Ухвала суду № 36534401, 27.11.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"27" листопада 2013 р. м. Київ К/9991/11450/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Лосєва А.М., Шипуліної Т.М.,

секретар судового засідання Гончарук І.Ю.,

за участю:

представника відповідача - Савецької Н.С.,

представника Генеральної прокуратури України - Чубенка В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Українське Дунайське пароплавство»

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2010 року

та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2011 року

у справі № 2а-10167/09/1570

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Українське Дунайське пароплавство»

до Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Одеської області

за участю Ізмаїльської міжрайонної прокуратури

про скасування рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій, -

В С Т А Н О В И Л А :

Відкрите акціонерне товариство «Українське Дунайське пароплавство» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Одеської області (далі - відповідач) про скасування рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 12 травня 2009 року № 0000082200.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2010 року позов задоволено частково. Скасовано рішення Ізмаїльської ОДПІ Одеської області про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 12 травня 2009 року № 0000082200 в частині застосування до ВАТ «Українське Дунайське пароплавство» штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 7873997,98 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2011 року постанову Одеського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2010 року скасовано. Прийнято нову постанову, якою у задоволенні позову відмовлено.

В касаційній скарзі ВАТ «Українське Дунайське пароплавство», посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить змінити судове рішення суду першої інстанції, а саме - скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог із прийняттям в цій частині нового рішення про задоволення позовних вимог, скасувавши рішення суду апеляційної інстанції.

У запереченні на касаційну скаргу Ізмаїльська ОДПІ Одеської області, посилаючись на те, що постанова Одеського апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2011 року є законною та обґрунтованою, а положення касаційної скарги жодним чином це не спростовують, просить відмовити в задоволенні касаційної скарги та залишити без змін рішення суду апеляційної інстанції.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників відповідача та Генеральної прокуратури України, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

Ізмаїльська ОДПІ Одеської області провела планову виїзну перевірку ВАТ «Українське Дунайське пароплавство» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2007 року по 31 грудня 2008 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2007 року по 31 грудня 2008 року, за результатами якої був складений акт від 27 квітня 2009 року № 0949/2301/01125821.

За висновками акта перевірки, позивачем були порушені вимоги статті 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», які полягали у порушенні термінів надходження товару по імпортних контрактах, укладених з фірмами-нерезидентами, а саме: з Компанією «Cemko Callenberg Marine A/S», Данія (дебіторська заборгованість складає 896803,00 Євро, що по курсу НБУ складає 5537763,47 грн.), з Компанією «Пелла-Маш», Російська Федерація (прострочена дебіторська заборгованість складає 75607,00 Євро, що по курсу НБУ складає 456820,24 грн.), з Компанією «J.P.Saver & Sohn Maschinenbau GmbH», Німеччина (прострочена дебіторська заборгованість складає 11746,00 Євро, що по курсу НБУ складає 75401,32 грн.), з Компанією «DVZ - Servis GmbH», Німеччина (прострочена дебіторська заборгованість складає 12820,00 Євро, що по курсу НБУ складає 82619,23 грн.), з Компанією «Alfa Laval Tumba AB», Швеція (прострочена дебіторська заборгованість складає 169704,00 Євро, що по курсу НБУ складає 1063654,86 грн.), оскільки до перевірки не надано вантажних митних декларацій типу ІМ-40 або інших документів, які б свідчили про погашення простроченої дебіторської заборгованості.

12 травня 2009 року Ізмаїльська ОДПІ Одеської області на підставі вказаного акта перевірки прийняла рішення № 0000082200, яким на підставі статті 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» застосувала до ВАТ «Українське Дунайське пароплавство» штрафні (фінансові) санкції у сумі 8408356,00 грн.

Вказане рішення оскаржувалося позивачем в адміністративному порядку, за наслідками якого його скарги були залишені без задоволення, а оспорюване рішення - без змін.

Суд першої інстанції, задовольняючи частково позовні вимоги, виходив з того, що датою імпорту є дата перетину товаром митного кордону України, а не дата оформлення вантажної митної декларації, у зв'язку з чим у податкового органу були відсутні підстави нараховувати пеню за порушення термінів надходження товарів по імпортних контрактах, укладених позивачем з Компанією «Cemko Callenberg Marine A/S», Компанією «J.P.Saver & Sohn Maschinenbau GmbH», Компанією «DVZ - Servis GmbH», Компанією «Alfa Laval Tumba AB», оскільки імпортований за такими контрактами товар був поставлений на митний ліцензійний склад БПП «Трімекс» та перебував під митним контролем у відповідного органу державної митної служби згідно штампу «Під митним контролем». Відмовляючи у задоволенні решти позовних вимог, суд виходив з того, що поставка обладнання за контрактом, укладеним позивачем з Компанією «Пелла-Маш», була здійснена на склад постачальника (Компанії «Пелла-Маш»), тобто обладнання не перетинало митного кордону України, з огляду на що поставка товару у розумінні положень 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» здійснена не була.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив з того, що за контрактом, укладеним позивачем з Компанією «Cemko Callenberg Marine A/S», нерезидентом не були виконані всі зобов'язання щодо поставки, з урахуванням того, що позивач не звертався до Ізмаїльської митниці з питань митного оформлення у митний режим «Імпорт», оскільки обладнання за контрактом з вказаним нерезидентом було розміщене у митному режимі «Транзит».

