Постанова № 36559395, 14.02.2011, Миколаївський окружний адміністративний суд

Миколаївський окружний адміністративний суд

вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54055

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв

15:38

14.02.2011 р. Справа № 2а-2788/10/1470

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Устинова І. А. за участю секретаря судового засідання Непомнящої А. О. розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом

відкритого акціонерного товариства "Миколаївська теплоелектроцентраль",

до

Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва,

про

скасування податкового повідомлення-рішення від 17.02.2004 р. №0000242301/0 в частині визначення податкового зобов'язання в сумі 71 405 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство «Миколаївська теплоелектроцентраль»(далі – позивач, ВАТ «Миколаївська ТЕЦ») звернулося до суду Миколаївської області з позовом до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва (далі – відповідач, ДПІ) з вимогами визнати недійсним податкове повідомлення-рішення від 17 лютого 2004 року № 0000242301/0 в частині визначення податкового зобов'язання в сумі 71 405 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачем зазначено, що відповідач не мав передбачених чинним законодавством підстав для застосування процедур нарахування пені та штрафних санкцій боржнику ВАТ «Миколаївська ТЕЦ», оскільки відповідно до ухвали господарського суду Миколаївської області від 22 квітня 2002 року та від 26 квітня 2002 року порушено справу № 4/110 про банкрутство ВАТ «Миколаївська ТЕЦ»та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, згідно із п.4 ст.12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14 квітня 1992 року № 2343-XII протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка ( штраф, пеня) інші фінансові (економічні) санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань і зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів).

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 20 квітня 2004 року у справі № 6/75 визнано недійсним податкове повідомлення-рішення № 0000242301/0 від 17 лютого 2004 року.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням відповідачем подано апеляційну скаргу до Одеського апеляційного господарського суду. Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 18 червня 2004 року рішення господарського суду Миколаївської області залишено без змін.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням відповідачем подано касаційну скаргу до Вищого господарського суду України. Постановою Вищого господарського суду України від 12 січня 2005 року постанову Одеського апеляційного господарського суду від 18 червня 2004 року залишено без змін.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням відповідачем подано касаційну скаргу до Верховного суду України. Постановою Верховного суду України від 05 квітня 2005 року касаційну скаргу ДПІ задоволено частково, постанову Вищого господарського суду від 12 січня 2005 року, постанову Одеського апеляційного господарського суду від 18 червня 2004 року та рішення господарського суду Миколаївської області від 20 квітня 2004 року скасовано частково щодо визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 17 лютого 2004 року № 0000242301/0 в частині визначення податкового зобов’язання в сумі 17405,00 грн. (основний платіж). Справу в цій частині позовних вимог передано на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки судами попередніх інстанцій не враховано, що в ч. 4 ст. 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»йдеться лише про санкції за невиконання чи неналежне виконання щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), які за правилами цієї статті не застосовуються протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів. У решті позовних вимог судові рішення у справі № 6/75 залишені без змін.

При розгляді справи господарським судом Миколаївської області від позивача надійшло клопотання про проведення судово-бухгалтерської експертизи. Приймаючи до уваги, що роз’яснення питань, що виникли при вирішенні даного господарського спору та задовольняючи клопотання позивача, Господарський суд Миколаївської області 22 серпня 2005 року виніс ухвалу про призначення судово-економічної експертизи та зупинив провадження у справі. Перед експертом поставлено наступне питання : Яка чиста сума податкового зобов’язання Відкритого акціонерного товариства «Миколаївська теплоелектроцентраль»по податку на додану вартість по податковим періодам за 2001 рік - 9 місяців 2003 року.

При надходженні до господарського суду матеріалів з висновком експерта та поверненням справи з експертизи ухвалою господарського суду Миколаївської області від 05 червня 2006 року у справі № 15/235/05 провадження у справі поновлено та здійснена заміна відповідача –Центральної міжрайонної державної податкової інспекції у м. Миколаєві на його правонаступника –Державну податкову інспекцію у Заводському районі м. Миколаєва.

