Постанова № 36529813, 05.12.2013, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

05 грудня 2013 року (14 год. 22 хв.) Справа № 808/8382/13-а м.Запоріжжя Запорізький окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді - Киселя Р.В.,

при секретарі судового засідання - Столяренко О.М.,

за участю представників:

позивача - Олійниковій Т.В., Стовбун Р.Г.,

відповідача - Бурашнікової О.С., Стародубцевої І.І., Гончаренка А.І.,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Нива» до Бердянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Запорізькій області про скасування податкових повідомлень-рішень.

25.10.2013 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Нива» (далі - позивач) до Бердянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Запорізькій області (далі - відповідач), в якому позивач просить: скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 11.10.2013 №№0001162211, 0001172211, 0001182211, 0001192211, 0001202211, 0001212211, 0001222211, 0000982211, 0016771701 (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог).

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідачем була проведена позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2011 по 31.12.2012, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2011 по 31.12.2012 за результатами якої складено акт від 30.09.2012 №053/08-22-22-05-06/0375034 (далі - Акт перевірки). На підставі Акту перевірки позивача відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення відповідача від 11.10.2013 №№0001162211, 0001172211, 0001182211, 0001192211, 0001202211, 0001212211, 0001222211, 0000982211, 0016771701. Позивач вважає висновки відповідача, зроблені в Акті перевірки, щодо наявності з боку позивача порушень вимог податкового, земельного законодавства необґрунтованими та безпідставними. Зазначає, що податкові повідомлення-рішення відповідача були прийняті на підставі невірного дослідження та тлумачення юридичних та фактичних обставин справи, а тому просив позов задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою судді від 28.10.2013 провадження у справі було відкрите, судове засідання призначене на 13.11.2013.

Ухвалою від 13.11.2013 за клопотанням відповідача провадження у справі було зупинене до 03.12.2013.

Ухвалою від 03.12.2013 провадження у справі було поновлене, судове засідання призначене на 03.12.2013.

У судовому засідання 02.12.2013 оголошувалась перерва до 05.12.2013.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі з підстав викладених у позовній заяві. Просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

У судовому засіданні представник відповідача заперечив проти позовних вимог з підстав викладених у запереченнях проти позову. Вважає оскаржувані податкові повідомлення - рішення правомірними, через що просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

У судовому засіданні 05.12.2013 було проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали і з'ясувавши обставини адміністративної справи, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності,

ВСТАНОВИВ:

14.03.2000 було проведено державну реєстрацію позивача в якості юридичної особи.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 26.05.2011 було порушене провадження у справі №26/5009/2808/11 про банкрутство позивача, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Ухвалою господарського суду Запорізької області у зазначеній справі від 13.12.2012 було затверджено мирову угоду, укладену між в.о. керівника-розпорядником майна боржника та комітетом кредиторів позивача, скасовано усі арешти та заборони, накладені на майно боржника ухвалою господарського суду Запорізької області від 14.07.2011 по справі №26/5009/2808/11, провадження у справі припинене.

В 2011 році позивач був платником фіксованого сільськогосподарського податку. В 2012 році підприємство не отримало такого статусу, проте його діяльність у сфері сільського господарства оподатковувалась податком на додану вартість за спеціальним режимом.

На підставі направлень від 04.06.2013 №220001, 220002, 220003, 220004, 220005, 220006, 220007 та наказу від 23.05.2013 №979 в період з 05.06.2013 по 04.07.2013 відповідачем була проведена документальна планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2011 по 31.12.2012, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2011 по 31.12.2012. Наказом від 03.07.2013 термін перевірки подовжувався з 05.07.2013 по 18.07.2013. За наслідками перевірки 25.07.2013 був складений Акт перевірки №026/08-22-22-05/03750345, відповідно до якого відповідач дійшов висновку про порушення позивачем вимог законодавства.

Не погодившись з висновками акту перевірки позивач подав до відповідача заперечення на акт перевірки від 01.08.2013 №65 та від 02.08.2013 №66, у зв'язку із чим відповідачем було прийняте рішення про необхідність проведення повторної перевірки.

На підставі направлень від 10.09.2013 №220555, 220556, 220557, 220558, 220559, 220560 та наказу відповідача від 10.09.2013 №882 в період з 10.09.2013 по 23.09.2013 відповідачем була проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2011 по 31.12.2012, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2011 по 31.12.2012.

За наслідками перевірки 30.09.2012 був складений Акт перевірки, відповідно до якого відповідач дійшов висновку про порушення позивачем:

1. п.п. 14.1.27, п.п. 14.1.36, п.п. 14.1.257 п. 14.1 ст. 14, п. 135.2, п. 135.4, п.п. 135.5.5 п. 135.5 ст. 135, п. 137.1, п. 137.4 ст. 137, п. 138.1, п. 138.2, п. 138.4, п.п. 138.10.2 п. 138.10 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на суму 324720,00 грн., в т.ч. занижено на 347508,00 грн. за 1 півріччя 2012 р., завищено на 22788,00 за 2 півріччя;

2. п.п. 14.1.235 п. 14.1 ст. 14, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 192.1 ст. 192, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198, ст. 199, п. 209.1, п. 209.7, п.п. 209.15.2 п. 209.15, п.п. 209.17.14 та п.п. 209.17.15 п. 209.17 ст. 209 Податкового кодексу України, ст. 125 Земельного кодексу України, п. 1.4 ст. 1, п. 4.1 ст. 4 «Методичних рекомендацій щодо складання Розрахунку питомої ваги доходу від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки в загальній сумі валового доходу», затверджених Наказом Міністерства аграрної політики від 22.10.2009 №752 (далі - Розрахунок №752), Порядку заповнення та подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 25.11.2011 №1492 (далі - Порядок №1492), що призвело до:

заниження податку на додану вартість за загальною декларацією в сумі 508441,00 грн., в т.ч. за вересень 2012 р. - 4771,00 грн., за жовтень 2012 р. - 41350,00 грн., за грудень 2012 р. - 462320,00 грн.;

завищення суми від'ємного значення суми податку на додану вартість, яка після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного звітного періоду (ряд 24 Декларації) за загальною декларацією у розмірі 5868,00 грн. за грудень 2012 р. з періодом виникнення вересень 2011 р.;

3. п.п. 242.1.3 п. 242.1 ст. 242, п. 246.2 ст. 246 Податкового кодексу України, що призвело до заниження екологічного податку на суму 3613,82 грн., в т.ч. по періодах: за 4 квартал 2011 р. на 735,00 грн., за 1 квартал 2012 р. на 1075,22 грн., за 2 квартал 2012 р. на 1236,45 грн., за 3 кварталі 2012 р. 500,45 грн., за 4 квартал 2012 р. на 66,70 грн.;

4. п. 49.1, п.п. 49.18.2 п. 49.18, п. 49.2 ст. 49 Податкового кодексу України, що призвело до звітування підприємством зі збору за спеціальне використання водних ресурсів з порушенням строків подання звітності за 1 квартал 2012 р. (граничний термін подання 09.05.2012 фактично подано 11.12.2012). за 1 півріччя 2012 р. (граничний термін подання 09.05.2012 фактично подано 11.12.2012). за 9 місяців 2012 р. (граничний термін подання 09.11.2012 фактично подано 11.12.2012);