Однак, з такими висновками суду апеляційної інстанції колегія суддів погодитись не може, з огляду на наступне.

Відповідно до положень статті 4 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до видів зовнішньоекономічної діяльності, які здійснюють в Україні суб'єкти цієї діяльності, належить, зокрема, імпорт товарів, капіталів та робочої сили.

За змістом абзацу 14 статті 1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та абзацу 4 підпункту 1.1 Інструкції про порядок здійснення контролю за експортними, імпортними операціями, затвердженої постановою Національного банку України від 24 березня 1999 року № 136 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), імпорт (імпорт товарів) - це купівля (у тому числі з оплатою в негрошовій формі) українськими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності в іноземних суб'єктів господарської діяльності товарів з ввезенням або без ввезення цих товарів на територію України, включаючи купівлю товарів, призначених для власного споживання установами та організаціями України, розташованими за її межами.

Імпортна операція у розумінні статті 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачає здійснення суб'єктом господарювання імпорту.

При цьому, моментом здійснення імпорту відповідно до абзацу 38 статті 1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) є момент перетину товаром митного кордону України або переходу права власності на зазначений товар, що експортується чи імпортується, від продавця до покупця.

Виходячи з аналізу вказаних вище правових норм, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що моментом вчинення імпортної операції, зокрема моментом поставки товару за такою операцією (що підтверджується штампом митниці «Під митним контролем» на товаросупровідних документах), для застосування статей 2, 4 України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» є момент фактичного перетину імпортованим товаром митного кордону України.

Згідно зі статтею 212 Митного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) митний склад - це митний режим, відповідно до якого ввезені з-за меж митної території України товари зберігаються під митним контролем без справляння податків і зборів і без застосування до них заходів нетарифного регулювання та інших обмежень у період зберігання, а товари, що вивозяться за межі митної території України, зберігаються під митним контролем після митного оформлення митними органами до фактичного їх вивезення за межі митної території України.

Відповідно до положень абзацу 1 статті 216 Митного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для зберігання товарів у режимі митного складу використовуються спеціально обладнані приміщення, резервуари, майданчики - митні ліцензійні склади.

Пункт 1.4 Положення про відкриття та експлуатацію митних ліцензійних складів, затвердженого наказом Державної митної служби України від 31 грудня 1996 року № 592 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), встановлює, що територія митних ліцензійних складів є зоною митного контролю і становить невід'ємну складову частину митної території України, на якій діє законодавство України, Митний кодекс України, нормативні акти Державної митної служби України, а також нормативні акти інших відомств, що регулюють вимоги до товарів, які ввозяться в Україну або вивозяться з України, відповідно до Митного кодексу України.

Таким чином, оскільки територія митного ліцензійного складу є митною територією України, факт розміщення товару на митному ліцензійному складі підтверджує, що товар знаходиться на митній території України, а також з урахуванням факту наявності у позивача документів з відміткою органу державної митної служби «Під митним контролем», що свідчать про фактичне ввезення товару на територію України за контрактами з Компанією «Cemko Callenberg Marine A/S», Компанією «J.P.Saver & Sohn Maschinenbau GmbH», Компанією «DVZ - Servis GmbH», Компанією «Alfa Laval Tumba AB» (т.1 арк. справи 18-31), суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, з яким погоджується суд касаційної інстанції, що ВАТ «Українське Дунайське пароплавство» не були порушені вимоги статті 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» за контрактами з вказаними нерезидентами, з огляду на що оспорювань рішення в частині застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій у сумі 7873997,98 грн. є неправомірним.

При цьому, колегія суддів вказує, що обставини щодо дотримання (недотримання) суб'єктом господарювання митних процедур щодо обраного митного режиму не спростовують факту переміщення товаром митного кордону України.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

Разом з цим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог щодо скасування оспорюваного рішення в частині застосованих штрафних (фінансових) санкцій у сумі 534357,02 грн., оскільки поставка обладнання за контрактом, укладеним позивачем з Компанією «Пелла-Маш», була здійснена на склад постачальника (Компанії «Пелла-Маш»), тобто обладнання не перетинало митного кордону України, з огляду на що поставка товару у розумінні положень 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» здійснена не була.

Відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Враховуючи вищевикладене, постанова Одеського апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2011 року підлягає скасуванню із залишенням в силі постанови Одеського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2010 року.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 221, 223, 226, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Українське Дунайське пароплавство» задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2011 року скасувати, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2010 року залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ______ Л.І. Бившева

Судді: ______ А.М. Лосєв

______ Т.М. Шипуліна