Згідно висновку судово-економічної експертизи від 29 травня 2006 року № 3295-3297 в господарській справі за позовом ТОВ «Миколаївська ТЕЦ»до ДПІ про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 17 лютого 2004 року № 0000242301/0 висновки акту перевірки від 13 лютого 2004 року № 173/65/23-01/30083966 в частині донарахування ПДВ в сумі 71405,00 грн. не підтверджені (т. 1, а. с. 116-120).

У зв’язку з набранням чинності Кодексом адміністративного судочинства України 01.09.2005 р., визначено спір розглядати за правилами адміністративного судочинства.

В процесі розгляду справи позивачем уточнено підстави для визнання недійсним повідомлення-рішення в частині визначення податкового зобов’язання по податку на додану вартість в сумі 71405,00 грн. (т. 1, а. с. 134). Постановою Господарського суду Миколаївської області від 04 липня 2006 року на підставі висновку експерта, позов задоволено частково, визнано недійсним податкове повідомлення–рішення від 17 лютого 2004 року № 0000242301/0 в частині визначення податкового зобов’язання по податку на додану вартість у сумі 54020,00 грн., в останній частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятою постановою господарського суду Миколаївської області відповідачем подано апеляційну скаргу до Одеського апеляційного господарського суду. Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 03 жовтня 2006 року постанова господарського суду Миколаївської області від 04 липня 2006 року у справі № 15/235/05 залишена без змін, а апеляційна скарга Державної податкової інспекції у Заводському районі м.Миколаєва без задоволення.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням відповідачем подано касаційну скаргу до Вищого господарського суду України. Ухвалою Вищого господарського суду України від 24 березня 2010 року касаційна скарга Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва задоволена частково, постанова господарського суду Миколаївської області від 04 липня 2006 року та ухвала Одеського апеляційного господарського суду від 03 жовтня 2006 року у справі № 15/235/05 скасовані, оскільки висновки судів грунтуються лише на висновку експерта та не підтверджені матеріалами справи, справа направлена на новий розгляд до суду першої інстанції.

Згідно зі ст.17 КАС України спір належить до компетенції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ.

Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 06 травня 2010 року відкрито провадження у справі № 2а-2788/10/1470.

В процесі нового розгляду справи позивачем уточнено підстави для визнання податкового повідомлення-рішення від 17 лютого 2004 року № 0000242301/0 противоправним, а саме позивачем не включено як до податкового кредиту так і до податкового зобов’язання податок на додану вартість з господарських операцій стосовно придбання та реалізації товарів для працівників, що перебувають з ним у трудових відносинах. Завищення податкового зобов’язання, підтвердженого висновком експерта та відповідачем, відбулось в порушення вимог пункту 4,1 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість», яким передбачено, що база оподаткування операцій з поставки товарів (робіт, послуг) визначається, виходячи із договірної (контрактної) вартості, за винятком податку на додану вартість, включається в ціну товарів (робіт, послуг). Згідно висновку експерта внаслідок вказаного вище порушення податкове зобов’язання за перевіряємий період встановлено згідно акту перевірки 63764 грн. в сторону заниження , згідно даних експерта 74623 (63764-74623 = 10860 грн.), експерт від суми реалізованих товарів відрахував суму податку на додану вартість, сплачену Позивачем постачальникам при придбанні цих товарів.

При визначенні податкового кредиту Відповідач порушив підпункт.7.4.1 статті Закону України «Про податок на додану вартість», відповідно якого податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації, а саме при визначені податкового кредиту не враховані суми податку на додану вартість по господарським операціям з придбання товарів (продуктів харчування) для їдальні. Таким чином, сума податкового кредиту за перевіряємий період правомірно підлягає збільшенню на 43160 грн.

Позивач вважає, що сума податкового зобов’язання за перевіряємий період 2001 рік - 9 місяців 2003 року підлягає збільшенню на 17385 грн., що підтверджується висновком судово-економічної експертизи, а не на 71405 грн., як визначив Відповідач.

Експертом на підставі документально підтверджених сум податкових зобов’язань та податкового кредиту в розрізі місяців розрахована чиста сума податкового зобов’язання по податку на додану вартість 54020 грн. ( 10860 +43160=54020).

