Постанова № 36529848, 02.01.2014, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 січня 2014 року місто Київ № 810/6516/13-а

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Шевченко А.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «АТ Імпорт» (представник Урбанська Наталія Федорівна)доДержавної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління Міндоходів у Київській областіпровизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «АТ Імпорт» (представник Урбанська Наталія Федорівна), звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління Міндоходів у Київській області від 25.11.2013 року № 0001742201/1090, від 25.11.2013 року № 0001752201/1091 та від 25.11.2013 року № 0001732201/1092 прийняті з порушенням норм матеріального права, є таким, що суперечить чинному законодавству України та підлягають скасуванню.

В призначений день та час у судове засідання з'явився представник позивача, представник відповідача в судове засідання не з'явився, про причини неприбуття суд не повідомив, заяви про розгляд справи без його участі суду не надав.

Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Судом встановлено, що для розгляду і вирішення даної справи відсутня потреба у заслуховуванні свідків чи експертів, також немає інших перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, зазначених у статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, тому суд протокольною ухвалою від 17.12.2013 року у зв'язку з неявкою представника відповідача, вирішив подальший розгляд справи проводити в порядку письмового провадження.

Представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд позов задовольнити.

Відповідач проти позову заперечував з підстав, викладених у письмових запереченнях на адміністративний позов, які надійшли 25.12.2013 року.

Всебічно та об'єктивно дослідивши матеріали справи, та оцінивши їх у сукупності, судом встановлено наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «АТ Імпорт» є юридичною особою, код за ЄДРПОУ: 37850753.

З матеріалів справи встановлено, що 01.11.2013 року ДПІ в Обухівському районі ГУ Міндоходів у Київській області було проведено перевірку позивача, за результатами якої складено Акт від 01.11.2013 року № 825/10-16-22-01/37850753 «Про результати планової виїзної перевірки ТОВ «АТ Імпорт» код 37850753 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 18.11.2011 року по 31.12.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 18.11.2011 року по 31.12.2012 року».

Перевіркою встановлено наступні порушення вимог податкового законодавства:

- пункти 135.1, 135.4 статті 135, пункти 138.1, 138.2, 138.6 статті 138, підпункти 139.1.1, 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток на загальну суму 1 364 039, 00 гривень, в тому числі по періодах:

за 1 квартал 2012 року на 705 325, 00 гривень;

за 2 квартал 2012 року на 325 669, 00 гривень;

за 3 квартал 2012 року на 194 265, 00 гривень;

за 4 квартал 2012 року на 138 780, 00 гривень;

- підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, пункт 198.6 статті 198, пункт 188.1 статті 188 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством занижено ПДВ в сумі 127 940, 00 гривень, у тому числі:

серпень 2012 року на 127 940, 00 гривень;

- підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, пункт 198.6 статті 198, пункт 188.1 статті 188 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством завищено від'ємне значення ПДВ, який включається до складу податкового кредиту наступного періоду на загальну суму 911 762, 00 гривень;

- підпункт 168.1.1 пункту 168.1 статті 168, підпункт 169.2.2 пункту 169.2 статті 169, пункт 176.2 статті 176 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податкових зобов'язань по податку з доходів фізичних осіб за лютий-грудень 2012 року на загальну суму 885, 17 гривень.

На підставі Акта перевірки від 01.11.2013 року № 825/10-16-22-01/37850753 ДПІ в Обухівському районі ГУ Міндоходів у Київській області були винесені наступні податкові повідомлення-рішення (які стосуються предмету оскарження):

від 25.11.2013 року № 0001742201/1090 на суму завищення від'ємного значення ПДВ - 836 384, 00 гривень;

від 25.11.2013 року № 0001752201/1091 за платежем по податку на прибуток на суму грошового зобов'язання за основним платежем - 75 241, 00 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 18 810, 25 гривень;

від 25.11.2013 року № 0001732201/1092 за платежем по податку на прибуток на суму грошового зобов'язання за основним платежем - 1 075 315, 00 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 268 828, 75 гривень.

