Постанова № 36470768, 09.12.2013, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 грудня 2013 року о 12 год. 22 хв. м. Львів № 813/7631/13-а

Львівський окружний адміністративний суд, суддя Кедик М.В., секретар судового засідання Харів М.Ю., розглянувши в судовому засіданні адміністративну справу

за позовомфізичної особи-підприємця ОСОБА_1, представник - ОСОБА_2доДержавної податкової інспекції у Жовківському районі Головного управління Міндоходів у Львівській області, представник - Задорожний І.В.провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 02.10.2013 р. № 0005141720,

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - Підприємець, позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Жовківському районі Головного управління Міндоходів у Львівській області (далі - ДПІ, відповідач), просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 02.10.2013 р. № 0005141720.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що податковий орган за наслідком позапланової документальної виїзної перевірки суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 р. по 31.07.2013 р. необґрунтовано дійшов висновку про порушення Підприємцем ч. 5 ст. 203, ч. 1, 2 ст. 215, ст. 216 ЦК України, в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, здійснених Підприємцем при реалізації товарів та ст.ст. 185, 188 ПК України щодо невнесення до складу податкових з податку на додану вартість суми виручки внаслідок реалізації товарів третім особам, що стало причиною заниження податкового зобов'язання податку на додану вартість на загальну суму 487 308,57 грн (березень 2013 р. - 417 521,81 грн, квітень 2013 р. - 69 508,17 грн та червень 2013 р. - 278,59 грн). Дані висновки спростовуються первинними документами, які підтверджують факт виконання транспортних послуг та документами по факту використання цих послуг у господарській діяльності Підприємця, внаслідок чого отримано прибуток. Зокрема, позивач вважає, що усі операції Підприємця з контрагентами є реальними, товарними, що підтверджується відповідними первинними документами, а висновки відповідача стосовно нікчемності правочину та безтоварності операцій з контрагентами базуються на припущеннях та не підтверджені належними доказами. Зазначає, що суми, які були включені до складу податкового кредиту та витрат періоду Підприємця підтверджені належним чином оформленими податковими накладними, видатковими накладними, що засвідчують факт, що правочини вчинено із спрямуванням на реальне настання правових наслідків, що обумовлено ними. Вважає, що винесене податкове повідомлення-рішення є протиправне, та таке, що порушує норми чинного податкового законодавства, а відтак, підлягає скасуванню.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позові та просив позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив, з підстав, викладених у письмових запереченнях та пояснив, що оскаржуване платником податків податкове повідомлення-рішення, прийняте ДПІ на підставі акта перевірки від 20.09.2013 р. № 130/17-20/НОМЕР_2, яким встановлено факт безпідставного відображення Підприємцем у податковому обліку господарських операцій з ТОВ «Житомирський м'ясокомбінат», ТОВ «Линарес», ТОВ «ВП Роганський м'ясокомбінат» та ТОВ «Гонорій», є правомірним, оскільки такі операції фактично не відбулися. Зазначив, що визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків, а будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки, тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції, а тому вважає, що якщо фактично здійснення господарської операції не відбулося, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку, в тому числі за наявності усіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. Окрім того, зазначив, що наявність укладеного між учасниками господарської операції цивільно-правового договору не свідчить про реальність вчинення відповідної операції, оскільки реалізація умов договору та його фактичне виконання для цілей ведення податкового обліку має бути підтверджено належним чином оформленими первинними документами, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Також, податковим органом при проведенні перевірки встановлено, що у всіх вищезазначених контрагентів позивача відсутні власні виробничі потужності та трудові ресурси, що виключає можливість виконання своїх зобов'язань згідно укладених договорів, а відтак документи, якими позивач обгрунтовує свою правову позицію не можуть беззаперечно підтверджувати фактичність господарських операцій (придбаних товарів (робіт, послуг)). Вважає позовні вимоги необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають до задоволення. Просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2) зареєстрований Жовківською райдержадміністрацією 13.03.2008 р., отримав свідоцтво про державну реєстрацію, номер запису 239 800 000 0000 2965, взятий на податковий облік в органах державної податкової служби з 14.03.2008 р. за № 2266. На дату складання акта перевірки Підприємець перебував на обліку в ДПІ у Жовківському районі.

ДПІ проведено позапланову документальну виїзну перевірку суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 р. по 31.07.2013 р., за наслідком якої складено акт перевірки від 20.09.2013 р. № 130/17-20/НОМЕР_2 (далі - Акт перевірки).

За результатами перевірки встановлено порушення позивачем податкового законодавства:

- ч. 5 ст. 203, ч. 1, 2 ст. 215, ст. 216 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ФО-П ОСОБА_1 при реалізації товарів (послуг). Товар по вказаних правочинах не був переданий в порушення ст. 662, 655 та ст. 656 ЦК України.

- ст.ст. 185, 188 ПК України - не внесено до складу податкових з податку на додану вартість суми виручки внаслідок реалізації товарів третім особам, що стало причиною заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 487 308,57 грн (березень 2013 р. - 417 521,81 грн, квітень 2013 р. - 69 508,17 грн та червень 2013 р. - 278,59 грн).

Як зазначено в акті перевірки, 02.03.2013 р. ФО-П ОСОБА_5 (водій ОСОБА_6) було надано 2 транспортні послуги протягом дня одним водієм (ТТН № АКК 8, АКК 7) по перевезенню шкіри свинної в кількості 20000 кг і 1900 кг ФО-П ОСОБА_1 на загальну суму 273 730 грн, автомобілем Вольво (державний номерний знак НОМЕР_3) в м. Житомир на підприємство ТОВ «Житомирський м'ясокомбінат», що, на думку податкового органу, є неможливим, оскільки відстань між с. Куликів Жовківський р-н та м. Житомир складає 390 км (час в дорозі близько 6 год. в одну сторону).

Окрім того, 06.03.2013 р. ФО-П ОСОБА_5 (водій ОСОБА_7) було надано 2 транспортні послуги протягом дня одним водієм (ТТН № АКК 12 і АКК 11) по перевезенню сала свинного в кількості 20000 кг і 20000 кг ФО-П ОСОБА_1 на загальну суму 629 800,00 грн автомобілем Вольво (державний номерний знак НОМЕР_4) у м. Харків на підприємство ТОВ «ВП Роганський м'ясокомбінат», що на думку податкового органу є неможливим, оскільки відстань між с. Куликів Жовківський р-н та м. Київ складає 530 км (час в дорозі близько 6 год. 30 хв. в одну сторону), відстань між с. Куликів Жовківський р-н та м. Харків складає 1005 км (час в дорозі близько 12 год. в одну сторону).

За результатами перевірки податковий орган прийшов до висновку, що дані операції не проводились і є безтоварними, тому кошти перераховані вищезгаданими підприємствами є передоплатою за фактично непоставлений товар, який фактично реалізований третім особам за готівку платника податків, що є порушенням на думку ДПІ ст.ст. 185, 188 ПК України: не віднесено до складу податкових зобов'язань з податку на додану вартість суми отриманої виручки внаслідок реалізації товарів в розмірі 903 550,50 грн.

Окрім того, в Акті перевірки зазначено, що проведеним аналізом реєстраційних даних та податкової звітності ТОВ «Гонорій» (код ЄДРПОУ 38205323, м. Київ, вул. Святошинська, 34) встановлено, що згідно поданого податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку за I-II квартали 2013 року на даному підприємстві працювала одна людина, яка є засновником і посадовою особою. Працівники з відповідним кваліфікаційним рівнем для здійснення господарської діяльності на підприємстві відсутні.

Таким чином податковий орган прийшов до висновку, що зазначені господарські операції є безтоварними та оскільки товар фактично реалізований третім особам за готівку платником податків, що є порушенням на думку ДПІ ст.ст. 185, 187, 188 ПК України: не віднесено до складу податкових зобов'язань з податку на додану вартість суми отриманої виручки внаслідок реалізації товарів в розмірі 2 020 322,80 грн.

З врахуванням обставин, які викладені в Акті перевірки, на думку податкового органу, ФО-П ОСОБА_1 приховано об'єкт оподаткування з податку на додану вартість, внаслідок реалізації товарів третім особам за готівку в розмірі 2 923 851,42 грн та занижено податок на додану вартість в розмірі 487 308,57 грн (березень 2013 року - 417 521,81 грн, квітень 2013 року - 69 508,17 грн, червень 2013 року - 278,59 грн).

На підставі Акта перевірки ДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення від 02.10.2013 р. № 0005141720, яким Підприємцю збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість за основним платежем на суму 487 308,57 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на суму 243 654,29 грн.

Не погоджуючись з прийнятим податковим повідомленням - рішенням Підприємець звернувся до суду за захистом своїх прав.

Даючи правову оцінку встановленим у судовому засіданні обставинам справи та доводам сторін, суд керується наступними положеннями законодавства України.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Як передбачено п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, в тому числі, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пункт 201.1 ст. 201 ПК України встановлює, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну.

Відповідно до пп. 201.6, 201.10 ст. 201 ПК України, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно п. 201.10 ст. 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, законодавцем чітко визначено, що належним чином оформлена податкова накладна є достатньою підставою для включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту по даті виникнення хоча б однієї із подій (перерахування коштів в оплату товарів або отримання податкової накладної).

Згідно п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Як передбачено пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996 від 16.07.1999 року, первинний документ, це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Системний аналіз правових норм, якими регулюються правовідносини, що є предметом судового дослідження, вказує, що визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Не можуть бути включені до складу валових витрат (податкового кредиту), витрати на придбання товарів (робіт, послуг) не підтверджені дійсними розрахунковими, платіжними та іншими документами, або по безтоварним господарським операціям. Документом, який підтверджує сплату покупцем податку на додану вартість в ціні товару, зокрема є податкова накладна.

У розділі 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Мінтранспорту України від 14.10.97 р. № 363, зареєстрованих в Мін'юсті України 20.02.1998 р. за № 128/2568 зазначено, що «товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи». Здавання вантажу у пункті призначення вантажоодержувачу відповідно до п. 13.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні проводиться згідно з товарно-транспортною накладною.

Відповідно п. 11.7 вищевказаних Правил перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоотримувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідченні підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом) передається Перевізнику.

Пунктом 11.5 Правил передбачено, що товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом).

На підтвердження фактичного здійснення господарських операцій позивачем надано первинні документи:

- по господарських операціях із ТОВ «Гонорій» - договори поставки № 110313 від 11.03.2013 р., № 250313 від 25.03.2013 р., накладні № 24 від 13.03.2013 р., № 23 від 13.03.2013 р, № 22 від 13.03.2013 р., № 37 від 25.03.2013 р., № 38 від 25.03.2013 р., № 39 від 25.03.2013 р., № 65 від 17.04.2013 р., № 169 від 20.06.2013 р., податкові накладні № 36 від 25.03.2013 р., № 40 від 20.06.2013 р., № 25 від 17.04.2013 р., № 37 від 25.03.2013 р., № 35 від 25.03.2013 р., № 18 від 12.03.2013 р., № 19 від 12.03.2013 р., № 20 від 12.03.2013 р., товарно-транспортні накладні: АКК № 37 від 25.03.2013 р., АКК № 39 від 25.03.2013 р., АКК № 65 від 17.04.2013 р., АКК № 169 від 20.06.2013 р., АКК № 38 від 25.03.2013 р., АКК № 24 від 13.03.2013 р., АКК № 23 від 13.03.2013 р., АКК № 22 від 13.03.2013 р., рахунки-фактури, виписки із банківських рахунків, Акт звірки взаєморозрахунків від 01.09.2013 р., витяг з ЄДРЮО та ФОП від 19.08.2013 р.;

- по господарських операціях із ТОВ «Житомирський м'ясокомбінат» - договір поставки № 355 від 08.07.2013 р., додаткову угоду від 09.07.2013 р., товарно-транспортні накладні АКК № 7 від 02.03.2013 р., АКК № 8 від 02.03.2013 р., видаткові накладні № 8 від 02.03.2013 р., № 7 від 02.03.2013 р., податкові накладні № 3 від 02.03.2013 р., № 4 від 02.03.2013 р., рахунки-фактури № 8 від 02.03.2013 р. та № 7 від 02.03.2013 р., Акт зведення взаєморозрахунків з 01.07.2013 р. по 31.08.2013 р., довідку ФО-П ОСОБА_5 № 15 від 10.10.2013 р.;

- по господарських операціях із ТОВ «Линарес» - договір № 010313 від 01.03.2013 р., товарно-транспортну накладну АКК № 12 від 06.03.2013 р., видаткову накладну № 12 від 06.03.2013 р., податкову накладну № 8 від 06.03.2013 р., рахунок-фактуру № 12 від 06.03.2013 р., Акт звірки розрахунків від 01.07.2013 р.;

- по господарських операціях із ТОВ «ВП Роганський м'ясокомбінат» - договір поставки № 1176/4/2013 від 01.03.2013 р., товарно-транспортну накладну АКК № 11 від 06.03.2013 р., видаткову накладну № 11 від 06.03.2013 р., довіреність № 37/м від 06.03.2013 р., податкову накладну № 7 від 06.03.2013 р., рахунок-фактуру № 11 від 06.03.2013 р., Акт звірки розрахунків на 31.08.2013 р., довідку ФО-П ОСОБА_5 № 14 від 10.10.2013 р.

Як вбачається з акта перевірки, в ньому не зафіксовано неналежного оформлення податкових накладних, видаткових накладних, на підставі яких виник податковий кредит, оскільки, всі вони складені відповідно до вимог чинного в Україні законодавства.

На підтвердження перевезення товару контрагентам за їх адресою позивачем надано договір на транспортно-експедиційне обслуговування № 020113 від 02.01.2013 р., укладений між ФО-П ОСОБА_1 (Замовник) та ФО-П ОСОБА_5 (Перевізник), згідно якого Перевізник здійснює перевезення вантажів, наданих Замовником, а Замовник бере на себе зобов'язання оплачувати послуги Перевізника в порядку і на умовах визначених договором.

Твердження податкового органу про неможливість поставки позивачем товару протягом одного дня, 02.03.2013 року, на адресу ТОВ «Житомирський м'ясокомбінат» згідно двох товарно-транспортних накладних - АКК № 7 (в акті помилково зазначена, як «АКК 8») та АКК № 8 від 02.03.2013 р. на перевезення шкіри свинної в кількості відповідно 20000 кг та 1900 кг - спростовується судом з огляду на наступне.

Як зазначено в товарно-транспортних накладних АКК № 7 та АКК № 8 від 02.03.2013 р. перевезення товару контрагенту здійснювалось автомобілем Вольво ДНЗ НОМЕР_3, причеп НОМЕР_6. Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу повна маса н/причепа-рефрижератора марки «Schmitz» модель «Sко24» (ДНЗ НОМЕР_6) становить 38000 кг, маса без навантаження 10500 кг, отже, вантажопідйомність н/причепа становить 27500 кг, у той час, коли загальна вага товару згідно ТТН АКК № 7 та АКК № 8 становить всього 21900 кг і, відповідно, є меншою ніж вантажопідйомність н/причепа.

Висновки податкового органу про неможливість надання ФО-П ОСОБА_5 двох транспортних послуг (водій ОСОБА_7) протягом одного дня, 06.03.2013 р., по перевезенню 20000 кг сала свинного у м. Київ ТОВ «Линарес» (ТТН АКК № 12) та 20000 кг сала свинного у м. Харків ТОВ «Роганський м'ясокомбінат» (ТТН АКК № 11) - не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи.

Представник позивача в судовому засіданні уточнив, що зазначення у ТТН АКК № 12 та АКК № 11 від 06.03.2013 р. одного й того ж прізвища водія - ОСОБА_7 - є лише механічною помилкою допущеною Перевізником при оформленні вказаних накладних, а фактично 06.03.2013 р. на адресу ТОВ «Линарес» товар перевозив водій ОСОБА_8 на автомобілі Вольво ДНЗ НОМЕР_7 (причеп НОМЕР_8), а на адресу ТОВ «ВП Роганський м'ясокомбінат» водій ОСОБА_7 на автомобілі Вольво ДНЗ НОМЕР_4 (причеп НОМЕР_5).

Дослідивши письмові докази суд приходить до висновку, що представлені позивачем первинні документи свідчать про підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, а також про фактичне здійснення господарських операцій позивачем та його контрагентами, та є достатніми доказами на підтвердження реального здійснення останніх.

Стосовно твердження відповідача про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Стаття 203 ЦК України передбачає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК). З наведеного випливає, що правочин (договір) є правомірним, а отже й дійсним. Неправомірність (недійсність) правочину повинна бути прямо передбачена законом або встановлена рішенням суду, що набрало законної сили.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. У цій же статті розмежовується два види недійсних правочинів: нікчемні та оспорювані. Нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Оспорюваним є правочин, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний недійсним судом.

Верховний Суд України у Постанові Пленуму від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» (далі - Постанова Пленуму від 06.11.2009 р. № 9) розтлумачив, що нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду (п. 4 Постанови). Виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (ч. 1 ст. 216 ЦК України, п. 7 Постанови Пленуму від 06.11.2009 р. № 9).

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Пункт 18 вищезгаданої Постанови тлумачить, що усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Висновки податкового органу про нікчемність правочину між Позивачем та контрагентами, ґрунтуються на тому, що під час їх вчинення не було дотримано ч. 5 ст. 203 ЦК України і ці правочини не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними.

Такий висновок є помилковим з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином є фіктивним.

У п. 24 Постанови Пленуму від 06.11.2009 р. № 9 Верховний Суд України відзначив, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Суд звертає увагу також і на те, що відповідно до ч. 2 ст. 234 ЦК України фіктивний правочин визнається судом недійсним. Отже, цей вид недійсних правочинів належить до оспорюваних правочинів. З огляду на цю норму, жоден інший орган, окрім суду, не може робити висновок про недійсність фіктивного правочину.

Окремо суд бере до уваги, що викладені в акті перевірки судження суб'єкта владних повноважень про порушення позивачем вимог ст.ст. 203, 215, 216 ЦК України зроблені з перевищенням компетенції органів державної податкової служби України та не підтверджуються дослідженими судом доказами.

Відтак, встановивши правочин, який має ознаки фіктивного, податковий орган, діючи в межах своїх повноважень, повинен звернутися до суду з позовом про визнання цього правочину недійсним. До набрання рішенням суду законної сили правочин вважається дійсним, оскільки саме це є змістом презумпції, яка наведена у ст. 204 ЦК України. До цього часу податковий орган не може застосовувати наслідки недійсності правочину, зокрема й коригувати податковий кредит, податкові зобов'язання по ПДВ, витрати періоду та доходу з ПП позивача, навіть якщо б у нього і були відповідні переконання. Здійснення таких дій не відповідає повноваженням податкового органу та способу їх реалізації, свідчить про перевищення компетенції та безпідставне втручання в приватні правовідносини, порушує принцип офіційності.

З огляду на приписи наведених вище норм права, суд приходить до переконання, що до набуття законної сили рішенням суду про визнання недійсним правочину, за яким платником податків було сформовано податковий кредит та податкове зобов'язання з податку на додану вартість, податковий орган не має правових підстав для відображення в акті перевірки судження про вчинення таким платником порушення податкового законодавства щодо правильності та повноти справляння податків за цим правочином.

Підстави ж нікчемності правочину встановлюються законом, а не актами податкових перевірок. Податковим органом у даній справі не надано належних доказів, які б підтвердили вину позивача чи його контрагентів, яка полягає в намірі порушити публічний порядок. Відтак, правочин, укладений позивачем не є нікчемним, тобто його нікчемність законом не встановлена.

Суд також не погоджується з висновком податкового органу щодо нікчемності вищезгаданих правочинів з підстав відсутності штату працівників, основних засобів у ТОВ «Гонорій», оскільки господарська діяльність може здійснюватись шляхом залучення трудових ресурсів та транспорту в спосіб, зокрема, укладення цивільно-правових угод та господарських договорів.

Встановлений ДПІ факт відсутності штатних працівників за результатом аналізу податкової звітності щодо утриманих і сплачених сум податку з доходів останніх не може слугувати належним доказом не використання праці найманих осіб загалом та не є підтвердженням вчинення безтоварних операцій.

Суд відзначає, що в силу п. 83.1 ст. 83 Податкового кодексу України для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є: 83.1.1. документи, визначені цим Кодексом; 83.1.2. податкова інформація; 83.1.3. експертні висновки; 83.1.4. судові рішення; 83.1.5. виключено; 83.1.6. інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

Відповідно до п. 3 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом ДПА України № 984 від 22.12.2010 р. акт - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Згідно з п. 6 даного Порядку, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

З врахуванням вищевикладеного, Акт перевірки, який є предметом дослідження, не відповідає вимогам вищезгаданого Порядку та складений без об'єктивного аналізу господарських операцій, вчинених Підприємцем і ґрунтується виключно на припущеннях щодо безтоварності операцій.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази, що стосуються господарських операцій між ФО-П ОСОБА_1 та ТОВ «Гонорій», ТОВ «Линарес», ТОВ «Житомирський м'ясокомбінат», ТОВ «ВП Роганський м'ясокомбінат» суд надає перевагу належним письмовим доказам, а саме документам первинного бухгалтерського обліку.

Податковим органом не подано жодних доказів на підтвердження висновків, викладених в акті перевірки. При цьому слід зазначити, що одним з основних принципів оцінки податкових спорів є принцип презумпції добросовісності платника, у зв'язку з яким, дії платника податків, який має на меті одержання податкової вигоди, економічно виправдані, а відомості, що містяться у податкових деклараціях, податкових накладних та інших первинних документах, є достовірними.

Відповідно до вимог ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд вважає, що відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх та беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності прийнятого ним рішення.

Аналізуючи чинне законодавство та обставини справи, суд приходить до висновку, що суб'єкт владних повноважень прийнявши оскаржуване податкове повідомлення-рішення не дотримався вимог чинного податкового законодавства та передбачених ст. 2 КАС України принципів, що дає суду підстави задовольнити позовні вимоги.

Щодо судових витрат, то відповідно до ст. 94 КАС України слід стягнути з Державного бюджету України на користь Підприємця 2 294,00 грн судового збору.

Керуючись ст.ст. 7-14, 69-71, 86, 94, 159-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Жовківському районі Головного управління Міндоходів у Львівській області від 02.10.2013 р. № 0005141720.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2, АДРЕСА_1) 2294 (дві тисячі двісті дев'яносто чотири) гривні 00 коп. судового збору.

Постанова суду першої інстанції може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Згідно ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього ж Кодексу апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова суду першої інстанції, набирає законної сили у порядку та строки згідно ст. 254 КАС України.

Постанова у повному обсязі складена 16.12.2013 року.

Суддя Кедик М.В.