Ухвала суду № 36475021, 18.11.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 листопада 2013 року м. Київ К/9991/28547/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Медея»

на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2011 р.

у справі № 2а-4779/09/1770

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Медея»

до Гощанської міжрайонної державної податкової інспекції Рівненської області

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Медея» (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Гощанської міжрайонної державної податкової інспекції Рівненської області (далі - відповідач) про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 25.02.2010 р. позовні вимоги задоволено: скасовано податкові повідомлення-рішення від 16.04.2009 р. №0001472342/0 та №0001482342/0.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2011 р. від 01.03.2011 р. скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідач на адресу суду касаційної інстанції надіслав письмові заперечення на касаційну скаргу позивача, за змістом яких просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Працівниками податкового органу проведено виїзну планову документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2006 р. по 31.12.2008 р., про що складено акт від 05.03.2009 р. №89/2342,30718769, яким встановлено порушення позивачем п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

За результатами проведеної перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 16.04.2009 р. №0001472342/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 54 984,00 грн., з яких: 36 656,00 грн. - за основним платежем та 18 328,00 гр. штрафних (фінансових) санкцій, а також №0001482342/0, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 43 987,50 гр., з яких: 29 325,00 грн. за основним платежем та 14 662,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Згідно висновків податкового органу, позивачем в порушення вимог Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» завищено валові витрати на 36 656,00 грн. у зв'язку з безпідставним віднесенням до їх складу вартості інформаційно-консультаційних послуг, а також в порушення вимог Закону України «Про податок на додану вартість» занижено податковий кредит на 29 325,00 грн.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, між позивачем та ПП «Траверс-Плюс» 01.10.2007 р. укладено договір про надання консультаційно-інформаційних послуг, у зв'язку із виконанням якого сторонами було складено акт від 30.11.2007 р. №112 здачі-приймання виконаних робіт (наданих послуг), відповідно до якого замовником (позивачем) отримано консультаційно-інформаційні послуги на загальну суму 146 625,00 грн.

За результатом надання вказаних послуг позивачу було видано податкову накладну від 30.11.2007 р. №261 на суму 29 325,00 грн.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що зі змісту актів здачі - прийняття робіт (надання послуг), які є ідентичними за змістом та складені про те, що виконавцем були надані консультаційно-інформаційні послуги, та додатків до актів здачі-прийняття робіт, неможливо встановити обсяг господарських операцій, кількість, вартість наданих послуг.

При цьому, на думку суду попередньої інстанції, позивачем не надано обґрунтованих доказів необхідності та економічної доцільності укладення такого договору, а також підтвердження використання його результатів у власній господарській діяльності.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 ст. 5 вказаного Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно із нормою абз. 4 п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Отже, виходячи з положень Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», до складу валових витрат включаються будь-які витрати, які пов'язані з господарською діяльністю платника податку та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - змісту послуг, що надаються, їх обсягу, тощо.

Частиною 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Статтею 1 цього ж Закону визначено первинний документ як документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Зміст наведених правових норм свідчить на користь висновку, що наявність первинних документів, які відповідають вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», дійсно є необхідною умовою для включення понесених витрат до складу валових, але не достатньою, оскільки відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» право на включення витрат до складу валових у платника податку виникає із сукупності юридичних фактів, одними з яких є придбання платником товарів (послуг) в обсягах, які зазначені в первинних документах, а також з метою, яка пов'язана з господарською діяльністю платника податку.

Умовою достовірності доказів щодо придбання послуг, зв'язку цих послуг з метою одержання доходу є, перш за все конкретизація змісту, обсягу та результату цих послуг. Натомість, акти про виконання робіт, надані позивачем для підтвердження правомірності включення до складу витрат вартості цих послуг, мають узагальнений характер, неконкретні за змістом, з яких не можливо встановити обсяг наданих послуг.

Відповідно до вимог п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно із п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Підпунктом 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо неправомірності віднесення позивачем до складу валових витрат витрат понесених у результаті господарських операцій із ПП «Траверс-Плюс» та формування на їх підставі податкового кредиту, з огляду на те, що вказані господарські операції не підтверджені належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами.

З огляду на викладене, обґрунтованими є висновки суду апеляційної інстанцій про правомірність прийнятих контролюючим органом податкових повідомлень-рішень та наявність правових підстав для відмови у задоволенні позовних вимог.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію суду апеляційної інстанції.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Медея» залишити без задоволення.

2. Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2011 р. у справі №2а-4779/09/1770 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.