Постанова № 36529423, 23.12.2013, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 грудня 2013 р. Справа №805/17033/13-а

приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови:

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Михайлик А.С. при секретарі судового засідання Мандрика К.В. розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні Донецького окружного адміністративного суду адміністративну справу

за позовом публічного акціонерного товариства «Банк Фамільний»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Донецьку Межрегіонального Головного управління Міндоходів

про скасування податкового повідомлення-рішення

за участю

від позивача: Голенцова О.І. (дов. № 1/020-2496 від 5 грудня 2013 року); Кисильова Н.А. (дов. № 1/020-163 від 27 січня 2012 року)

від відповідача: Гой В.П. (дов. № 15/10/10/10 від 26 липня 2013 року); Савченко Н.І. (дов. №12570/10/10 від 12 грудня 2013 року)

Публічне акціонерне товариство «Банк Фамільний» звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Донецьку Межрегіонального Головного управління Міндоходів про скасування податкового повідомлення-рішення від 25 червня 2013 року № 000262200/16246/10/22-013 про збільшення грошового зобов'язання за платежем: надходження від розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах, крім розміщення окремих видів відходів як вторинної сировини на 17 640,59 грн., прийнятого на підставі акту перевірки № 398/22-013/20042839 від 06 червня 2013 року.

В обґрунтування вимог позивач визначив невідповідність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення положенням Податкового кодексу України, Закону України «Про відходи». Послався на те, що згідно положень чинного законодавства екологічний податок підлягає нарахуванню та сплаті за умови постійного розміщення відходів у спеціально відведених місцях за наявності дозволу на це, виданого відповідним органом, який в публічного акціонерного товариства «Банк Фамільний» відсутній, чинним законодавством не передбачено виникнення в суб'єкта господарювання обов'язку сплачувати екологічний податок при тимчасовому зберіганні відходів.

В судовому засіданні представники позивача підтримали позов, просили суд його задовольнити.

Відповідач в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував, зазначив, що до 1 січня 2013 року підприємства при тимчасовому розміщенні відходів зобов'язані сплачувати екологічний податок, незалежно від наявності договорів з іншими підприємствами про надання послуг по вивозу відходів та розміщенню їх на спеціально відведених місцях.

Дослідивши наявні в матеріалах справи документи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, публічне акціонерне товариство «Банк Фамільний» (далі - позивач, ПАТ «Банк Фамільний») є юридичною особою, зареєстровано виконавчим комітетом Донецької міської ради 24 грудня 2009 року, номер запису про державну реєстрацію 1 266 105 0023 000506, обліковується в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців за кодом 20042839 (арк. справи 96). Як платник податків позивач перебуває на обліку в Спеціалізованій державній податковій інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку Межрегіонального Головного управління Міндоходів.

В період з 15 квітня 2013 року по 31 травня 2013 року Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку Межрегіонального Головного управління Міндоходів на підставі направлень від 12 квітня 2013 року № 190-196 відповідно до плану-графіку на ІІ квартал 2013 року та наказу № 131 від 4 квітня 2013 року проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 15 вересня 2011 року по 30 вересня 2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 1 січня 2011 року по 31 грудня 2012 року. За наслідком проведеної перевірки відповідачем складений акт № 398/22-013/20042839 від 6 червня 2013 року (арк. справи 125-176).

Відповідно до висновків акту перевіркою встановлено порушення публічним акціонерним товариством «Банк Фамільний», крім іншого, підпункту 240.1.3 пункту 240, підпункту 242.1 пункту 242.1 статті 242, пункту 249.6 статті 249 Податкового кодексу України, що призвели до заниження екологічного податку на суму 15 478,11 грн., у тому числі за періодами: ІІ квартал 2011 року - 8 876,25 грн., ІІІ квартал 2011 року - 1 518,75 грн., ІV квартал 2011 року - 2 362,50 грн., ІІ квартал 2012 року - 1 102,95 грн., ІV квартал 2012 року - 1 617,66 грн. та пункту 250.2 статті 250 Податкового кодексу України , внаслідок неподання податкової декларації з екологічного податку за ІІ квартал 2011 року, ІV квартал 2011 року, ІІ квартал 2012 року, ІV квартал 2012 року.