Не погодившись з вищевказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суд з даним позовом, в якому просив суд визнати їх протиправними та скасувати, що і є предметом даного спору.

Надаючи правової оцінки відносинам, що виникли між сторонами, застосовуючи нормативно-правові акти, чинні на момент виникнення спірних правовідносин, слід зазначити наступне.

Щодо реалізації автомобіля Huindai Еlantra громадянину ОСОБА_3 у зв'язку з чим було встановлено порушення норм пункту 135.1, пункту 135.4 статті 135 Податкового кодексу України та пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України.

Між позивачем та громадянином ОСОБА_4 був укладений договір купівлі-продажу № 578 від 26.07.2012 року автомобіля Hyundai Elantra, номер кузова НОМЕР_1 згідно додатку № 1 до договору купівлі-продажу № 578 від 26.07.2012 року, загальна ціна з ПДВ за зазначений автомобіль складає 142 800, 00 гривень, в тому числі ПДВ - 23 800, 00 гривень.

Позивачем було виписано видаткову накладну № 611 від 26.07.2012 року громадянину ОСОБА_4 на вказаний вище автомобіль на суму 142 800, 00 гривень, в тому числі ПДВ - 23 800, 00 гривень.

Позивачем було виписано податкову накладну № 79 від 26.07.2012 року на адресу громадянина ОСОБА_4. за отриманий автомобіль на суму 142 800, 00 гривень, в тому числі ПДВ - 23 800, 00 гривень.

В свою чергу, 26.07.2012 року був складений акт приймання-передачі до договору купівлі-продажу № 578 від 26.07.2012 року на зазначений автомобіль, який прийнятий громадянином ОСОБА_4

Згідно довідки-рахунку від 26.07.2012 року серії ДПІ № 293065, виписаної ТОВ «АТ-Імпорт» встановлено реалізацію транспортного засобу автомобіля легкового Hyundai Elantra, номер кузова НОМЕР_1 вартістю 142 800, 00 гривень фізичній особі ОСОБА_4 (паспорт НОМЕР_2 мешкає: АДРЕСА_1).

В ході перевірки, від ОУ Білоцерківської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області отримані відомості, що підтверджують складання та виписування довідки-рахунку службовими особами ТОВ «АТ-Імпорт» за ціною нижчою від реальної ціни продажу транспортного засобу. А саме, згідно пояснення громадянина ОСОБА_4 в липні 2012 року ним був придбаний автомобіль Hyundai Elantra, номер кузова НОМЕР_1. Вартість автомобіля склала 26 600 доларів США.

Офіційний курс НБУ долара США станом на 26.07.2012 року складав 799, 300 гривень за 100 доларів США. Таким чином, сума сплачена громадянином ОСОБА_4 ТОВ «АТ-Імпорт» складає 212 613, 80 гривень (в тому числі ПДВ 35 435, 63 гривень).

За даними бухгалтерського обліку ТОВ «АТ-Імпорт» реалізація автомобіля Hyundai Elantra, номер кузова НОМЕР_1, відображено на бухгалтерському рахунку 361 в сумі 142 000, 00 гривень.

Таким чином відповідач дійшов висновку про порушення пункту 135.4 статті 135 Податкового кодексу України, сума 58 844, 84 гривень не відображена підприємством в бухгалтерському та податковому обліку, чим занижено дохід від операційної діяльності при реалізації транспортного засобу автомобіля легкового Hyundai Elantra, номер кузова НОМЕР_1 фізичній особі ОСОБА_4 в перевіряємому періоді на суму 58 845, 00 гривень, в тому числі за 3 квартал 2012 року на 58 845, 00 гривень.

Дане порушення, на думку відповідача, вплинуло на визначення об'єкту оподаткування податком на додану вартість та на заниження доходу від операційної діяльності.

