Ухвала суду № 3654068, 30.04.2009, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

№К-29245/06

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2009 року                                                                             м. Київ

         Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого судді:  Костенка М.І., суддів:  Бившевої Л.І., Маринчак Н.Є., Усенко Є.А., Шипуліної Т.М.,

при секретарі судового засідання:Гусєвій К.О.

за участю представників

позивача:не з’явились,

відповідача:Чабана О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві адміністративну справу№5/2259-12/415

за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю «Оратта» (далі – ТОВ «Оратта»)

додержавної податкової інспекції У Франківському районі м. Львова (далі – ДПІ)

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень

за касаційною скаргоюДПІ

на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 23.05.2006,

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 30.01.2004 № 1496/10/23-2 та № 1495/10/23-2 з мотивів їх невідповідності чинному законодавству України.

Постановою господарського суду Львівської області від 14.03.2006 у задоволенні позову відмовлено з причин формування позивачем податкового кредиту на підставі податкових накладних, складених підприємством з анульованою реєстрацією (в тому числі й реєстрацією як платника податків). До того ж, за висновком місцевого суду, відсутність доказів фактичного надходження до Державного бюджету України надмірної суми ПДВ виключає можливість відшкодування цього податку.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду України від 23.05.2006 зазначену постанову суду першої інстанції скасовано та позов задоволено: оспорювані податкові повідомлення-рішення визнано недійсними. У прийнятті постанови апеляційний суд виходив з наявності у платника податку – позивача – податкових накладних, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, та дійсності договорів, за якими виконувалися відповідні роботи, що є достатньою підставою для визначення податкового кредиту та відшкодування ПДВ з державного бюджету.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України ДПІ просить скасувати оскаржувану постанову апеляційної інстанції та відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає, що анулювання реєстрації контрагента позивача та фактичне ненадходження до бюджету податку на додану вартість позбавляє позивача права на податковий кредит.

Заслухавши суддю доповідача по справі, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, надання правової оцінки обставин справи, колегія суддів дійшла висновку про необхідність скасування ухвалених у справі судових рішень з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з огляду на таке.

Попередніми судовими інстанціями у справі встановлено, що:

- ДПІ було проведено позапланову документальну перевірку дочірнього підприємства «Бізон Арт Капітель» (правонаступником якого є ТОВ «Оратта»), оформлену актом від 29.01.2004 № 10/23-239/23890568, з питань перевірки фактів, виявлених за наслідками зустрічної перевірки з ПП «Укртехнопроект» за період з 01.04.2002 по 01.07.2003;

- в ході проведеної перевірки було виявлено факт заниження позивачем податку на прибуток на суму 216318 грн. та податку на додану вартість на суму 144212 грн. з причин формування податкового кредиту на підставі податкових накладних, які було складено за результатами виконання будівельних робіт товариством з обмеженою відповідальністю «Опт-Трейдінг» (далі – ТОВ «Опт-Трейдінг»;

- за рішенням місцевого суду Калінінського району м. Донецька від 31.10.2002 було визнано недійсними установчі документи ТОВ «Опт-Трейдінг» та скасовано його реєстрацію як платника ПДВ;

- 10.07.2003 ТОВ «Опт-Трейдінг» було знято з податкового обліку.

Причиною виникнення спору в даній справі стало питання правомірності формування позивачем податкового кредиту.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Згідно з підпунктом 7.4.5 цього пункту не дозволяється включати до податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) – актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні цього позову, місцевий суд виходив з помилкового висновку про те, що позивач не підтвердив своє право на податковий кредит з огляду на визнання судом недійсними установчих документів суб’єкта господарювання, яким було видано податкові накладні, та фактичну несплату податку до бюджету.

