Постанова № 36564005, 09.01.2014, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" січня 2014 р. Справа № 902/1269/13

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Філіпова Т.Л.

судді Гудак А.В. , судді Миханюк М.В.

при секретарі Карпець О.О.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився

відповідача - не з'явився

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - не з'явилися

розглянувши апеляційну скаргу Військової частини А0215 на рішення господарського суду Вінницької області від 30.10.13 р. у справі № 902/1269/13

за позовом Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт"

до Військової частини А 0215

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Головне управління Державної казначейської служби у Вінницькій області та Міністерство оборони України

про стягнення 487064,81 грн. заборгованості

Рішенням господарського суду Вінницької області від 30.10.2013 р. у справі №902/1269/13 (суддя Мельник П.А.) позов Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" до Військової частини А 0215 за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Головного управління Державної казначейської служби у Вінницькій області та Міністерства оборони України про стягнення 487064,81 грн. заборгованості задоволено частково.

Стягнуто з Військової частини А-0215 на користь Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" 432062,15 грн. - основного боргу, 863,26 грн. інфляційних втрат, 8345,13 грн. річних та 8825,37 грн. витрат по сплаті судового збору. В стягненні 15549,92 грн. пені та 30244,35 грн. 7% штрафу відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржене рішення скасувати в частині стягнення 863,26 грн. інфляційних втрат та 8345,13 грн. річних та прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Скаржник, Військова частина А0215 посилається на ту обставину, що в грудні 2012 року направив до Головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області платіжне доручення від 24.12.2012р. №1338 на суму 432 062,15 грн. для проведення розрахунків з позивачем за договором від 14.09.2012р. №216/12, однак Головне управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області зазначений платіж залишило невиконаним. Оскільки основною причиною невиконання платіжного доручення від 24.12.2012р. №1338 на суму 432 062,15 грн. була необхідність проведення в першочерговому порядку розрахунків за захищеними видатками бюджетів, вказану обставину можна розцінювати як дію непереборної сили і, згідно п.8.1 договору, вона є підставою для звільнення від відповідальності за неналежне виконання зобов’язань.

Крім того, апелянт звертає увагу суду на те що, позивач неправильно здійснив розрахунки при нарахуванні інфляційних втрат та не врахував місяці з індексом інфляції менше одиниці (дефляція).

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 26.11.2013 р. апеляційну скаргу Військової частини А0215 прийнято до провадження, справу призначено до слухання.

09.12.2013 р. позивач надав суду відзив на апеляційну скаргу в якому зазначив, що "необхідність проведення в першочерговому порядку розрахунків за захищеними видатками бюджетів" в розумінні положень ст.617 ЦК України та ст.218 ГК України не вважається надзвичайною і невідворотною обставиною. На підтвердження своїх заперечень вказує, що відповідач, стверджуючи про подання 24.12.2012р. до Головного управління Державної казначейської служби у Вінницькій області платіжного доручення №1338 на оплату бюджетного фінансового зобов'язання перед позивачем за договором від 14.09.2012р. №216/12, не надав належних доказів такого подання ні до початку судового засідання, ні під час розгляду справи судом першої інстанції.

Також, позивач наголошує, що відповідачем не було надано суду доказів повернення Головним управлінням Державної казначейської служби у Вінницькій області платіжного доручення №1338 від 24.12.2012 з обґрунтуванням такого повернення (у разі наявності факту повернення). Крім того, зазначає, що відповідач є розпорядник коштів другого ступеня, не забезпечив виконання обов'язків під час завершення бюджетного року, передбачених розділом 9 Положення про фінансове господарство розпорядника бюджетних коштів нижчого рівня (другого ступеня) за кошторисом Міністерства оборони України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 05.11.2009р. №550. Акцентує увагу апеляційної інстанції, що невиконання відповідачем договірних зобов'язань стало наслідком невиконання ним обов'язків під час завершення бюджетного року, передбачених нормативним актом, затвердженим Міністром оборони України. Щодо тверджень, викладених скаржником в апеляційній скарзі на рахунок неправомірності стягнення місцевим судом 3% річних, позивач здійснює посилання на практику Верховного Суду України та зазначає, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін договору та не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум ,передбачених ч.2 ст.625 ЦК України.

На підставі наведеного позивач просить суд апеляційної інстанції залишити апеляційну скаргу Військової частини А-0215 без задоволення. Скасувати рішення господарського суду Вінницької області від 30 жовтня 2013 р. у даній справі в частині відмови позивачу у стягненні з відповідача штрафних санкцій у сумі 15 549,92 грн., та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення даної позовної вимоги.

Крім того, до відзиву на апеляційну скаргу позивачем додано письмові пояснення, в яких останній просить апеляційний господарський суд скасувати рішення господарського суду Вінницької області від 30 жовтня 2013 р. у даній справі в частині відмови позивачу у стягненні з відповідача штрафних санкцій та прийняти нове рішення про задоволення позовної вимоги щодо стягнення штрафу та пені. На підтвердження своїх доводів позивач здійснює посилання на ч.6 ст.231 ГК України, згідно якої штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Наголошує, що оскільки, відповідачем не виконано узятий на себе обов`язок з оплати товару, а в договорі не передбачено штрафні санкції за порушення відповідачем грошового зобов`язання, то до останнього може бути застосовано санкції, передбачені ч.6 ст.231 ГК України.