Зазначені висновки відповідача суперечать нормам чинного законодавства України у зв'язку з наступним. Відповідно до частини першої, частини другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Пунктом 8 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1998 року № 1388 (далі - Порядок № 1388), зокрема встановлено, що документом, що підтверджує правомірність придбання транспортних засобів, їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, є засвідчена підписом відповідної посадової особи, що скріплений печаткою довідка-рахунок за формою згідно з додатком 1, видана суб'єктом господарювання, діяльність якого пов'язана з реалізацією транспортних засобів та їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери.

Додатком № 1 до Порядку № 1388 затверджено форму довідки-рахунку, зазначеної в пункті 8 Порядку № 1388.

Відповідно до довідки-рахунку серії ДПІ № 293063 від 26.07.2012 року, форма якої відповідає додатку до Порядку № 1388, виписаної Позивачем, Позивач реалізував громадянину ОСОБА_4 (паспорт НОМЕР_2, АДРЕСА_1) автомобіль Huindai Еlantra номер кузова НОМЕР_1 вартістю 142 000 гривень (в тому числі ПДВ - 23 666, 67 гривень). Довідка-рахунок серії ДПІ № 293063 від 26.07.2012 року підписана посадовою особою та скріплена печаткою Позивача і підписана громадянином ОСОБА_4

Таким чином, в силу статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та пункту 8 Порядку № 1388 довідка-рахунок серії ДПІ № 293063 від 26.07.2012 року є первинним документом, який підтверджує факт реалізації Позивачем громадянину ОСОБА_4 автомобіля Huindai Еlantra номер кузова НОМЕР_1.

Відповідно до пункту 135.1 статті 135 Податкового кодексу України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з:

доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті;

інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Пунктом 135.2 статті 135 Податкового кодексу України встановлено, що доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 135.4.1 пункту 135.4 статті 135 Податкового кодексу України дохід від операційної діяльності визнається в розмірі договірної (контрактної) вартості, але не менше ніж сума компенсації, отримана в будь-якій формі, в тому числі при зменшенні зобов'язань, та включає дохід від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг, у тому числі винагороди комісіонера (повіреного, агента тощо).

Керуючись вищезазначеними нормами чинного законодавства України, позивач на підставі первинного документу (довідка-рахунок серії ДПІ № 293063 від 26.07.2012 року, яка надавались Відповідачу при проведенні перевірки, та копія якої додається до позову) визначив дохід від реалізації громадянину ОСОБА_4 автомобіля Huindai Еlantra номер кузова НОМЕР_1 в розмірі його договірної вартості - 142 000 гривень (в тому числі ПДВ - 23 666, 67 гривень) та відобразив зазначену суму доходу в декларації з податку на прибуток.

Посилання відповідача на пояснення ОСОБА_4 про те, що він нібито придбав автомобіль Huindai Еlantra номер кузова НОМЕР_1 за ціною 212 613, 80 гривень (в тому числі ПДВ - 35 435, 63 гривень) та висновок відповідача, що саме цю суму доходу від реалізації автомобіля повинен був відобразити позивач суперечить нормам чинного законодавства України, оскільки в силу пункту 135.2 статті 135 Податкового кодексу України дохід визначається на підставі первинних документів, а не пояснень особи. Натомість пояснення ОСОБА_4 спростовуються підписаною ним довідкою-рахунком серії ДПІ № 293063 від 26.07.2012 року, в якій вартість автомобіля зазначена 142 000 гривень (в тому числі ПДВ - 23 666, 67 гривень) і саме зазначений документ є підставою для відображення суми доходу від реалізації автомобіля.

Таким чином, позивач діяв відповідно до чинного законодавства України, а висновок відповідача про те, що Позивачем порушено норми пункту 135.1, пункту 135.4 статті 135 Податкового кодексу України не ґрунтується на нормах чинного законодавства України.

Відповідно до абзаців 1, 2 пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України (в редакції діючій в період, за який проводилась перевірка) база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів, (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

Керуючись вищезазначеними нормами чинного законодавства України, позивач на підставі первинного документу (довідка-рахунок серії ДПІ № 293063 від 26.07.2012 року, яка надавались Відповідачу при проведенні перевірки, та копія якої додається до позову) визначив податкове зобов'язання від реалізації громадянину ОСОБА_4 автомобіля Huindai Еlantra номер кузова НОМЕР_1в розмірі 20% від його - 23 666, 67 гривень та відобразив зазначену суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в декларації з податку на додану вартість за липень 2012 року.

