Рішення № 36482151, 26.12.2013, Вишгородський районний суд Київської області

26.12.2013 Справа № 363/3870/13-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 грудня 2013 року Вишгородський районний суд Київської області в складі:

головуючого - судді Чіркова Г.Є.,

при секретарі Сакаді О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вишгороді цивільну справу за заявою ОСОБА_1, заінтересована особа - Відділ РАЦС Вишгородського РУЮ в Київській області, про встановлення фактів, що мають юридичне значення,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з даною заявою, в якій порушив питання про встановлення факту родинних відносин і просив встановити, що ОСОБА_2 доводиться йому прадідом, а ОСОБА_7 - бабусею. Доводив, що має польське походження, належить до роду «ОСОБА_2» і це підтверджується історичною випискою роду, виконаною кандидатом історичних наук, завідуючим сектором генеалогічних та геральдичних досліджень інституту Історії України НАН України, В.В. Томазовим.

Свої вимоги мотивує тим, що його батьки та пращури за походженням є поляками, що приховували це через утискання радянською владою громадян польського походження, внаслідок чого записи про їх національність в актах громадянського стану є помилковими.

У внесенні відповідних змін в актових записах відділом РАЦС Вишгородського РУЮ в Київській області йому відмолено, а тому з метою реалізації свого права на вибір національності та інших прав передбачених ЗУ «Про національні меншини в Україні», оформлення «Карти поляка» в Консульстві Польської держави, звернувся для визнання своїх прав у судовому порядку.

З цих підстав просив встановити:

- факт неправильності запису № 1403 від 21.10.1960 року про шлюб його батьків, ОСОБА_4 і ОСОБА_5, щодо їх національності, а саме батька - «білорус», а мати - «українка»;

- факт неправильності запису № 3900 від 24.11.1967 року про своє народження ОСОБА_1 в книзі актів громадянського стану щодо національності його батьків, а саме батька - «білорус», а мати - «українка»;

- факт того, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження за походженням є «поляк».

В суді представник заявника просив про задоволення заяви з викладених у ній підстав.

Представник заінтересованої особи до суду не прибув, а тому справу розглянуто за його відсутності.

Заслухавши представника заявника, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного.

Зі справи встановлено, що заявник ОСОБА_1, народився ІНФОРМАЦІЯ_1 року в м. Києві.

Його батьком є ОСОБА_4, який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 року в с. Даленщина, Кричевського району, Могилевської області, республіки Беларусь.

Матір'ю заявника є ОСОБА_5, що народилася в 1937 році в м. Києві. До шлюбу мала прізвище ОСОБА_5.

Батьком ОСОБА_4 (дідом заявника по батьковій лінії) є ОСОБА_6, матір'ю (бабусею заявника по батьковій лінії) - ОСОБА_7.

Дані обставини підтверджуються відповідними свідоцтвами про народження та свідоцтва про шлюб, витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб від 15.05.12 року.

Разом з тим із змісту висновку Відділу РАЦС Вишгородського РУЮ в Київській області про внесення змін до актового запису цивільного стану вбачається, що ОСОБА_8 є бабусею заявника.

Згідно історичної виписки роду «ОСОБА_2», виконаною кандидатом історичних наук, завідуючим сектором генеалогічних та геральдичних досліджень інституту Історії України НАН України, В.В. Томазовим, судом встановлено наступне, мовою оригіналу -

« 1 колено - «ОСОБА_9».

22/16 ОСОБА_2, родился ІНФОРМАЦІЯ_3 года в Евандорфе Радомышльского уезда».

Разом з тим у суді представник заявника не зміг назвати першоджерело інформації, що стала підставою для складання зазначеної історичної виписки.

Вирішуючи цю справу, суд зазначає, що згідно ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 61 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Разом з тим статтею 59 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відтак належні, допустимі й достатні докази на користь того, що ОСОБА_2 (згаданий в історичній виписці) є батьком (а отже й прадідом заявника по материній лінії) ОСОБА_8, суду не представлено. Згадана історична виписка цих обставин не висвітлює, першоджерело з якого взято викладені в ній дані перед судом не визначено.