Треті особи не скористалася правом подачі відзиву на апеляційну скаргу, що, у відповідності до ч.2 ст.96 ГПК України, не перешкоджає перегляду рішення місцевого господарського суду.

11.12.2013р. від відповідача надійшло клопотання №350/153/617гк від 06.12.2013р. про розгляд справи за відсутності повноважного представника Військової частини А 0215, у зв’язку з відсутністю фінансування на оплату відряджень.

До початку розгляду справи розпорядженням В.о. голови Рівненського апеляційного господарського суду від 08.01.2014 р. у справі №902/1269/13 змінено склад колегії, окрім заміни головуючого судді, змінено склад суду, визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Філіпова Т.Л., суддя Гудак А.В., суддя Миханюк М.В.

Представники сторін в засідання суду не з’явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Рівненський апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, 14.09.2012 Державною компанією з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" (постачальник) та Військовою частиною А0215 (замовник) укладено договір про закупівлю товарів за державні кошти №216/12/USE-17.3-308-D/К-12 (далі - договір), згідно п.1.1 якого постачальник зобов’язується у 2012 році поставити замовникові товар, зазначений у пункті 1.2 договору та у специфікації товару (додаток №1 до договору), замовник зобов'язується прийняти та оплатити такий товар.

Пунктом 1.4 договору сторони погодили, що постачальник здійснює поставку товару за договором після отримання від замовника письмового повідомлення про готовність до виконання умов договору, яким замовник визначає обсяги закупівлі товару.

Згідно п.3.1 договору сума договору становить 432 062, 15 грн., у тому числі ПДВ 20% у розмірі 72 010,36 грн.

Як передбачено п.4.1 договору, розрахунки за товар здійснюються за фактом поставки згідно з чинним законодавством протягом 2012 бюджетного року, на підставі наступних документів: рахунку фактури; видаткової накладної; акту прийому поставленого товару (додаток №4 до договору); акту прийому (форма №4, затверджена наказом міністерства оборони України від 24.12.2010р. №690).

Рахунок-фактура та податкова накладна оформлюються на військову частину А0215 (м.Вінниця). Податкова накладна надається замовнику відповідно до чинного законодавства, що діє на час проведення розрахунків (п.4.2 договору).

Відповідно до п.4.5 договору розрахунки за поставлений товар з постачальником замовник здійснює через відповідні реєстраційні рахунки відкриті в Головному управлінні державної казначейської служби України у Вінницькій області.

Згідно п.5.1 договору постачальник здійснює поставку товару (пункт 5.4 договору) до 01.12.2012, після надання замовником постачальнику повідомлення про готовність до виконання умов договору. Замовник може надавати таке повідомлення на поставку як повного обсягу товару, так і на партію товару.

Термін дії договору до 31 грудня 2012 року, а в частині гарантійних зобов’язань - до повного їх виконання (п.10.2 договору).

Сторонами підписано специфікацію товару та протокол погодження цін, що є невід’ємними частинами договору, якими встановлено ціну за одиницю товару – 6 647,11 грн. та ціну договору – 432 062,15 грн.

28.11.2012р. сторони підписали додаткову угоду №1 до договору, якою виклали у новій редакції п.5.1 договору: "Постачальник здійснює поставку товару (пункт 5.4 договору) до 14.12.2012, після надання замовником постачальнику повідомлення про готовність до виконання умов договору. Замовник може надавати таке повідомлення на поставку як повного обсягу товару, так і на партію товару".

14.09.2013р. відповідач надіслав позивачу лист №350/138/1554пс про готовність замовника до виконання умов договору.

На виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 432 062,15 грн., що підтверджується підписаними представниками обох сторін актами приймання №75/75 від 13.12.2012р., прийому поставленого товару від 14.12.2012р. та видатковою накладною №2444 від 11.12.2012р.

В подальшому позивачем оформлено рахунок-фактуру №529, в якому зазначено постачальника та замовника товару; договір про закупівлю товарів за державні кошти №216/12/USE-17.3-308-D/К-12 від 14.09.2012р.; найменування та суму товару.

У зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати поставленого товару, позивач неодноразово надсилав йому листи, зокрема, від 16.01.2013р., 04.02.2013р., 10.04.2013р., з вимогою про сплату заборгованості.

Відповідач у відповідях на вказані листи від 08.02.2013р., 16.04.2013р. вказав, що кредиторська заборгованість буде погашена після надходження коштів на відповідні цілі.

14.06.2013 р. позивач надіслав відповідачу претензію про сплату заборгованості, яку відповідач отримав 17.06.2013 р., про що свідчить відповідна відмітка поштового відділення на повідомленні про вручення кореспонденції.