Таким чином, позивач діяв відповідно до чинного законодавства України, а висновок відповідача про те, що Позивачем порушено норми пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України не ґрунтуються на нормах чинного законодавства України.

З Акта перевірки вбачається, що відповідач також встановив порушення пункту 138.1, пункту 138.2, пункту 138.6 статті 138 Податкового кодексу України, оскільки на думку відповідача позивач в 4-му кварталі 2012 року в результаті завищення собівартості автомобілів, завищив витрати, що враховуються при обчисленні податку на прибуток підприємства на 358 291 гривень.

Зазначені висновки відповідача є протиправними та суперечать нормам чинного законодавства України, виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті;

інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з абзацом 2 підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Абзацами 1, 3 пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Пунктом 138.6 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Продаж транспортних засобів в Україні регулюється Порядком здійснення оптової та роздрібної торгівлі транспортними засобами та їх складовими частинами, що мають ідентифікаційні номери, затвердженим постановою (далі - Порядок № 1200).

Відповідно до пункту 1, пункту 2 Порядку № 1200 в редакції, діючій в період, за який проводилась перевірка, цей Порядок визначає механізм провадження торговельної діяльності у сфері оптової та роздрібної торгівлі автомобілями, автобусами, мотоциклами всіх типів, марок і моделей, причепами, напівпричепами та мотоколясками, тракторами, самохідними шасі, самохідними сільськогосподарськими, дорожньо-будівельними і меліоративними машинами, сільськогосподарською технікою, іншими механізмами та транспортними засобами вітчизняного та іноземного виробництва (далі - транспортні засоби) та їх складовими частинами (двигуни, шасі, кузови, рами), що мають ідентифікаційні номери, а також тими транспортними засобами та їх складовими частинами, що мають ідентифікаційні номери, які перебували в користуванні і були зареєстровані в установленому законодавством порядку. Дія цього Порядку поширюється на всіх суб'єктів господарювання незалежно від форми власності, які здійснюють передачу для реалізації транспортних засобів та їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, оптову та роздрібну торгівлю ними і оформлення необхідних документів (далі - суб'єкти господарювання).

Згідно з пунктом 9 Порядку № 1200 в редакції, діючій в період, за який проводилась перевірка, транспортні засоби та їх складові частини, що мають ідентифікаційні номери, які ввозяться на митну територію України для продажу, підлягають митному оформленню в порядку, встановленому законодавством.

Підпунктом 14.1.113 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України встановлено, що митні платежі - це податки, що відповідно до цього Кодексу або митного законодавства справляються під час переміщення або у зв'язку з переміщенням товарів через митний кордон України та контроль за справлянням яких покладено на митні органи.

Пунктом 1 частини першої статті 289 Митного кодексу України встановлено, що у разі ввезення товарів на митну територію України обов'язок із сплати митних платежів виникає з моменту фактичного ввезення цих товарів на митну територію України.

Відповідно до статті 272 Митного кодексу України ввізне мито встановлюється на товари, що ввозяться на митну територію України. Встановлення нових та зміна діючих ставок ввізного мита, визначених Митним тарифом України, здійснюються Верховною Радою України шляхом прийняття законів України.

Згідно зі статтею 277 Митного кодексу України об'єктами оподаткування митом є:

товари, митна вартість яких перевищує еквівалент 100 євро, що ввозяться на митну територію України або вивозяться за межі митної території України підприємствами, крім випадків, передбачених статтею 234 цього Кодексу;

товари, що ввозяться (пересилаються) на митну територію України в обсягах, які підлягають оподаткуванню митними платежами відповідно до статті 234 та розділу XII цього Кодексу, а також розділів V (Податок на додану вартість) та VI Податкового кодексу України (Акцизний податок);

товари, транспортні засоби, що реалізуються відповідно до статті 243 цього Кодексу.

