Ухвала суду № 36517229, 20.12.2013, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 452/685/2013 Головуючий у 1 інстанції: Казан І.С.

Провадження № 22-ц/783/6883/13 Доповідач в 2-й інстанції: Бермес І. В.

Категорія: 27

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

Головуючого: Бермеса І.В.

суддів:Копняк С.М., Савуляка Р.В.

за участі секретаря: Проворної Н.І.

та участю ОСОБА_4, Гнатишак О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 30 серпня 2013 року та апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на ухвалу того ж суду від 30 серпня 2013 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитором спадкодавця,-

встановила:

Оскаржуваним рішенням позовну заяву задоволено.

Стягнуто із ОСОБА_6 у користь публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, р/р №29092829003111, МФО 305299, ЄДРПОУ 14360570) суму коштів 3329.17(три тисячі триста двадцять дев'ять гривень 17коп.) грн. заборгованості за кредитним договором та 220.13(двісті двадцять гривень 13коп.) грн. сплаченого судового збору на рахунок №64993919400001.

Рішення суду оскаржено відповідачем.

В апеляційній скарзі ОСОБА_6 посилається на те, що банком в межах строку позовної давності до позичальника не пред'являлись вимоги про сплату суми кредиту та відсотків за користування кредитом, а тому вважає, що строк позовної давності для захисту інтересів банку на підставі договору від 07.11.2007 року, як по основній сумі так і по сплаті неустойки, пропущений без поважних причин.

Той факт, що в Умовах надання споживчого кредиту, банк зазначив про збільшення строку позовної давності до 5 років, не може бути взятий до уваги, так як за змістом ст.259 ЦК України строк позовної давності може бути збільшений, про що між сторонами укладається у письмовій формі «договір про збільшення позовної давності».

Із заяви позичальника від 07.11.2007 року відомо, що між сторонами не було укладено ні кредитного договору, ні договору про збільшення строку позовної давності, а лише є зазначено про ознайомлення позичальника з Умовами надання споживчого кредиту.

Оскільки зі спливом строків позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо), положення пункту 7 частини тринадцятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» застосовуються й до додаткових вимог банку (іншої фінансової установи).

Просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким в позові відмовити повністю.

Ухвалою суду закрито провадження у цивільній справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитором спадкодавця стосовно кредитного договору САSН від 4 жовтня 2007 року, укладеного тоді між ОСОБА_7 та ЗАТ КБ «Приватбанк».

Ухвалу суду оскаржено ПАТ КБ «ПриватБанк».

В апеляційній скарзі посилається на те, що суд прийшов до помилкового висновку, оскільки спірні правовідносини вже вирішені судом рішенням (судовим наказом), відтак, провадження у цивільній справі про стягнення заборгованості за кредитором спадкодавця по договору САSН-кредиту від 4 жовтня 2007 року підлягає закриттю. Не враховано, що є невиконане зобов'язання позичальника ОСОБА_7 перед банківською установою.

Просить оскаржувану ухвалу скасувати та справу направити до суду для продовження розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянта ОСОБА_4 на підтримання апеляційної скарги ОСОБА_6, пояснення представника ПАТ КБ «ПриватБанк» Гнатишак О.В. на підтримання апеляційної скарги позивача, перевіривши в межах доводів апеляційних скарг та пред'явлених позовних вимог законність і обґрунтованість рішення та ухвали суду першої інстанції, матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_6 слід відхилити, а апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» слід задовольнити з наступних підстав.

Відповідно до вимог ч.1 ст.303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції лише в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Статтями 10, 60 ЦПК України, встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін і, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно ст. ст. 608, 1218 ЦК України у зв'язку зі смертю боржника припиняються лише ті зобов'язання, які нерозривно пов'язані з його особою і не можуть бути виконані іншою особою, у той час як у результаті спадкування до спадкоємця переходять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Встановлено, що ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором. На обґрунтування позовних вимог посилалось на те, що ОСОБА_7 7 листопада 2007 року, отримав кредит у розмірі 532,80 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 7 травня 2008 року. Позичальник помер ІНФОРМАЦІЯ_1. ОСОБА_6 є спадкоємцем майна ОСОБА_7, що дає підстави стверджувати про її обов'язок сплатити заборгованість перед Банком в повному обсязі з комісією та процентами за фактичний строк його користування, що становить 3329,17грн. та суму сплаченого судового збору.

Судом установлено, що 7 листопада 2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_7 було укладено кредитний договір №LVХRRХ06100068, згідно з умовами якого ЗАТ КБ «ПриватБанк» надав ОСОБА_7 кредит в сумі 532,80 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 7 травня 2008 року.