5. п. 49.1, п.п. 49.18.2 п. 49.1, п. 49.2 ст. 49 Податкового кодексу України, що призвело до звітування підприємством зі збору за користування надрами для видобування корисних копалин з порушення строків подання звітності, а саме: за 1 квартал 2012 р. (граничний термін подання 09.05.2012, фактично подано 11.12.2012). за 2 квартал 2012 р. (граничний термін подання 09.08.2012, фактично подано 11.12.2012), за 3 квартал 2012 р. (граничний термін подання 09.11.2012, фактично подано 11.12.2012);

6. п. 287.1 ст. 287 Податкового кодексу України, в частині, що землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельної ділянкою за 2012 рік. Сума заниженого земельного податку 31723,59 грн.;

7. ст. 18 Закону України «Про оренду землі», ст. 125 Земельного кодексу України щодо використання земельної ділянки до встановлення меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та його державної реєстрації;

8. ст. 3 Закону України «Про фіксований сільськогосподарський податок від 17.12.1998 №320-ХІV (що був чинний на момент виникнення правовідносин) (далі - Закон №320-ХІV), порушення ст. 14, ст. 302, ст. 308 Податкового кодексу України щодо підтвердження розміру площ сільськогосподарських угідь, що надані йому у користування, в тому числі на умовах оренди, здійснюється відповідними органами державних земельних ресурсів України за місцем розташування земельної ділянки. Виручка від реалізації продукції, що вирощена на земельних ділянках, земельних частках (паях), угіддях без наявності підтверджуючих документів щодо права власності та/або права користування земельними ділянками, не включається до складу виручки від реалізації продукції власного виробництва;

9. ст. 2 Закону України «Про колективні договори» та ст. 24 Закону України «Про оплату праці», Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих акті України щодо строків виплати заробітної плати» №2559 від 23.09.2010 (далі - Закон №2559), заробітна плата в період з 01.08.2011 по 01.11.2012 виплачувалася працівникам з порушенням строків виплати;

10. абз. «б» п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України та Порядку заповнення й надання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, та сум утриманого з них податку №1020 від 24.12.2010, зареєстрованого в Мін'юсті 13.01.2011 (далі - Порядок №1020) за період 3 квартал 2011 - 4 квартал 2012, п.п. 164.2.17 «г» п. 164.2 ст. 164, п.п. 168.1.1 - 168.1.4 п. 168.1 ст. 168 Податкового кодексу України при відшкодуванні витрат працівникам в сумі 12409,06 грн. не утриманий податок з доходів фізичних осіб в сумі 1861,35 грн.;

11. порушено вимоги п.п. 168.1.2, п.п. 168.1.4, п.п. 168.1.5 п. 168.1 ст. 168, п.п. 170.1.4 п. 170.1 ст. 170 Податкового кодексу України, перерахування податку з доходів фізичних осіб:

несвоєчасно перерахований податок утриманий при виплаті зарплати та інших доходів в сумі 377217,01 грн., нараховано пені 28685,44 грн.;

несвоєчасно перерахований податок утриманий при виплаті доходів орендарям земельних паїв в сумі 177373,39 грн., нараховано пені 19722,00 грн.;

12. п. 9 ст. 3 Закону України «Про застосування РРО у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (зі змінами та доповненнями) №265/95-ВР від 06.07.1995 (далі - Закон №265/95-ВР) в частині відсутності 146 фіскальних звітних чеків;

На підставі Акту перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення:

№0001162211 від 11.10.2013, яким визначено зобов'язання позивача зі сплати податку на прибуток приватних підприємств, у розмірі 324720,00 грн. (за основним платежем) та 81180,00 грн. (за штрафними (фінансовими) санкціями), усього у розмірі 405900,00 грн.;

№0001172211 від 11.10.2013, яким визначено зобов'язання позивача зі сплати податку на додану вартість, у розмірі 508441,00 грн. (за основним платежем) та 254220,50 грн. (за штрафними санкціями), усього у розмірі 762661,50 грн.;

№0001182211 від 11.10.2013, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 5868,00 грн.;

№0001192211 від 11.10.2013 за платежем: надходження від розміщення відходів у спеціально виведених для цього місцях чи на об'єктах, яким визначено зобов'язання позивача зі сплати екологічного податку у розмірі 3613,82 грн. (за основним платежем) та 903,46 грн. (за штрафними санкціями), усього у розмірі 4517,28 грн.;

№0001202211 від 11.10.2013 за платежем: збір за спеціальне використання води (крім збору за спеціальне використання води, водних об'єктів), у розмірі 3060,00 грн. за штрафними санкціями;

№0001212211 від 11.10.2013 за платежем: плата за користування надрами для видобування корисних копалин загальнодержавного значення, у розмірі 3060,00 грн. за штрафними санкціями;

№0001222211 від 11.10.2013, яким визначено зобов'язання позивача зі сплати земельного податку з юридичних осіб, у розмірі 31723,69 грн. (за основним платежем) та 7930,90 грн. (за штрафними (фінансовими) санкціями), усього у розмірі 39654,49 грн.;

№0000982211 від 11.10.2013 за платежем 21080900: щодо нарахування штрафних санкцій на підставі Закону України «Про застосування РРО у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» у розмірі 49640,00 грн.;

№0016771701 від 11.10.2013, яким визначено зобов'язання позивача зі сплати податку з доходів найманих працівників по актам документальних перевірок, у розмірі 1861,35 грн. (за основним платежем) та 139622,92 грн. (за штрафними (фінансовими) санкціями), усього у розмірі 141484,27 грн.

Вважаючи прийняті відповідачем податкові повідомлення-рішення протиправними позивач звернувся до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд виходить з приписів ч.3 ст.2 КАС України, відповідно до яких, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оскільки підставою прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень стали висновки акту перевірки, то для вирішення позовних вимог необхідним є дослідження обґрунтованості цих висновків.

Щодо збільшення позивачу суми грошового зобов'язання за штрафними (фінансовими) санкціями, застосованого в податкових повідомленнях рішеннях №№0001162211, 0001172211, 0001192211, 0001222211, 0016771701, на суми штрафних (фінансових) санкцій - 81180 грн., 254220,50 грн., 903,46 грн., 7930,90 грн. та 139622,92 грн. відповідно, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що в період з 26.05.2011 по 13.12.2012, згідно із вимогами Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14.05.1992 № 2343-XII, на підставі ухвали Господарського суду Запорізької області від 26.05.2011 у справі №26/5009/2808/11 було введено мораторій на задоволення вимог кредиторів позивача.

Згідно Акту перевірки та розрахунків штрафних санкцій, порушення вимог податкового законодавства, яким відповідач обґрунтовує застосування штрафних санкцій, мало місце саме в період дії зазначеного мораторію.

За приписами ч. 1 ст. 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

В постанові від 12.03.2013 по справі №3-71гс12 Верховним Судом України було зазначено наступне:

«Відповідно до положень статті 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом » (у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин) (далі - Закон) мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань щодо сплати податків і зборів, застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Разом із тим, Закон визначає, що конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.

Частиною четвертою статті 12 цього Закону встановлено, що мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням справи про банкрутство.

Таким чином, із моменту введення мораторію боржник не може виконувати як грошові зобов'язання та зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), що виникли до введення мораторію, так і заходи, спрямовані на забезпечення їх виконання.

Згідно з абзацом другим частини четвертої статті 12 Закону, протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).