Згідно з абзацом «в» пункту 185.1 статті 185 розділу V Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з ввезення товарів на митну територію України.

Пунктом 187.8 статті 187 розділу V Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення податкових зобов'язань з податку на додану вартість у разі ввезення товарів на митну територію України є дата подання митної декларації для митного оформлення.

Відповідно до підпункту 213.1.3 пункту 213.1 статті 213 розділу VI Податкового кодексу України об'єктом оподаткування акцизним податком є операції з ввезення підакцизних товарів (продукції) на митну територію України.

Згідно зі статтею 215 розділу VI Податкового кодексу України до підакцизних товарів належать автомобілі легкові, кузови до них, причепи та напівпричепи, мотоцикли.

Таким чином, при ввезені автомобілів на територію України, позивач в силу статей 272, 277 Митного кодексу України та статей 185, 187, 213, 215 Податкового кодексу України зобов'язаний сплатити наступні митні платежі: ввізне мито, податок на додану вартість та акцизний податок.

Відповідно до абзацу1 пункту 10 Порядку № 1200 нові транспортні засоби, транспортні засоби, що перебували в користуванні, а також їх складові частини, що мають ідентифікаційні номери, які були ввезені на митну територію України, підлягають обов'язковій сертифікації та допускаються до продажу за наявності сертифіката відповідності їх конструкції і технічного стану обов'язковим вимогам норм і стандартів або свідоцтва про визнання відповідності.

Пунктом 12 Порядку № 1200 визначено, що суб'єкт господарювання для продажу транспортних засобів та їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, повинен мати довідки-рахунки, а підприємство-виробник - акти приймання-передачі транспортних засобів та їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери (далі - акти приймання-передачі), а також відповідно номерні знаки для разових поїздок та номерні знаки «Транзит». Бланки довідок-рахунків, акти приймання-передачі та відповідно номерні знаки для разових поїздок та номерні знаки «Транзит» повинні зберігатися суб'єктом господарювання відповідно до вимог законодавства.

Виходячи з вищенаведених норм чинного законодавства України слідує, що для реалізації на території України автомобілів, ввезених на митну територію України, суб'єкт господарювання повинен:

сплатити вартість автомобіля Продавцю;

сплатити митні платежі (ввізне мито, податок на додану вартість, акцизний податок);

забезпечити сертифікацію автомобіля (виготовлення сертифіката відповідності);

придбати довідки-рахунки та номерні знаки «транзит».

Як вже зазначено вище, відповідно до пункту 138.6 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Таким чином, при придбанні автомобілів за межами митної території України та реалізації цих автомобілів на митній території України платник податків формує їх собівартість наступним чином:

С= Цп+Вм+Вд+Вс, де:

С- собівартість;

Цп - ціна придбання автомобіля (зазначена в інвойсі та ВМД);

Вм - ввізне мито;

Вд - витрати на доставку;

Вс - витрати на доведення до стану, придатного для продажу (сплата податку на додану вартість та акцизного податку, виготовлення сертифіката відповідності, придбання довідок-рахунків та номерних знаків «транзит»).

Керуючись вищезазначеними нормами чинного законодавства України, позивач при формуванні собівартості автомобілів включив наступні витрати: ціна придбання автомобіля, ввізне мито, витрати на доставку, витрати на доведення до стану, придатного для продажу (сплата податку на додану вартість та акцизного податку, виготовлення сертифіката відповідності, придбання довідок-рахунків та номерних знаки «транзит»).

Таким чином, позивач сформував собівартість реалізованих автомобілів з дотриманням норм пункту 138.6 Податкового кодексу України та відповідно не порушував ані зазначену норму, ані пункт 138.1, пункт 138.2 статті 138 Податкового кодексу України.