Разом з тим, місцевий суд залишив поза увагою той факт, що реєстрацію ТОВ «Опт-Трейдінг» як платника ПДВ було анульовано 10.07.2003, тоді як відповідні податкові накладні були видані 29.12.2002 та 31.03.2003. Тобто на час здійснення господарських операцій (за якими ДПІ визнала необґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ) виконавець робіт - ТОВ «Опт-Трейдінг» - мав свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ. За таких обставин замовник не може нести відповідальність ані за несплату податків виконавцем робіт, ані за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Визнання ж недійсними установчих документів юридичної особи та подальше анулювання свідоцтва платника ПДВ самі по собі не призводять до недійсності усіх правочинів, укладених з моменту державної реєстрації такої особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляє правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні.

Відповідну правову позицію викладено й у постанові Верховного Суду України від 13.01.2009 № 09/05.

Втім не можна визнати обґрунтованим й висновок апеляційного суду про те, що наявність у платника податку (позивача у справі) виданих йому виконавцем робіт податкових накладних, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, і сплата вартості відповідних робіт з ПДВ є достатніми підставами для визначення податкового кредиту та відшкодування цього податку з бюджету.

Так, згідно з підпунктом 7.7.1 пункту 7.1 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

За змістом пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

З наведених норм Закону вбачається, що підставою бюджетного відшкодування податку на додану вартість є правильно сформований податковий кредит відповідно до вимог Закону. Таким чином, для обґрунтованості висновку щодо правомірності або протиправності формування податкового кредиту суди повинні були вичерпно дослідити усе коло правовідносин з приводу виконання відповідних господарських операцій. Так, судові інстанції не взяли до уваги, що у період перевірки виконавець робіт – ТОВ «Опт –Трейдінг» - не звітував про свою діяльність та не сплачував податки, що може бути ознакою фіктивного підприємництва.

Посилання ж апеляційного суду на відсутність судових рішень про визнання договорів про виконання монтажно-будівельних робіт недійсними як на підставу задоволення позову є помилковим, оскільки суд мав право сам у цій справі дійти висновку щодо нікчемності чи правомірності цих правочинів і  викласти його в мотивувальній частині рішення.

До того ж, у постанові Верховного Суду України від 12.02.2008 №08/28 викладено правову позицію, відповідно до якої факт порушення контрагентами-постачальниками продавця своїх податкових зобов’язань може бути підставою для висновку про необґрунтованість заявлених платником податку вимог про надання податкової вимоги – відшкодування податку на додану вартість з державного бюджету, якщо податковий орган доведе: що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про правопорушення, які допускали його контрагенти; або, що одержати податкову вигоду можна лише тоді, коли на одному з етапів придбання товару, який експортується (сировини, з якої він може бути виготовлений), податок на додану вартість до державного бюджету не сплачується, а експортер (у справі, що розглядається – позивач) вживає заходів до відшкодування податку з бюджету, тобто що без участі експортера податкова вигода не може бути одержана; або що діяльність платника податку, його взаємозалежних або афілійованих осіб спрямована на здійснення операцій, пов’язаних з наданням податкової вигоди, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов’язань, зокрема у випадках, коли такі операції здійснюються через посередників.

Частиною другою статті 227 Кодексу про адміністративне судочинство України (далі – КАС) передбачено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

За таких обставин ухвалені у цій справі постанова господарського суду Львівської області та постанова Львівського апеляційного господарського суду підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час цього розгляду суду слід врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, встановити дійсні права і обов'язки сторін, і в залежності від встановленого правильно застосувати норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та прийняти законне і обґрунтоване рішення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 227, 231КАС, Вищий адміністративний суд України,

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції У Франківському районі м. Львова задовольнити частково.

2. Постанову господарського суду Львівської області від 14.03.2006 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 23.05.2006 у справі №5/2259-12/415 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до Львівського окружного адміністративного суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом 1 місяця з дня виявлення цих обставин.

Головуючий суддя:                                                               М.І. Костенко

судді:                                                                                        Л.І. Бившева

      Н.Є. Маринчак

      Є.А. Усенко

      Т.М. Шипуліна