25 червня 2013 року відповідачем на підставі викладених в акті перевірки висновків прийняте податкове повідомлення-рішення № 0000262200/16246/10/22-013 про збільшення грошового зобов'язання за платежем: надходження від розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах, крім розміщення окремих видів відходів як вторинної сировини на 17 640,59 грн., з яких 15 478,11 грн. за основним платежем та 2 162,48 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Між сторонами не є спірними обставини, що встановлені в ході проведеної відповідачем перевірки, що стосуються списання та передачі на утилізацію позивачем люмінесцентних ламп. Спірним питанням в цій справі є наявність в позивача обов'язку щодо нарахування та сплати екологічного податку у зв'язку із наведеними обставинами та правомірність прийнятого відповідачем податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до викладеного в розділі 3.3.7 акту перевірки передумовою цих висновків стало встановлення в ході перевірки придбання та списання публічним акціонерним товариством «Банк Фамільний» люмінесцентних ламп. На підставі договору № Л-605 від 23 липня 2008 року на утилізацію люмінесцентних ламп, укладеного між позивачем та ТОВ «Микитртуть» та договору № 210 від 21 квітня 2011 року про надання послуг з утилізації ртутевмісних відходів, укладеного між позивачем та ТОВ «Центр «Меркурій» установою позивача передавалися відпрацьовані люмінесцентні лампи. Так, згідно актів про списання люмінесцентних ламп від 31 березня 2011 року, 15 вересня 2011 року, 4 січня 2012року , 23 травня 2012 року, 11жовтня 2012 року та актів приймання-передачі відпрацьованих люмінесцентних ламп № 242 від 5 квітня 2011 року, № 741 від 15 вересня 2011 року, № 01 від 4 січня 2012 року, № 362 від 23 травня 2012 року та № 785 від 11 жовтня 2012 року позивачем списано та передано ТОВ «Микитртуть» люмінесцентні лампи у кількості відповідно 212 шт., 45 шт., 70 шт., 30 шт., 44 шт. На підставі умов договору № 210 від 21 квітня 2011 року позивачем передано на утилізацію ТОВ «Центр Меркурій» люмінесцентні лампи у кількості 51 шт. В акті перевірки відповідач, посилаючись на те, що розміщення позивачем побутових відходів на власній території установи є тимчасовим розміщенням відходів та підпункт 240.1.3 статті 240 Податкового кодексу України відповідач визначив в акті наявність в позивача обов'язку щодо нарахування та сплати екологічного податку, який не залежить від укладення з іншим підприємством договору на надання послуг по вивозу та розміщенню на спеціально відведених місцях відходів. На підставі наведених висновків відповідач із врахуванням обсягів відходів (кількості списаних та переданих на утилізацію люмінесцентних ламп) та нормативу збору для люмінесцентних ламп та коефіцієнтів місця розміщення відходів та характеру місця розташування визначив збір за розміщення відходів, що мав бути нарахованим та сплаченим позивачем у розмірі 15 478,11 грн., з яких 8876,25 грн. - у 1 кварталі 2011 року, 1518,75 грн. - у3 кварталі 2011 року, 2362,50 грн. - у 4 кварталі 2011 року, 1102,95 грн. - у 2 кварталі 2012 року, 1617,66 грн. - у 4 кварталі 2012 року.

З 01 січня 2011 року відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування визначаються Податковим кодексом України.

Згідно підпункту 14.1.57 статті 14 Податкового кодексу України екологічним податком є загальнодержавний обов'язковий платіж, що справляється з фактичних обсягів викидів у атмосферне повітря, скидів у водні об'єкти забруднюючих речовин, розміщення відходів, фактичного обсягу радіоактивних відходів, що тимчасово зберігаються їх виробниками, фактичного обсягу утворених радіоактивних відходів та з фактичного обсягу радіоактивних відходів, накопичених до 1 квітня 2009 року.