Разом з цим, в Акті перевірки відповідач, всупереч пункту 138.6 Податкового кодексу України, здійснюючи формування собівартості реалізованих позивачем автомобілів, не включив до складу собівартості витрати позивача зі сплати податку на додану вартість та акцизного податку, виготовлення сертифіката відповідності та придбання довідок-рахунків та номерних знаки «транзит», внаслідок чого собівартість визначена відповідачем є значно нижчою від собівартості автомобілів, визначеної позивачем.

Виходячи з вищенаведеного висновки Акту відповідача про порушення Позивачем пункту 138.1, пункту 138.2, пункту 138.6 статті 138 Податкового кодексу України - суперечать нормам чинного законодавства України, оскільки позивач в 4-му кварталі 2012 року в результаті завищення собівартості автомобілів не завищував витрати, що враховуються при обчисленні податку на прибуток підприємства на 358 291 гривень.

Зі змісту Акта перевірки також вбачається, що в ході перевірки позивача встановлено заниження доходів, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств та порушення позивачем пункту 188.1 пункту 188 Податкового кодексу України, оскільки на думку відповідача ціни, за якими позивач реалізовував автомобілі, не відповідають рівню звичайних цін.

Такі висновки відповідача вплинули на донарахування позивачу податку на прибуток підприємств та встановлення завищення від'ємного значення податку на додану вартість.

В ході перевірки було проведено порівняльний аналіз цін реалізації автомобілів легкових ТОВ «АТ-Імпорт» з цінами на ідентичні (однорідні) товари на ринку продажу автомобілів в Україні та встановлено реалізацію автомобілів нижче ринкових цін. В порушення пунктів 135.1, 135.4 статті 135 Податкового кодексу України, позивачем занижено дохід від операційної діяльності при реалізації транспортних засобів - автомобілів легкових, юридичним особам за цінами, нижчими від звичайних в перевіряємому періоді на суму 5 061 702, 00 гривень, в тому числі по періодах:

за 1 квартал 2012 року на 3 068 692, 00 гривень;

за 2 квартал 2012 року на 1 003 722, 00 гривень;

за 3 квартал 2012 року на 686 723, 00 гривень;

за 4 квартал 2012 року на 302 565, 00 гривень.

Однак, з даними твердженнями відповідача суд не погоджується виходячи з наступного.

Слід зазначити, що у відповідності до вимог пункту 8 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України, у випадках, визначених цим Кодексом, до вступу в дію статті 39 цього Кодексу застосовується пункт 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Положення підпункту 1.20.10 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» щодо донарахування податкових зобов'язань платнику податку контролюючим органом внаслідок визначення звичайних цін за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами, не застосовується.

Відповідно до підпункту 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону України від 28.12.1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств», якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Згідно з підпунктом 1.20.2 пункту 1.20 статті 1 Закону України від 28.12.1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств», для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

В акті перевірки відповідач зазначив, що було проведено порівняльний аналіз цін реалізації автомобілів легкових ТОВ «АТ-Імпорт» з цінами на ідентичні (однорідні) товари на ринку продажу автомобілів в Україні.

При перевірці була використана інформація періодичного довідника «Бюлетень авто товарознавця» № 66 - офіційного періодичного додатку до «Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів», затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.2003 року № 142/5/2092, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 04.08.2009 року № 724/16740 «Бюлетень авто товарознавця» - періодичне видання (свідоцтво про реєстрацію КВ 9810 від 29.04.2005 року, виданого Держкомітетом інформаційної політики, телерадіомовлення України). Крім того, при перевірці була використана інформація, отримана від офіційних дилерів, інформації розміщеної в мережі Інтернет.