Тобто, вказана норма встановлює загальну заборону на нарахування штрафу і пені протягом часу дії мораторію на задоволення вимог кредиторів. Зміст цієї заборони не пов'язаний з визначенням поняття мораторію і не обмежений ним. Заборона чинна протягом дії мораторію. Тому неустойка за невиконання грошових зобов'язань не нараховується в силу прямої заборони законом, безвідносно до часу їх виникнення. Крім того, не може розглядатися питання про поширення чи непоширення мораторію на ненараховану неустойку, оскільки законом виключена можливість виникнення та існування відносин нарахування неустойки боржнику, щодо якого діє мораторій, введений при провадженні справи про його банкрутство.

Виходячи із змісту Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», боржник повинен виконувати зобов'язання, що виникли після введення мораторію, але пеня та штраф за їх невиконання або неналежне виконання не нараховуються, за винятком випадків, які можуть бути встановлені спеціальними нормами законодавства».

За приписами п. 1.3 ст. 1 ПК України цей Кодекс не регулює питання погашення податкових зобов'язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», з банків, на які поширюються норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», та погашення зобов'язань зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Відтак, враховуючи приписи зазначених норм права, нарахування позивачу штрафних санкцій за період, протягом якого діяв мораторій на задоволення вимог кредиторів, є неправомірним, а тому податкові повідомлення-рішення відповідача №№0001162211, 0001172211, 0001192211, 0001222211, 0016771701 в частині нарахування позивачу штрафних (фінансових) санкцій підлягають скасуванню.

Щодо доводів позивача про поширення зазначеного судового рішення на штрафні (фінансові) санкції застосовані до позивача податковими повідомленнями-рішеннями №№0001202211, 0001212211 та 0000982211, суд не погоджується з таким твердженням позивача, оскільки в даному випадку штрафні (фінансові) санкції застосовані до позивача мають відмінну від грошової правову природу. Разом з тим норма ч. 4 ст. 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом » (у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин) передбачала застосування мораторію лише щодо грошових зобов'язань.

Податковими повідомленнями-рішеннями №№0001202211, 0001212211 до позивача застосовані штрафні санкції за несвоєчасне подання відповідної податкової звітності (щодо збору за спеціальне водокористування та щодо плати за користування надрами для видобування корисних копалин).

За період з 01.07.2011 по 31.12.2011 позивач не був платником збору на спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування надрами для видобування корисних копалин у зв'язку з перебуванням на спеціальному режимі оподаткування (фіксований сільськогосподарський податок).

Судом встановлено, що за період з 01.01.2012 по 31.12.2013 позивач задекларував збір на спеціальне використання водних ресурсів у сумі 15587,32 грн. та збір за користування надрами для видобування корисних копалин у сумі 3204,15 грн.

В ході проведення перевірки відповідачем встановлено недодержання позивачем граничних строків подання податкової декларації зі збору за спеціальне використання водних ресурсів - позивач звітував до Бердянської ОДПІ зі збору за спеціальне використання водних ресурсів з порушенням строків подання звітності, а саме: за 1 квартал 2012 (граничний термін подання 09.05.2012, фактично подано 11.12.2012), за 1 півріччя 2012 (граничний термін подання 09.08.2012 фактично подано 11.12.2012), за 9 місяців 2012 (граничний термін подання 09.11.2012, фактично подано 11.12.2012).

Також, в ході проведення перевірки встановлено недодержання позивачем граничних строків подання податкової декларації зі збору за користування надрами для видобування корисних копалин - позивач звітував до Бердянської ОДПІ зі збору за користування надрами для видобування корисних копалин з порушенням строків подання звітності, а саме: за 1 квартал 2012 (граничний термін подання 09.05.2012, фактично подано 11.12.2012), за 2 квартал 2012 (граничний термін подання 09.08.2012, фактично подано 11.12.2012), за 3 квартал 2012 (граничний термін подання 09.11.2012, фактично подано 11.12.2012).

Позивач не заперечує факт несвоєчасного подання цієї звітності три рази по кожному із видів звітності, а відтак, до нього можуть бути застосовані санкції визначені п. 120.1 ст. 120 ПК України.

Разом з тим, відповідач не надав суду жодного доказу застосування до позивача протягом року, що передував прийняттю ППР №№0001202211, 0001212211, штрафів визначених у п. 120.1 ст. 120 ПК України, тому суд доходить висновку про безпідставність застосування до позивача норми абзацу 2 пункту 120.1 статті 120 ПК України, а відтак зазначені податкові повідомлення-рішення, в частині нарахування штрафу по 2550 грн. кожне, підлягають скасуванню. В даному випадку позивачу повинні бути нараховані штрафи по 510 грн. за кожним з наведених податкових повідомлень-рішень.

Що ж стосується податкового повідомлення-рішення №0000982211, то цим податковим повідомленням-рішення до позивача застосований штраф за порушення вимог п. 9 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.1995 № 265/95-ВР на підставі вимог п. 4 ст. 17 цього Закону, що також за своєю природою не є грошовим зобов'язанням, а тому на цей випадок дія мораторію не розповсюджується. Зокрема цим податковим повідомленням рішенням до позивача застосований штраф за невиконання щоденного друку фіскального звітного чеку або його не зберігання. Позивач зазначає, що у кожний з 146 робочих днів, зазначених в Акті перевірки, позивач не здійснював жодної розрахункової операції, і тому щоденно не друкував пусті фіскальні звітні чеки. Тобто, позивач не заперечує факту порушення вимог Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

Згідно з п. 4 ст. 17 Закону 265/95 у разі невиконання щоденного фіскального звітного чека або його не зберігання в книзі обліку розрахункових операцій рішенням відповідних органів державної податкової служби України до суб'єктів підприємницької діяльності застосовується фінансова санкція у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Дану санкцію слід застосовувати з урахуванням правової позиції Верховного Суду України, зазначеної у Постанові від 04.06.2013 №21-155а13.

Відповідно до постанови Верховного Суду України у справі №21-89а13 від 16.04.2013 за вчинення порушень, про які йдеться у пункті 4 статті 17 Закону № 265/95-ВР, відповідний орган державної податкової служби України може застосувати лише одну фінансову санкцію у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян незалежно від кількості випадків невиконання щоденного друку фіскального звітного чека та/або його не зберігання в книзі обліку розрахункових операцій, виявлених під час перевірки суб'єкта підприємницької діяльності, який здійснює розрахункові операції за товари (послуги).

Не виконуючи протягом певного періоду обов'язок щодня друкувати фіскальний звітний чек, суб'єкт підприємницької діяльності вчиняє продовжуване порушення, а не зберігаючи роздрукований чеку книзі обліку розрахункових операцій - триваюче.

Таким чином застосування відповідачем штрафних санкцій за кожний з днів прострочення є таким, що суперечить законодавству України, зі урахуванням правової позиції Верховного Суду України.

Отже, виходячи з позиції викладеної у зазначеній постанові Верховного Суду України відповідач мав застосувати до позивача одну фінансову санкцію у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а саме 340,00 грн., отже податкове повідомлення-рішення №0000982211 підлягає скасуванню в частині застосування до позивача штрафу в сумі 49300 грн., в решті залишенню без змін.

Щодо податкового повідомлення-рішення №0001162211 (по податку на прибуток) суд зазначає наступне.

Як зазначено в Акті перевірки та відповідних розрахунках відповідача, підставою для збільшення позивачу грошового зобов'язання з податку на прибуток стало:

- заниження суми доходу позивача за 2 півріччя 2012 року на 1410255 грн. внаслідок безпідставного списання насіння соняшнику в кількості 12606,42 ц,

- не включення позивачем до складу інших доходів суми позики, одержаної від фізичної особи та не повернутої на кінець звітного податкового періоду, в розмірі 1567470 грн. за перше півріччя 2012 року,

- відображення позивачем в складі власних послуг охоронного агентства ПП «Шторм» в сумі 82350 грн. на охорону сільськогосподарських складів та фермерських приміщень позивача в першому півріччі 2012 року,

- відображення позивачем в складі власних придбання ваучерів на послуги мобільного зв'язку в 2012 році на суму 5800 грн.