Висновки судового експерта є об’єктивними, оскільки у відповідності до ухвали Господарського суду Миколаївської області від 27 серпня 2005 року у справі 15/235/05, сума податкового зобов’язання визначена на підставі документів первинного бухгалтерського та податкового обліку, даних головної книги, декларацій, податкових накладних. Відповідач при проведенні перевірки не прийняв до уваги дані податкових накладних, а скористався даними головної книги. Факт ненадання податкових накладних в акті перевірки не зазначено. Згідно п.1.8 Наказу Державної податкової адміністрації України від 16 вересня 2002 року № 429 (чинного на момент виникнення спірних відносин), яким затверджено «Порядок оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового та валютного законодавства»у разі відсутності первинних документів, що підтверджують факт порушення, до акту перевірки додаються пояснення посадових осіб або інших працівників в межах їх компетенції. Пояснення Відповідачем не витребувались, оскільки були надані всі витребувані документи у повному обсязі, про що зазначено в акті перевірки.

В судовому засіданні представником позивача змінені позовні вимоги підтримано в повному обсязі. На підтвердження своєї позиції позивачем надано оригінали податкових накладних, що містяться в матеріалах справи.

Відповідач позовні вимоги не визнав та зазначив, що податкові накладні для придбання товарів для своїх працівників на момент проведення перевірки не були надані посадовим особам ДПІ, оскільки фахівці, що робили перевірку мали додати їх до складу податкового кредиту, у відповідності підпункту 4.2.2 п.4.2 ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань перед бюджетами та державними цільовими фондами», так як перевіркою цей факт не зафіксовано, то ця обставина дозволяє зробити висновок, що на момент проведення перевірки податкові накладні на придбання товарів для своїх працівників були відсутні. Відповідач документально свої твердження не підтвердив.

Відповідачем надано до суду акт про результати податкової комплексної документальної перевірки від 13 лютого 2004 року № 173/65/23-01/30083966 (т. 3, а. с. 8-50).

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши всі матеріали справи, оцінивши наявні докази в їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно п. п. 7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», (чинного на момент виникнення спірних відносин) податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів. Підпунктом 7.2.6 передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги) на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

До суду Позивачем надані та оглянуті податкові накладні на підтвердження здійснення господарських операцій за період 2001 р. - 9 місяців 2003 р. по придбанню продуктів для їдальні позивача, підтверджується висновок експерта, яким встановлено, що при визначені суми основного платежу з податку на додану вартість податковим органом не враховано, що в перевіряємому періоді показники податкового кредиту підлягають збільшенню на 43160 грн., зазначена сума складає різницю між показниками зазначеними в акті експерта та акту ДПІ. Різниця в розмірі податкового зобов’язання по податку на додану вартість між даними експерта та акту ДПІ складає зменшення на 10860 ( 63764-74623) утворилась за рахунок того, що експерт з суми реалізованих товарів відрахував суму податку на додану вартість, виплачену позивачем при придбанні цих товарів.

Відповідачем не надано до суду докази на підтвердження того, що податкові накладні, надані позивачу його контрагентами та представлені до суду не можуть враховуватись, оскільки не відповідають обов’язковим умовам складання її особою яка зареєстрована податковим органом як платник податку, не відповідають чинному законодавству та обставинам справи.

Таким чином посилання ДПІ на недостовірність висновків експерта є недоведеними.

Твердження відповідача стосовно того, що податкові накладні для придбання товарів для своїх працівників на момент проведення перевірки не були представлені ДПІ, судом до уваги не приймаються, оскільки фахівці, що робили перевірку мали при ненаданні позивачем доказових документів, мали витребувати пояснення посадових осіб або інших працівників в межах їх компетенції, в акті документальної перевірки від 13 лютого 2004 року № 173/65/23-01/30083966 ці обставини не зазначені, інших доказів непредставлення позивачем в період перевірки податкових накладних Відповідачем не надано.

За таких обставин суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, та керуючись статтями 158,160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва №0000242301/0 від 17.02.2004 року в частині визначення відкритому акціонерному товариству "Миколаївська теплоелектрцентраль" суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 54020 гривень.

Відшкодувати з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати у розмірі 3 гривень 40 копійок.

Постанова або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя І. А. Устинов

Постанова оформлена у відповідності до ч. 3 ст. 160 КАС України та підписана суддею 18.02.2011 року.

Суддя І. А. Устинов