За приписами статті 1 Закону України «Про відходи» відходами є будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворилися у процесі виробництва чи споживання, а також товари (продукція), що повністю або частково втратили свої споживчі властивості і не мають подальшого використання за місцем їх утворення чи виявлення і від яких їх власник позбувається, має намір або повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення.

Порядок нарахування та сплати екологічного податку визначений Розділом VІІІ Податкового кодексу України.

Згідно з підпунктом 240.1.3 пункту 240.1 статті 240 Податкового кодексу України платниками екологічного податку є суб'єкти господарювання, юридичні особи, що не провадять господарську (підприємницьку) діяльність, бюджетні установи, громадські та інші підприємства, установи та організації, постійні представництва нерезидентів, включаючи тих, які виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, під час провадження діяльності яких на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони здійснюються розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах, крім розміщення окремих видів відходів як вторинної сировини.

Разом з цим, відповідно до пункту 240.5 статті 240 Податкового кодексу України не є платниками податку за розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах суб'єкти господарювання, які мають ліцензію на збирання і заготівлю відходів як вторинної сировини, провадять статутну діяльність із збирання і заготівлі таких відходів, що розміщуються на власних територіях (об'єктах), та надають послуги у цій сфері.

Згідно з підпунктом 242.1.3 пункту 242.1 статті 242 Податкового кодексу України об'єктом та базою оподаткування є обсяги та види (класи) відходів, що розміщуються у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах протягом звітного кварталу, крім обсягів та видів (класів) окремих відходів як вторинної сировини, що розміщуються на власних територіях (об'єктах) суб'єктів господарювання, які мають ліцензію на збирання і заготівлю окремих видів відходів як вторинної сировини і провадять статутну діяльність із збирання і заготівлі таких відходів.

Розміщенням відходів у розумінні підпункту 14.1.223 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України в редакції, що діяла до 1 січня 2013 року, є зберігання (тимчасове розміщення до утилізації чи видалення) та захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах (місцях розміщення відходів, сховищах, полігонах, комплексах, спорудах, ділянках надр тощо), на використання яких отримано дозвіл спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері поводження з відходами.

Згідно статті 1 Закону України «Про відходи» розміщенням відходів є зберігання та захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах. У редакції абзацу 16 статті 1 цього закону, що діяла до 16 листопада 2012 року, спеціально відведеними місцями чи об'єктами є місця чи об'єкти (місця розміщення відходів, сховища, полігони, комплекси, споруди, ділянки надр тощо), на використання яких отримано дозвіл спеціально уповноважених органів на видалення відходів чи здійснення інших операцій з відходами.

У відповідності до частини 2 статті 55 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 року № 1264-XII, який згідно статті 2 Закону України «Про відходи» входить до законодавства про відходи, розміщення відходів дозволяється лише за наявності спеціального дозволу на визначених місцевими радами територіях у межах установлених лімітів з додержанням санітарних і екологічних норм способом, що забезпечує можливість їх подальшого використання як вторинної сировини і безпеку для навколишнього природного середовища та здоров'я людей.

Отже, як слідує із системного аналізу вказаних норм, платниками екологічного податку є особи, які здійснюють розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах, на використання яких отримано відповідний дозвіл спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері поводження з відходами.

Втім, позивач не має спеціально відведених місць чи об'єктів, на використання яких виданий дозвіл спеціально уповноваженим органом у сфері поводження із відходами. Позивач не здійснював тимчасового розміщення відходів у спеціальних місцях зберігання, здійснював підготовку їх до передачі третім особам, які, в свою чергу, здійснюють діяльність, пов'язану із збиранням, перевезенням, зберіганням, обробленням, утилізацією, видаленням, знешкодженням та захороненням відходів у спеціально відведених для цього місцях.

Таким чином, суд дійшов висновку, що закон не зобов'язує позивача до сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища у разі тимчасового зберігання на власній території використаних люмінесцентних ламп, до їх передачі на утилізацію.