В обґрунтування своєї позиції щодо заниження доходу внаслідок безпідставного списання насіння соняшника врожаю 2011 року відповідач посилається на наступне:

- відсутність результатів лабораторних аналізів якісних показників насіння соняшника врожаю 2011 року, списаного в серпні 2012 року,

- в листопаді 2011 року позивачем проводились роботи з сортування (сушіння) насіння соняшника врожаю 2011 року,

- дата списання соняшнику зі складу підприємства 13.08.2012 та дати вивезення з території позивача (2-8 серпня 2012 року) не відповідають хронологічній послідовності,

- жодної інформації, засвідченої документально, про пункт розвантаження та спосіб утилізації насіння соняшника в кількості 12606,42 тони не надано,

- на порушення п. 20 постанови Кабінету Міністрів України від 03.04.1993 №250 «Про затвердження Положення про організацію бухгалтерського обліку і звітності в Україні» інвентаризація продукції за фактом встановлення псування цінностей на складі позивача не проведена,

- після встановлення факту незадовільної якості насіння соняшника, керівництвом підприємства не проведено жодних заходів, спрямованих на пошук шляхів реалізації продукції в якості сировини для виготовлення оліфи чи в миловарінні,

- в червні 2012 року мала місце реалізація позивачем насіння соняшника врожаю 2011 року в кількості 735,660 тон, що суперечить змісту Акта списання ТМЦ від 13.08.2012.

З приводу цього суд зазначає наступне.

Згідно Акту №1 списання товарно-матеріальних цінностей (насіння соняшнику) від 13.08.2012 позивачем було списано насіння соняшника врожаю 2011 року в кількості 12606,42 тон, у зв'язку із незадовільними показниками якості насіння.

Судом встановлено, що списане насіння соняшнику позивачем вивозився зі складів та утилізувався, шляхом спалення, протягом 02.08.2012-08.08.2012.

Судом встановлено, що насіння соняшника вивозилося та спалювалося на худобомогильику, що знаходився на земельній ділянці, що перебуває у користуванні позивача та розташований за 3,5 км від складу позивача.

З наявних в матеріалах справи подорожніх листів від 02.08.2012, 03.08.2012, 06.08.2012, 07.08.2012, 08.08.2012 вбачається, що вивезення списаного насіння соняшника здійснювалось за допомогою автомобіля КАМАЗ 55102 АР 42-26 АО, технічна вантажопідйомність якого складає 7,1 тон, проте експлуатаційна вантажопідйомність КАМАЗу складає 10-15 тон.

Відповідно до зазначених подорожніх листів КАМАЗ 55102 здійснював перевезення соняшника масою 24,84 тони. Суд зазначає, що згідно подорожніх листів для перевезення соняшника позивачем додатково використовувався причеп 01075НР, що дало змогу позивачу перевозити зазначену масу соняшника. Наявність у позивача у власності причепів підтверджується інвентарними картками обліку основних засобів №106, №104, №105, згідно яких на балансі позивача знаходяться три причепи, а саме №010-75, 026-53 та 010-61.

При списанні соняшника врожаю 2011 року позивачем не застосовувалися норми Положення «Про порядок уцінки і реалізації продукції, що залежалась, з групи товарів широкого вжитку, продукції виробничо-технічного призначення та надлишкових товарно-матеріальних цінностей» від 10.09.1996 №120/190, оскільки насіння соняшнику повністю втратило первісну якість та підлягало списанню.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 14.07.2011 по справі №26/5009/2808/11 на все майно позивача було накладено арешт, а розпорядника майна зобов'язано прийняти врожай 2011 року на зберігання.

Судом встановлено, що після прийняття зазначеного рішення 17.06.2012 позивачем з ТОВ «Агроекспорт ВК» було укладено договір купівлі-продажу №01/2012, відповідно до якого позивач передав останньому у власність соняшник врожаю 2011 року в кількості 735,660 тон.

Позивач пояснив, що з моменту реалізації соняшника врожаю 2011 року до моменту списання пройшло 1,5 місяці, а оскільки умови зберігання соняшника у літні місяці погіршилися високою температурою повітря у складах, це призвело до його псування, що зумовило необхідність його списання.

Щодо необхідності підтвердження псування насіння соняшника даними лабораторного аналізу суд зазначає, що жоден нормативний акт не покладає на позивача обов'язку проведення такого аналізу. Посилання відповідача на наказ Міністерства економіки України, Міністерства фінансів України від 10.09.1996 №120/190 «Про затвердження Положення про порядок уцінки і реалізації продукції, що залежалась, з групи товарів широкого вжитку і продукції виробничо-технічного призначення», зареєстрований Міністерством юстиції України 19.09.1996 за №546/1571, суд не приймає, оскільки як встановлено з Акту від 13.08.2012 насіння соняшника повністю втратило первинну якість.

На думку суду акт списання від 13.08.2012 та товарно-транспортні накладні є первинними бухгалтерськими документами, які в повній мірі висвітлюють зазначену операцію, та ця операція не потребує додаткового документального оформлення будь-яким іншими документами.

Посилання відповідача на постанову Кабінету Міністрів України від 03.04.1993 №250 «Про затвердження Положення про організацію бухгалтерського обліку і звітності в Україні» судом також не приймається до уваги, оскільки зазначена постанова втратила чинність на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 419 від 28.02.2000.

З наведених підстав суд доходить висновку про правомірність списання позивачем в серпні 2012 року насіння соняшника, яке повністю втратило свої споживчі властивості.

Крім того, суд зазначає, що списання зазначених товарно-матеріальних цінностей було здійснене позивачем за погодженням із розпорядником майна Овдусенко В.В., який в силу вимог Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в редакції, яка існувала станом на момент виникнення спірних правовідносин) зобов'язаний був вживати заходів для захисту майна позивача. Оскільки відповідачем не надано суду жодного доказу притягнення зазначеної особи до будь-якої відповідальності за неправомірне (на думку відповідача) списання зазначених ТМЦ.

Щодо не включення позивачем до складу інших доходів суми позики, одержаної від фізичної особи та не повернутої на кінець звітного податкового періоду, в розмірі 1567470 грн. за перше півріччя 2012 року, суд зазначає наступне.

04.05.2012 між позивачем та громадянином ОСОБА_8 був укладений договір безвідсоткової позики №01, відповідно до якого ОСОБА_8 передав у власність позивачу грошові кошти у сумі 1700000,00 грн. на умовах повернення до 31.12.2012. Згідно даних бухгалтерського обліку станом на 27.06.2012 заборгованість позивача перед ОСОБА_8 склала 1567470,00 грн.

27.06.2012 від ОСОБА_8 до позивача надійшов лист щодо наміру передати право вимоги повернення грошових коштів у розмірі 1567470,00 грн. ТОВ «ГЛОРІЯ-2012», шляхом укладення відповідного договору уступки права вимоги. Позивач надав ОСОБА_8 згоду на передачу прав за цим договором третій особі, яка була оформлена листом-узгодження вих.№55 від 27.06.2012.

