Ухвала суду № 36566333, 24.12.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/9469/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Качур І.А. Суддя-доповідач: Собків Я.М.

У Х В А Л А

Іменем України

24 грудня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді : Собківа Я.М.,

суддів: Борисюк Л.П., Петрика І.Й.,

при секретарі: Присяжній Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Національної академії наук України, Державного підприємства Лікувально - профілактичний комплексу "Феофанія" НАН України, заступника прокурора міста Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 жовтня 2013 року у справі за адміністративним позовом Першого заступника прокурора Шевченківського району міста Києва до Комунального підприємства "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна", треті особи: ОСОБА_2, Державне підприємство Лікувально - профілактичний комплекс "Феофанія" НАН України, Національна академія наук України про скасування рішення про реєстрацію права власності на об'єкти нерухомого майна, -

ВСТАНОВИВ:

Перший заступник прокурора Шевченківського району міста Києва звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із адміністративним позовом до Комунального підприємства "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна", треті особи: ОСОБА_2, Державне підприємство Лікувально - профілактичний комплекс "Феофанія" НАН України, Національна академія наук України, в якому просив скасувати рішення КП "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" від 22.06.2010 року про реєстрацію права власності на нежитлові приміщення загальною площею 5 981,20 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_2.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 жовтня 2013 року у позові відмовлено повністю.

Національна академія наук України, Державне підприємство Лікувально - профілактичний комплекс "Феофанія" НАН України та заступник прокурора міста Києва не погоджуючись з прийнятим рішенням суду звернулися з апеляційними скаргами, в яких зазначають, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просять скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити даний позов в повному обсязі.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися до суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, на виконання доручення прокуратури міста Києва, прокуратурою Шевченківського району м. Києва було проведено перевірку за зверненням Президента Національної академії наук Патона Б.Є. щодо правомірності дій КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна».

В ході проведення перевірки було встановлено, що на підставі рішення Ворошиловського районного суду м. Донецька від 17.12.1999 та додаткового рішення цього ж суду від 27.12.1999 у справі №2-2288/99 державним реєстратором КП «БТІ» Горбатовою І.В. прийнято рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно загальною площею 5 981,20 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_2.

Вказаними рішеннями суду визнано за ОСОБА_2 право власності на вказані нежитлові приміщення.

В обґрунтування позовних вимог Перший заступник прокурора Шевченківського району міста Києва посилається на те, що відповідно до інформації Ворошиловського районного суду міста Донецька, наданої на запит старшого слідчого в ОВС СУ ГУ МВС України в місті Києві Вижги В.В. зазначена справа судом не розглядалась, а під даним номером слухалась інша справа.

Таким чином, прокурор дійшов висновку про те, що реєстрація права власності на вищезазначене нежитлове приміщення здійснена на підставі неіснуючого рішення суду, що є порушенням ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а також п. 3. 4 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 року № 7/5.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, колегія суддів зважає на наступне.

Згідно ст. 182 Цивільного кодексу України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість або правочинів щодо нерухомості, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду.

Правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації, визначаються Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року № 1952-IV.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права на нерухоме майно, що знаходиться на території України, фізичних та юридичних осіб, держави, територіальних громад, іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав.

Стаття 2 названого Закону визначає державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, як офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Порядок проведення державної реєстрації права власності та права користування (сервітуту) на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельних ділянках; права користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами; довірчого управління нерухомим майном; права власності на об'єкти незавершеного будівництва, а також порядок взяття на облік безхазяйного нерухомого майна, визначено Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 року № 7/5 (далі - Тимчасове положення).

У відповідності до пунктів 2.1, 2.2 Тимчасового положення, для проведення державної реєстрації виникнення, переходу або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно власник (власники), інший правонабувач (правонабувачі) або уповноважена ним (ними) особа подає реєстратору БТІ заяву про державну реєстрацію прав за формою, визначеною у додатку 1.

До заяви про державну реєстрацію прав додаються правовстановлювальні документи (додаток 2), їх нотаріально засвідчені копії, документи, що підтверджують оплату за проведення державної реєстрації прав та видачу витягу про державну реєстрацію прав, а також інші документи, визначені Положенням.