Також слід зазначити, що у відповідності до вимог підпункту 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 Закону України від 28.12.1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств», обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Всі реалізовані товари (автомобілі), зокрема, юридичним особам (ТОВ «Автопорт Київ», ПП «Флеш», ТОВ «Феєрія-Лайф», ТОВ «Компанія Омега», ТОВ «Омега-Автосервіс», ТОВ «Автопрестиж VIP», ТОВ «Автоком», СТОВ «Аратта», ТОВ «ЕФ АЙ ЕМ Консалтинг Плюс», ТОВ «Дрім Авто» ТОВ Фірма «Галактика ЛТД»), були розмитнені позивачем згідно вантажно-митних декларацій, наявних в матеріалах справи відповідно за ціною, визначеною в інвойсах. Реалізація автомобілів відбувалася відповідно до договорів купівлі-продажу з додатками, укладеними позивачем з ТОВ «Автопорт Київ», ПП «Флеш», ТОВ «Феєрія-Лайф», ТОВ «Компанія Омега», ТОВ «Омега-Автосервіс», ТОВ «Автопрестиж VIP», ТОВ «Автоком», СТОВ «Аратта», ТОВ «ЕФ АЙ ЕМ Консалтинг Плюс», ТОВ «Дрім Авто» ТОВ Фірма «Галактика ЛТД». Виконання договорів підтверджується видатковими та податковими накладними, актами прийому-передачі, наявними в матеріалах справи.

У зв'язку із наведеним, розглядаючи підставність застосування відповідачем звичайної ціни, суд керується пунктом 8 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України, яким визначено, що пункт 1.20 «Звичайна ціна» Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» застосовується до вступу в дію статті 39 Податкового кодексу України. Абзацом 3 пункту 1 розділу XIX «Прикінцеві положення» Податкового кодексу України визначено, що стаття 39 Податкового кодексу України набирає чинності з 01.01.2013 року. Отже, після 01.01.2013 року, при визначенні та застосуванні звичайних цін, підлягають застосуванню норми Податкового кодексу України, зокрема, й стаття 39 вказаного Кодексу. Однак, на час проведення перевірки та винесення спірних податкових повідомлень-рішень стаття 39 Податкового кодексу України була викладена у новій редакції, згідно із Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо трансфертного ціноутворення», який набрав чинності 01.09.2013 року.

У зміненій редакції, чинній станом момент проведення перевірки та винесенні податкових повідомлень-рішень, стаття 39 Податкового кодексу України визначала можливість застосування методів визначення звичайних цін виключно у контрольованих операціях, якими вказані операції не є. Отже, суд вважає, що на момент застосування податковим органом звичайних цін та методів їх визначення, вони до даних правовідносин застосовуватися не могли, оскільки, зміни у законодавстві призвели до фактичної відсутності механізму визначення звичайних цін у не контрольованих операціях. А тому, такі дії відповідача суперечать приписам частини другої статті 19 Конституції України, якою визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Окрім того, навіть у разі, якщо контролюючий орган виходив із норм законодавства, що регулювали питання визначення та застосування звичайних цін, які були чинними на момент продажу автомобілів, тобто до 01.01.2013 року суд вважає такі дії відповідача також протиправними та невідповідними нормі закону з огляду на наступне.

Так, як уже було згадано, до 01.01.2013 року підлягав застосуванню пункт 1.20 «Звичайна ціна» Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Підпунктом 1.20.2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована.

При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Також для доказів обґрунтування рівня звичайної ціни можуть бути застосовані правила, визначені національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, а також національними стандартами з питань оцінки майна та майнових прав, однак, виключно у випадках, якщо звичайна ціна не може бути визначена з використанням норм підпунктів 1.20.1, 1.20.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»

Отже, при встановленні факту невідповідності рівня звичайних цін, податковий орган діяв не у межах наведених норм, оскільки не використовував інформацію про укладені на момент продажу такого товару (автомобілів) договори з ідентичними (однорідними) товарами (автомобілями) у співставних умовах, з урахуванням звичайних цін, при укладені угод між непов'язаними особами надбавок чи знижок до ціни тощо. А посилання відповідача на використання інформації періодичного довідника «Бюлетень авто товарознавця» № 66 - офіційного періодичного додатку до «Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів», затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.2003 року № 142/5/2092, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 04.08.2009 року № 724/16740 «Бюлетень авто товарознавця» - періодичне видання (свідоцтво про реєстрацію КВ 9810 від 29.04.2005 року, виданого Держкомітетом інформаційної політики, телерадіомовлення України), жодними документальними доказами не підтверджена, отже вважається необґрунтованим.