27.06.2012 ОСОБА_8 було укладено з ТОВ «ГЛОРІЯ-2012» договір відступлення права вимоги, згідно з яким право вимоги по оплаті грошових коштів сумі 1567470,00 грн. за договором позики перейшло до ТОВ «ГЛОРІЯ-2012». Заборгованість за договором позики перед ОСОБА_8 погашена та перенесена на ТОВ «ГЛОРІЯ-2012» згідно бухгалтерської довідки №Н-4899 від 27.06.2012. На підставі договору відступлення, між позивачем та ТОВ «ГЛОРІЯ-2012» 27.06.2012 було укладено додаткову угоду №1 до договору позики щодо внесення змін до останнього.

03.07.2012 позивач отримав від ТОВ «ГЛОРІЯ-2012» повідомлення щодо розірвання договору відступлення та повернення сторін у первісний стан, тобто право вимоги по оплаті грошових коштів у сумі 1567470,00 грн. за договором позики повернулося до ОСОБА_8 Заборгованість за договором позики перед ТОВ «ГЛОРІЯ-2012» погашена та перенесена на ОСОБА_8 згідно бухгалтерської довідки №Н-452212 від 03.07.2012. Між позивачем та ОСОБА_8 03.07.2012 було укладено додаткову угоду №2 до Договору позики щодо внесення змін до цього договору.

Станом на 31.12.2012 сума позики, одержаної позивачем, повернута ОСОБА_8 в повному обсязі, про що свідчить Акт звірки з ОСОБА_8, видаткові касові ордери, касова книга позивача.

В обґрунтування висновку про необхідність включення до суми інших доходів позивача за перший квартал 2012 року 1567470,00 грн. відповідач посилається на нереальність договору уступки права вимоги, укладеного між ОСОБА_8 та ТОВ «Глорія-2012». При цьому відповідач зазначає про те, що цей договір фактично був укладений строком на декілька днів, які припали на кінець одного звітного податкового періоду (І півріччя 2012 року) та початок другого податкового періоду (ІІ півріччя 2012 року), тоді як в разі не укладання такого договору відступлення права вимоги у позивача, в силу вимог п.п. 135.5.5 п. 135.5 ст. 135 Податкового кодексу України, виник би обов'язок відобразити суму 1567470,00 грн. у власних доходах.

Відповідно до ст.ст. 512 - 519 Цивільного кодексу України сторонами договору відступлення права вимоги є первісний та новий кредитор.

Згідно ст. 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

Підпункт 14.1.255 пункту 14.1 ст.14 Податкового кодексу України визначає відступ права вимоги як операцію з переуступки кредитором прав вимоги боргу третьої особи новому кредитору з попередньою або наступною компенсацією вартості такого боргу кредитору або без такої компенсації.

Позивач не є стороною у договорі відступлення, позивач відобразив заміну кредитора у зобов'язанні у бухгалтерському обліку після отримання відповідного повідомлення про заміну кредитора у зобов'язанні.

За приписами ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до вимог ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Відповідачем не надано суду жодного доказу визнання зазначеного вище договору відступлення права вимоги недійсним.

Таким чином, висновки щодо порушення позивачем п.п. 14.1.257 п. 14.1 ст. 14, п.п. 135.5.5 п. 135.5 ст. 135 Податкового кодексу України та не включення до складу інших доходів суми позики, одержаної від фізичної особи та не повернутої на кінець звітного податкового періоду в розмірі 1567470,00 грн. за перше півріччя 2012 року, є необгрунтованими.

Стосовно правомірності включення позивачем до складу адміністративних витрат вартості сплачених позивачем ПП «Шторм» послуг, суд зазначає наступне.

Як зазначалося вище ухвалою Господарського суду Запорізької області від 14.07.2011 по справі №26/5009/2808/11 було накладено арешт на все майно позивача, а розпорядника майна боржника Сиротенко О.О. зобов'язано прийняти врожай 2011 року на зберігання.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 20.03.2012 по справі №26/5009/2808/11 розпорядником майна боржника призначений Овдусенко В.В. Ухвалою зобов'язано арбітражного керуючого Сиротенко О.О. передати розпоряднику майна Овдусенко В.В. в тому числі матеріальні та інші цінності.

Для забезпечення зберігання матеріальних цінностей, в тому числі врожаю 2011 року, між розпорядником майна боржника та охоронним агентством ПП «Шторм» був укладений відповідний договір про охорону сільськогосподарських складів та фермерських приміщень. Вартість робіт була сплачена в повному обсязі. Позивач відніс суми послуг охоронного агентства ПП «Шторм» у розмірі 82350,00 грн. до складу адміністративних витрат.

Факт витрат підтверджено Актами виконаних робіт від 10.04.2012 на суму 54000,00 грн., від 28.05.2012 на суму 16470,00 грн., від 12.06.2012 на суму 11880,00 грн.

Суд зазначає, що позивач надав пояснення, що робота ПП «Шторм» полягала не лише у збереженні активів позивача, але і в виконанні розпоряджень розпорядника майна боржника, діючого на підставі ухвал Господарського суду Запорізької області. Крім того, ПП «Шторм» здійснювало охорону не тільки складських приміщень, в яких зберігався соняшник, але й інших, а також фермерських приміщень (молочно товарної ферми, свиноферми).

Зазначене вище спростовує висновки відповідача щодо порушення позивачем п.п. 14.1.27, п. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п.п. 138.1, 138.2, 138.10.2 п. 138.10 ст. 138 Податкового кодексу України щодо завищення суми адміністративних витрат у розмірі 82350,00 грн. за 1 півріччя 2012 року.

Судом встановлено, що позивачем включено до витрат плату за послуги зв'язку (придбання ваучерів) від контрагента ТОВ «АЛЛО», за умови, що мобільні телефони не обліковуються на балансі позивача.

Придбання ваучерів здійснювалось на підставі авансових звітів співробітників позивача.

Вказані послуги включені до складу витрат позивача на підставі наказу №119-П від 15.03.2010 «Про використання послуг мобільного зв'язку».

Наказом №119-П від 15.03.2010 «Про використання послуг мобільного зв'язку», було визначено компенсацію робітникам позивача вартості придбаних ваучерів послуг мобільного зв'язку, що використовується робітниками в виробничих цілях.

Суд зазначає, що використання засобів мобільного зв'язку у виробничих цілях є можливим незалежно від того, у чиїй власності знаходяться мобільні телефони - у власності (на балансі) підприємства або у власності працівників.

Відповідач, у свою чергу, не подав будь-яких доказів використання засобів мобільного зв'язку працівниками позивача у цілях приватного характеру.

Крім того, представники позивача в судовому засіданні пояснили, що працівники позивача, вартість послуг мобільного зв'язку яким компенсувалась позивачем, щоденно подавали позивачу звіти за використані послуги мобільного зв'язку, які відповідач під час перевірки не досліджував та їх надання не вимагав.

Відтак, відповідачем не в повній мірі досліджені обставини використання працівниками послуг мобільного зв'язку у господарській діяльності позивача, а відтак, оскаржуване повідомлення-рішення є необґрунтованим в цій частині, і тому, з урахуванням попередніх висновків суду, підлягає скасуванню у повному обсязі.

Щодо податкових повідомлень-рішень №0001172211 та №0001182211 (по податку на додану вартість), суд зазначає наступне.

На формування суми грошового зобов'язання позивача з ПДВ за цими податковими повідомленнями-рішеннями, згідно пп. 3.2.2 Акту перевірки мало вплив:

- заниження позивачем податку на додану вартість за загальною декларацією в сумі 508441 грн., в тому числі за вересень 2012 року - 4771 грн., за жовтень 2012 року 41350 грн., за грудень 2012 року 462320 грн.,

- завищення суми від'ємного значення суми ПДВ, яка після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного звітного періоду, за загальною декларацією у розмірі 5868 грн. за грудень 2012 року з періодом виникнення вересень 2011 року.

