. 1, а.с. 41-44 ). ОСОБА_3 отримав таке повідомлення 17 квітня 2012 року, що підтверджується розпискою про вручення ( т. 1, а.с. 44, на звороті ). Доводи скарги про інший вміст відправлень, жодними доказами не обґрунтовані.

Інші доводи апеляційної скарги, на думку колегії суддів, висновків судів також не спростовують.

З огляду на вищевикладене, колегією суддів не виявлено неправильного застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які могли б бути підставою для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 312-315 ЦПК України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 22 квітня 2013 року та рішення апеляційного суду Сумської області від 27 червня 2013 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий -

Судді -