08.07.2013 року командуванням Повітряних Сил Збройних Сил України на вказану претензію позивача надано відповідь №350/1/1075/ПС, в якій зазначено, що останнім проводиться робота щодо погашення існуючої кредиторської заборгованості за вказаним договором та борг буде погашено після надходження коштів на відповідні цілі.

За наведених обставин, 09.09.2013р. Державна компанія з експорту та імпорту продукції та послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" звернулася до господарського суду Вінницької області з позовом про стягнення з Військової частини А 0215 487064,81 грн. заборгованості за отриманий товар, згідно договору № 216/12/USE-17.3-308-D/К-12 від 14.09.2012 р., з яких: 432062,15 грн. - основного боргу, 15549,92 грн. пені, 30244,35 грн. 7% штрафу, 863,26 грн. інфляційних та 8345,13 грн. 3% річних.

Дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Приписами ч.1 ст.193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Нормою ч.1 ст.530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею ст.629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

В листах від 08.02.2013р., 16.04.2013р. відповідач вказував, що кредиторська заборгованість перед Державною компанією з експорту та імпорту продукції та послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" буде погашена після надходження коштів на відповідні цілі.

Крім того, у відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що ним вжито всіх заходів для проведення розрахунків з позивачем, однак, враховуючи, що Військова частина А 0215 фінансується з Державного бюджету України, була необхідність проведення в першочерговому порядку розрахунків за захищеними видатками бюджетів.

Відповідно до ст.617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно із ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Аналіз наведених норм законодавства свідчить, що відсутність фінансування з Державного бюджету України не є підставою для звільнення боржника від виконання грошового зобов'язання.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 432 062,15 грн. основного боргу є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з позовної заяви, позивач нарахував інфляційні втрати за період з січня 2013 року по червень 2013 року на суму боргу 432 062,15 грн. При цьому, позивачем при обчисленні інфляційних втрат враховано індекс інфляції за червень 2013 року, в якому індекс інфляції був менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Наведене спростовує твердження відповідача, що позивач неправильно здійснив розрахунки при нарахуванні інфляційних втрат та не врахував місяці з індексом інфляції менше одиниці (дефляція).

Нарахування позивачем до стягнення з відповідача 8345,13 грн. річних за період з 01.01.2013р. по 23.08.2013р. та 863,26 грн. інфляційних за період з січня 2013 року по червень 2013 року проведено згідно вимог чинного законодавства, а тому правильно задоволено судом першої інстанції у повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 1 ст.231 ГК України передбачено, що законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Як передбачено ч.2 ст.231 ГК України, у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Згідно п.5 розділу "Спори щодо виконання господарських зобов’язань. Відповідальність за порушення зобов’язань" Висновків Верховного Суду України, викладених у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст.111-16 ГПК України за 2010 - 2011 роки, застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафних санкцій у вигляді пені, штрафу, передбачених абз.3 ч.2 ст.231 ГК України, можливо при сукупності відповідних умов, а саме: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо, між іншим, порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, якщо допущено прострочення виконання не грошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про відмову у стягненні 30244,35 грн. штрафу, у зв’язку з відсутністю правових підстав для застосування до відповідача штрафної санкції, передбаченої ч.2 ст.231 ГК України, оскільки останнім допущено прострочення виконання грошового зобов'язання.

Відповідно до ст.610, п.3 ч.1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, що включає його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (штрафу, пені).

Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі (ч.1 ст. 547 ЦК України).

Згідно ст.ст.1,3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996р. № 543/96-ВР платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Позивачем заявлено до стягнення 15 549,92 грн. штрафних санкцій, нарахованих на підставі ч.6 ст.231 ГК України.

У відповідності до проведеного аналізу обставин справи та норм права, відповідальність у вигляді стягнення пені договором №216/12/USE-17.3-308-Д/К-12 від 14.09.2012р. не передбачена, а тому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову в частині стягнення 15 549,92 грн. штрафних санкцій, нарахованих на підставі ч.6 ст.231 ГК України.

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що посилання відповідача на не проведення платежу за отриманий товар з вини органів Державної казначейської служби України не можуть бути взяті до уваги, оскільки вказані обставини є взаємовідносинами між відповідачем та його фінансовою установою з розрахунково-касового обслуговування відповідача, і не можуть бути підставою для звільнення останнього від виконання зобов'язання та відповідальності перед позивачем.

Відтак з урахуванням вище викладеного, доводи апеляційної скарги Військової частини А0215 суд апеляційної інстанції не вважає переконливими та відхиляє.

Як роз’яснено у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення", рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення суду першої інстанції указаним вимогам відповідає.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що доводами апеляційної скарги висновків господарського суду не спростовано, підстав для скасування або зміни рішення, встановлених статтею 104 Господарського процесуального кодексу України, не встановлено, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, рішення господарського суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 99,101,103,105,109,110 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Військової частини А0215 на рішення господарського суду Вінницької області від 30.10.2013 р. у справі № 902/1269/13 залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції – без змін.

Справу №902/1269/13 повернути до господарського суду Вінницької області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову суду апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою законної сили.

Головуючий суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Гудак А.В.

Суддя Миханюк М.В.