В обґрунтування зазначених податкових повідомлень-рішень відповідач посилається на наступне:

- в порушення п. 188.1 ст. 188, п. 187.1 ст. 187 ПК України позивачем занижено податкові зобов'язання з ПДВ за серпень 2012 року за спеціальною декларацією на суму 141913 грн. Зокрема, в серпні 2012 року позивачем списано насіння соняшника в кількості 12606,42 ц у зв'язку з незадовільною якістю. Факт відсутності зазначених ТМЦ у позивача є підставою визнання їх такими, що реалізовані. Підприємство в серпні 2012 року включило до складу податкових зобов'язань з ПДВ 140137,54 грн., тоді як собівартість списаного насіння соняшника становить 1410255,02 грн., а сума податкових зобов'язань за даною операцією дорівнює 282051 грн.,

- у 2012 році на площу ріллі 1836,2721 га у позивача відсутні належним чином укладені договори оренди використаних ним земельних ділянок. Питома вага таких земельних ділянок (1836,2721 га) в загальному обсязі ріллі, який використовує позивач (4378 га) за 2012 рік складає 41,94%. У зв'язку з цим, сума доходу, отримана позивачем з цих земель повинна відображатися та оподатковуватися підприємством на загальних підставах. Відтак, сума податкових зобов'язань з ПДВ, нарахованих на вартість реалізованих сільськогосподарських товарів, вирощених на земельних ділянках, які використовувались позивачем всупереч діючому законодавству, повинні знайти своє відображення в загальній декларації в розмірі 722828 грн.,

- актом попередньої перевірки позивача від 31.08.2011 №124/23-108/03750345 було встановлено заниження позивачем суми податкових зобов'язань у розмірі 16595 за червень 2011 року, а підприємство натомість додатково зменшило податкові зобов'язання на цю суму, безпідставно посилаючись на акт попередньої перевірки,

- підприємством завищено податковий кредит на суму 1887 грн. за операціями з придбання ваучерів послуг мобільного зв'язку, які не використовувались підприємством у власній господарській діяльності.

Судом встановлено, що у серпні 2012 року позивачем списано насіння соняшника в кількості 12606,42 тони, собівартість яких, згідно обігово-сальдової відомості, складає 1410255,02 грн.

Статтею 209 Податкового кодексу України визначено, що резидент, який провадить підприємницьку діяльність у сфері сільського і лісового господарства та рибальства та відповідає критеріям, встановленим у пункті 209.6 цієї статті (далі - сільськогосподарське підприємство), може обрати спеціальний режим оподаткування. Згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг, не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається в розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей. Зазначені суми податку на додану вартість акумулюються сільськогосподарськими підприємствами на спеціальних рахунках, відкритих в установах банків у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Позивач, який є суб'єктом спеціального режиму оподаткування, по скороченій декларації з податку на додану вартість збільшив суму податку на додану вартість, яка залишилася у розпорядженні підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальникам на вартість виробничих факторів, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей. Це свідчить про те, що позивач не здійснив порушень, пов'язаних із розрахунком з бюджетом.

Подані позивачем декларації (їх форма та порядок заповнення) не передбачають розрахунки з бюджетом, внаслідок чого податкове зобов'язання, які виникають за цією декларацією не можуть визначатись як податкові (або грошові) зобов'язання до бюджету.

Підпунктом 14.1.39 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України передбачено, що грошове зобов'язання платника податків - це сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Відповідно до пп. 14.1.156 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податкове зобов'язання - це сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Таким чином, обов'язок підприємства щодо сплати податку на додану вартість має спеціальний режим, і оскільки податок за спеціальною декларацією не підлягає перерахуванню до бюджету, відповідно, ці кошти не підпадають під поняття грошового або податкового зобов'язання позивача.

З питання правомірності застосування позивачем фіксованого сільськогосподарського податку до операцій з вирощування сільськогосподарської продукції на земельних ділянках, право користування на які не оформлене належним чином, суд зазначає наступне.

В ході перевірки відповідачем було встановлено, що у 2012 році на загальну площу 1836,2721 га ріллі відсутні належним чином укладені договори оренди земельних ділянок. Питома вага площ земельних ділянок, які використовувались підприємством в супереч діючому законодавству (1836,2721 га) в загальному обсязі ріллі (4378,2827 га) згідно відомостей статистичної звітності 50-сг за 2012 рік складає 41,94%. У зв'язку з цим, сума доходу, отримана підприємством з цих земель, повинна відображатись та оподатковуватись підприємством на загальних підставах.

Судом встановлено, що у 2012 році позивач використовував 4728,0000 га землі, у тому числі: рілля 4378,2827 га, сіножаті - 110,9393 га, пасовища - 238,7780 га.

Строк дії договорів оренди ріллі станом на 01.01.2012 припинився лише на площі 2127,9511 га (рілля фізичних осіб земель колишнього КСП «НИВА»). Укладення договорів оренди земельних ділянок колишнього КСП «НИВА» з фізичними особами відбувалося протягом 2012 року.

Позивач пояснив, що орендодавці землі дали згоду на продовження використання землі позивачем та підписали договори оренди, але їх реєстрація припинилася у зв'язку з реорганізацією органів Державного земельного кадастру та створенням Державної реєстраційної служби, а тому частина землі використовувалась без зареєстрованих договорів оренди.

Суд зазначає, що використання землі без зареєстрованих договорів оренди є порушенням земельного законодавства, а не податкового. Так, згідно інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 28.12.2012 №2614/12/13-12 податкове законодавство не вимагає державної реєстрації договору оренди земельної ділянки (паю) як обов'язкової ознаки для кваліфікації відповідної ділянки як такої, що знаходиться у користуванні сільськогосподарського товаровиробника. Враховуючи пріоритетність застосування норм Податкового кодексу України перед нормами інших галузей права у регулюванні податкових правовідносин, варто визнати, що недотримання норм земельного законодавства щодо реєстрації права оренди земельних ділянок не може бути перешкодою для кваліфікації сільськогосподарських угідь як таких що знаходяться у користуванні товаровиробника для цілей справляння фіксованого сільськогосподарського податку. Розглядувані угіддя будуть знаходитися у користуванні платника сільськогосподарського податку. При цьому варто враховувати, що виникнення орендних відносин відповідно до вимог земельного законодавства не є обов'язковою умовою для визнання сільськогосподарських угідь такими, що знаходяться в користувачі платника фіксованого сільськогосподарського податку. Зазначене пояснюється тим, що оренда є лише одним зі видів права користування землею.

Зареєстрований належним чином договір оренди не може вважати єдиним обов'язковим документом, що підтверджує правомірність перебування особи у статусі платника фіксованого сільськогосподарського податку. Відтак, дефекти оформлення відповідного договору не можуть впливати на правильність врахування доходів від реалізації продукції рослинництва при розрахунку частки сільськогосподарського товаровиробництва.

За таких обставин продукція, вирощена на земельній ділянці, орендованій платником фіксованого сільськогосподарського податку в юридичної та/або фізичної особи, є сільськогосподарською продукцією в розумінні глави 2 розділу XIV Податкову кодексу України незалежно від того, чи зареєстровані належним чином договори оренди такої ділянки.