Згідно розрахунку заборгованості за кредитним договором №LVХRRХ06100068 від 7 листопада 2007 року встановлено, що ОСОБА_7 станом на 05.11.2012 року заборгував позивачу 3329,17грн. Такий же розмір заборгованості у кредитора був на час смерті позичальника ОСОБА_7, який згідно свідоцтва про смерть помер ІНФОРМАЦІЯ_1.

Спадкоємцем майна ОСОБА_7 є ОСОБА_6, що відомо із відповіді завідувача Самбірської державної нотаріальної контори та з'ясовано із пояснень сторін під час провадження у цивільній справі.

У свою чергу позивач ПАТ КБ «ПриватБанк» є правонаступником ЗАТ КБ «ПриватБанк» згідно рішення загальних зборів акціонерів від 30.04.2009 року, що аналогічно встановлено судом із поданих представником позивача доказів.

Суд прийшов до вірного висновку, що представником відповідача ОСОБА_4 не доведено позиції відповідача про сплив терміну позовної давності та про необхідність його застосування, оскільки ОСОБА_7, 07.11.2007р. отримуючи кредит по договору №LVХRRХ06100068 у розмірі 532,80грн., був ознайомлений із умовами надання споживчого кредиту, де термін позовної давності сторонами обумовлювався у п'ять років та, який позивачем не є пропущеним.

Тому, аналізуючи все вищенаведене, у тому числі, що позивачем представлено суду достатньо доказів у підтвердження своїх вимог про заборгованість відповідача перед ПАТ КБ «ПриватБанк» згідно кредитного договору від 7 листопада 2007 року №LVХRRХ06100068 на суму 3329,17грн., відтак із ОСОБА_6, яка є спадкоємцем майна позичальника, суд прийшов до висновку, що слід стягнути таку суму боргу; а в зв'язку із задоволенням позову також підлягає задоволенню вимога позивача про стягнення із відповідача сплаченого судового збору в сумі 220,13грн.

Посилання апелянта на те, що не може бути взято до уваги збільшення строку позовної давності до 5 років, які банк зазначив в Умовах надання споживчого кредиту, оскільки між сторонами не укладався у письмовій формі договір про збільшення позовної давності, не заслуговують на увагу з таких підстав.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Статтею 259 ЦК України визначено, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін.

Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Судова колегія враховує те, що при отриманні кредиту боржник ознайомився та був згідний із умовами надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка» (Стандарт), які були надані йому у письмовій формі, своїм підписом підтвердив факт про надану йому повну інформацію про умови кредитування. При цьому, згідно п. 5.5 Умов надання споживчого кредиту, терміни позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів за даним договором встановлюються сторонами тривалістю 5 років. З даним пунктом умов боржник погодився, про що свідчить його підпис на заяві та вказаний пункт недійсним не визнано (а.с.5-8).

Таким чином між сторонами укладена у письмовій формі умова договору про збільшення позовної давності.

Також встановлено, що предметом судового розгляду були позовні вимоги публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитором спадкодавця по договору САSН-кредиту від 4 жовтня 2007 року, укладеного тоді позичальником ОСОБА_7 із ЗАТ КБ «Приватбанк».

За наявного судового наказу №2-н-154/2008 від 18.08.2008 року, про задоволення вимог кредитора, який набрав законної сили 28.08.2008р., суд прийшов до висновку про закриття провадження у цій частині позовних вимог.

Однак такі висновки суду не відповідають обставинам справи.

Встановлено, що з видачею судового наказу №2-н-154/2008 від 18.08.2008 року про задоволення вимог правовідносини сторін кредитного договору не припинились, та це не звільняло позичальника ОСОБА_7. від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляло кредитора права на отримання сум.

Відповідно до вимог п. 17 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30.03.2012р. «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» наявність виконавчого напису нотаріуса, вчиненого за невиконання кредитного договору, за відсутності реального виконання боржником свого зобов'язання, не свідчить про припинення договірних правовідносин сторін й не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання процентів за користування кредитом і пені, передбачених договором за несвоєчасну сплату кредиту.

Апелянт вказує, що зобов'язання боржником не виконане.

Таким чином представник позивача в суді першої інстанції підставно посилався на те, що наявність судового наказу про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК України.

При таких обставинах суд прийшов до помилкового висновку про закриття провадження у цій частині позовних вимог.

Тому ухвалу суду від 30 серпня 2013 року слід скасувати та справу направити до суду для продовження розгляду справи.

Керуючись ч.1 п. 1 ст.307, ст. 308, п.4 ч.1 ст.309, п.3 ст.312, ч.1 п.1 ст.314, ст.315, ст. 317 ЦПК України, колегія суддів,

ухвалила :

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 - відхилити.

Рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 30 серпня 2013 року - залишити без зміни.

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити.

Ухвалу Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 30 серпня 2013 року скасувати та справу направити до суду для продовження розгляду справи.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: Бермес І.В.

Судді: Копняк С.М.

Савуляк Р.В.