Вказане узгоджується з позицією Державної податкової служби, викладеною в Узагальнюючій податковій консультації щодо сплати екологічного податку, що справляється за розміщення побутових відходів, затвердженої наказом Державної податкової служби України від 16 грудня 2011 року № 258, згідно якої місця тимчасового зберігання відходів, наприклад для тимчасового зберігання небезпечних відходів перед передачею на знешкодження або утилізацію спеціалізованим організаціям, не є місцями їх остаточного видалення і не відносяться до спеціально відведених місць чи об'єктів. А тому платниками екологічного податку за розміщення відходів є лише ті суб'єкти господарювання, що розміщують їх у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах, на використання яких отримано відповідний дозвіл спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища або його органів на місцях.

За таких обставин, платниками екологічного податку є організації, які безпосередньо здійснюють розміщення відходів позивача на спеціально відведених місцях у відповідності до укладених договорів на здійснення вивозу та утилізації побутових відходів, а тому суд вважає твердження відповідача про те, що позивач повинен сплачувати екологічний податок, незважаючи на укладені договори, необґрунтованим та безпідставним.

Аналогiчна позицiя викладена у листі Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, викладеною у вiд 22 травня 2008 року №6540/20/10-08, згідно якого у разi передання підприємством своїх відходів спеціалізованим суб'єктам господарювання відповідно до укладених договорів, збір за забруднення навколишнього природного середовища таким підприємством не сплачується.

У разі здійснення позивачем нарахування та сплати екологічного податку за розміщення відходів у вигляді використаних люмінесцентних ламп, що в подальшому передаються для утилізації та переробки іншим суб'єктам господарювання, буде порушений основний принцип податкового законодавства, встановлений статтею 13 Податкового кодексу України щодо неможливості подвійного оподаткування, адже суб'єкти господарювання, які приймають відходи на утилізацію, мають прямий обов'язок щодо сплати екологічного податку у зв'язку із розміщенням відходів у спеціально відведених місцях.

Вищенаведене свідчить про неправомірність висновків відповідача щодо порушення позивачем вимог підпункту 240.1.3 пункту 240.1 статті 240, підпункту 242.1.3 пункту 242.1 статті 242, пункту 249.6 статті 249 та пункту 250.2 статті 250 Податкового кодексу України, що свідчить про відсутність підстав для збільшення грошового зобов'язання з екологічного податку. Отже, податкове повідомлення-рішення № 0000262200/16246/10/22-013 від 125 червня 2013 року про збільшення суми грошового зобов'язання з екологічного податку на 17 640,59 грн., у т.ч. штрафні (фінансові) санкції - 2 162,48 грн. прийнято відповідачем необґрунтовано, із порушенням вимог чинного законодавства, через що позовні вимоги про його скасування підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа.

З огляду на зазначене, на підставі положень Податкового кодексу України та керуючись статтями 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 104-107, 110, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов публiчного акцiонерного тоавриства "Банк Фамiльний" до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Донецьку Межрегіонального Головного управління Міндоходів про збільшення грошового зобов'язання за платежем: надходження від розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах, крім розміщення окремих видів відходів як вторинної сировини на 17 640,59 грн., прийнятого на підставі акту перевірки № 398/22-013/20042839 від 06 червня 2013 року, - задовольнити повністю.

Скасувати податкове повідомлення-рішення № 398/22-013/20042839 від 06 червня 2013 року про збільшення грошового зобов'язання за платежем: надходження від розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах, крім розміщення окремих видів відходів як вторинної сировини на 17 640,59 грн., з яких 15 478,11 грн. за основним платежем та 2 162,48 грн. за штрафними санкціями.

Стягнути з Державного бюджету України на користь публічного акціонерного товариства «Банк Фамільний» (ЄДРПОУ 20042839, адреса: 83052, м. Донецьк, пр-т Миру, 59) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 172 (сто сімдесят дві гривні) 05 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови складений та пiдписаний 27 грудня 2013 року.

Суддя Михайлик А.С.