Відповідно, така продукція повинна враховуватися при визначенні частки сільськогосподарського товаровиробництва у розмірі 75 відсотків, необхідної для набуття та підтвердження особою статусу платника сільськогосподарські товаровиробника. За таких обставин відсутні будь-які підстави для розмежування сільськогосподарської продукції на ту, що отримана на належно оформлених земельних ділянках, право оренди яких зареєстровано, та на ту, що вирощена на ділянках, оренда інше право користування якими оформлені з недоліками.

Таким чином, перебування особи у статусі платника фіксованого сільськогосподарського податку є правомірним, якщо при цьому дотримано критерії щодо мінімального обсягу частки сільськогосподарського товаровиробництва встановлений статтею 301 Податкового кодексу України. Цей критерій дотримується в тому разі, якщо продукція рослинництва вирощена на сільськогосподарських угіддях, що знаходяться у користуванні платника податку, незалежно від стану держак реєстрації договорів оренди відповідних ділянок.

Аналогічні правила застосовуються при визначенні підстав для застосування особою спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість діяльності у сфері сільського та лісового господарства, а також рибальства.

Залишок продукції рослинництва врожаю 2011 року, яка у повному обсязі вирощена на орендованих у 2011 році землях, був реалізований у 2012 році. Податкові зобов'язання та кредит, пов'язані з затратами та реалізацією продукції врожаю 2011 року, не можуть бути пов'язані з податковими зобов'язаннями та кредитом, суму яких податковий орган корегує у зв'язку з виявленою площею землі, право користування якою у 2012 році не оформлено належним чином.

Таким чином, ані площа землі, що не орендується у 2012 році, а ні сума податкових зобов'язань та кредиту, що корегуються податковим органом в Акті перевірки, не відповідають даним бухгалтерського та податкового обліку позивача.

Враховуючи вищенаведене, нарахування позивачем податкових зобов'язань було здійснено в повному обсязі, та в установленому законодавством порядку.

Щодо правомірності віднесення витрат позивача на оплату послуг мобільного зв'язку до витрат пов'язаних із господарською діяльністю позивача суд вже висловив свою позицію коли мотивував це рішення щодо необхідності скасування ППР №0001162211 (по податку на прибуток).

Щодо посилання відповідача на заниження позивачем суми податкових зобов'язань у розмірі 16595 грн. за червень 2011 року, суд вважає таке посилання недоведеним, оскільки відповідачем не доведено факт прийняття за наслідками перевірки позивача 31.08.2011 податкового повідомлення-рішення щодо збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з ПДВ на 16595 грн.

З наведених вище підстав суд доходить висновку про необґрунтованість податкових повідомлень-рішень №0001172211 та №0001182211 (по податку на додану вартість), а відтак про необхідність їх скасування у повному обсязі.

Щодо посилань відповідача на заниження позивачем земельного податку за земельні ділянки (ППР №0001222211), суд зазначає.

Відповідачем було встановлено, що позивачем за перевіряємий період з 01.07.2011 по 31.12.2012 задекларовано орендну плату за земельні в сумі 166102,06 грн. та земельного податку за земельні ділянки в сумі 1462,05 грн. За перевірений період з 01.07.2011 по 31.12.2012 не встановлено заниження орендної за земельні ділянки та встановлено заниження земельного податку за земельні ділянки у сумі 31723,59 грн.

З Акту перевірки вбачається, що позивач використовує земельні ділянки під будівлями та спорудами для розміщення та обслуговування господарського комплексу, які знаходиться на території Андріївської сільської ради.

Згідно відповіді Управління Держземагентства у Бердянському районі Запорізької області від 19.07.2013 №2198/02/09-13, згідно облікових даних позивач використовує земельні ділянки за межами населеного пункту під будівлями та спорудами загальною площею близько 28,1000 га. Розрахунок земельного податку у сумі 31723,59 грн. податковий орган здійснив саме з цієї загальної площі земельних ділянок.

З моменту державної реєстрації позивача до 31.12.2011 позивач був платником фіксованого сільськогосподарського податку. Площа земельних ділянок під будівлям спорудами позивача, з урахуванням прибудинкових територій, ніколи не визначалася, технічна документація з землеустрою, акти встановлення меж земельних ділянок відсутні.

Суд зазначає, що у відповіді від 19.07.2013 №2198/02/09-13 площа земельних ділянок встановлена приблизно і не може бути покладена у розрахунок земельного податку.

Згідно ст. 269 Податкового кодексу України, платниками податку на землю визначені власники землі та землекористувачі.

Відповідно до п.п. 14.1.72 Податкового кодексу України, земельний податок визначений як обов'язковий платіж, справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.

Згідно п. 286.1 ст. 286 Податкового кодексу України встановлено, підставою для нарахування податку на землю є дані державного земель кадастру.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Земельного кодексу України (у редакції, що діяла момент спірних правовідносин) Державний земельний кадастр - це єдина державна система земельно-кадастрових робіт, яка встановлює процедуру визнання факту виникнення або припинення права власності і права користування земельними ділянками та містить сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим цих ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристику, розподіл серед власників землі та землекористувачів.

Таким чином, в державному земельному кадастрі містяться дані про факти виникнення або припинення права власності або користування земельними ділянками, розподілі землі між власниками та землекористувачами.

Відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону України «Про державний земельний кадастр» від 07.07.2011 до державного земельного кадастру вносяться інформація про власників та користувачів земельних ділянок, яку в обов'язковому порядку отримує орган, який здійснює ведення Державного земельного кадастру від органу державної реєстрації прав.

Згідно ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Підстав державної реєстрації прав користування земельною ділянкою за позивачем не вбачається, а тому підстави для внесення до Державного земельного кадастру відомостей щодо позивача відсутні.

Як наслідок, виходячи з приписів вищезгаданого п. 286.1 ст. 286 Податкового кодексу України, яким встановлено, що підставою для нарахування податку на землю є дані державного земельного кадастру, підстави для нарахування земельного податку позивачеві також відсутні.

Тому податкове повідомлення-рішення №0001222211 є необґрунтованим, таким що не ґрунтується на даних державного земельного кадастру, а тому таким, що підлягає скасуванню в повному обсязі.

Щодо податкового повідомлення-рішення №0016771701 (податок з доходів найманих працівників), суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що відповідачем перевірено правильність визначення сукупного місячного доходу, який підлягає оподаткуванню податком з доходів фізичних осіб, у вигляді заробітної плати, винагород та інших виплат нарахованих позивачем на користь своїх працівників.

На формування суми основного грошового зобов'язання за зазначеним податковим повідомленням рішенням мали вплив наступні обставини:

- відшкодування підприємством коштів на придбання своїм працівникам мобільних телефонів, які не були оприбутковані на балансі підприємства на загальну суму 6943,00 грн.,

- за відсутності на балансі позивача мобільних телефонів щомісячно по авансовим звітам позивач відшкодовував своїм працівникам кошти на придбання електронних ваучерів на поповнення мобільного зв'язку на загальну суму 4302,00 грн.,

- за відсутності документів, пов'язаних із перебуванням працівників позивача у відрядженнях до м. Євпаторія їм компенсувались витрати на придбання бензину для поїздок у це місто на загальну суму 1164,06 грн.

Судом встановлено, що підприємством відшкодовано кошти працівникам підприємства за придбані мобільні телефони за звітом про використання коштів М-29032-001 від 29.03.2012 в сумі 4206,00 грн. та звітом про використання коштів М-18101-004 від 18.10.2011 в сумі 2737,00 грн.

Мобільні телефони, придбані за зазначеними звітами на балансі підприємства не значаться, посадові особи якими були придбані за кошти підприємства телефони, звільнилися з роботи. Закріплення телефонів за працівниками підприємством не проводилося.