Відповідно до пункту 3.4 Тимчасового положення передбачено, що за результатом розгляду заяви про державну реєстрацію прав реєстратор БТІ приймає рішення про державну реєстрацію прав або відмову в ній. У своїх діях реєстратор БТІ керується законодавством України.

Згідно п. 5 ч.1 ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація прав проводиться на підставі рішень судів, що набрали законної сили.

Крім того, за змістом п.10 Переліку правовстановлювальних документів, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на нерухоме майно (додаток 2 до Тимчасового положення) рішення суду про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна є підставою для реєстрації права власності на нерухоме майно.

Статтею 15 Закону визначений порядок проведення державної реєстрації прав та їх обтяжень.

Так, державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: 1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви; 2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень; 3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації; 4) внесення записів до Державного реєстру прав; 5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону; 6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.

Згідно ч. 2 ст. 15 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», орган державної реєстрації прав, державні реєстратори зобов'язані надати до відома заявників інформацію про необхідний перелік документів для здійснення державної реєстрації прав.

Вивченням матеріалів справи, колегією суддів встановлено, що рішення від 22.06.2010 про реєстрацію права власності на нежитлові приміщення загальною площею 5 981,20 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 прийняте за наслідками розгляду письмової заяви ОСОБА_2 та поданих документів, зокрема, рішень Ворошиловського районного суду м. Донецька у справі № 2-2288/99.

При цьому, як було вірно зазначено судом першої інстанції, законодавство не надає повноважень державному реєстратору на предмет здійснення заходів щодо перевірки фактичного перебування тієї чи іншої справи у провадженні того чи іншого суду. За таких обставин, державний реєстратор при розгляді заяви про державну реєстрацію права власності на підставі рішення суду не зобов'язаний запитувати у суду, який постановив відповідне рішення інформацію на предмет його достовірності.

Водночас, Перший заступник прокурора Шевченківського району міста Києва в якості правової підстави для скасування оспорюваного рішення вказує на не існування рішень Ворошиловського районного суду м. Донецька, посилаючись при цьому на лист Голови Ворошиловського районного суду м. Донецька.

Однак, зазначені твердження, на думку колегії суддів, є безпідставними, виходячи з наступного.

Зазнаючи про не існування рішень Ворошиловського районного суду м. Донецька, на підставі яких було здійснено державну реєстрацію, Перший заступник прокурора Шевченківського району міста Києва фактично вказує на підробку документів, оскільки до позовної заяви сам долучає копію рішення Ворошилівського районного суду м. Донецька від 17.12.1999 р., копію додаткового рішення від 27.12.1999 р. у справі № 2-2288/99. Водночас, лист за підписом Голови Ворошиловського районного суду м. Донецька Лівочки Л.І. не є достатнім доказом підтвердження не існування вищезазначених судових рішень.

Згідно ч. 4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Підробка документів, згідно ст. 358 Кримінального кодексу України, є кримінально караним діянням, за вчинення якого передбачена кримінальна відповідальність. Однак, позивачем не наведено доказів порушення кримінальної справи за даним фактом чи існування відповідного вироку суду.

Крім цього, предметом судового розгляду в Окружному адміністративному суді м. Києва не може бути дослідження питань щодо достовірності даних, викладених у рішеннях Ворошилівського районного суду міста Донецька, фактичних обставин їх прийняття чи то встановлення факту не існування судових рішень, оскільки це виходить за рамки адміністративного судочинства.

Частина 2 статті 71 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що при винесені спірного рішення Державний реєстратор діяв на підставі, у межах та у спосіб, визначений законом, а відтак, правові підстави для скасування рішення від 22.06.2010 р. про реєстрацію права власності на нежитлові приміщення загальною площею 5 981,20 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 відсутні.

Згідно зі ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що постановлене у справі рішення суду першої інстанції ґрунтується на вірно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та не допущено порушень матеріального і процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, доводи викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстави для скасування або зміни рішення суду першої інстанції відсутні.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційні скарги Національної академії наук України, Державного підприємства Лікувально - профілактичного комплексу "Феофанія" НАН України та заступника прокурора міста Києва - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 жовтня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя суддя суддя Я.М. Собків Л.П. Борисюк І.Й. Петрик

Повний текст ухвали виготовлено - 27.12.13р.

.

Головуючий суддя Собків Я.М.

Судді: Борисюк Л.П.

Петрик І.Й.