На думку суду, такі дії відповідача не відповідають наведеним вище нормам пункту 1.20 «Звичайна ціна» Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Суд звертає увагу, що наведені ціни автомобілів є лише пропозицією для їх продажу, а не ціною, за якою такий продаж було реально вчинено. При цьому, норма пункту 1.20 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачає необхідність використання інформації саме про укладені договори, а не пропозиції щодо їх можливого укладення. Окрім того, надана відповідачем інформація, яка ним використовувалася при визначенні рівня звичайних цін, не містить у собі даних чи проаналізовані ним товари є ідентичними чи однорідними, чи умови продажу є співставними чи ні, відсутні дані про кількість (обсяг) товарів, строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну, тощо.

Таким чином, суд приходить до обґрунтованого висновку, що спосіб, у який відповідачем було визначено рівень звичайних цін продажу транспортних засобів, не відповідає і пункту 1.20 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Зважаючи на викладене вище, суд вважає необґрунтованим та таким, що суперечить закону, визначення контролюючим органом - відповідачем доходу позивача від продажу транспортних засобів з використанням звичайних цін. А, відповідно, висновок відповідача про заниження позивачем доходу від такого продажу є також безпідставним.

Такі ж самі висновки стосуються і визначення відповідачем грошового зобов'язання з податку на додану вартість. Отже, висновок відповідача про те, що позивачем порушено норми пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України також не ґрунтується на нормах чинного законодавства України.

Слід відмітити, що з оскаржуваного позивачем податкового повідомлення-рішення від 25.11.2013 року № 0001742201/1090 вбачається, що сума завищення від'ємного значення податку на додану вартість складає 836 384, 00 гривень і визначена відповідачем по декларації з ПДВ за грудень 2012 року.

В той же час з Акта перевірки не вбачається встановлення завищення позивачем від'ємного значення з ПДВ в сумі 836 384, 00 гривень в декларації з ПДВ за грудень 2012 року.

Висновки Акта не відповідають встановленим обставинам та винесеному податковому повідомленню-рішенню від 25.11.2013 року № 0001742201/1090 щодо завищення від'ємного значення податку на додану вартість на суму 836 384, 00 гривень

Також, суд вважає за необхідне відмітити, що на завищення валових витрат (що вплинуло на донарахування податку на прибуток підприємств) мали вплив взаємовідносини позивача з ТОВ «Торговий дім «Декаріс», ТОВ «Ельгазентегра», ТОВ «Летавіца» при отриманні рекламних послуг. Під час проведення перевірки встановити зміст рекламних послуг та підтвердити безпосередній зв'язок витрат на рекламу з господарською діяльністю позивача не виявилось можливим. Відповідачем було встановлено, що позивач безпідставно зависив витрати, що враховуються при обчислені об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств на загальну суму 1016588 гривень.

В обґрунтування позовних вимог позивач не посилався на протиправність вказаних висновків, а тому суд вважає, що такі підстави для задоволення позовних вимог у позивача відсутні.

Однак, оскільки судом були визнані неправомірні висновки відповідача в частині заниження валового доходу, відповідачем не надано будь-яких розрахунків, вирахувати податкові зобов'язання з податку на прибуток підприємств не виявляється за можливе, тим більше це є виключним правом податкового органу.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає повному задоволенню.

В силу пункту 1 частини другої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

Згідно зі статтею 71 цього Кодексу, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім розгляду справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкту владних повноважень.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суб'єкт владних повноважень повинен надати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. Жодних доказів відповідачем не надано.

Суд, всебічно та об'єктивно дослідивши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 11, 14, 53, 69, 70, 71, 72, 86, 94, 128, 159 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління Міндоходів у Київській області від 25.11.2013 року № 0001742201/1090, № 0001752201/1091 та № 0001732201/1092.

3. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АТ Імпорт» понесені ним судові витрати в розмірі 458 (чотириста п'ятдесят вісім) гривень 80 копійок.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд.

Згідно з частиною другою статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Шевченко А.В.