Враховуючи, що мобільні телефони на обліку підприємства відсутній, документальне підтвердження використання його платником податку в межах виконання трудової функції, не надано, відшкодування таких витрат є доходом платника податку і відповідно пп. 164.2.17 «г» п. 164.2 ст.164 ПК України №2755 суми грошового або майнового відшкодування будь-яких витрат або витрат платника податку, крім тих, що обов'язково відшкодовуються згідно із законом за рахунок бюджету підлягають включенню до сукупного оподатковуваного доходу платника.

Загальна сума безпідставно відшкодованих витрат пов'язана з придбання телефонів становить 6943,00 грн., до загального оподатковуваного доходу працівників не була включена.

Отже, сума не утриманого податку з доходів фізичних осіб становить 15% від 6943,00 грн. (суми безпідставно відшкодованих витрат пов'язаних з придбання телефонів) = 1041,45 грн.

Що стосується посилань відповідача на не доведеність факту витрачання коштів ОСОБА_11 та ОСОБА_12 на відрядження, суд зазначає наступне.

Позивачем відшкодовуються витрати працівникам за придбання бензину для поїдки у м. Євпаторія: звіт про використання коштів №М-16091-003 від 16.09.2011, звіт про використання коштів №М-22111-004 від 22.11.2011.

Суд зазначає, що у позивача відсутні документи пов'язані з перебуванням працівників в відрядженні, а отже відшкодування витрат у сумі 1164,06 грн. не пов'язане з використанням трудових функцій працівників.

Відшкодування витрат є доходом позивача і відповідно до пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України суми грошового або майнового відшкодування будь-яких витрат або витрат платника податку, крім тих, що обов'язково відшкодовуються згідно із законом за рахунок бюджету підлягають включенню до сукупного оподаткованого доходу платника.

Отже, сума не утриманого податку з доходів фізичних осіб становить 15% від 1164,06 грн. (суми безпідставно відшкодованих витрат пов'язаних з відрядженням) = 174,60 грн.

Таким чином, загальна сума не утриманого податку з доходів фізичних осіб становить 1041,45 грн. + 174,60 грн. = 1216,05 грн.

Що ж стосується витрат позивача на придбання електронних ваучерів на оплату послуг мобільного зв'язку, то з цього приводу суд висловив свою позицію коли мотивував це рішення щодо необхідності скасування ППР №0001162211 (по податку на прибуток).

Відтак, з урахуванням попередніх висновків суду, податкове повідомлення-рішення №0016771701 підлягає скасуванню в частині нарахування позивачу штрафних (фінансових) санкцій та в частині нарахування основного грошового зобов'язання в сумі 645,30 грн.

Щодо податкового повідомлення-рішення №0001192211 (екологічний податок), суд зазначає наступне.

Згідно Акту перевірки відповідачем встановлено заниження екологічного податку за період з 01.07.2011 по 31.12.2012 всього на суму 3613,82 грн.

Судом встановлено, що позивач за період з 01.07.2011 по 31.12.2012 нараховував та сплачував екологічний податок за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин стаціонарними джерелами забруднення та за розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях, відповідно до поданих декларацій від 09.11.2011 №9010743758, від 09.02.2012 №9016013534, 08.05.2012 №9024832071, від 11.07.2012 №9039711229, від 23.10.2012 №9065550622, від 08.02.2013 №9087134023.

Відповідно до даних звітів про рух худоби та птиці на фермі (с/х форма №102), актів на вибуття тварин та птиці (забій, дорізка та падіж) (с/х форма №100) за період з 01.07.2011 по 31.12.2012 позивачем було передано на захоронення до худобомогильника падіж тварин вагою 9653 кг.

В ході перевірки відповідачем встановлено, що платник податків не включав до бази оподаткування екологічним податком падіж тварин (ВРХ та свиней), які були захоронені на худобомогильнику, внаслідок чого було занижено екологічний податок на загальну суму 3613,82 грн., в тому числі: за 4 квартал 2011 на 735,00 грн., 1 квартал 2012 на 1075,22 грн., 2 квартал 2012 на 1236,45 грн., 3 квартал 2012 на 500,45 грн., 4 квартал 2012 на 66,70 грн.

Ставку екологічного податку за розміщення відходів 1го класу небезпеки протягом 2011 - 2012 року встановлено у розмірі 50% ставки, передбаченої ст. 246.2 Податкового кодексу України.

Отже, в порушення п. 242.1.3 п. 242.1 ст. 242, п. 246.2 ст. 246 Податкового кодексу України, позивачем занижено екологічного податку на суму 3613,82 грн.

Факт захоронення загиблих тварин позивачем не заперечується, а відтак зазначене податкове повідомлення рішення в частині нарахування основного грошового зобов'язання з цього податку підлягає залишенню без змін, а, з урахуванням попереднього висновку суду, в частині нарахування штрафних (фінансових) санкцій - скасуванню.

З урахуванням вище викладеного, суд доходить висновку про необхідність часткового задоволення вимог позивача, а саме в наведеній вище частині.

Згідно із ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Платіжним дорученням від 24.10.2013 №929 підтверджується сплата позивачем судового збору у розмірі 4588,00 грн.

Оскільки суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість заявлених позивачем вимог, то з Державного бюджету України на користь позивача мають бути стягнуті понесені ним судові витрати, з урахуванням часткового задоволення позовних вимог у розмірі 4464,20 грн.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 2, 4, 7-12, 14, 86, 94, 98, 158-163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Нива» до Бердянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Запорізькій області про скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 11.10.2013 №0001162211, прийняте Бердянською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Запорізькій області, яким Товариству з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Нива» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 405900,00 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 11.10.2013 №0001172211, прийняте Бердянською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Запорізькій області, яким Товариству з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Нива» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 762661,50 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 11.10.2013 №0001182211, прийняте Бердянською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Запорізькій області, яким Товариству з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Нива» зменшено суму від'ємного значення з податку на додану вартість за грудень 2012 року на суму 5868 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 11.10.2013 №0001192211, прийняте Бердянською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Запорізькій області, в частині збільшення Товариству з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Нива» суми грошового зобов'язання за платежем надходження від розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях на суму 903,46 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 11.10.2013 №0001202211, прийняте Бердянською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Запорізькій області, в частині збільшення Товариству з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Нива» суми грошового зобов'язання за платежем спеціальне використання води на суму 2550 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 11.10.2013 №0001212211, прийняте Бердянською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Запорізькій області, в частині збільшення Товариству з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Нива» суми грошового зобов'язання за платежем оплата за користування надрами для видобування корисних копалин загальнодержавного значення на суму 2550 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 11.10.2013 №0001222211, прийняте Бердянською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Запорізькій області, яким Товариству з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Нива» збільшено суму грошового зобов'язання за платежем земельний податок з юридичних осіб на суму 39654,49 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 11.10.2013 №0000982211, прийняте Бердянською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Запорізькій області, в частині застосування до Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Нива» штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 49300 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 11.10.2013 №0016771701, прийняте Бердянською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Запорізькій області, в частині збільшення Товариству з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Нива» суми грошового зобов'язання за платежем податок з доходів найманих працівників на суму 140268,22 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Нива» (код ЄДРПОУ 03750345, зареєстроване: 71141, Запорізька область, Бердянський район, с. Успенівка, вул. Калініна, 7) судовий збір у сумі 4464,20 грн. (чотири тисячі чотириста шістдесят чотири гривні 20 коп.).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя Р.В. Кисіль