Відсутні в справі й докази того, що ОСОБА_7 мала дошлюбне прізвище ОСОБА_7, а відтак і відсутні підстави для встановлення факту того, що бабусею заявника є ОСОБА_7.

Доводи заяви на користь підтвердження зазначених родинних відносин і вказану ступінь споріднення ґрунтуються на припущеннях.

Суд зазначає, що належними, допустимими й достатніми доказами на підтвердження юридичного факту родинних відносин між особами можуть бути відповідні акти, анкети, автобіографії, листівки, сімейні фотографії, листи ділового та особистого характеру, особові справи, рішення судів, ордери на вселення, обмінні ордери, погосподарські книги, виписки з домових книг та інші документи, які у собі місять відомості про родинні відносини осіб, довідки органів РАЦС про неможливість поновлення втрачених записів, показання свідків, яким достовірно відомо про взаємовідносини осіб, тощо.

Висунуті в заяві вимоги про встановлення фактів неправильності записів у актах реєстрації громадянського стану та встановлення національності особи за походженням є похідними від встановлення юридичних фактів про родинні відносини між фізичним особами, підстав для чого в суді не встановлено, а отже й зазначені вимоги заяви задоволенні бути не можуть.

Крім того, як пояснив в суді представник заявника, батьки заявника наразі проживають у м. Києві, тоді як заявник просить вирішити питання саме про їхні права, свободи та інтереси, не залучивши їх до розгляду справи, і це не може мати місце лише за волевиявленням останнього.

На підставі ст. 300 ЦК України фізична особа має право на індивідуальність, на збереження своєї національної, культурної, релігійної, мовної самобутності, а також право на вільний вибір форм та способів прояву своєї індивідуальності, якщо вони не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства.

Згідно ст. 11 ЗУ «Про національні меншини в Україні» громадяни України мають право вільно обирати та відновлювати національність. Примушення громадян у будь-якій формі до відмови від своєї національності не допускається.

Статтею 12 того ж Закону передбачено, що кожний громадянин України має право на національні прізвище, ім'я та по батькові. Громадяни мають право у встановленому порядку відновлювати свої національні прізвище, ім'я та по батькові.

Відповідно до вимог ст. 13 ЗУ «Про національні меншини в Україні» громадяни, які належать до національних меншин, вільні у виборі обсягу і форм здійснення прав, що надаються їм чинним законодавством, і реалізують їх особисто, а також через відповідні державні органи та створювані громадські об'єднання.

Як визначено ст. 15 ЗУ «Про національні меншини в Україні» громадяни, які належать до національних меншин, національні громадські об'єднання мають право у встановленому в Україні порядку вільно встановлювати і підтримувати зв'язки з особами своєї національності та їх громадськими об'єднаннями за межами України, одержувати від них допомогу для задоволення мовних, культурних, духовних потреб, брати участь у діяльності міжнародних неурядових організацій.

Також, суд вважає, що в даному випадку право заявника на індивідуальність, передбачене ст. 300 ЦК України не порушене, оскільки не зазначення в актах реєстрації цивільного стану національності його та його батьків «поляками», не перешкоджає заявнику дотримуватися польських звичаїв, традицій, культури та позиціонувати себе поляком, виявляти почуття національного самоусвідомлення.

Крім того на думку суду, за змістом положень Конституції України, Закону України «Про національні меншини в Україні» належність особи до певної національності залежить від її вільного волевиявлення і для реалізації особою своїх прав у цій сфері не потребує встановлення цього факту судовим рішенням.

Враховуючи викладене, підстав для задоволення поданої заяви не встановлено, а тому в цьому слід відмовити.

На підставі викладеного і керуючись статтями 209-215 ЦПК України,

вирішив:

у задоволенні заяви відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Київської області протягом 10 днів з дня його проголошення шляхом подання в зазначений строк апеляційної скарги через Вишгородський районний суд. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя