Постанова № 36470757, 26.12.2013, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 грудня 2013 року Справа № 813/8653/13-а

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

Головуючого - судді Мричко Н.І.

за участю секретаря судового засідання Щура В.Р.

представника позивача Шніцара А.О.

представника відповідача Задорожного І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Приватного підприємства «Будвест» до Державної податкової інспекції у Сихівському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про скасування податкових повідомлень-рішень № 0000972210, № 0000982210 від 10.10.2013 року,-

встановив:

Приватне підприємство «Будвест» (надалі - ПП «Будвест») звернулось до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Сихівському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області (надалі - ДПІ у Сихівському районі м.Львова ГУ Міндоходів у Львівській області), в якому просить визнати нечинними податкові повідомлення-рішення № 0000972210, № 0000982210 від 10.10.2013 року.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що висновки податкового органу щодо порушення позивачем податкового законодавства в частині щодо завищення податкового кредиту на загальну суму 253806,94 грн., в тому числі за квітень 2011 року в сумі 2491,78 грн., за травень 2011 року в сумі 799,41грн., за червень 2011року в сумі 12501,75 грн., за липень 2011р. в сумі 2383,85 грн., за серпень 2011 року в сумі 57051,12грн. , за вересень 2011року в сумі 31924,99грн., за жовтень 2011 року в сумі 14946,02 грн., за липень 2012 року в сумі 6491,64грн., за серпень 2012 року в сумі 60216,79 грн., за вересень 2012р. в сумі 64999,59 грн. (ст.21 Акту перевірки) та порушення п. 85.2, ст. 85, Податкового кодексу України від 02.12.2010р. № 2755-VI (зі змінами та доповненнями) не відповідають дійсності, оскільки господарські операції здійснені між позивачем та його контрагентами - ТзОВ «АРС-Трейд», ТзОВ «Будівельна компанія «АРС», ТзОВ «Викуп», ТзОВ «ЕйсКонстракшен менеджмент» є реальними та підтверджуються належним чином складеними первинними документами. Контрагентами позивача видані податкові накладні, які включені до реєстру отриманих та виданих податкових накладних, видано видаткові накладні, складено товарно-транспортні накладні, наявні договори поставки, позивачем проведено розрахунки за реально отриманий товар. Господарські операції на виконання укладених з контрагентами договорів є такими, що спричинили реальні наслідки, підтверджуються належним чином складеними первинними документами, а тому є підставою для формування податкового кредиту платника податків. Позивач також зазначає, що головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність встановлена законом, а не актом перевірки, які б факти в ньому не були відображені. Відповідно, вказані в акті перевірки висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора - інспектора, оскільки зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, пояснення надав аналогічні до викладеного у позовній заяві.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечив, з підстав, викладених у письмових запереченнях, додатково зазначив наступне. Позивач проводив фінансово-господарські взаєморозрахунки (операції) з контрагентами: ТзОВ «АРС-Трейд», ТзОВ «Будівельна компанія «АРС», ТзОВ «Викуп», ТзОВ «ЕйсКонстракшен менеджмент», поставка товарів здійснювалась на підставі угод. В ході перевірки встановлено відсутність поставок товарів (робіт, послуг ) та укладення угод з метою настання реальних наслідків. Вважає, що у зв'язку з тим, що угоди поставки є нікчемними, нікчемний правочин є недійсним в силу закону, такий нікчемний правочин не створює інших юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. В даному випадку відсутні як база, так і об'єкт оподаткування податком на додану вартість.

Заслухавши пояснення представника позивача, заперечення представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що у позов підлягає, з наступних підстав.

25.09.2013 року ДПІ у Сихівському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області проведено позапланову виїзну перевірку ПП «Будвест»» з питань дотримання податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських взаємовідносин з ТзОВ «АРС-Трейд», ТзОВ «Будівельна компанія «АРС», ТзОВ «Викуп», ТзОВ «ЕйсКонстракшен менеджмент» за період з 01.04.2011 року по 30.09.2012 року». За результатами перевірки складено акт від 25.09.2013 року №196/22-10/19175653.

Проведеною перевіркою встановлені наступні порушення:

- п. 198.1 ,п. 198.3, п. 198.6 ст.198 Податкового Кодексу України від 02.12.2013. № 2755-VI (зі змінами та доповненнями), що призвело до завищення податкового кредиту на загальну суму 253806,94 грн., в тому числі за квітень 2011 року в сумі 2491,78 грн., за травень 2011 року в сумі 799,41грн., за червень 2011року в сумі 12501,75 грн., за липень 2011р. в сумі 2383,85 грн., за серпень 2011 року в сумі 57051,12грн. , за вересень 2011року в сумі 31924,99грн., за жовтень 2011 року в сумі 14946,02 грн., за липень 2012 року в сумі 6491,64 грн., за серпень 2012 року в сумі 60216,79 грн., за вересень 2012р. в сумі 64999,59грн. (ст.21 Акту перевірки);

- порушено п. 85.2, ст. 85, Податкового кодексу України від 02.12.2010р. № 2755-VI (зі змінами та доповненнями).

В акті перевірки зазначено, що такий висновок ДПІ у Сихівському районі м. Львова на базується тому, що «перевіркою встановлено факт нереальності вчинення даних господарських операцій між ТОВ «ТПК Груп» (ЄДРПО-38148831),ТзОВ «БК«АРС» (ЄДРПОУ -37264634), ТзОВ «БК «АРС Трейд» (ЄДРПОУ-37451200), ТОВ «Викуп» (ЄДРПОУ -35917680), ТзОВ «ЕйсКонстракшен менеджмент» (ЄДРПОУ- 36757122) та ПП «Будвест» і як наслідок юридичну дефектність відповідних первинних документів за змістом ст.44.1, ст.44, Податкового кодексу що унеможливлює формування даних податкового обліку незалежно від спрямованості умислу платника податку-учасників відповідної операції (ст.17 Акту перевірки).

На підставі Акта перевірки ДПІ у Сихівському районі м.Львова ГУ Міндоходів у Львівській області прийняті податкові повідомлення-рішення від 10.10.2013 року:

- № 0000972210, згідно з яким збільшено суму грошового зобов'язання в розмірі 313312,00 грн.

- № 0000982210, згідно з яким застосовано штрафні санкцій в розмірі 510,00 грн.

Позивач не погоджуючись із винесеними рішеннями ДПІ у Сихівському районі м.Львова від 10.10.2013 року №0000972210, № 0000982210 звернувся до суду з позовом про їх скасування.

При вирішенні вказаного спору, суд виходив з наступного.

Згідно п. 1.3. ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

У відповідності до п.1.7. ст.1 вказаного вище Закону, податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п. 7.2. ст.7 цього ж Закону, платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

Як слідує з положення припису норми п. п. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 вказаного Закону, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 ст.6 та ст.81 вказаного Закону. протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку

Згідно п. п. 7.4.4. п. 7.4. ст. 7 цього ж Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

У відповідності до п. 5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно п. п. 5.2.1. п. 5.2. ст. 5 цього ж Закону, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї ж статті.

У відповідності до п. п. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 цього ж Закону, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно пп.14.1.179. п.14.1. ст.14 Податкового кодексу України (далі - ПК) податкове зобов'язання для цілей розділу V цього Кодексу- загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді.

Згідно пп.14.1.181. п.14.1. ст.14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п.198.2. ст.198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3. ст. 198 ПК України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.198.6. ст.198 зазначеного Кодексу, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Пункт 201.1. ст.201 ПК України встановлює, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну

У відповідності до пп. 201.6., 201.10 ст. 201 ПК України, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ч. 1 ст. 9 цього ж Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Позивачем в обґрунтування позовних вимог надано суду копії:

- Договорів № 010104 від 01.01.2011р., № 020104 від 01.01.2011р.

- Видаткових накладних № 4-04001 від 04.04.2011р.,№ 5-24018 від 24.05.2011р.; № 6-06004 від 06.06.2011р., № 6-06005 від 06.06.2011р., № 6-07012 від 07.06.2012р., № 6-11002 від 11.06.2011р., № 6-29022 від 29.06.2011р.;

- Податкових накладних № 14 від 04.04.2011р., № 15 від 04.04.2011р., № 184 від 24.05.2011р., №54 від 06.06.2011р., № 55 від 6.06.2011р., № 56 від 6.06.2011р., № 68 від 07.06.2012р., № 236 від 11.06.2011р., № 491 від 29.06.2011р;

- Актів здачі-приймання робіт № 4-04002 від 04.04.2011р., № 6-0603 від 06.06.2011р., № 6-0704 від 07.06.2011р.;

- Платіжних доручень №618 від 04.05.2011р., №619 від 04.05.2011р., №644 від 06.06.2011р., №645 від 06.06.2011р., №648 від 14.06.2011р., №667 від 12.07.2011р., № 668 від 12.07.2011р.;

- Договору № ДР/3702-09 від 23.02.2009р з специфікаціями;

- Актів виконаних робіт №1 від 08.04.2011р., №2 від 23.06.11р., № 3 від 23.06.2011р.;

- Видаткових накладних №6 від 08.04.2011р., №19 від 10.6.2011р., №16 від 15.06.2011р., №18 від 09.06.2011р., №12 від 30.05.2011р., №24 від 23.06.2011р.;

- Договорів №2405/1 від 24.05.2011р. з специфікаціями, № 2505/1 від 25.05.2011р. з специфікаціями, № 0206/1 від 02.06.2011р. з специфікаціями;

- Довіреності №020608 від 02.06.2011р., №140601 від 14.06.2011р., №732 від 08.06.2011р.;

- Договору поставки від 01.07.2011р.;

- Видаткових накладних № 7-14005 від 14.07.2011р., № 7-14004 від 14.07.2011р., № 8-09002 від 09.08.2011р., №8-23001 від 23.08.2011р., № 9-07002 від 07.09.2011р., № 9-08009 від 08.09.2011р., №9-08008 від 08.09.2011р., №9-28008 від 28.09.2011р., №10-2103 від 21.10.2011р., №10-2703 від 27.10.2011р., №11-1706 від 17.11.2011р.;

- Акту виконаних робіт від 29.09.2011р.;

- Податкових накладних №275 від 14.07.2011р., №276 від 14.07.2011р., №202 від 09.08.2011р., №511 від 23.08.2011р., № 121 від 07.9.2011р., №153 від 08.09.2011р., №154 від 08.9.2011р., № 537 від 28.9.2011р., №576 від 29.09.2011р., №443 від 21.10.2011р., №583 від 27.10.2011р., №597 від 17.11.2011р.;

- Платіжних доручень № 683 від 25.07.2011р., № 684 від 25.07.2011р., № 691 від 08.08.2011р., № 709 від 25.08.2011р., № 714 від 07.09.2011р., № 716 від 08.09.2011р., № 717 від 08.09.2011р., № 733 від 03.10.2011р., № 748 від 13.10.2011р., № 758 від 24.10.2011р., № 766 від 02.11.2011р., № 791 від 17.11.2011р.;

- Видаткових накладних № 1208-01 від 12.08.2011р., № 1409-01 від 14.09.2011р., № 1409-03 від 14.09.2011р., № 2909-02 від 29.09.2011р., № 1509-01 від 15.09.2011р., № 2012-01 від 20.12.2011р., № 1411-01 від 14.11.2011р., №2811-01 від 28.11.2011р., № 8-08001 від 08.08.2011р., № 1609-01 від 16.01.2011р.;

- Довіреності №1751 від 05.08.2011р., № 1820 від 07.09.2011р., №1821 від 7.09.2011р., № 1867 від 29.09.2011р., №0060 від 11.11.2011р., № 0036 від 21.11.2011р.;

- Договорів №0706/1 від 07 червня 2011р. зі специфікаціями, №1410/1 від 14.10.2011р. з специфікаціями, №1910/1 від 19.10.2011р. з специфікаціями, №Е-0106/3 від 01.06.2011р.;

- Акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) № Е-3006/11 від 30.06.2013р.;

- Податкових накладних № 385 від 30.06.2011р., №141 від 08.08.2011р.;

- Платіжних доручень №669 від 12.07.2011р., №677 від 20.07.2011р., №697 від 15.08.2011р.;

- Довіреності № 132 від 16.09.2011р.;

- Договору поставки від 01.09.2011р.;

- Видаткових накладних №9-09002 від 09.09.2011р., №9-09001 від 09.09.2011р., №9-27003 від 27.09.2011р., №9-28007 від 28.09.2011р., №10-2006 від 20 .10.2011р., №11- 0203 від 02.11.2011р.;

- Платіжних доручень №715 від 08.09.2011р., №718 від 08.09.2011р., №734 від 03.10.2011р., №767 від 02.11.2011р., №779 від 11.11.2011р., №780 від 11.11.2011р.;

- Податкових накладних №181 від 09.09.2011р., №182 від 09.09.2011р., №531 від 28.09.2011р., №518 від 27.09.2011р., №417 від 20.10.2011р., №10 від 02.11.2011р.;

- Видаткових накладних №1409-04 від 14.09.2011р., № 1409-02 від 14.09.2011р., № 3009-03 від 30.09.2011р., № 3009-02 від 30.09.2011р., №2810-01 від 28.10.2011р.;

- Довіреності № 1820 від 07.09.2011р., № 1870 від 30.09.2011р., № 028 від 27.10.2011р.;

- Договору поставки № 16/07-1 від 16.07.2012р.;

- Договору купівлі-продажу № 1109/1 від 11.09.2012р.;

- Видаткових накладних № 24/07-01 від 24.07.2012р., №23/08-11 від 23.08.2012р., №29/08-10 від 29.08.2012р., № 30/08-05 від 30.08.2012р., № 12/09-06 від 12.09.2012р., № 14/09-10 від 14.09.2012р., № 17/09-12 від 17.09.2012р., № 18/09-05 від 18.09.2012р., № 21/09-1 від 21.09.2012р., №26/09-5 від 26.09.2012р., №28/09-25 від 28 .09.2012р.;

- Платіжних доручень №1033 від 03.08.2012р., №1060 від 21.08.2013р., №1080 від 30.08.2013р., №1089 від 06.09.2013р., №1090 від 06.09.12р., №1098 від 11.09.2012р., №1108 від 11.09.2012р., №1121 від 20.09.2012р., №1122 від 24.09.2012р., №1128 від 26.09.2012р., №1155 від 05.10.2012р., №1170 від 12.10.2012р., №1172 від 15.10.2012р.;

- Податкових накладних №42 від 24.07.2012р., №525 від 23.08.2012р., №619 від 29.08.2012р., №645 від 30.08.2012р., № 204 від 11.09.2012р., № 301 від 14.09.2012р., №342 від 17.09.20122р., №367 від 18.09.2012р., № 453 від 21.09.2012р., № 558 від 26.09.2012р., № 645 від 28.09.2012р.;

- Договорів №2006/1 від 20.06.2012р., №257/12 від 16.07.2012р., №2208/1 від 22 серпня 2012р., №31 від 20.08.2012р., № 2809/1 від 28.09.2012р.;

- Актів здачі-прийняття робіт № 19 від 31.07.2012р., 31.08.2012р., № 13-1-2 за січень 2013р.;

- Видаткових накладних № 2809-03 від 28.09.2012р.; № 10 від 15.10.2012р., № 2 від 24.10.2012р.;

- Довіреностей № 1609 від 26.09.2012р., № 1 від 24.10.12р., № 3 від 02.10.2013р.;

- Акту надання послуг № 32 від 31 .12.2012р. з додатком 1 до акту № 32 від 31.12.2012р.

Підставою для включення витрат підприємства до валових є належне документальне підтвердження факту понесення таких витрат за правилами ведення податкового обліку, що відображають реальність господарської операції, їх зв'язок з господарською діяльністю товариства, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Факт безпосереднього зв'язку витрат з господарською діяльністю позивача встановлений з врахуванням характеристик придбаних товарів та наданих послуг, які свідчать про призначення таких для використання у господарській діяльності позивача та відповідають змісту цієї діяльності.

З метою встановлення факту здійснення платником податку господарської діяльності, формування витрат для визначення цілей оподаткування податком на прибуток, а також встановлення зв'язку між фактом придбання (послуг) та понесення витрат і господарською діяльністю платника податку, обов'язковому дослідженню підлягає наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій такого платника, тобто наявність мети використання придбаних послуг у такій діяльності.

Мета позивача полягала у використанні придбаних товарів у власній господарській діяльності товариства, зокрема у їх реалізації, яка спричинить реальні зміни майнового стану позивача як платника податку.

Відповідачем, належними та допустимими доказами не спростовано мету та реальність здійснення господарських операцій, факту використання позивачем вищевказаних товарів у власній господарській діяльності.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Позивачем на підтвердження здійснення господарських операцій та правомірності включення до складу податкового кредиту з податку на додану вартість подано суду копії: податкових, видаткових накладних, виписок банку про рух коштів, як доказів здійснення оплати за отриманий товар.

Закон України «Про податок на додану вартість» (в редакції, на час спірних правовідносин) не ставить в залежність отримання бюджетного відшкодування платником податків від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Якщо контрагенти позивача не виконали свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо контрагентів позивача. Відповідачем невиконання вказаного обов'язку контрагентом позивач жодними належними та допустимими доказами не підтверджено.

Припущення зазначені в акті перевірки позивача не є підставою для позбавлення позивача, як добросовісного платника податку, права на віднесення сплачених ним у ціні товару та послуг відповідних сум податку на додану вартість до податкового кредиту. Позивач виконав усі передбачені законом обов'язки щодо цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту та понесених витрат. Саме на податковий орган покладений обов'язок контролю за сплатою податкових зобов'язань із врахуванням конституційного принципу щодо індивідуальності зобов'язань сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом, а відтак вказані податковим органом заперечення не можуть бути причиною позбавлення позивача на віднесення сплачених ним у ціні товару (послуг) відповідних сум податку на додану вартість до податкового кредиту та віднесення понесених витрат до валових.

Обставини щодо фактичності здійснення господарських операцій з придбання у контрагентів товарів (робіт, послуг), на які платник податку посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого (сплаченого) податку на додану вартість до податкового кредиту відповідачем не спростовано.

Надані позивачем докази дають суду достатні підстави для висновку про сплату позивачем сум податку на додану вартість у ціні придбаних товарів (робіт, послуг) контрагенту, який мав статус платників податку на додану вартість.

Мету та реальність здійснення позивачем господарських операцій на які платник податку (позивач) посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого ПДВ до податкового кредиту відповідачем беззаперечними доказами спростовані не були.

Судом також не враховуються висновки податкового органу зазначені у акті перевірки позивача №196/22-10/19175653 від 25.09.2013 року з посиланням на акти перевірки його контрагентів - у якому встановлено їх незнаходження за місцезнаходженням, відсутність основних фондів, складських приміщень, виробничих потужностей для здійснення будь-якого виду діяльності, недостатність трудових ресурсів для здійснення діяльності, що свідчить проведення транзитних фінансових потоків спрямованих на здійснення операцій з надання податкової вигоди переважно з контрагентами які не виконують свої податкові зобов'язання, оскільки за свою природою акт перевірки є лише носієм доказової інформації, яка відповідачем не підтверджена жодними належними та допустимими доказами.

Закону України «Про податок на додану вартість» не пов'язує право платника податку на податковий кредит з проведенням будь-яких зустрічних перевірок, та не ставить право платника податку на бюджетне відшкодування в залежність від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету іншими учасниками (контрагентами) по всьому ланцюгу товарообігу. Чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство не встановлює обов'язок покупця сплачувати ПДВ повторно ще й до бюджету в разі, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з врахуванням суми податку, отриманого від покупця у складі ціни товару. ПДВ, яке включене до ціни товару, є податковим зобов'язанням продавця товару, і саме продавець несе обов'язок по сплаті цього податку до бюджету.

З урахуванням вимог податкового законодавства, покупець сплачує суму ПДВ у ціні товару безпосередньо продавцю, тому не може в подальшому у будь-якому вигляді впливати на надходження чи на ненадходження цих сум ПДВ до Державного бюджету.

Інших належних та допустимих доказів порушення позивачем вимог податкового законодавства, в 2011-2012 роках відповідачем не надано.

Судом також не враховуються висновки податкового органу щодо нікчемності укладених між позивачем та його контрагентами правочинів, оскільки перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України, згідно якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Закону України «Про податок на додану вартість» не пов'язує право платника податку на податковий кредит з проведенням будь-яких зустрічних перевірок, та не ставить право платника податку на бюджетне відшкодування в залежність від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету іншими учасниками (контрагентами) по всьому ланцюгу товарообігу. Чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство не встановлює обов'язок покупця сплачувати ПДВ повторно ще й до бюджету в разі, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з врахуванням суми податку, отриманого від покупця у складі ціни товару. ПДВ, яке включене до ціни товару, є податковим зобов'язанням продавця товару, і саме продавець несе обов'язок по сплаті цього податку до бюджету.

З урахуванням вимог податкового законодавства, покупець сплачує суму ПДВ у ціні товару безпосередньо продавцю, тому не може в подальшому у будь-якому вигляді впливати на надходження чи на ненадходження цих сум ПДВ до Державного бюджету.

Інших належних та допустимих доказів порушення позивачем вимог податкового законодавства, в 2011-2012 роках відповідачем не надано.

Судом також не враховуються висновки податкового органу щодо нікчемності укладених між позивачем та його контрагентами правочинів, оскільки перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України, згідно якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини спрямовані на використання всупереч Закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст.14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим, вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Така позиція викладена у Постанові Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

На думку суду, головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом, а не актом перевірки, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані відповідачем в акті перевірки висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку. Відтак, одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків.

Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати правочини нікчемними.

Вказана позиція узгоджується з позицією Вищого адміністративного суду України викладеною в постанові від 14.11.2012 року у справі № К/9991/50772/12.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Докази подані позивачем переконують в обґрунтованості позовних вимог.

З огляду на припис зазначеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків відмовлено у наданні податкових вигод, зокрема, яким платнику податків збільшено суму грошового зобов'язання, презюмується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Вказана позиція узгоджується з позицією Вищого адміністративного суду України викладеною в постанові від 30.01.2013 року у справі № К-32084/10.

Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положення ст.9 КАС України передбачає, що суди при вирішенні справи керуються принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, а позов підлягає до задоволення.

Відповідно до ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України підлягають відшкодуванню з державного бюджету України понесені позивачем судові витрати у виді судового збору.

Керуючись ст.ст. 4, 7-11, 14, 69-71, 72, 86, 87, 94, 159, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення винесені Державною податковою інспекцією у Сихівському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області № 0000972210, № 0000982210 від 10.10.2013 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «Будвест» сплачений судовий збір в розмірі 458 (чотириста п'ятдесят вісім) грн. 80 коп.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі у відповідності до ч. 3 ст. 160 цього Кодексу, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови виготовлений 30 грудня 2013 року.

Суддя Мричко Н.І.